Ухвала суду № 82402073, 05.06.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

05 червня 2019 р.Справа №0440/6693/18

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турлакова Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву заяву ОСОБА_1 ОСОБА_2 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Абоуеленіна ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, Металургійного районного відділу у м.Кривому Розі Головного управління ДМС України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління Служби безпеки України про визнання дій, рішення протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, з урахуваннґм уточнень до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, Металургійного районного відділу у м.Кривому Розі Головного управління ДМС України в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі Металургійного РВ у м. Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.д.н. НОМЕР_1 , в наданні дозволу на імміграцію в Україну;

- визнати незаконним та скасувати рішення Металургійного РВ у м.Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області №5 від 24.07.2018 року, прийняте як територіальним підрозділом ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, про відмову громадянину Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_3 у наданні дозволу на імміграцію в Україну;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі Металургійного РВ у м. Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області надати ОСОБА_3 дозвіл на імміграцію в Україну на підставі та в порядку, передбачених Законом України “Про імміграцію”.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року відкрито провадження в зазначеній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

04.06.2019р. позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просить вжити заходів забезпечення позову по справі № 0440/6693/18 шляхом заборони Головному управлінню Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області вчиняти дії щодо примусового повернення і примусового видворення з України громадянина Арабської республіки Єгипет ОСОБА_3 до вступу в законну силу рішення суду по справі № 040/6693/18.

Позивач обґрунтовує своє клопотання тим, що термін дії посвідки про тимчасове проживання серії НОМЕР_2 було продовжено до 01.06.2019 року. 24.05.2019р. позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України із письмовою заявою про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання у зв`язку із зверненням до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою про оскарження рішення Головного управління Державної міграційної служби України. Проте, листом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у продовженні строку дії посвідки на тимчасове проживання відмовлено та наголошено на тому, що згідно п. 67 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою КМУ від 25.04.2018 № 322, після закінчення строку дії посвідки іноземець та особа без громадянства зобов`язані в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України, а посвідку здати до територіального підрозділу ДМС.

Відповідно до ч.3 ст.166 Кодексу адміністративного судочинства України - заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

За положеннями ч. 1 та ч. 5 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Таким чином, розгляд вищезазначеної заяви ОСОБА_3 за встановленим судом порядком проведено у письмовому провадженні.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, доводи викладені у заяві позивача, суд дійшов наступних висновків.

Тимчасова посвідка ТР 190173, яка видана 13.06.17р. громадянину Арабської республіки Єгипет ОСОБА_3 , продовжена до 01 червня 2019 року, що підтверджується відповідною відміткою у ній. Згідно наданої до матеріалів справи, копії заяви від 24.05.2019р., ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з проханням продовжити термін дії тимчасової посвідки ТР 190173 у зв`язку із розглядом судової справи № 0440/6693/18 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України про визнання дій, рішення протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, скасування рішення.

Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у задоволенні заяви від 24.05.2019р. відмовлено відповідно до п. 19 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування пересилання, вилучення повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою КМУ від 25.04.2018 № 322, згідно якого, у разі закінчення строку дії посвідки, документи для її обміну можуть бути подані іноземцем чи особою без громадянства не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії.

Порядок розгляду питання про забезпечення адміністративного позову та способи його забезпечення врегульовані статтями 150-154 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.

За правилами ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (ч. 2 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно п.5 ч.3 ст.151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

У відповідності до положень до постанови пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" №9 від 22.12.2006р. - в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також постанови пленуму Вищого адміністративного Суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" №2 від 06.03.2008р. при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні відповідати критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, забезпечення збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів учасників даного судового процесу, а також відповідати змісту позовних вимог.

В межах даного судового провадження позивач оспорює правомірність винесення рішення Металургійного РВ у м.Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області №5 від 24.07.2018 року, прийняте як територіальним підрозділом ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, про відмову громадянину Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_3 у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Таким чином предметом спору в даній справі є правомірність винесення рішення відповідачем про відмову позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну, тобто в даній справі не оскаржується рішення про примусове повернення або примусове видворення з України позивача, а згідно п.5 ч.3 ст.151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення, яке не є предметом оскарження.

Крім того, будь-яка інформація щодо прийняття вказаного рішення про повернення або видворення з України позивача, як в матеріалах справи, так і в додатках до заяви про забезпечення позову відсутня, а лише зазначено про закінчення терміну посвідки і прийняття рішення про відмову в продовженні строку її дії на тимчасове проживання, що в свою чергу є підставою для необхідності виїзду іноземця за межі України.

При цьому, суд звертає увагу, що п.10 Розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства від 23.04.2012 р. № 353/271/150, передбачено, що оскарження рішень про примусове повернення або примусове видворення зупиняє їх дію, якщо іноземець оскаржив це рішення у встановленому законом порядку до суду - у межах строків, визначених частинами другою-четвертою статті 288 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ), незалежно від того, чи суд у порядку забезпечення адміністративного позову відповідною ухвалою зупинив дію рішення суб`єкта владних повноважень або його окремих положень, що оскаржуються.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Отже, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог щодо забезпечення позову, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза, невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у реалізації заявником своїх прав та інтересів, чи слід забезпечувати позов саме у такий спосіб, про який просить заявник, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, чи є такий спосіб співмірним обсягу позовних вимог, чи має заявник легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов`язків сторін. В той же час, рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням акта суб`єкта владних повноважень.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу рівності сторін, як складової концепції справедливого судового розгляду та який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення у справах “Кресс проти Франції” (Kress v. France), “Ф.С.Б. проти Італії” (F.C.B. v. Italy), “Т. проти Італії” (Т. v. Italy) та “Кайя проти Австрії” (Kaya v. Austria).

З огляду на викладене, суд доходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення даного позову, у зв`язку з чим заява позивача про забезпечення адміністративного позову - задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 166, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника позивача про забезпечення адміністративного позову відмовити.

Копію ухвали направити позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова