Рішення № 8241737, 08.12.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ

Справа № 13/39808.12.09 За позовом Приватного підприємства "Гео - Гарант"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський лакофарбовий завод"

про примусове виконання обов'язку

Суддя Курдельчук І. Д.

Представники сторін:

від позивача Васильєв О.Г. –дов. № 27/07-2 від 27.07.09,

від відповідача Дьяченко А.А. –дов. № 1242 від 01.12.09,

В судовому засіданні 02.12.09 оголошено перерву, 08.12.09 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ і СУТЬ СПОРУ

Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 50’000,00 грн. боргу , 1’991,66 грн. річних, 7’350,00 грн. інфляційних втрат, 14’726,80 грн. пені, 7’363,40 грн. процентів, 10’000,00грн. збитків у зв’язку з витратами на правову допомогу.

Позов мотивований наявністю непогашеної заборгованості за договором поставки.

Крім того, позивач просить покласти судові витрати на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва №13/398 від 09.10.09 розгляд справи був призначений на 29.10.09, на сторони покладено обов'язок вчинити дії та надати документи.

29.10.09 позивач через канцелярію суду до початку судового засідання подав заяву про відвід судді Курдельчука І.Д. у зв'язку з чим судове засідання не відбулось і розгляд справи не здійснювався.

02.11.09 Голова Господарського суду міста Києва, розглянувши відповідно до ст.20 ГПК України відвід, залишив його без задоволення про що винесено ухвалу. Матеріали справи повернуто судді Курдельчуку І.Д. для розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.09 сторони зобов'язано вчинити дії та надати документи, розгляд справи призначений на 17.11.09.

Заявлені позивачем клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача залишені судом без задоволення як не обґрунтовані.

Розгляд справи відкладався, через невиконання вимог ухвали про порушення на 02.12.09.

02.12.09 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити стягнути з відповідача борг в сумі 44’700,00 грн., 1’991,66 грн. річних, 7’350,00 грн. інфляційних втрат, 14’726,80 грн. пені, 7’363,40 грн. процентів, 10’000,00грн. з підстав порушення умов договору та з покладенням відповідальності згідно договору та закону.

Відповідач у судовому засіданні наявність непогашеної заборгованості підтвердив і пояснив, що умовами договору була передбачена переоплата товару, проте поставка була здійснена без передплати і сторони погодили наступний поетапний розрахунок, однак контрагенти відповідач затримують розрахунки з ним за виготовлену продукцію внаслідок чого він , за відсутності коштів, не має змоги розрахуватись вчасно, і враховуючи тяжке фінансове становище просив зменшити штрафні санкції.

Крім того, відповідач надав докази погашення боргу в сумі 2’000,00 грн. та 3’300,00 грн. після порушення провадження у справі.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їх правами та обов’язками у відповідності із ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Господарський суд визнав подані документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд –

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами у справі 01.07.08 було укладено договір поставки №01/07/с, відповідно до умов якого позивач зобов’язаний в період з 01.07.08 по 31.12.08 передати у власність відповідача хімічну продукцію в асортименті (далі-товар), а останній прийняти та оплатити її за цінами визначеними у додатках, рахунках –фактурах та накладних. Загальний обсяг поставок орієнтовно становить 1’200’000,00 грн.

Сторони встановили, що товар поставляється за 100%передплатою.

01.07.08 позивач поставив смолу в кількості 14,97 тон за ціною 5’917,67 грн. вартістю 88’572,50 грн. та 20% ПДВ 17’714,50 грн. всього 106’287,00 грн., що підтверджується накладною №250 копія якої належним чином засвідчена наявна в матеріалах справи та отримано відповідачем відповідно до довіреності ЯПЕ № 770863 від 01.07.09 на отримання матеріальних цінностей, копія якої також наявна у матеріалах справи. Позивачем виставлений рахунок-фактура №250 від 01.07.09 відповідачу по цій поставці.

22.07.08 відповідач оплатив 16’287,00 грн. та 08.08.08 ще 40’000,00 грн., що підеврджується банківськими виписками позивача.

