Рішення № 8240085, 23.02.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.10 Справа № 6/41/10

Суддя

За позовом           Регіонального відділення Фонду Державного майна України по

Запорізькій області м. Запоріжжя

До Відкритого акціонерного товариства “Автотранспортне підприємство 12357” м. Бердянськ Запорізької області

Третя особа,           яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державний комітет України з державного матеріального резерву м. Київ

Про стягнення 12 631 грн. 28 коп.                                                             Суддя Місюра Л.С.

За участю представників:

          Від позивача:          Мельников О.А., дов. № 01/18 від 09.02.2010 р.

Від відповідача:           Киян Я.С., дов. б/н від 08.02.2010 р.

Від третьої особи: не з’явився

Розглянувши матеріали справи за позовом Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області м. Запоріжжя до Відкритого акціонерного товариства “Автотранспортне підприємство 12357” м. Бердянськ Запорізької області про стягнення 12 631 грн. 28 коп., суддя

В С Т А Н О В И В:

Позивач просить стягнути з відповідача збитки, нанесені державі в сумі 12 631 грн. 28 коп., на користь державного бюджету відповідної території за наступними реквізитами; р/р 31117102700011, МФО 813015; код ЄДРПОУ 34676953; одержувач державний бюджет м. Бердянська, банк одержувача: Головне управління державного казначейства у Запорізькій області, код бюджетної класифікації 21080600.

В позовної заяві позивач вказує, що згідно з розпорядженням регіонального відділення ФДМУ по Запорізькій області від 17.03.06 №19 „Про створення комісії з інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутного фонду відкритого акціонерного товариства „Автотранспортне підприємство 12357” (надалі –Товариство) та призначалось для виконання мобілізаційного завдання”, було створено комісію з інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутного фонду Товариства. За результатами інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутного фонду Товариства та призначалось для виконання мобілізаційного завдання, членами комісії було виявлено самовільно списане державне майно, вартість якого складала 4479,17 грн. (сума без ПДВ). Відомості про самовільно списане державне майно відображені в протоколі засідання інвентаризаційної комісії від 27.04.06 (надалі – Протокол). Згідно з рішенням інвентаризаційної комісії від 27.04.2006, яке зазначене в Протоколі, Товариству необхідно було відшкодувати збитки, нанесені державі, у відповідності до Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 № 116 ( надалі – Порядок) та надати до регіонального відділення підтверджуючі документи щодо перерахування до державного бюджету коштів. Листом від 28.09.2009 № 28/3 Товариством були направлені на адресу регіонального відділення копії платіжних доручень про погашення протягом липня-листопада 2008 року нанесених збитків на суму 4479,17 грн. Перераховані кошти, не відповідають розміру збитків, що визначені вищезазначеним Порядком. Відповідно до Порядку, розмір збитків, нанесених державі визначається за формулою: Рз = (Б в - А) х І інф. + ПДВ + А зб ) х 2, де Рз –розмір збитків; Б в –балансова вартість на момент встановлення факту розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей; А –амортизаційні відрахування; І інф. - загальний індекс інфляції, який розраховується на підставі щомісячно визначених Мінстатом індексів інфляції; ПДВ –розмір податку на добавлену вартість; А зб - розмір акцизного збору. Розмір збитків за самовільне списане товариством державне майно, обчислених згідно з Порядком по формулі Рз = ((Бв-А)*Іінф + ПДВ + Азб)*2 становить: Рз = ((4479,17 - 0) * 1,71 + 895,84 + 0) * 2 = 17110,45 грн. Враховуючи те, що Товариством частково сплачено суму в розмірі 4479,17 грн., до відшкодування підлягає сума в розмірі 12631,28 грн. (17110,45 - 4479,17 = 12631,28). Відповідно до ст. 2 ГК України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські організації. які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Позивач направив на адресу Товариства претензію від 04.12.09 № 11-10-07197 з пропозицією в добровільному порядку відшкодувати збитки, нанесені державі. Але претензія залишилася без відповіді, а її вимоги без задоволення.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, де вказав наступне: в обґрунтування позову позивач наводить рішення комісії з інвентаризації майна, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ «АТП № 12357»та вивільнилося із мобілізаційного завдання (Протокол від 27.04.2006 р.). Цим рішенням ВАТ «АТП № 12357»зобов’язано відшкодувати збитки, завдані державі за самовільно списане державне майно. Проте, позивач не зазначає на якій підставі дане майно, перебувало у ВАТ «АТП № 12357»після вивільнення з мобілізаційного завдання. За змістом ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є юридичні факти, зокрема договори та інші правочини, акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. До моменту скасування мобілізаційного завдання підставою виникнення обов’язку відповідача зі збереження матеріальних цінностей був мобілізаційний план, що передбачав систему заходів з мобілізаційного розгортання Збройних сил України, інших військових формувань, переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах особливого періоду. Наприкінці 2005 року мобілізаційне завдання ВАТ «АТП № 12357»було скасовано, проте невизначеним залишилося правове становище того майна, яке призначалося для виконання мобілізаційного завдання. Тому не зрозуміло на яких підставах відповідач зобов’язувався зберігати зазначене майно, оскільки під час існування мобілізаційного завдання витрати на його збереження здійснювалися за рахунок державних коштів: підприємства – формувачі виконують мобілізаційні завдання (замовлення) на утворення спецформувань та підготовку їх до розгортання на договірних засадах за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на проведення заходів з мобілізаційної підготовки галузей національної економіки, а також з використанням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (п.7 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2002 р. № 634 «Про затвердження положення про спеціальні формування, призначені для передачі до складу Збройних сил та інших військових формувань під час мобілізації»). Відповідно до п. 34 цієї ж Постанови, до витрат на утворення спецформувань та підготовку їх до розгортання відносяться витрати на: …, утримання ремонтних підрозділів, іншої техніки та майна, комплектів запасних частин, пально-мастильних матеріалів …, утримання приміщень, призначених для зберігання майна спецформувань (опалення, освітлення, охорона, встановлення пожежної сигналізації та її експлуатація, амортизаційні відрахування, земельний податок, поточний ремонт, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних частин і механізмів). Після скасування мобілізаційного завдання фінансування з держбюджету утримання спецформування припинилося, а власних коштів підприємство не мало, до того жодних підстав збереження матеріальних цінностей відповідачем під час скачування завдання визначено не було. Тому факт самовільного протиправного списання майна, що вивільнилося з мобілізаційного завдання не доведено. Окрім протоколу інвентаризаційної комісії від 27.04.2006 р., листа відповідача та копії претензії, позивач в підтвердження своїх вимог інших документів не наводить. Просить у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити.

