Рішення № 82402573, 06.06.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2019 року м. Житомир справа № 240/7317/19

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Чернової Г.В.,

секретар судового засідання Климчук К.О.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Олефіра О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, у якому просить:

- визнати дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови в наданні дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою для виділення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, викладеній у листах від 02.04.2019 №К-1289/0-1127/0/22-19, від 27.02.2019 №К546/0-726/0/22-19 та від 25.01.2019 №К-12004/0-375/0/22-19 неправомірними;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Зарубинецької сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

В обґрунтування позову зазначає, що в січні, лютому та квітні 2019 року звертався до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га на території Зарубинецької сільської ради Андрушівського району Житомирської області для ведення особистого селянського господарства. Листами від 02.04.2019 №К-1289/0-1127/0/22-19, від 27.02.2019 №К546/0-726/0/22-19 та від 25.01.2019 №К-12004/0-375/0/22-19 йому відмовлено у задоволенні клопотання. Позивач вважає, що підстави відмови, зазначені у листі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, не відповідають вимогам ст.118 Земельного кодексу України. Також, дії Головного управління Держгеокадастру, на думку ОСОБА_1 , не відповідають приписам Рішення колегії Держземагенства України від 14.10.2014 № 2/1 "Про обов`язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності", оскільки відповідачем не було направлено запит до Зарубинецької сільської ради для з`ясування її позиції щодо можливості надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

Ухвалою суду від 13.05.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання на 06.06.2019.

31.05.2019 до суду надійшов відзив Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на позов, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, має орієнтовний склад угідь-рілля і має вищий показник родючості. Крім того, посилання позивача на необхідність погодження передачі спірної земельної ділянки йому у власність із Зарубинецькою сільською радою є безпідставним, оскільки остання не є об`єднаною територіальною громадою. Щодо вимоги про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою зазначив, що це є дискреційним повноваженням Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, а тому є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов з підстав, зазначених у ньому, просили їх задовольнити.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з мотивів, вказаних у відзиві на позов.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, усебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Встановлено, що позивач в січні, лютому та квітні 2019 року звертався до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області із заявою, у якій просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га на території Зарубинецької сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

Листами від 25.01.2019 №К-12004/0-375/0/22-19 та від 02.04.2019 №К-1289/0-1127/0/22-19 позивачу відмовлено у задоволенні клопотання з наступних підстав. Відповідно довідки Відділу в Андрушівському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області зазначено, що земельна ділянка, запланована до відведення, відноситься до земель державної форми власності зі складом угідь- рілля, ряд 21 особисті підсобні господарства. Відтак, з метою уникнення можливої соціальної напруги, Головне управління, відмовляє у задоволенні заяви та пропонує обрати іншу вільну земельну ділянку, після чого, із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою повторно звернутися до Головного управління.

Листом від 27.02.2019 №К546/0-726/0/22-19 відмовлено з таких підстав:"...В ході розгляду поданих Вами на розгляд документів виявлені землі, які не зможуть бути використані іншими власниками та землекористувачами у зв`язку з нераціональним розміщенням бажаної Вами земельної ділянки. У зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів, з метою її ефективного використання пропонуємо вказати місце розташування земельної ділянки, яке б в подальшому відповідало раціональному використанню іншими землевласниками (землекористувачами) та повторно клопотати до Головного управління."

Вважаючи вказані відмови протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.2 ст.116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 2 ст.22 Земельного кодексу України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до ч. 3 ст.22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного Кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядуванняякий передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Суд зазначає, що в оскаржуваних відмовах, викладених у листах відповідача від 02.04.2019, від 27.02.2019 та від 25.01.2019, відсутні посилання про невідповідність місця розташування земельної ділянки, зазначеної позивачем:

- вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;

- вимогам генерального плану населених пунктів;

- вимогам іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;

- вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому загальна вказівка у листі від 27.02.2019 на нераціональне розміщення бажаної земельної ділянки не може свідчити про невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, а відтак бути належною підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Суд критично ставиться до посилань відповідача на те, що земельна ділянка, запланована до відведення, відноситься до земель державної форми власності зі складом угідь - рілля, ряд 21 особисті підсобні господарства.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Пунктом "а" частини 3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

При цьому, таке поняття як "особисті підсобні господарства", яке містилось в ст.56 Земельного кодексу України від 18.12.1990 N 561-XII, діючим Земельним кодексом України не використовується, натомість замість нього законодавець вживає поняття "особисте селянське господарство". Відповідно віднесення відповідачем бажаної земельної ділянки до такого виду використання є необгрунтованим та безпідставним.

