Рішення № 82403961, 14.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2019 року м. Київ № 640/22111/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки),

встановив:

Фізична особа ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ГУ ДФС у м. Києві), в якій з урахування заяв про уточнення позовних вимог, просив суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.10.2018 №0106444205, №0000554205, №0106454205, №0106424205, №0106414205, рішення про застосування штрафних санкцій від 10.10.2018 №0000574205 та №0000564205 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.10.2018 №Ф-314У.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням додатково наданих пояснень, зазначено, що оскаржувані рішення прийняті на підставі безпідставних та необґрунтованих висновків ГУ ДФС у м. Києві, викладених в акті перевірки від 14.09.2018 №3701/26-15-42-05/2847113852, про необхідність оподаткування доходу, отриманого від продажу власного нерухомого майна, податком на доходи фізичних осіб та податком на додану вартість (ПДВ) на загальних підставах.

Позивач стверджує, що дохід, отриманий фізичною особою від продажу житлового будинку, квартири оподатковується у порядку, передбаченому пунктами 172.1-172.2 статті Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України), за ставкою 5 відсотків.

Як зазначає позивач, за результатом проведення операції з продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна ним подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2015 рік.

Згідно поданої декларації, з вищезазначеного доходу податковим агентом утримано (сплачено) податок на доходи фізичних осіб в сумі 11380,00 грн та військовий збір в сумі 3414,00 грн, а також самостійно визначено суму податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті в розмірі 2485283,58 грн та суму військового збору в розмірі 745585,07 грн.

Позивач також зазначає, що операцій з продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна та грошових коштів у 2016 році не проводив та не отримував грошових коштів від здійснення таких операцій.

На підставі викладеного позивач вважає, що повністю виконав податковий обов`язок, а доводи контролюючого органу про необхідність утримання з такого доходу податку на доходи фізичних осіб та ПДВ не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки позивач не є підприємцем та здійснені ним операції з продажу майнових прав не містять ознак підприємницької діяльності, а отже не є платником зазначених податків.

Позивач вказує, що жодним діючим нормативно-правовим актом не встановлено заборони фізичній особі отримувати доходи в процесі реалізації її прав та законних інтересів, а також не поставлено таку можливість в залежність від наявності у фізичної особи правового статусу фізичної особи-підприємця.

Крім того, позивач звертає увагу, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті за відсутності підстав, передбачених ПК України, та за наслідками перевірки, що проведена з порушенням чинного законодавства, оскільки контролюючий орган приступив до її проведення без повідомлення про початок перевірки, чим позбавив позивача права бути присутнім, надавати документи і пояснення, що стосуються предмету перевірки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2019 відкрито провадження у даній справі і призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому, з урахуванням додатково наданих пояснень, заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на висновки, викладені в акті перевірки від 14.09.2018 №3701/26-15-42-05/2847113852.

Зазначив, що прокуратурою міста Києва надані матеріали кримінального провадження №42016101010000225, з яких встановлено отримання позивачем в суборенду земельної ділянки, будівництво на такій ділянці багатоповерхового житлового будинку, продаж фізичним особам майнових прав на квартири в такому будинку. Відповідач вважає, що така діяльність позивача має ознаки підприємницької, а тому для її здійснення позивач повинен був зареєструватись як суб`єкт господарської діяльності, фізична особа-підприємець.

Відповідач наголосив, що дохід, отриманий позивачем за результатом проведення операції з продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна протягом 2015-2016 років є доходом, отриманим від зайняття підприємницькою діяльністю, що має оподатковуватись у порядку та за правилами, встановленими для фізичних осіб-підприємців.

Крім того, валовий дохід позивача від провадження вказаної діяльності протягом 12 календарних місяців сукупно перевищив 1 000 000 грн, а тому з огляду на положення пункту 181.1 статті 181 ПК України позивач був зобов`язаний зареєструватись платником ПДВ.

Щодо доводів позивача про порушення порядку проведення перевірки, відповідач зауважив, що належним чином повідомив позивача про проведення перевірки рекомендованим листом, який повернувся до ГУ ДФС у м. Києві, у зв`язку із неврученням позивачу.