Третя особа - Державний комітет України з державного матеріального резерву м. Київ, повідомлена про місце, день та час розгляду справи, в порядку, передбаченому ГПК України, в судове засідання не з’явилась, про причини неявки суд не повідомила, витребувані судом документи не надала, в зв’язку з чим справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно до статті 75 ГПК України.

Розгляд справи відкладався.

23.02.2010 р. розгляд справи продовжений та прийнято рішення.

Розглянувши та оцінивши всі матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи, в тому числі з позовної заяви та відзиву на позов, спірне майно яке було списано відповідачем відноситься до складу державного резерву, та всі відносини відносно цього майна регулюються Законами України “Про державний матеріальний резерв”, “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, Інструкцією про порядок проведення контролю за станом роботи з матеріальними цінностями державного резерву та інш.

Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону України “Про державний матеріальний резерв” державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання.

Пунктом 1 Постанови Верховної Ради України “Про механізм застосування міри відповідальності юридичних осіб, на зберіганні яких знаходяться матеріальні ресурси державного резерву, за самовільне їх відчуження (використання, реалізацію)” було доручено Держкомрезерву України та його територіальним органам здійснювати перевірку стану зберігання матеріальних ресурсів державного резерву в юридичних осіб, на зберіганні яких вони знаходяться (далі - відповідальний зберігач).

Перевірка проводиться уповноваженими представниками Держкомрезерву України або його територіальних органів за участю працівників відповідального зберігача.

За результатами перевірок складаються акти, з якими обов'язково ознайомлюються керівник і головний бухгалтер відповідального зберігача, підписи яких скріплюються печаткою.

Положенням про Державний комітет України державного матеріального резерву, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2006 р. N 810 встановлено, що Державний комітет України з державного матеріального резерву (Держкомрезерв) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економіки.

Держкомрезерв забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління державним матеріальним резервом (далі –державний резерв), а також здійснює міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, що належать до його компетенції.