До того ж, відповідно до переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь, затвердженого постановою КМУ №1051 від 17.10.2012 група "Рілля" включає сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85) та парники, оранжереї і теплиці. До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав`яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.

Згідно ст.1 Закону України "Про особисте селянське господарство", особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Отже, рілля є землею сільськогосподарського призначення та безсумнівно може передаватись у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства.

З огляду на викладене, зміст положень Земельного кодексу України, неправомірними є дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, оформлені листами №К-1289/0-1127/0/22-19, №К546/0-726/0/22-19 та №К-12004/0-375/0/22-19, щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Зарубинецької сільської ради Андрушівського району Житомирської області, оскільки вони не містять законодавчо визначених підстав такої відмови.

Суд обмежується дослідженням наведених обставин та не надає оцінку аргументам позивача та відповідача в частині щодо необхідності направлення запиту до Зарубинецької сільської ради для з`ясування її позиції щодо можливості надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки згідно приписів Рішення колегії Держземагенства України від 14.10.2014 № 2/1 "Про обов`язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності", оскільки вони не впливають на правові висновки у цій справі та ці твердження не покладені в основу відмов, вказаних у листах відповідача №К-1289/0-1127/0/22-19, №К546/0-726/0/22-19 та №К-12004/0-375/0/22-19.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади

Відповідно до ч.1 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі «Галфорд проти Сполученого Королівства» від 25 червня 1997 року Європейський Суд з прав людини зазначив «словосполучення «згідно із законом» не лише вимагає дотримання національного закону, а й стосується якості такого закону (рішення у справі)». «Суд нагадує, що національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Доменічіні проти Італії від 15 листопада 1996 року).

Відповідно до абз. 5 - 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту" ухваленої на 114-й сесії Комітету міністрів від 12 травня 2004 р. передбачено, що відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов`язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі.

Згідно викладеного висновку у постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі №825/2845/15-а, наслідком задоволення в адміністративному судочинстві позовних вимог є відновлення фактично порушених прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Суд, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, повинен не лише вирішити позовні вимоги у відповідності до принципів верховенства права, а й обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права. Тобто такий, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду та здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що судове рішення має бути спрямоване на реальний захист порушених прав та забезпечувати їх ефективне відновлення з метою запобігання подальших протиправний діянь та рішень суб`єкта владних повноважень.

З метою ефективного захисту порушених прав, суд може втрутитися в адміністративний розсуд суб`єкта владних повноважень, коли останній наділений дискреційними повноваженнями, й зобов`язати його прийняти рішення без проведення необхідної процедури в тому випадку, якщо буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб`єкт публічної адміністрації у відповідь - необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви та встановлених судом обставин справи, ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача із заявою про надання дозволу розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, проте Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, зловживаючи наданими йому повноваженнями, безпідставно відмовляло у задоволенні заяв, посилаючись на підстави, які не передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Зарубинецької сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

Щодо вимоги в частині зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області подати до суду в місячний строк з дня набрання рішенням суду законної сили звіт про його виконання.

Частиною 1 ст.382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, підстави зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Беручи до уваги наведене та фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Зважаючи на висновок суду, а також ураховуючи положення ст. 139 КАС України та звільнення позивача від сплати судового збору при зверненні до суду з даним позовом, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати неправомірними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м.Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 39765513) щодо відмови в наданні дозволу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на виготовлення проекту землеустрою для виділення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м.Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 39765513) надати дозвіл ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Зарубинецької сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г.В. Чернова

Повне судове рішення складене 12 червня 2019 року