14.03.2019 через канцелярію суду позивачем подано клопотання про витребування судом доказів по справі, а саме результатів експертизи, призначеної у кримінальному провадженні №42016101010000225 від 14.06.2016.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2019 задоволено клопотання позивача та витребувано у прокуратури міста Києва результати експертизи, призначеної у кримінальному провадженні №42016101010000225 від 14.06.2016, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

В ході судового засідання 17.05.2019 представником відповідача подано заперечення на висновок експерта №25809/25810/18-72/18-72 від 29.03.2019, в якому зазначено про необґрунтованість вказаного висновку з огляду на те, що експертом ОСОБА_2 не враховано, що ОСОБА_1 згідно довіреності від 19.03.2015 надав право ОСОБА_3 , в тому числі на продаж всіх об`єктів нерухомості, отримання коштів та сплати обов`язкових платежів. Вказуючи на незрозумілість неврахування експертом Денисенко О.В. даної обставини, відповідачем заявлено клопотання про виклик в судове засідання експерта Денисенко О.В.

Судом враховано вказані заперечення відповідача на висновок експерта №25809/25810/18-72/18-72 від 29.03.2019, однак не встановлено підстав для задоволення клопотання про виклик в судове засідання експерта ОСОБА_2 з огляду на наступне. Під час розгляду даної справи суд враховує всі наявні в матеріалах справи докази, в тому числі висновок експерта №25809/25810/18-72/18-72 від 29.03.2019, який не має визначального значення порівняно з іншими доказами. Крім того, висновок №25809/25810/18-72/18-72 від 29.03.2019, складений експертами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , й за змістом він відповідає висновкам від 04.12.2018 №0412/18-1 (експерт ОСОБА_5 ), від 26.12.2018 №11/03/2018 (експерти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ). Тобто, відповідачем не обґрунтовано необхідність виклику в судове засідання саме експерта Денисенко О.В., а не інших експертів.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі, з підстав, вкладених у позовній заяві, та наданих у справу доказах.

Представник відповідача в засідання 12.06.2019 не прибув, подавши клопотання. У зв`язку із затримкою судового засідання по даній справі та необхідністю бути присутнім в іншому судовому засіданні в Шостому апеляційному адміністративному суді, просив призначити розгляд справи на іншу дату.

Враховуючи, що відповідає є суб`єктом владних повноважень, в підготовчих судових засіданнях позицію по заявленим вимогам й доказам сформував, а також враховуючи, що клопотання представником подано завчасно до судового засідання, наведені в ньому обставини не обґрунтовано й жодними належними доказами не підтверджено, судом ухвалено провести судове засідання за відсутності представників відповідача.

Крім того, зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотанням представника позивача, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) та частини дев`ятої статті 205 цього ж Кодексу ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Так, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

07.06.2016 фізичною особою ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2015 рік, що зареєстрована 07.06.2016 за №1600031953.

Відповідно до поданої декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік (рядок 10.2 «Доходи від операцій з продажу (обміну) об`єктів рухомого та/або нерухомого майна») фізичною особою ОСОБА_1 отримано доходи, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу, а саме: дохід від операцій з продажу (обміну) об`єктів рухомого та/або нерухомого майна, на загальну суму - 49 933 271,66 грн.

Згідно поданої декларації, з вищезазначеного доходу податковим агентом утримано (сплачено) податок на доходи фізичних осіб в сумі 11 380,00 грн та військовий збір в сумі 3 414,00 грн, а також самостійно визначено суму податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті в розмірі 2 485 283, 58 грн та суму військового збору в розмірі 745 585,07 грн.

В матеріалах справи наявна Довідка від 08.11.2016 №31/Л/26-50-13-01-28 про подану декларацію про майновий стан і доходи (про сплату податку на доходи фізичних осіб та про відсутність податкових зобов`язань з такого податку), надана Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві Лайшеву В.П. Так, на підставі декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік: податок на доходи фізичних осіб в Україні сплаченій у сумі 2 498 161,27 грн (рядок 04 Довідки), що відповідає показникам рядка 10 податкової декларації про майновий стан і доходи ОСОБА_1 за 2015 рік (12877,69 грн + 2485 283,58 грн = 2498161,27 грн), невиконані зобов`язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб в Україні відсутні.

ГУ ДФС у м. Києві на підставі наказу від 30.01.2018 року за №1487 проведено документальну позапланової невиїзну перевірку фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016.

За результатами перевірки складено акт від 14.09.2018 №3701/26-15-42-05/2847113852.

