Рішення № 82402210, 10.06.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2019 р. Справа№200/3707/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Званівської сільської ради, Сільського голови Званівської об`єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Званівської сільської ради, Сільського голови Званівської об`єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Першого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018 року її поновлено на посаді виконуючого обов`язки старости Верхньокам`янського старостинського округу Званівської об`єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області та стягнуто із Званівської сільської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період по 05.12.2018 року. Проте на момент подання позовної заяви вказане рішення про поновлення на посаді не виконано. Також вважає, що протиправними діями відповідача їй завдано моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.

У зв`язку з чим позивач звернулася до суду із даним позовом в якому просить: 1) стягнути солідарно із Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області та сільського голови Званівської об`єднаної територіальної громади Бахмутського р-ну Донецької області ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.12.2018 року по 05.03.2019 року у розмірі 21 440,64 грн. без утримання з цієї суми передбачених законодавством податків, зборів та інших обов`язкових платежів; 2) стягнути з сільського голови Званівської об`єднаної територіальної громади Бахмутського р-ну Донецької області ОСОБА_2 10 000,00 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року відкрито провадження у справі із визначенням розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

23 квітня 2019 року від представника Званівської сільської ради надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що рішенням сесії Званівської сільської ради від 28.02.2019 року позивача поновлено на посаду в.о. старости Верхньокам`янського старостинського округу Званівської об`єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області.

Також зазначає, що жодних проваджень на виконанні у головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Донецької області Балдинюка М.Ю. щодо ОСОБА_1 не перебуває. На думку представника відповідача, вини Званівської сільської ради у затримці поновлення ОСОБА_1 на посаді в.о. старости Верхньокам`янського старостинського округу немає.

Щодо моральної шкоди зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують заподіяння з боку відповідача моральної шкоди.

На підставі наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність певних обставин справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить копія паспорту громадянина України (а.с. 17).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року у справі № 805/5118/18-а позов ОСОБА_1 до Званівської сільської ради про визнання розпорядження від 15.06.2018 року №35 «Про звільнення з посади в.о. старости ОСОБА_1 » протиправним та скасування, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16.06.2018 року - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Званівського сільського голови від 15.06.2018 року №35 «Про звільнення з посади в.о. старости ОСОБА_1 ». Стягнуто із Званівської сільської ради Бахмуського району Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.06.2018 року по 12.07.2018 року у сумі 6432 (шість тисяч чотириста тридцять дві) гривні 12 копійок. В іншій частині позову відмовити.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018 року № 805/5118/18-а, апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задоволено. Апеляційну скаргу Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області - задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року у справі № 805/5118/18-а – скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки старости Верхньокам`янського старостинського округу Званівської об`єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області та стягнення зі Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13.07.2018 року. Ухвалено нове рішення у відповідній частині. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області про визнання розпорядження від 15.06.2018 року № 35 «Про звільнення з посади в.о. старости ОСОБА_1 » протиправним та скасування, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задоволено повністю. Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки старости Верхньокам`янського старостинського округу Званівської об`єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області з 16.06.2018 року. Стягнуто із Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.07.2018 року по 05.12.2018 року у сумі 36 448, 68 (тридцять шість тисяч чотириста сорок вісім) гривень 68 копійок. Судове рішення в частині поновлення на посаді звернуто до негайного виконання. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

24 січня 2019 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відкрито виконавче провадження ВП №58193097 з примусового виконання зазначеного рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки старости Верхньокам`янського старостинського округу Званівської об`єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області.

28 лютого 2019 року на виконання рішення суду, Званівською сільскою радою прийнято рішення №7/2-17, яким вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки старости Верхньокам`янського старостинського округу Званівської об`єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області з 16.06.2018 року.

Вважаючи період з 06.12.2018 року по 05.03.2019 року вимушеним прогулом, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 5 статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території.

У відповідності до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно вимог частини 2 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Пунктом 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Виходячи зі змісту статей 24, 31, частини 5 статті 235 КЗпП України, негайне виконання рішення суду означає обов`язок, а не право власника, не пізніше наступного дня після проголошення судового рішення видати наказ (розпорядження) про поновлення працівника на роботі і фактично допустити його до виконання попередніх обов`язків.