Під час розгляду справи відповідач сплатив платіжним дорученнм №608 3’300,00 грн.18.11.09 та платіжним дорученням №615 2’000,00 грн. 23.11.09, отже відповідачем частково проводились розрахунки на суму 56’287,00 грн. до порушення провадження у справі і 5’300,00 грн. після передачі спору на вирішення суду , що підтверджується позивачем.

В ході листування позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами щодо погашення заборгованості, а відповідач гарантував її сплату, одночасно вказавши, що внаслідок фінансової кризи не має можливості сплатити вчасно. Проте, свої зобов’язання на за рахунком ні за гарантійним листом відповідач не виконав.

Таким чином у відповідача, станом на час порушення провадження у справі, залишився неоплаченим борг в сумі 50’000,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач виконав зобов’язання, покладені на нього договором.

Відповідачем не надано жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві.

Як визначено ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено господарським судом сторони погодили 100% передплату, однак товар був поставлений без її проведення, а отже відповідач повинен був сплатити товар одночсно з його одержанням, проте це зобов’язання виконане не було, за отриманий товар відповідач не повністю розрахувався, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 50’000,00 грн.

Оскільки, після передачі спору на вирішення суду відповідач сплатив 5’300,00 грн. провадження у справі в цій частині підлягає припиненню з підстав п.1-1 ст.80 ГПК України, а борг в сумі 44’700,00 грн. –стягненню з відповідача.

В зв’язку з простроченням відповідачем зобов’язання щодо оплати поставленого товару позивач просить стягнути з відповідача інфляційних втрат у сумі 7’350,00грн. грн., трьох відсотків річних у сумі 1’991,66грн., пені у сумі 7’221,00 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі вказаної норми Цивільного кодексу, підлягають стягненню три проценти річних в сумі 1’991,66грн. грн. та втрати від інфляції в сумі 7’350,00 грн. за весь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст.551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання щодо оплати вартості отриманого товару, позивачем правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства нарахована відповідачу пеня, а тому вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов’язань в сумі 7221,00 грн. визнаються судом обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача у відзиві, в якому він просив відмовити в позові в частині стягнення трьох процентів річних і інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України, як таких, що не передбачені договором не заслуговують на увагу в частині стягнення трьох процентів річних і інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України, оскільки не ґрунтуються на приписах вказаної норми.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 7’363,40 грн., розрахованими за обліковою ставкою НБУ, задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Включення процентів, які передбачено ст. 536 Цивільного кодексу, до глави «Виконання зобов'язання»свідчить про те, що вони не належать ні до пені (ст. 549 Цивільного кодексу, глава «Забезпечення виконання зобов'язань»), ні до процентів як виду цивільно-правової відповідальності (ст. 625 Цивільного кодексу, глава «Правові наслідки порушення зобов'язань. Відповідальність за порушення зобов'язання»).

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього кодексу).

Правовідносини, що виникли між сторонами не регулюються ст.ст.692, 1048 ЦК України на яку, як на підставі своєї вимоги, посилається позивач.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Укладеним між сторонами договором не передбачений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, проценти за користування чужими грошовими коштами нараховані позивачем, в даному випадку не можуть бути стягнуті з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами не підлягають задоволенню.

В свою чергу, відповідач клопотався про зменшення розміру пені, обґрунтовуючи його незадовільним фінансовим становищем і тим, що заборгованість не є наслідком умисних дій, а викликана лише нестабільністю розрахунків з ним його контрагентами.

Виходячи з положень ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до слати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягаю стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Зважаючи на фінансову кризу, кризу неплатежів, тяжке матеріальне становище відповідача, велику дебіторську заборгованість перед ним, що підтверджено у фінансовому звіті суб’єкта малого підприємництва, поданого органу державного комітету статистикиі наданого суду в обґрунтування клопотання, співрозмірність збитків позивача з заборгованістю відповідача перед позивачем, бюджетом та з оплати праці, господарський суд вважає за необхідне скористатися наданим йому правом, задовольнити клопотання відповідача та зменшити розмір пені до 10 % від суми нарахованої позивачем –до 722,10 грн.

Заявлені до відшкодування збитки у вигляді суми витрат на правову допомогу в розмірі 10’000,00 грн. не підлягають стягненню виходячи з наступного.

