Ухвала суду № 82396908, 03.06.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 591/7279/17-к

У Х В А Л А

підготовчого судового засідання

03 червня 2019 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Смик С.І.,

при секретарі - Ярошенко В.Ю.,

за участю прокурорів - Клімаса В.В., Каніковського В.І.,

захисника - адвоката - Олійника О.С.,

обвинуваченої - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України,

В С Т А Н О В И В :

02.03.2018 року до Печерського районного суду м. Києва з Касаційного кримінального суду Верховного Суду надійшов за підсудністю обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, відносно вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України.

07.03.2018року вказане кримінальне провадження призначено у підготовче судове засідання на 29.05. 2018 року.

Під час підготовчого судового засідання прокурор просив призначити обвинувальний акт до судового розгляду.

Під час підготовчого судового засідання захисником - адвокатом Олійником О.С. було підтримано попередньо подані ним письмові клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, закриття кримінального провадження та зняття арешту з рахунків ТОВ «ФІМ-Транс».

Обвинувачена ОСОБА_1 підтримала клопотання свого захисника.

Прокурор заперечував проти повернення обвинувального акту посилаючись на те, що обвинувальний акт відповідає вимогам ч. 2 ст. 291 КПК України та відсутні правові підстави для його повернення.

Також, прокурор заперечив проти скасування арешту рахунків ТОВ «ФІМ-Транс» зазначивши, що арешт було накладено у відповідності до вимог статті 170 КПК України з метою забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, що передбачена санкцією інкримінованої ч. 3 ст. 212 КК України в якості обов`язкового додаткового покарання, а тому на даний час вважає скасування арешту передчасним.

Щодо клопотання про закриття кримінального провадження, то прокурор проти його задоволення заперечив та вказав, що відсутні правові підстави для закриття кримінального провадження.

Окрім того захисником-адвокатом Олійником О.С. було надано для приєднання до матеріалів кримінального провадження висновок експерта № 152/02-19 від 11.02.2019року, проти долучення якого не заперечував прокурор та який долучений до матеріалів кримінального провадження.

Суд, заслухавши думку учасників підготовчого судового засідання, вивчивши в нарадчій кімнаті подані клопотання захисника з додатками та інші матеріали справи, приходить до висновку про передчасність та необґрунтованість заявленого клопотання про закриття кримінального провадження, в той же час суд вважає обґрунтованими заявлені клопотання захисника щодо повернення обвинувального акту та скасування арешту.

Клопотання про закриття кримінального провадження не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

В поданому до суду клопотанні захисник зазначає, що статтею 5 Кримінального кодексу України встановлено, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Враховуючи викладене, із набранням чинності Закону України «Про державний бюджет на 2018 рік» скасовано кримінальну відповідальність ОСОБА_1 за дії, що кваліфікуються стороною обвинувачення за ч. 3 ст. 212 КК України.

Із клопотанням захисника обвинуваченої суд не погоджується, оскільки у відповідності до положень статті 3 КК України законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності.

Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.

Системний правовий аналіз вказує на те, що норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» не скасовують кримінальну відповідальність та не можуть бути застосовані судом як правова підстава для закриття кримінального провадження. Тому це клопотання підлягає відхиленню.

Також суд, вивчивши в нарадчій кімнаті обвинувальний акт та долучений до нього реєстр матеріалів досудового розслідування у відповідності до положень ст. 314 КПК України, яка регламентує порядок та межі підготовчого судового засідання, приходить до висновку щодо необхідності повернення прокуророві обвинувального акту з огляду такого.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, в свою чергу, містить вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обов`язковими для їх виконання слідчим і прокурором.

Зокрема, згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт наряду з іншими реквізитами обов`язково має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті КК України та формулювання обвинувачення. При цьому, за змістом цієї норми, формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті Закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому п. 1 ст. 91 КПК України регламентовано, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення: час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та інші обставини, які мають значення для кримінального правопорушення.

Як вказують приписи ч.1 ст. 91 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, які виходячи зі змісту закону, має містити обвинувальний акт в формулюванні обвинувачення, з посиланням на фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими, - покладається на слідчого, прокурора.

Проте, як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 не містить посилання на визначені ч.1 ст. 91 КПК України фактичні обставини - час, місце, спосіб вчинення кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими і які відносять до предмету доказування у кримінальному провадженні.

