Рішення № 82407626, 07.06.2019, Вишгородський районний суд Київської області

07.06.2019 Справа № 363/5297/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2019 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Котлярової І.Ю.,

за участі секретаря - Палій Л.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород цивільну справу за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, який діє в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації та державних актів на право власності на земельну ділянку,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, який діє в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» звернувся до Вишгородського районного суду із позовом до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації та державних актів на право власності на земельну ділянку. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що за результатами аналізу додержання вимог земельного законодавства на території Лютізької сільської ради Вишгородського району, виявлені порушення вимог законодавства при розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення, зміни їх цільового призначення та подальшу передачу у власність громадян. Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації №1793 від 06.10.2011р., ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку для ведення садівництва та видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0.1200 га, для ведення садівництва, кадастровий номер НОМЕР_2 , яка розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області. Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації № 1795 від 06.10.2011р., ОСОБА_2 передано безоплатно у власність земельну ділянку для ведення садівництва та видано державний акт серії НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку площею 0.1200 га, для ведення садівництва, кадастровий номер НОМЕР_4 , яка розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області. Однак, спірні земельні ділянки віднесені до земель лісогосподарського призначення ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» та згідно інформації «Укрдержліспроект», межі спірних земельних ділянок повністю накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція». Таким чином земельні ділянки передані у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні держаного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція», без виключення їх Державного лісового фонду України.

А тому, оскільки оспорюваним розпорядженням порушено інтереси держави позивачі звернулися до суду та просили визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду, визнати незаконним вказані розпорядження, визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки та скасувати їх держану реєстрацію.

Крім того, разом із позовною заявою до суду надійшла заява про забезпечення позову, яка була розглянута судом та 16.01.2019р. винесено ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером: НОМЕР_2 , яка розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області до винесення судом остаточного рішення.

Також ухвалою Вишгородського районного суду від 18.02.2019р. було задоволено заяву позивача Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, який діє в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» про забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером: НОМЕР_4 , яка розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області до винесення судом остаточного рішення.

25.03.2019р. від представника Вишгородської районної державної адміністрації Київської області надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким, Вишгородська районна державна адміністрація Київської області проти позову заперечує, вважає його надуманим, безпідставним, таким, що не ґрунтується на нормах законодавства та не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Повноваження районних державних адміністрацій з питань земельних відносин визначаються законами України «Про місцеві державні адміністрації», «Про землеустрій». Земельним кодексом України, відповідно до яких, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Так, Законом України «Про місцеві державні адміністрації» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону. Крім того, у відповідності до норм Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття оскаржуваних рішень) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Враховуючи зазначене, оскаржуване розпорядження Вишгородської районної адміністрації Київської області ґрунтується виключно на законі, прийняте з дотриманням компетенції та повноважень.

Крім того, позиція прокуратури не відповідає Конституції України та ратифікованим міжнародним договорам, має наслідком виникнення недовіри громадян до органів державної влади в цілому, підриває їх авторитет, формує думку про відсутність гарантованості та непорушності права власності, рівності власників перед законом, шкодить інвестиційному клімату в державі, руйнує існуючі цивільно-правові інститути та породжує правовий нігілізм.

Крім того, представник відповідача Вишгородської районної державної адміністрації вважає, що дана позовна заява подана з пропущенням строків позовної давності оскільки, Державне агентство лісових ресурсів України та Державне підприємство «Київська лісова науково-дослідна станція» могли довідатись про порушене право з моменту прийняття Вишгородською районною державною адміністрацією оспорюваного розпорядження, а саме - 06.10.2011 року.

Разом із тим, ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності. У зв`язку із чим, представник Вишгородської районної державної адміністрації просив суд застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

23.04.2019р. від представника ОСОБА_1 , адвоката Сокиринської Л.А. надійшло клопотання про об`єднання позовних вимог в одне провадження, відповідно до якого, представник позивача просив об`єднати в одне провадження цивільну справу № 363/5297/18 та цивільну справу №363/290/19, оскільки дані цивільні справи подані одним і тим же позивачем та предметом позову є земельні ділянки які розташовані за адресою: Київська область, Вишгородський район, Лютіжська сільська рада, С /Т «Майдан» , тобто в одному і тому ж місці. Крім того, відповідачі у цивільних справах перебувають у шлюбі та земельні ділянки були набуті у власність після реєстрації шлюбу, а тому належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

24.04.2019р. ухвалою суду було задоволено клопотання представника ОСОБА_1 , адвоката Сокиринської Л.А. та об`єднано в одне провадження, цивільні справи № 363/5297/18 за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, який діє в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації та державних актів на право власності на земельну ділянку з цивільною справою №363/290/19 за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, який діє в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації та державних актів на право власності на земельну ділянку.

