Рішення № 8240104, 17.02.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.10 Справа № 18/59/09

Суддя

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний будинок “Мегаполіс” (69002, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 96)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (69093, АДРЕСА_1)

про стягнення 6300,46 грн.,

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: Матвєєв Д.В., довіреність № 117/01 від 03.04.2009 р., НОМЕР_1 від 28.09.2000 р.;

від відповідача: не прибув;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 19.02.2009 року звернувся позивач товариство з обмеженою відповідальністю “Торгівельний будинок “Мегаполіс” з позовною заявою до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 6052,82 грн. основного боргу, 220,15 грн. неустойки та 27,49 грн. 3% річних, на підставі договору постачання № 1272/07 від 01.02.2007 р. та ч. 1 ст. 509, ст.ст. 526, 549, 552, 624, 625 ЦК України.

Ухвалою суду від 24.02.2009 року порушено провадження у справі № 18/59/09, судове засідання призначено на 19.03.2009 р. Розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою суду від 19.05.2009 р. було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Науково-дослідному експертно-криміналістичному центру при УМВС України в Запорізькій області, розгляд справи зупинено до закінчення судової почеркознавчої експертизи, надходження її висновку до господарського суду Запорізької області та повернення матеріалів справи до господарського суду Запорізької області.

Ухвалою суду від 18.01.2010 р., у звязку із поверненням матеріалів справи №18/59/09 без виконання експертизи, провадження у справі було поновлено, засідання призначено на 17.02.2010 р.

У судовому засіданні 17.02.2010 р. представник позивача, підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Відповідач у судові засідання не зявлявся, про причини неявки суд не повідомляв, повноважного представника не направляв. Ухвали суду були направлені на адресу відповідача, що зазначена у позові і у свідоцтві про державну реєстрацію (перереєстрацію) субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи від 27.07.2000 р., та підтверджується листами Державного реєстратора Виконавчого комітету Запорізької міської ради за № 125 від 08.04.2009 р. та за № 164 від 13.05.2009 р. Таким чином, відповідач повідомлений належним чином про дату, час і місце судового засідання.

В судовому засіданні 17.02.2010 р., розгляд справи був закінчений, за згодою представника позивача судом було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Справа розглянута в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами та без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2007 р. товариство з обмеженою відповідальністю “Торгівельний будинок “Мегаполіс” (надалі постачальник, позивач) та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі покупець, відповідач) уклали договір постачання №1272/07, відповідно до предмету якого, постачальник зобовязується передати у власність покупця товар (лікеро-горілчані вироби в асортименті), а покупець зобовязується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Відповідно до п. 2.1. договору, одиниця виміру кількості товару та загальна кількість товару зазначаються в накладній, що є невідємною частиною даного договору.

Згідно зі пп. 3.1., 3.2. договору, сторони узгодили, що постачання товару здійснюється транспортом постачальника на складі покупця. Одержання товару покупцем здійснюється на складі покупця.

Сторони у договорі передбачили (п. 3.3.), що здача-прийом товару здійснюється уповноваженими представниками позивача та відповідача на складі покупця. Підтвердженням здачі-прийому товару є підписи уповноважених представників сторін на екземплярах товарних накладних та довіреності. Після здачі-прийому товару ніякі претензії з кількості товару постачальником не розглядаються.

Позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 7132,82 грн., що підтверджується підписаними накладними, а саме: накладна № 91959 від 24.11.2008 р. на суму 912,54 грн., накладна № 93696 від 08.12.2008 р. на суму 681,51 грн., накладна № 93791 від 08.12.2008 р. на суму 943,44 грн., накладна № 95971 від 22.12.2008 р. на суму 1888,62 грн., накладна № 96001 від 22.12.2008 р. на суму 174,68 грн., накладна № 96002 від 22.12.2008 р. на суму 2532,03 грн.

Пунктом 5.2. договору встановлено, що остаточний термін оплати складає 7 календарних днів з моменту одержання товару відповідачем.

Отже, позивач виконав умови договору належним чином, поставив відповідачу необхідний йому товар, а відповідач взяті на себе зобовязання не виконав належним чином, товар прийняв, але вчасно і повністю не оплатив його вартість і, станом на 17.02.2009 року, загальна сума боргу за товар, згідно вказаних накладних, становила 6052,82 грн.

Оцінивши надані докази, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 6 052,82 грн. основного боргу обґрунтована та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України ...

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Аналогічні приписи містить ст. 265 ГК України.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до норм ст. 610 ЦК України визначено, що: порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобовязання, та факт несплати відповідачем у визначений зобовязанням термін вартості товару на суму 6052,82грн., господарський суд вважає підтвердженим.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 6052,82 грн. основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню судом.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 27,49 грн. за весь час прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання (оплата вартості отриманого товару).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок суми 3 % річних суд вважає вірним, а вимогу про стягнення цієї сум із відповідача такою, що підлягає задоволенню.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 220,15 грн. пені.

У пункті 8.1. договору визначено, що за порушення строків розрахунків, передбачених даним договором, відповідач виплачує позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі 0,2 % від суми заборгованості за кожний день прострочення розрахунків.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно із положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Суд вважає наданий позивачем розрахунок пені вірним, а вимогу про стягнення 220,15 грн. пені обґрунтованою.

Таким чином, позовні вимоги задовольняються повністю

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували позицію позивача.

Судові витрати, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2, р/р НОМЕР_3 АБ «ТАС-Бізнесбанк»м. Запоріжжя, МФО 313537) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Мегаполіс»(69002, м. Запоріжжя, пр.Леніна, 96, код ЄДРПОУ 25484884, п/р 26000204876099 в ЗРУ КБ «Приватбанк», МФО 313399) 6 052 (шість тисяч пятдесят дві) грн. 82 коп. основного боргу, 220 (двісті двадцять) грн. 15 коп. пені, 27 (двадцять сім) грн. 49 коп. 3 % річних, 102 (сто дві) грн. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Суддя В.В. Носівець

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підпису. Рішення оформлено і підписано, згідно з вимогами ст. 84 ГПК України, 26.02.2010 р.