В ході перевірки встановлено та зафіксовано в акті перевірки порушення позивачем вимог:

- статті 58, частини шостої статті 128 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-ІV (ГК України) шляхом здійснення господарської діяльності без державної реєстрації фізичної особи-підприємця та не забезпечення ведення обліку результатів своєї діяльності відповідно до вимог законодавства;

- статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-ІV шляхом неподання державному реєстратору документів для державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

- підпункту «а» пункту 176.1 статті 176, пунктів 44.1, 44.3 статті 44 ПК України, а саме: ненадання книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;

- підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 ПК України, а саме: неподання декларації про майновий стан та доходи за 2015 та 2016 роки;

- підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пункту 177.2 статті 177 ПК України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за 2015 - 2016 роки в сумі 22 141 937,50 грн, у тому числі за 2015 рік на 17 082 835,50 грн, за 2016 рік - 5 059 102,00 грн;

- підпункту 1.2 пункту 161 підрозділу 10 Розділу XX «Перехідні положення» ПК України зі змінами та доповненнями, не перераховано до бюджету військового збору у розмірі 1 141 069,51 грн, у тому числі за рік - 719 477, 68 грн, за 2016 рік - 421 591, 83 грн;

- пунктів 1, 4 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2664-VІ із змінами та доповненнями, а саме не подання звітності з єдиного соціального внеску за 2015-2016 роки;

- пункту 2 частини першої статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», шляхом заниження суми нарахувань по єдиному соціальному внеску в загальній сумі 116 563, 39 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 53 126, 39 грн, за 2016 рік в сумі 63 437, 00 грн;

- пункту 183.2 статті 183, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1 статті 200 ПК України, шляхом заниження суми зобов`язань з ПДВ, що підлягає до сплаті на загальну суму 14 866 880, 03 грн.

Висновків про порушення позивачем вказаних норм відповідач дійшов з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що позивач проводив діяльність, яка полягала у будівництві та наступному продажу майнових прав на об`єкти нерухомого майна, доходи від якої не були включені до загального річного оподатковуваного доходу та не утримані податки у встановленому ПК України розмірі.

В акті перевірки також зазначається, що на етапі будівництва протягом 2015-2016 років громадянином ОСОБА_1 відчужено фізичним особам майнові права на об`єкти нерухомості (квартири, нежитлові приміщення) на умовах договору купівлі-продажу майнових прав у кількості 92 об`єкти на загальну суму 76 071 300,97 грн.

Беручи до уваги обсяги побудованих житлових та багатоквартирних житлових будинків, реалізованих об`єктів нерухомості (квартир), систематичний характер такої діяльності, контролюючий орган в акті перевірки дійшов висновку про здійснення позивачем підприємницької діяльності без реєстрації фізичною особою-підприємцем, дохід від якої не був задекларований та оподаткований у порядку, що встановлений статтею 177 ПК України.

Крім того, встановивши, що сума від здійснення операцій з постачання квартир з 05.06.2015 перевищила 1 000 000, 00 грн (без урахування ПДВ) та становила 1 130 476, 80 грн, контролюючий орган дійшов висновку, що позивач набув статусу платника ПДВ, у зв`язку з чим операції з постачання об`єктів нерухомості підлягали оподаткуванню ПДВ.

10.10.2018 на підставі висновків акта перевірки від 14.09.2018 №3701/26-15-42-05/2847113852, ГУ ДФС у м. Києві прийнято:

- податкове повідомлення-рішення №0106444205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 27 677 421,88 грн, у тому числі за основним зобов`язанням на 22 141 937,50 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 5 535 484,38 грн;

- податкове повідомлення-рішення №0000554205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 18 583 600,06 грн, у тому числі за основним зобов`язанням на 14 866 880,03 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 3 716 720,03 грн;

- податкове повідомлення-рішення №0106454205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 1 426 336,89 грн, у тому числі за основним зобов`язанням на 1 141 069,51 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 285 267,38 грн;

- податкове повідомлення-рішення №0106424205, яким позивачеві визначено штраф з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 510,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення №0106414205, яким до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 340,00 грн за неподання податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено ПК України;

- рішення про застосування штрафних санкцій №0000574205, яким позивачеві визначено штраф за донарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 28 625,32 грн;

- рішення про застосування штрафних санкцій від №0000564205, яким позивачеві визначено штраф за неподання звітності з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 340,00 грн;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-314У, якою позивачу донараховано грошове зобов`язання зі сплати єдиного внеску в сумі 116 563,39 грн.