Згідно вимог статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до частини 2 статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Частиною 2 статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

У порушення наведених норм рішення Званівської сільської ради №7/2-17 на виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року у справі №805/5118/18-а, якою позивача поновлено на посаді з 16.06.2018 року, видано лише 28.02.2019 року.

Отже період з 06 грудня 2018 року по 27 лютого 2019 року є вимушеним прогулом, за який позивачу слід виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вбачається з рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року у справі №805/5118/18-а, середньоденна заробітна плата позивача складає 357,34 грн.

Період вимушеного прогулу позивача обраховується в робочих днях, починаючи з 06 грудня 2018 року по 27 лютого 2019 року, тобто за 77 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 27515,18 грн. (77 днів*357,34 грн./день).

Разом з цим, позивач просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу солідарно з Сільського голови Званіської об`єднаної територіальної громади та зі Званівської сільської ради.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

З огляду на те, що саме Званівська сільська рада є роботодавцем, з якою у ОСОБА_1 були трудові відносини, що узгоджується з частиною четвертою статті 24 Закону України «Про оплату праці», відповідно до якої виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме зі Званівської сільської ради.

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу без утримання з цієї суми передбачених законодавством податків, зборів та інших обов`язкових платежів задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої пункту 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Суд критично ставиться до пояснень відповідача на відсутність відкритого виконавчого провадження з примусового виконання рішення про поновлення на посаді, оскільки правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не залежить від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Суд звертає увагу на пілотне рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Отже, саме з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у роботодавця виник обов`язок щодо його виконання незалежно від наявності відкритого виконавчого провадження на підставі такого рішення суду.

Стосовно позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, щодо доказування моральної шкоди, порушення прав особи вже само по собі тягне моральні страждання і виникнення моральної шкоди, тому не потрібно доводити факт страждань, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (рішення у справах «Анатолій Войтенко проти України», заява №18966/02, «Світлана Науменко проти України», заява №41984/9).

Згідно із ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності до Постанови Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Крім цього, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно норм ст. 23 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. N 5 - під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають три складові частини, за наявності яких і настає відповідальність, а саме: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, чого в даному випадку немає.

У рішенні Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, зазначено наступне.

Право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, у статті 23 якого встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга); моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини четверта, п`ята).

Подальше регулювання інституту моральної шкоди визначено в окремих законах. Так, право на відшкодування моральної шкоди закріплено, зокрема, в законах України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", "Про інформацію", "Про авторське право і суміжні права", "Про захист прав споживачів", "Про телебачення і радіомовлення", "Про протидію торгівлі людьми", "Про телекомунікації", "Про жертви нацистських переслідувань".

Аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, а тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством.

У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено у статті 237-1 Кодексу, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя; порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно розділу 6 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди», Мінюст 13.05.2004 № 35-13/797 відповідно до чинного законодавства моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення (п. 6.2.).

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

На осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов`язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), покладається солідарна відповідальність по її відшкодуванню.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (п. 6.3.).

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.

У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді (п. 6.4.).

Враховуючи, що несвоєчасне рішення про поновлення позивача на посаді приймалось безпосередньо Званівською сільською радою, суд вважає, що ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода з боку саме останньою та пов`язана із моральними стражданнями, оскільки, позивач відчував певні негативні емоції та дискомфорт, був позбавлений засобів до існування, прикладав додаткові зусилля для організації свого життя, змушений був захищати свої права в суді. Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнення зі Званівської сільської ради на користь позивача моральної шкоди у розмірі 500,00 грн.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Званівської сільської ради, Сільського голови Званівської об`єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають стягненню.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Званівської сільської ради, Сільського голови Званівської об`єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області ОСОБА_4 Олександровича про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути зі Званівської сільської ради (місцезнаходження: пр. Перемоги, буд. 1, с. Званівка, Бахмутський район, Донецька область, 84528, ідентифікаційний код юридичної особи 04341074) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 27515 (двадцять сім тисяч п`ятсот п`ятнадцять) гривень 18 копійок.

Стягнути зі Званівської сільської ради (місцезнаходження: пр. Перемоги, буд. 1, с. Званівка, Бахмутський район, Донецька область, 84528, ідентифікаційний код юридичної особи 04341074) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 500 (п`ятсот) гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Звернути рішення суду до негайного виконання в частині суми стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Лазарєв