Крім того, в обвинувальному акті відсутнє чітко сформульоване обвинувачення, а саме зазначено, що слідству не вдалось встановити обставини, час та місце вчинення злочину (а.с. 5), також зазначено, що ОСОБА_1 створила видимість проведення фінансово-господарських операцій, за результатами яких штучно сформувала податковий кредит та зависила валові витрати підприємства, використовуючи реквізити суб`єктів підприємницької діяльності з ознаками фіктивності - ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Востокторгсервіс». Також в обвинувального акту вказується, що видимість надання комплексу транспортно-експедиційних послуг вчинили невстановлені особи від імені ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Востокторгсервіс» (а.с.6), та відсутні жодні вказівки на те що вони діяли у змові з ОСОБА_1 , або за її вказівками.

Посилання прокурора, зокрема, на те, що підписання ОСОБА_1 документів із вказаними підприємствами від імені ТОВ «Фім-Транс», а також на надання вказівок (не відомо у якій формі) бухгалтеру про оплату наданих послуг не можуть свідчити про створення нею видимості проведення фінансово-господарських операцій, оскільки згідно текту обвинувального акту зазначені операції були проведені фактично.

Всупереч приписам ст. 91, 291 КПК обвинувальний акт не містить конкретних відомостей про час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченою.

Крім того, обвинувальний акт не містить причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 та суспільно-небезпечними наслідками, оскільки відповідно до обвинувального акту видимість надання послуг створили невстановлені особи, а не обвинувачена. Таким чином, формулювання обвинувачення у даному випадку не узгоджується із правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 212 КК України.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду , який в постанові від 12.06.2018 у справі № 712/13361/15, скасувавши вирок та ухвалу апеляційного суду з мотивів неконкретності формулювання звинувачення, зазначив таке: суд першої інстанції при формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним, зазначив, що ОСОБА_1 вступив у боротьбу з ОСОБА_2, в ході якої заподіяв останньому тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я, і не зазначив які конкретні дії НОМЕР_1 призвели до настання цих ушкоджень. Тобто, суд першої інстанції ухвалив рішення про винуватість ОСОБА_1 за відсутності конкретного обвинувачення. Натомість, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що деталі обвинувачення у кримінальному процесі мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як порушення права на захист (Спава «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року).

У відповідності до пункту 2 частини 3 статті 374 КПК України у разі визнання особи винуватою, зокрема має бути вказано: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Таким чином, прокурором порушені вимоги кримінального процесуального закону, а саме, вимоги п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки обвинуваченому, у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, конкретне обвинувачення у вчиненні відповідного злочину фактично не висунуто, що унеможливлює судовий розгляд кримінального провадження та можливість забезпечення справедливого судового розгляду відповідно до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім того, використаний прокурором обвинувальний ухил по тексту обвинувального акту не відповідає загальним засадам кримінального судочинства. Так, в обвинувальному акті викладено таке твердження: «Таким чином, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своїми умисними діями, що виразились в умисному ухиленні від сплати податків, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинених службовою особою підприємства незалежно від форми власності, що призвело до фактичного ненадходження до державного бюджету грошових коштів в особливо великих розмірах, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 212 КК України».

Тобто сторона обвинувачення впевнено заявляє про доведену вину ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення ще до вирішення цього питання у судовому порядку.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 КПК України, поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Грабчук проти України" (Заява N 8599/02), Страсбург, 21 вересня 2006 року зазначено: «Практика Суду встановлює, що презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону. Цього достатньо, навіть за відсутності жодного формального висновку, що існує деяка підстава припустити, що посадова особа вважає цю особу винною (див. Daktaras v. Lithuania, заява N 42095/98, п. 41, ECHR 2000-X; A.L. v. Germany, заява N 72758/01, п. 31, від 28 квітня 2005 року)».

Враховуючи викладене, обвинувальним актом фактично було не висунуто обвинувачення, а констатовано факт вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення, що безсумнівно є порушенням стороною обвинувачення презумпції невинуватості.

Судова практика вказує на некоректність викладення таких тверджень, зокрема, в ухвалі Апеляційного суду міста Києва у справі № 755/20369/15-к від 31.01.2017 зазначено: «На некоректність викладеного в обвинувальному акті твердження, що ОСОБА_1 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 212 та ч. 1 ст. 366 КК України, які можуть дати підстави вважати, що обставини вчинення останнім вказаних кримінальних правопорушень вже доведені, також вказував апеляційний суд у своїй ухвалі від 05.04.2016 року під час перегляду аналогічної ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 26.01.2016 року про повернення прокурору обвинувального акта щодо ОСОБА_1, однак ця обставина була проігнорована прокурором і обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні знову надійшов до суду без усунення недоліків та з аналогічним твердженням сторони обвинувачення про вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 212 та ч. 1 ст. 366 КК України, а тому колегія суддів вважає безпідставними апеляційні доводи прокурора на спростування цієї обставини і не приймає їх до уваги».