23.04.2019р. від представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Сокиринської Л.А. надійшов відзив в якому зазначено, що як вбачається з матеріалів справи, зі змісту позовної заяви, аргументація про протиправність дій відповідача, описаного характеру спірних правовідносин, прокурором не наведено. Прокурором сфокусовано увагу на порушеннях вимог земельного законодавства, а саме щодо передачі права власності на земельну ділянку, які допустила Вишгородська районна державна адміністрація. Але поряд з цим, прокурором не надано аргументів, які б опиралися на об`єктивні дані й ілюстрували, що дії відповідача порушують чи зачіпають інтереси держави або конкретної особи (громадянина України, іноземця або особи без громадянства), а орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження із захисту інтересів держави чи територіальної громади, в даному випадку це Державне агентство лісових ресурсів України, не здійснюють або неналежним чином здійснюють свої повноваження, що спонукало б прокурора виступити на захист інтересів держави шляхом звернення з позовом до суду. Аналізуючи ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представник відповідача вважає, що прокурор безпідставно звернувся до суду із даним позовом.

Крім того, прокурором не надано жодного документу яким би було підтверджено, що передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка повністю або частково накладається на землі лісового фонду, які перебувають в користування ДП «Київська лісова науково-дослідна станція». Прокуратура лише посилається на інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» наданої листом від 10.05.2018 року №278, відповідно до якого:

- щодо затвердження матеріалів лісовпорядкування по ДП «Київська ЛНДС» необхідно звертатись до органів виконавчої влади з питань лісового господарства (тобто до Держлісагенства України);

- що планово-картографічні матеріали відповідають вимогам визначеним Інструкцією про порядок створення і розмноження лісових карт від 11.12.1986 року, а також у листі зазначено, що при проведенні розширеного безперервного лісовпорядкування в 2003 році і оновленні матеріалів лісовпорядкування планшети в органах землекористування не погоджувались.

В матеріалах справи відсутні докази, що на момент винесення оспорюваного рішення Вишгородською РДА, у ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», виникло право постійного користування земельною ділянкою, відповідно до вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України, а саме, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Отже, представник відповідача вважає, що позиція прокурора про належність спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, що перебувають в постійному користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» не має свого підтвердження і є недоведеною, оскільки, на момент передачі у власність земельної ділянки, Вишгородська районна державна адміністрація була наділена повноваженнями щодо передачі у власність спірної земельної ділянки та не порушувала законодавства.

Крім того, на час звернення заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області з вказаним позовом до суду строк позовної давності сплив, що фактично не заперечує прокурор ставлячи питання перед судом про поновлення строку з поважних причин, оскільки, уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності, а тому право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту.

Отже, Державному агентству лісових ресурсів України та утвореному ним ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» в силу наділених повноважень через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, могли довідатися про порушене право з моменту прийняття Вишгородською РДА оспорюваного розпорядження. У зв`язку із чим, представник відповідача ОСОБА_1 . вважає позовну заяву необґрунтованою та просить суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

03.05.2019р. від представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , адвоката Сокиринської Л.А. надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено аналогічні заперечення щодо позовної заяви, які були надані у відзиві від 23.04.2019 року.

10.05.2019р. від представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , адвоката Сокиринської Л.А. надійшла заява про застосування строків позовної давності в обґрунтування якої зазначено, що представником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 25.04.2019 року було направлено до Вишгородської районної адміністрації адвокатський запит щодо надання інформації про проведення органами прокуратури у 2011-2015 роках перевірок з питань передачі у власність земельних ділянок на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області ( копія додається).

10.05.2019 року на адресу адвоката надійшла відповідь на вищевказаний запит за №7- 20/1326 від 03.05.2019 року, відповідно до якого вбачається, що прокуратура Вишгородського району Київської області листом № 2721вх-13 від 05.11.2013 року зверталась до Вишгородської РДА в рамках перевірки додержання вимог законодавства при використанні земель запасу та резервного фонду з наданням копій прийнятих розпоряджень протягом 2011- 2013 року.