Держкомрезерв відповідно до покладених на нього завдань:

-здійснює відповідно до законодавства управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

-укладає державні контракти (договори) на поставку матеріальних цінностей до державного резерву та їх реалізацію; { Підпункт 9 пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 676 ( 676-2007-п ) від 26.04.2007 }

-організовує відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного, в тому числі мобілізаційного, резерву відповідно до встановлених мобілізаційних та інших спеціальних завдань;

-здійснює відповідно до законодавства контроль за виконанням підприємствами - відповідальними зберігачами незалежно від форми власності зобов'язань щодо зберігання, освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву, за дотриманням порядку їх відпуску, своєчасним поверненням позичених матеріальних цінностей, а також за відповідністю зазначених цінностей затвердженій номенклатурі, встановленим стандартам і технічним умовам.

Держкомрезерв має право застосовувати фінансові санкції, передбачені статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" .

Порядок проведення контролю за станом роботи з матеріальними цінностями державного резерву також встановлений Інструкцією про порядок проведення контролю за станом роботи з матеріальними цінностями державного резерву, яка затверджена Наказом Держкомрезерву 08.09.2009 N 239, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21 січня 2010 р. за N 1/3-12/06.

Статтею 4 Закону України “Про державний матеріальний резерв” встановлено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями.

Структура системи державного резерву і порядок управління державним резервом визначаються Кабінетом Міністрів України.

Запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, а також підприємства, установи і організації та інші об'єкти, що входять до системи державного резерву, і земельні ділянки, на яких вони розміщені, є державною власністю і не підлягають приватизації та іншим видам відчуження. Передача майна, необхідного для забезпечення зберігання матеріальних цінностей державного резерву і закріпленого за цими підприємствами, установами і організаціями, у тому числі в оренду, здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України, іншого майна –на підставі рішення центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, відповідно до законодавства.

Підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що виконують згідно з договором з центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, не входять до системи державного резерву.

З вищевикладеного вбачається, що управління державним резервом здійснюють спеціальні органи які уповноважені на це центральним органом виконавчої влади, та що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, підприємства, установи і організації здійснюють на підставі відповідного договору.

Форма типового договору викладена в Додатку № 1 до Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою КМУ від 12.04.2002р. за № 532.

Статтею 2 Закону України “Про державний матеріальний резерв” передбачено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву; самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву - використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.

Зі всього вищевикладеного вбачається, що спірне майно має спеціальний статус, а відповідно на це майно не може розповсюджуватися дія Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 № 116, який був прийнятий на виконання розпорядження Президента України від 10.02.1995р. № 35 “Про заходи щодо активізації боротьби з корупцією і організованою злочинністю.

Фактично за незабезпечення збереження матеріальних цінностей передбачена відповідальність, передбачення статтею 14 Закону України “Про державний матеріальний резерв” .

Більш того, позивач не надав суду документи, на підтвердження розміру нарахованих збитків, в тому числі: документи, які підтверджують балансову вартість матеріальних цінностей , амортизаційні відрахування, розмір ПДВ та акцизного збору.

Слід також вказати, що позивач не довів суду, що він є тім самим органом, якому було відповідним рішенням доручено здійснювати контроль за спірним майном, надано право проводити перевірки та застосовувати відповідну відповідальність до відповідача.

Також позивач не довів, що з відповідачем був укладений договір на відповідальне зберігання спірного майна, а відповідно, що відповідач брав на себе зобов’язання по збереженню майна.

Відповідно до статті 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 208 ЦК України право чини між юридичними особами вчиняються в письмової формі.

Не надав позивач суду і документи, які підтверджують , що Держкомрезерв зняв мобілізаційне завдання з матеріальних цінностей та надав позивачу відповідне рішення, яке дає право реалізації спірного майна.

Пунктом 1.4 Інструкції про порядок проведення контролю за станом роботи з матеріальними цінностями державного резерву та статтею 4 Закону України “Про державний матеріальний резерв” встановлено, що запаси державного резерву не підлягають приватизації .

Згідно п. 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992р. № 2558-Х11, Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику лише в сфері приватизації державного майна, та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що повноваження Фонду державного майна України розповсюджуються лише на сферу приватизації державного майна та оренди майнових комплексів.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача не обґрунтовані.

Керуючись ст. ст. 22, 44 –49, 82 –85 ГПК України, суддя

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Суддя Л.С. Місюра

Рішення підписано : 23.02.2010р.