Позивач, як на підставу надання юридичних послуг при вирішенні спору про стягнення боргу, інфляційних витрат, трьох процентів річних, проценті за користування грошовими коштами та пені посилається на договір про надання юридичних послуг від 20.07.09 укладений між ним та ФОП (адвокат) Васильєв О.Г. та платіжне доручення №640 від 27.07.09, по-перше сума за якими є неспіврозмірною розміру позовних вимог.

По-друге, позивач (замовник) та ФОП Васильєв О.Г.(виконавець) уклали угоду за якою виконавець самостійно визначає наявність не виконаних зобов’язань, предмет і підстави позову та зміст позовних вимог.

Громадянин Васильєв Олександр Геннадійович, як фізична особа, при поданні позову здійснював представництво позивача та його інтересів на підставі довіреності №25/02-1 від 25.02.07, а потім, також як фізична особа, на підставі довіреності №27/07-2 від 27.07.09.

Позивач вказує, що витрати на одержання правової допомоги є його збитками.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Обов’язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Збитки є наслідком, а вчинене порушення - причиною.

Отже, умовою стягнення з відповідача суми 10’000,00 грн. є безпосередній причинний зв’язок між вчиненим порушенням (простроченням оплати поставленого товару) і обов’язковим укладенням оплатного господарського договору з третьою особою.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі такої умови не передбачали.

Довільне тлумачення позивачем норми ст.59 Конституції України в контексті Рішення Конституційного Суду України від 16.11.2000, № 13-рп/2000 як підстави для застосування в інституті представництва у господарському судочинстві правової оплатної допомоги наданої одночасно суб’єктом підприємницької діяльності - фізичною особою та адвокатом не приймається господарським судом з підстав неприпустимості аналогії процесуального закону і права.

Згідно до ч. 3 ст.48 ГПК України витрати що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наведене у ст.2 названого закону, яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Чинне національне законодавство не ототожнює адвоката, особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю, і суб’єкта підприємницької діяльності.

Окремо слід зазначити, що представник позивача Васильєв О.Г. діяв саме як фізична особа –представник на підставі довіреності, а не як адвокат, що документально підтверджено (№25/02-1 від 25.02.07 та №27/07-2 від 27.07.09), а оплата послуг адвоката –це судові витрати, які не є збитками.

Таким чином, ст.44 ГПК України передбачає відшкодування в якості судових витрат сум, сплачених стороною за отримання послуг тільки адвокатам , а не будь-яким представникам.

Зазначені витрати сплачені за договором про надання юридичних послуг від 20.07.09 ФОП Васильєву О.Г. є результатом вільного волевиявлення при виконанні зобов’язання і не носять для відповідача обов‘язкового характеру, не відносяться до судових витрат, не обумовлені поведінкою відповідача, оскільки є добровільно сплачені за господарським договором на користь іншого контрагента.

Враховуючи здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді, відповідно до частини другої статті 80 Цивільного кодексу України, отримання позивачем юридичних послуг, пов’язаних з представленням інтересів позивача в суді, підготовкою позовних матеріалів тощо, не є обов’язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, тому витрати по оплаті юридичних послуг не підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не заперечував, розмір позовних вимог оспорив частково, то за таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторонни пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 5300,00 грн.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський лакофарбовий завод" (02088, м. Київ, вул.Леніна ,61, 02088, м. Київ, вул Лютнева, р/р 26002000000178 в ВАТ «Родовід Банк»м. Київ, МФО 321712, код ЄДРПОУ 33693098) на користь Приватного підприємства "Гео - Гарант" (39720, с. Максимівка, Кременчуцький район, Полтавська область, р/р26008050002779 в КФ АКБ «Індустріал банк»м. Кременчук, МФО 331304, код ЄДРПОУ 34890882 грошові кошти: 44700,00 грн. основного боргу, 722,10 грн. пені, 1991,66 грн. трьох процентів річних, 7350,00 грн. інфляційних втрат, 665,65 коп. витрат по сплаті державного мита та 117,81 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.Д. Курдельчук

дата підписання: 11.01.10