В свою чергу Вишгородська РДА надала відповідь листом № 7-20/3203 від 12.11.2013року прокуратурі вказавши на те, що окремий облік інформації та документів за категоріями адміністрацією не ведеться, а тому направила в електронному вигляді копії усіх розпоряджень із земельних питань прийнятих у період з 2011-2013 років.

Отже, органам прокуратури Київської області ще у листопаді 2013 року стало відомо щодо прийняття розпоряджень Вишгородською РДА №1793, № 1795 від 06.10.2011 року та Державних актів на право власності на земельні ділянки площею 0,12 га, що розташована за адресою: Київська область , Вишгородський район, Лютізька сільська рада, с/ т « Майдан» , з цільовим призначенням «Для ведення садівництва», кадастрові номери НОМЕР_2 та НОМЕР_4 .

Таким чином, представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , адвокат Сокиринської Л.А. просить застосувати строки позовної давності.

10.05.2019р. від прокурора Вишгородського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Кривошеї С. надійшла відповідь на відзив, в якому прокурор зазначив, що оскільки Державне агентство лісових ресурсів України та постійний користувач земель який здійснює ведення лісового та мисливського господарства - ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» не вживаються заходи щодо повернення спірних земель, заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до суду з метою повернення земельних ділянок, які незаконно вибули з постійного користування ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» з вимогою про незаконними та скасування розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації, державних актів на право власності на земельну ділянку та витребування земельних ділянок з незаконного володіння.

Про наявні порушення інтересів держави, а саме про незаконне вибуття земельних ділянок лісового фонду з державної власності Державному агентству лісових ресурсів України та ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» було відомо ще з 2017 року, що підтверджується як самим листом № 189 від 05.09.2017 від ДП «Київська лісова науково- дослідна станція» так і з листів Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» № 456 від 13.09.2017, листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 11.01.2018р., які підпорядковуються Державному агентству лісових ресурсів України.

В разі подальшого зволікання прокурора із заявленим позову вже були б пропущенні строки звернення до суду, які відраховуються з моменту коли про вказане порушення стало відомо органам в інтересах яких прокурор звернувся до суду.

По-друге щодо тверджень відповідача про законність спірних розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації та не доведеність віднесення спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, зазначив, що факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства Київської лісової науково-дослідної станції 2004 року, планово-картографічними матеріалами, а саме картою-схемою розподілу території Київської ЛНДС, викопіювання з планшету № 2 Старопетрівського лісництва ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».

Таким чином, на час прийняття Вишгородською РДА спірних розпоряджень № 1793 від 06.10.2011р., № 1795 від 06.10.2011р у власності чи користуванні громадської організації «Садівниче товариство «Майдан» земельні ділянки не перебували тому ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як члени садівницького товариства «Майдан» не могли мати у користуванні земельні ділянки у вказаному садовому товаристві та відповідно не мали права на їх приватизацію. У зв`язку із чим, прокурор просив задовольнити позов в повному обсязі.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив про їх задоволення, у подальшому у судове засідання не з`явився.

Представник відповідача Вишгородської районної державної адміністрації, у судове засідання не з`явився, у наданому відзиві просив розглядати справи за його відсутності.

Представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , адвокат Сокиринської Л.А. надала заяву про розгляд справи за їх відсутності, просила відмовити в задоволені позову.

Заслухавши думку прокурора, представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, судом зазначається наступне.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, розпорядженнями Вишгородської районної державної адміністрації №1793 від 06.10.2011р. та №1795 від 06.10.2011р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було безоплатно передано у власність земельні ділянки площею 0.1200 га для ведення садівництва у садівничому товаристві «Майдан» на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області. Вказані розпорядження були прийняті за результатами розгляду заяв гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..

На підставі вказаних розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0.1200 га, для ведення садівництва, кадастровий номер НОМЕР_2 , яка розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області та ОСОБА_2 видано державний акт серії НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку площею 0.1200 га, для ведення садівництва, кадастровий номер НОМЕР_4 , яка розташована на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області.

Статті 125, 126 Земельного Кодексу України передбачають, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Як вбачається, з фрагменту публічної кадастрової карти за даними лісовпорядкування 2003, 2014 років з нанесеними межами кварталів № 1,2 і межами земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , вбачається, що вищезазначені земельні ділянки повністю або частково накладаються на землі лісового фонду, які перебувають в користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».