Наведене свідчить, що даний обвинувальний акт не відповідає вимогам ч. 5 ст. 17 КПК України і підлягає поверненню прокурору.

У відповідності до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, який є важливим процесуальним документом і основою для захисту обвинуваченого в суді.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 26.06.2008, ухваленому у справі «Ващенко проти України», зазначено: «Обвинувачення для цілей п.1 ст.6 конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51)».

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 у справі «Камасінскі проти Австрії» № 9783/82, п. 79). Крім того, Суд констатував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п.52, рішення від 25.07.2000 р. у справі "Матточіа проти Італії" п.58 та рішення від 20.07.2006 року у справі "І.Н. та інші проти Австрії" п.34).

Також, суд виходить із того, що обвинувальний акт в рамках кримінального провадження № 32015100060000249 (справа № 757/15186/17-к) вже повертався прокурору ухвалою суду від 28.07.2017, однак прокурором не було усунуто недоліки вказані в ухвалі суду, а повернуто обвинувальний акт з аналогічним текстом.

Повторно отриманий судом обвинувальний акт від 30.11.2017 був складений не прокурором Клімасом В.В., а слідчим слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві Р.І.Сафіним.

Проте в даному провадженні обов`язок доопрацювання обвинувального акту покладено на прокурора, який відповідно до ч. 1 ст. 291 КПК України може складати обвинувальний акт самостійно. Відтак, прокурор мав скласти обвинувальний акт самостійно, оскільки КПК не надає слідчому права приймати процесуальні рішення після завершення досудового слідства.

З метою усунення недоліків обвинувального акту, який було повернуто судом, слідчим СУФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києва Сафіним Р.І. було складено обвинувальний акт від 30.11.2017.

Згідно із п. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 3 КПК України визначено, що досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується направленням до суду обвинувального акта.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 3 КПК України слідчий - це службова особа органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Досудове розслідування кримінального провадження № 32015100060000249 було завершене 13.03.2017. До визначених КПК повноважень слідчого не відноситься прийняття процесуальних рішень після завершення досудового розслідування на стадії судового провадження.

Отже, повторно складати обвинувальний акт мав прокурор особисто.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Враховуючи наведене, обвинувальний акт від 30.11.2017 було складено не уповноваженою посадовою особою.

Крім того, системний аналіз норм кримінально-процесуального законодавства свідчить про те, що слідчий СУФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києва станом на момент складення обвинувального акту не був слідчим органу досудового розслідування.

З набранням чинності 01 січня 2017 року Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату України» від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII, яким із Податкового кодексу України виключено Розділ XVIII-2 «Податкова міліція» - слідчі податкової міліції були позбавлені будь-яких повноважень, в т. ч. і повноважень на ведення досудового слідства відповідно.

Враховуючи викладене вище, обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору через його невідповідність вимогам кримінального процесуального закону.

Також судом встановлена неповнота та недостовірність даних, зазначених в поданому суду реєстрі матеріалів досудового розслідування. Так, в розділі 1 реєстру матеріалів досудового розслідування всупереч вимогам відсутня інформація про таку процесуальну дію, як внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, дата та час цієї дії. В той час в розділі 3 реєстру матеріалів досудового розслідування під №№ 7, 8, 9 міститься недостовірна інформація про строк дії прийнятих слідчим суддею ухвал про арешт майна, які не вичерпують свою дію у зазначені в реєстрі дати.

Щодо клопотання про зняття арешту з рахунків ТОВ «Фім-Транс», то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Як вбачається із ухвали Печерського районного суду м. Києва від 26.12.2016, якою було задоволено клопотання про арешт грошових коштів, слідчий суддя погодився із доводами слідчого щодо наявність правових підстав для накладення арешту на кошти у безготівковому вигляді на загальну суму 3 274 877 гривень, що знаходяться на банківських рахунках ТОВ «Фім-Транс» (код ЄДРПОУ 38522323), з метою забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, що передбачена санкцією інкримінованої ОСОБА_1 . ч. 3 ст. 212 КК України в якості обов`язкового додаткового покарання.

Суд не може погодитись із висновком слідчого судді, з огляду на наступне.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що у даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, який може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Слідчий суддя не дотримався фундаментального конституційного принципу встановленого статтею 61 Конституції України.

Так, згідно частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Як вбачається з матеріалів справи кримінальне провадження відкрито відносно ОСОБА_1 як фізичної особи і не стосувалось ТОВ «Фім-Транс», як юридичної особи. Також згідно санкції частини 3 статті 212 КК України, на яку посилається слідчий суддя, передбачено додаткове покарання у вигляді конфіскації, яке може бути застосовано саме до майна, яке перебуває у власності ОСОБА_1 , а не юридичної особи ТОВ «Фім-Транс».