Не погоджуючись з вищевказаними рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка ОСОБА_1 проведена на підставі наказу від 30.01.2018 за №1487 та підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79 ПК України.

Визначаючись щодо наявності підстав для проведення перевірки суд зважає на наступне.

У відповідності до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Згідно з підпунктом 20.1.3 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право отримувати безоплатно від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, у тому числі від органів, які забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію, документи та матеріали.

Відповідно до пункту 73.3 статті 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та їх документального підтвердження. У письмовому запиті обов`язково зазначаються:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатка контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки» під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків.

Аналіз зазначених положень податкового законодавства свідчить про те, що запит податкового органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто, наявність чітко окреслених обставин, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об`єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.

Згідно пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Пункт 42.2 статті 42 ПК України передбачає, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Системний аналіз вказаних норм ПК України свідчить, що проведенню перевірки та оформленню її результатів передує певний алгоритм дій, дотримання якого є обов`язковим для визначення правомірності визначення платнику податків податкового зобов`язання.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №813/2162/17 наказ контролюючого органу про проведення перевірки має утримувати в собі в якості підстави її проведення посилання на неотримання пояснень від платника податку та їх документальних підтверджень на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу щодо виявлених обставин, визначених таким запитом.

Суд зазначає, що ухвалою від 11.01.2019 про відкриття провадження у справі відповідачу надано право протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали надати суду належним чином засвідчені копії документів, що слугували підставою для прийняття оскаржуваних рішень.

В матеріалах справи наявний відзив на адміністративний позов, до якого відповідачем долучено виключно копію листа прокуратури міста Києва від 03.07.2018 №17/1/2-33-18 щодо направлення на адресу ГУ ДФС у м. Києві копій матеріалів кримінального провадження. Більше того, відповідачем надані заперечення на відповідь на відзив, до яких жодних документів, що стосувались призначення та проведення перевірки, контролюючим органом також не додано.

Судом встановлено, що інших матеріалів, що стали підставою для проведення перевірки, окрім вищенаведеного листа прокуратури міста Києва, відповідачем не надано.

Відсутність документів перевірки, а саме: запиту ГУ ДФС у м. Києві за №30539/Л/26-15-42-05-27 від 25.06.2018 про надання інформації, наказу про проведення позапланової документальної перевірки, повідомлення про початок перевірки, доказів їх направлення та вручення, позбавляють суд можливості дослідити та встановити правомірність та наявність підстав для призначення і проведення податкової перевірки.

Отже, з огляду на вимоги статті 77 КАС України, яка чітко встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, суд доходить висновку, що в даному випадку докази правомірності призначення та проведення податкової перевірки, які підтверджують правову позицію відповідача, викладену у відзиві на адміністративний позов, відсутні.

Окрім того, судом встановлено, що в акті перевірки контролюючим органом наводяться різні дати та номера наказів, що стали підставою для проведення перевірки. Так, у абзаці 1 Розділу І «Вступна частина» акту перевірки, податковий орган як на підставу проведення перевірки посилається на наказ ГУ ДФС у м. Києві від 30.01.2018 за №1487. В свою чергу, у абзаці 2 Розділу І «Вступна частина» акту перевірки зазначено, що копію наказу від 10.08.2018 за №12215 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» надіслано ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд також зауважує, що документи кримінального провадження №42016101010000225, надані прокуратурою міста Києва листом від 11.06.2018 №17/1/2-33-18, у тому числі копії договорів купівлі-продажу майнових прав із додатками, укладених ОСОБА_1 із фізичними особами у кількості 93 шт, зі змісту яких контролюючим органом встановлені порушення позивачем податкового законодавства, відповідачем до суду не надані.

За таких обставин, суд вважає недоведеним факт законності проведення документальної позапланової перевірки.

Суд також наголошує, що незважаючи на положення пункту 79.3 статті 79 ПК України про необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з положенням підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 цього Кодексу.

З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб саме до початку її проведення.

Отже, лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо проведення невиїзної документальної перевірки.

Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України щодо пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, направлення на проведення перевірки та копії наказу про проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №804/3006/17, від 05.05.2018 у справі №810/3188/17, від 18.04.2018 у справі №804/2230/15.

У відзиві відповідач вказав, що належним чином повідомив позивача про проведення перевірки рекомендованим листом, який повернувся до ГУ ДФС у м. Києві у зв`язку із неврученням позивачу.

Однак, суд не може врахувати такі доводи відповідача у зв`язку із відсутністю будь яких доказів на їх підтвердження.

З урахуванням наведених обставин у сукупності суд констатує недоведеність відповідачем законності проведення перевірки, результати якої відображені в акті від 14.09.2018 №3701/26-15-42-05/2847113852. Тому, відсутні підстави вважати таку перевірку правомірною, що виключає правові наслідки такої перевірки та свідчить про протиправність рішень, прийнятих за результатом такої перевірки.

Щодо обґрунтувань позивача стосовно оподаткування операцій з продажу об`єктів нерухомості, суд зазначає наступне.

Встановлено, що позивач подав декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія такої декларації із відміткою про її отримання Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ ДФУ у м. Києві.

Доводи відповідача про неподання позивачем до контролюючого органу декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік позивач не заперечує.

Водночас, суд вважає, що неподання до контролюючого органу декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік утворює склад податкового правопорушення.

Відповідно до положень пункту 163.1 статті 163 ПК України, об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Пунктом 164.1 статті 164 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Приписами пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору; доходи від продажу об`єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності, та прирівняні до них права, доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами), об`єкти права інтелектуальної промислової власності та прирівняні до них права (далі - роялті), у тому числі отримані спадкоємцями власника такого нематеріального активу.

Згідно пункту 172.1 статті 172 ПК України, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Відповідно до пункту 172.2 статті 172 ПК України, дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об`єкта незавершеного будівництва.

Таким чином, обов`язок задекларувати дохід шляхом подання відповідної декларації виникає у разі отримання доходу отриманого, зокрема, за наслідками здійснення операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого майна.

Суд зазначає, що позивач заперечує факт отримання доходу від продажу нерухомого майна чи майнових прав на об`єкт нерухомого майна у 2016 році.

Такі доводи позивача підтверджуються висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-економічної експертизи в рамках кримінального провадження №42016101010000225 від 14.06.2016, згідно якого висновки акта про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 . №3701/26-15-42-05/2847113852 в частині заниження податку на доходи фізичних осіб за 2015-2016 роки в сумі 22 141 937,50 грн ґрунтуються на припущеннях та є документально не обґрунтованими. Розрахунок чистого оподаткованого доходу від здійснення ОСОБА_1 в 2015 та 2016 році підприємницької діяльності, наведений в акті перевірки ґрунтується на припущеннях та є документально не обґрунтованим.

Проведеною експертизою встановлено, що в акті перевірки відсутні будь-які посилання на документи (касові ордери, чеки, виписки по рахунках, тощо), які підтверджують/містять відомості щодо отримання грошових коштів за майнові права саме ОСОБА_1 та з урахуванням листа Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Служби безпеки України №14/1/3-234ні від 28.01.2019, висновки Акта перевірки щодо отримання доходів протягом 2015-2016 року від відчуження майнових прав на об`єкти нерухомості в сумі 76 071 300,97 грн саме ОСОБА_1 в сумі 70 119 501,82 грн документально не обґрунтовані, а в сумі 5 951 799,15 грн підтвердити або спростувати не видається за можливе.

Тому суд вважає, що відсутні підстави для сумнівів у виконанні позивачем податкового обов`язку як фізичною особою.

Визначаючи позивачеві податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, контролюючий орган виходив з того, що діяльність позивача, що полягає у будівництві об`єктів житлового фонду з наступною їх реалізацією населенню для задоволення його соціальних потреб є підприємницькою, у зв`язку з чим доходи від такої діяльності повинні оподатковуватись за правилами, встановленими для фізичних осіб-підприємців, а не для фізичних осіб, які реалізують власну нерухомість.

Досліджуючи діяльність позивача як фізичної особи та доводи контролюючого відносно того, що така діяльність є підприємницькою та передбачає на меті отримання доходу саме підприємцем, а не фізичною особою, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів статті 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.

Юридичний статус «фізична особа-підприємець» сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності.