Відповідно до листа ДП «Київська науково - дослідна станція» № 189 від 05.09.2017р., останні не давали погодження на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровим номером НОМЕР_6 , НОМЕР_2 , НОМЕР_4 , НОМЕР_10 на території Лютізької сільської ради Вишгородського району.

Відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 11.01.2018 року № 04-48/78, Управління не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок лігосподарського призначення з кадастровими номерами НОМЕР_2 , НОМЕР_4 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 .

Відповідно до ст.19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Згідно до частин 1, 2, 4 ст.20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Статтею 21 Земельного кодексу України визначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання,надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст.3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Крім того, відповідно до п.2 ст.5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Згідно зі ст.7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до ст.8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Статтею 13 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га., що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин, що визначено ст.27 ЛК України, в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно до ч.2 ст.149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 9 статті 149 Земельного кодексу України встановлено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га. для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Крім того, частинами 1, 2 ст.1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Відповідно до ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель, викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом, координація проведення земельної реформи розроблення і забезпечення виконання, загальнодержавних програм використання та охорони земель; організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою, встановлення порядку проведення моніторингу земель, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Прокурор зазначає, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 13.09.2017 року №456, надані земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , повністю накладається на землі лісового фонду, які перебувають в користування ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», Однак, в матеріалах справи відсутні докази, що на момент винесення оспорюваних розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації, у ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», виникло право постійного користування земельною ділянкою, відповідно до вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України, а саме, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Відповідно до ст. 35 ЗК України, громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. Землі загального користування садівницького товариства безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління товариства до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Як вбачається з оскаржуваних розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації, земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були надані у садівничому товаристві «Майдан» на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області, проте прокурором не надано жодної інформації щодо існування садівничого товариства «Майдан», його меж та інформації чи накладаються межі садівничого товариства на землі, які перебувають в користуванні ДП «Київська лісова наукова-дослідна станція».

Крім того, в оскаржуваних розпорядженнях зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надаються земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення садівництва, тобто землі, які призначені для вирощування сільськогосподарських культур, плодових насаджень, тощо. Інформації про те, що цільове призначення земельних ділянок, наданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було змінено із земель лісогосподарського призначення на ведення садівництва, суду не надано.

Сама передача земельних ділянок у приватну власність передбачає проведення певної процедури, яка в даному випадку була повністю витримана. Крім того доказів перевищення головою Вишгородської районної державної адміністрації чи притягнення останнього до відповідальності у встановлений законом порядку позивачем не надано. Посилання прокурора не відповідають дійсності, оскільки громадяни звернулися до органу державної влади за отриманням земельної ділянки у власність, для чого замовили, оплатили виготовлення необхідних документів, а орган державної влади отримавши відповідні погодження, висновки та проекти прийняв рішення, яким надав громадянам земельні ділянки, в свою чергу громадяни, отримали земельні ділянки та сплатили кошти.

Оскільки сама держава при наданні земельних ділянок вважала, що вона має право їх передати у власність громадянам, то громадяни, що отримали земельні ділянки за оспорюваним розпорядженням могли на розумних підставах сподіватися на отримання відповідних земельних ділянок та мали право в подальшому ними розпоряджатися. З огляду на це, вимоги прокурора про визнання протиправними та скасування Розпорядження є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що на час прийняття оскаржуваного розпорядження Вишгородською райдержадміністрацією Київської області, воно було прийнято у межах повноважень, на підставі документів наданих відповідними установами у межах своєї компетенції.

Таким чином, у даному випадку, безоплатне відчуження майна громадянам було здійснено шляхом прийняття рішень державним органом, тобто внаслідок реалізації волі держави на розпорядження державною власністю.

Отже, позиція прокурора про належність спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, що перебувають в постійному користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» не доведена.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Із наведеного, можна дійти висновку, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08 квітня 1999 року № З-рп/99 з`ясовуючи поняття «інтереси держави» зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій. програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону « Про прокуратуру».

Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних, цивільних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Як вбачається з матеріалів справи, зі змісту позовної заяви, Держлісагенство України і підпорядковане йому ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» не були позбавлені можливості та права звертатися з позовом про скасування розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації від 06.10.2011р. № 1793 та № 1795 про передачу земельних ділянок у садівничому товаристві «Майдан» у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у разі якщо такі земельні ділянки накладалися на межі земель лісогосподарського призначення, які перебувають в користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».