Аналіз наданих суду доказів вказує на те, що ні слідчий, ні прокурор, в подальшому, у відповідності до вимог ст. 132 КПК України, не надали достатніх і належних доказів того, що арешт накладений на рахунки ТОВ «Фім-Транс» має бути продовжений, та не підтверджували, що грошові кошти, які знаходяться на вказаних рахунках є предметом злочину чи отриманні незаконним шляхом, або ж можуть бути стягнуті в майбутньому за цивільним позовом.

Також, суд дослідивши клопотання слідчого та доданих до нього документів встановив, що арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках ТОВ «Фім-Транс» було накладено з метою забезпечення подання цивільного позову та спеціальної конфіскації, однак суд може погодитись із викладеним з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 62 КПК України цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Фім-Транс» не є цивільним відповідачем по справі, цивільний позов до ТОВ «Фім-Транс» не заявлявся, що вказує на безпідставність арешту із зазначених вище підстав.

Поняття та випадки застосування спеціальної конфіскації встановлені статтями 96-1 та 96-2 КК України.

Суб`єктами, до яких з огляду на зміст статті 96-1 КК України може застосовуватися спеціальна конфіскація, є: засуджений за вчинення злочину, що передбачений як підстава для застосування спеціальної конфіскації у обвинувальному вироку суду; підозрюваний, обвинувачений у випадку прийняття рішення про звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; особа, до якої застосовується примусовий захід медичного характеру або примусовий захід виховного характеру в разі вчинення діяння неосудною особою або особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, але досягла одинадцятирічного віку, відповідно; інші особи у випадку закриття кримінального провадження слідчим або прокурором під час досудового розслідування (ч. 3 ст. 96? КК).

Виходячи із аналізу норм вказаних статей КК України суд дійшов висновку, що ТОВ «Фім-Транс» не суб`єктом спеціальної конфіскації, а тому накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунках ТОВ «Фім-Транс» є безпідставним та необґрунтованим.

Окрім того, в обвинувальному акті, який направлено до суду вказано про відсутність потерпілих, а також зазначено про відсутність підстав для застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.

Оцінюючи вказані вище обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння майном у контексті забезпечення «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту конкретної особи, у зв`язку з чим вважає необхідним скасувати арешт накладений на рахунки ТОВ «Фім-Транс»

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170-175, 291, 309, 314, 392, 532 КПК України,

У Х В А Л И В :

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, повернути прокурору.

Приєднати до матеріалів кримінального провадження висновок експерта за результатами проведення економічної експертизи № 152/02-19 від 11.02.2019 року.

Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.12.2016 року на грошові кошти у безготівковому вигляді на загальну суму 3 274 877 гривень, що знаходяться на банківських рахунках ТОВ «Фім-Транс» (код ЄДРПОУ 38522323), а саме:

№ НОМЕР_2 (долар США) в АТ «УкрСиббанк» (МФО 351005);

№ НОМЕР_3 (українська гривня) АТ «УкрСиббанк» (МФО 351005);

№ НОМЕР_4 (українська гривня) АТ «УкрСиббанк» (МФО 351005);

№ НОМЕР_5 (українська гривня) в АТ «УкрСиббанк» (МФО 351005);

№ НОМЕР_6 (українська гривня) в ПАТ «ВЕРНУМ БАНК» (МФО 380689);

№ НОМЕР_7 (українська гривня) ПАТ «ВЕРНУМ БАНК» (МФО 380689).

№ НОМЕР_8 (українська гривня) в АТ «ПIРЕУС БАНК МКБ» (МФО 300658);

№ НОМЕР_9 (долар США) АТ «ПIРЕУС БАНК МКБ» (МФО 300658);

№ НОМЕР_10 (долар США) АТ «ПIРЕУС БАНК МКБ» (МФО 300658);

№ НОМЕР_9 (українська гривня) в АТ «ПIРЕУС БАНК МКБ» (МФО 300658);

№ НОМЕР_11 (українська гривня) в ПАТ КБ «ФIНАНСОВА IНIЦIАТИВА» (МФО 380054);

№ НОМЕР_12 (долар США) в ПАТ КБ «ФIНАНСОВА IНIЦIАТИВА» (МФО 380054);

№ НОМЕР_12 (українська гривня) в ПАТ КБ «ФIНАНСОВА IНIЦIАТИВА» (МФО 380054), та грошові кошти, які в подальшому надходитимуть на вказаний рахунок.

Ухвала в частині повернення обвинувального акту може бути оскаржена до Київського апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя С.І. Смик