Тобто, фізична особа перебуваючи у статусі суб`єкта підприємницької діяльності може здійснювати договірні відносини від свого імені, як фізична особа, разом з тим, слід враховувати наступне.

Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з частиною другою статті 3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

Відтак, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.

Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов`язані з такою діяльністю.

У відповідності до пункту 4 постанови Пленуму Верховного України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25.04.2003 №3 під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб`єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов`язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.

У постанові від 13.03.2018 у справі №826/13138/15 Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції, що комплекс послідовних цілеспрямованих дій позивача з продажу нерухомого майна є систематичною (52 рази) діяльністю, метою якої є саме отримання прибутку, оскільки зазначені дії з продажу не можна кваліфікувати як такі, що мали на меті задоволення власних (особистих) потреб фізичної особи позивача, а отже вказане є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька.

При цьому, сам лише факт підписання договорів купівлі-продажу нерухомого майна без зазначення статусу позивача, як підприємця, не є свідченням не пов`язаності таких операцій із підприємницькою діяльністю. Крім того, вказана діяльність повністю відповідає діяльності згідно КВЕД (70.11.0 організація будівництва об`єктів нерухомості для продажу чи здавання в оренду, 68.3 операції з нерухомим майном).

Таким чином, Верховний Суд спростував твердження позивача, що об`єкти нерухомості були ним реалізовані як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем.

Суд враховує вказані висновки Верховного Суду, а тому зазначає, що діяльність ОСОБА_1 з будівництва житлового будинку та наступного продажу майнових прав на об`єкти нерухомого майна (квартири в такому будинку) має ознаки підприємницької діяльності.

При цьому, суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин у даній справі висновків постанови Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №826/13138/15 щодо правомірності нарахування фізичній особі податкових зобов`язань як фізичній особі-підприємцю.

Так, позивач у справі №826/13138/15 на момент здійснення вказаної діяльності, визначення відповідних податкових зобов`язань був зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснював господарську діяльність, зокрема, за КВЕД 70.11.0 організація будівництва об`єктів нерухомості для продажу чи здавання в оренду, 68.3 операції з нерухомим майном.

Водночас, як вбачається з наявних матеріалів справи та підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент проведення операцій з продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна, ОСОБА_1 не був зареєстрований як фізична особа-підприємець та не здійснював підприємницьку діяльність. Підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинена 11.10.2011, про що свідчить запис за №20680060002019790.

Суд зазначає, що громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, є таким після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур.

Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 55 ГК України, громадяни України визнаються учасниками господарських відносин (тобто є суб`єктами господарювання) за умови їх державної реєстрації як підприємців.

При цьому, суд зазначає, що така реєстрація має відбуватися в добровільному, а не примусовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація проводиться за заявницьким принципом.

Тобто, реєстрація фізичної особи підприємцем проводиться лише за наявності відповідного наміру (волевиявлення), який реалізується шляхом подання відповідної заяви.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ( «Лелас проти Хорватії» заява №55555/08 від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» заява №36900/03 від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер`їлдіз проти Туреччини» та «Беєлер проти Італії»).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків («Лелас проти Хорватії»).

Суд наголошує на тому, що законодавством не передбачено надання фізичній особі статусу фізичної особи-підприємця в обхід встановленій процедурі, в тому числі й за рішенням будь якого суб`єкта владних повноважень. Вчинення таких дій суб`єктом владних повноважень безумовно свідчить про порушення принципу належного урядування та безпідставне втручання до майнових прав фізичної особи.

В цій частині суд також зазначає, що за приписами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» фізична особа - громадянин не є платником та не має визначеного обов`язку нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно розділу V ПК України «Податок на додану вартість» фізична особа є платником ПДВ у разі здійснення діяльності, визначеної пунктом 180.1 статті 180 ПК України з урахуванням підпункту 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Разом з цим, за змістом наведених норм фізична особа - громадянин не має визначеного обов`язку зареєструватися платником податку на додану вартість навіть у разі здійснення операцій на суму, що перевищує 1 000 000 грн.

Тому, суд вважає, що відповідачем безпідставно нараховано податкові зобов`язання позивачу як фізичній особі-підприємцю, в тому числі з ПДВ, єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та військового збору.