Таким чином, прокурором належним чином не обґрунтовано підстави для звернення до суду із даним позовом, зокрема не доведено та не обґрунтовано не здійснення або неналежне здійснення своїх повноважень Держлісагенством України.

Крім того, прокурор, звертаючись до суду із проханням поновити строк позовної давності вказує на те, що, Державному агентству лісових ресурсів України та ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» не було відомо про прийняті оспорюванні розпорядження та видачу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 державних актів на право власності на земельні ділянки.

Однак, суд не може погодитись із даною позицією позивача, виходячи з наступного

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ч. 4 ст. 267 ЦК України. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свою боргу або іншого обов`язку.

Загальний строк позовної давності відповідно до ст. 257 ЦК України становить 3 роки. Відповідач подав суду заяву про застосування судом позовної давності при вирішенні судом спору по суті. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно вимог ч. 1 ст. 8 ЦГІК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N2,4,7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав учасників

Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу« (судове рішення від 20 вересня 2011 р. у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проїм Російської Федерації, п.570. та судове рішення від 22 жовтня 1996 р. у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, п.51).

Таким чином, вищезазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов`язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а відтак ефективному поновленню порушеного права. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.

Так, у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

-прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

-прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Відповідно до листа Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 03.05.2019р. № 7-20/1326 вбачається, що прокуратура Вишгородського району Київської області листом № 2721вх-13 від 05.11.2013 року зверталась до Вишгородської РДА в рамках перевірки додержання вимог законодавства при використанні земель запасу та резервного фонду з наданням копій прийнятих розпоряджень протягом 2011- 2013 року. В свою чергу Вишгородська РДА року надала відповідь листом № 7-20/3203 від 12.11.2013 прокуратурі вказавши на те, що окремий облік інформації та документів за категоріями адміністрацією не ведеться, а тому направила в електронному вигляді копії усіх розпоряджень із земельних питань прийнятих у період з 2011-2013 років.

Таким чином, органам прокуратури Київської області ще у листопаді 2013 року стало відомо щодо прийняття розпоряджень Вишгородською РДА №1793, № 1795 від 06.10.2011 року та Державних актів на право власності на земельні ділянки площею 0,12 га, що розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, Лютізька сільська рада, с/ т « Майдан» , з цільовим призначенням «Для ведення садівництва», кадастрові номери НОМЕР_2 та НОМЕР_4 .

З огляду на викладене, строк позовної давності позивачем пропущений та позивачем не надано належних та обґрунтованих доводів про те, що такий строк необхідно поновити, оскільки, органам прокуратури було відомо про прийнятті оскаржувані розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області ще у 2013 році та дані розпорядження проходили процедуру перевірки.

Крім того, суду зазначає про наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2,4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2,4,7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами, міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Суслікової Л.В. та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

У справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року, заява №29979/04 ЄСПЛ визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції, зокрема державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «Належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а ц потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З матеріалів справи вбачається, що первісне безоплатне відчуження майна здійснено державою шляхом прийняття рішень державним органом, тобто внаслідок реалізації волі держави на розпорядження державної власністю.

За таких обставин, позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки, на думку суду, буде мати ознаки непропорційного втручання держави в їх право власності, оскільки вказані особи набули права власності на підставі рішення та волі держави.

Таким чином, суд вважає, що в задоволені позову Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, який діє в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» про визнання незаконними та скасування розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації та державних актів на право власності на земельну ділянку, слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 256, 257, 261, 268 ЦК України, ст. 38 ЗК України, ст.ст. 4, 81, 158, 258, 263-265, 268,2 71-273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, який діє в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації та державних актів на право власності на земельну ділянку - відмовити.

Повний текст рішення суду складений 13.06.2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення через Вишгородський районний суд Київської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивачі: Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури (код ЄДРПОУ 02909996, місцезнаходження: Київська область, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, 67), Державне агентство лісових ресурсів України (м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9-А), Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» (код ЄДРПОУ 37507901, місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, с. Лютіж).

Відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація (код ЄДРПОУ 23569369, місцезнаходження: Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1), ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_12 , АДРЕСА_5 ).

Суддя І.Ю. Котлярова