Крім того, суд вважає, що у даному випадку нарахування контролюючим органом податкових зобов`язань в будь-якому випадку не може вважатись обґрунтованим та правомірним, адже існують вимоги щодо визначення бази оподаткування, яку фактично визначити не можливо, у зв`язку із відсутністю відомостей про склад та розмір витрат позивача, пов`язаних із вказаною діяльністю. При цьому, визначення податкового зобов`язання виключно виходячи з розміру доходу безперечно є необґрунтованим в майнові права позивача.

Суд вважає за необхідне звернути особливу увагу на те, що згідно пункту 111.1 статті 111 ПК України за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: 111.1.1. фінансова; 111.1.2. адміністративна; 111.1.3. кримінальна.

Відповідно до пункту 111.2 статті 111 ПК України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Так, зокрема, провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає санкцію за таке порушення у вигляді накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.

Отже, у разі встановлення факту провадження фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як фізичної особи-підприємця настає відповідальність, передбачена законодавством.

Водночас, суд наголошує, що положення діючого законодавства в тому числі й податкового, не містять норм, які б уповноважували контролюючі органи чи взагалі припускали можливість нарахування податкових зобов`язань фізичній особі у разі виявлення факту провадження такою особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання.

Також при вирішенні даного спору суд приймає до уваги наявний у матеріалах справи висновок експерта від 04.12.2018 №0412/18-1, наданий за результатами проведення судово-економічної експертизи з питань документального та нормативного підтвердження висновків акта перевірки судовим експертом Наберухіним В`ячеславом Аркадійовичем (свідоцтво № 1669 від 29.11.2013).

Так, за результатами проведеної експертизи судовий експерт дійшов висновку, що документально та нормативно не підтверджуються висновки акта перевірки ГУ ДФС у м. Києві від 14.09.2018 №3701/26-15-42-05/2847113852 щодо заниження податку на доходи фізичних осіб за 2015-2016 роки в сумі 22 141 937,50 грн, у тому числі за 2015 рік в сумі 17 082 835,50 грн, за 2016 рік в сумі 5 059 102,00 грн; заниження військового збору за 2015-2016 роки в сумі 1 141 069,51 грн, у тому числі за 2015 рік в сумі 719 477,68 грн, за 2016 рік в сумі 421 591,83 грн; заниження суми нарахувань по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в загальній сумі 116 563,39 грн, у тому числі за 2015 рік в сумі 53 126,39 грн, за 2016 рік в сумі 63 437,00 грн; заниження суми зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає до сплати на загальну суму 14 866 880,03 грн.

Аналогічних висновків дійшли експерти Денисенко О.В. (свідоцтво №358-15 дійсне до 28.01.2020) та ОСОБА_4 (свідоцтва № 834-19 , 835-19, 836-19 від 31.01.2019) у висновку від 29.03.2019 №25809/25810/18-72, а також експерти ОСОБА_6 (свідоцтво №769 від 31.05.2013) та ОСОБА_7 (свідоцтво №1932 від 20.02.2018) у висновку експертів від 26.12.2018 №11/03/2018, наданих за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи з питань документального підтвердження висновків акта перевірки від 14.09.2018 №3701/26-15-42-05/2847113852.

Суд не вважає, що наведені висновки не спростовують доводи відповідача про необґрунтованість висновку від 29.03.2019 №25809/25810/18-72 з огляду на те, що експертом Денисенко О.В. не враховано, що ОСОБА_1 згідно довіреності від 19.03.2015 надав право ОСОБА_3 в тому числі на продаж всіх об`єктів нерухомості, отримання коштів та сплати обов`язкових платежів. Суд вважає такі доводи відповідача необґрунтованими та суперечливими, адже вони спростовуються висновками від 26.12.2018 №11/03/2018 від 04.12.2018 №0412/18-1 щодо яких відповідач не має жодних заперечень.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

З урахуванням наведеного у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не виконано, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другої статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваних рішень відповідача.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно наявної у справі квитанції №142 від 26.12.2018 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 8810 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.10.2018 №0106444205, №0000554205, №0106454205, №0106424205, №0106414205, рішення про застосування штрафних санкцій від 10.10.2018 №0000574205, рішення про застосування штрафних санкцій від 10.10.2018 №0000564205 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.10.2018 №Ф-314У.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 8810 грн (вісім тисяч вісімсот десять гривень).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04080, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39439980).

Суддя О.М. Чудак