Рішення № 82381099, 10.06.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа №520/14145/18

Пр.№2/521/1316/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2019 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого - судді Сегеди О.М.

при секретарі – Романюк О.М., за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку згідно ст. 44 Кодексу законів про працю Українита середнього заробітку за час затримки виплати сум, що належать від підприємства,

встановив:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі – ПАТ «Українська залізниця») посилаючись на те, що з 11 липня 2016 року працювала на посаді електромеханіка дільниці ІІ групи виробничого підрозділу «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», 17 липня 2017 року була звільнена із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, про що було зроблено відмітку у трудовій книжці.

Зазначила, що в день її звільнення остаточного розрахунку проведено не було, нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року, грошова компенсація за 27 днів невикористаної щорічної відпустки відповідно до вимог ст. 83 КЗпП України та одноразова грошова допомога у розмірі одного середньомісячного заробітку, згідно ст. 44 КЗпП України, що в загальному становить 17686, 68 грн. Вказувала, що їй була нарахована та виплачена лише заробітна плата за першу частину березня 2017 року у розмірі 2652, 36 грн.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь суму заборгованості із заробітної плати, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 20339, 04 грн., з урахуванням вже здійсненого утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів; середній заробіток за період затримки виплати заробітної плати та інших платежів за період з 18 липня 2017 року по 04 жовтня 2018 року у розмірі 169936, 56 грн., з яких підлягають утриманню податки і обов`язкові платежі.

Позивачка в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги, та просила суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник ПАТ «Українська залізниця» в судове засідання не з`явився, раніше надав до суду відзив на позов, згідно якого позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі, та розглянути справу за відсутність представника ПАТ «Українська залізниця», (а.с. 41-42).

В обґрунтування відзиву зазначив, що позивачка перебувала у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», територіально зазначений підрозділ знаходиться на непідконтрольній українській владі території – м. Іловайськ.

Зазначив, що з 16 березня 2017 року, у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та виробничих підрозділів, підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридних загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15 березня 2017 року №62/2017, нарахування заробітної плати не відбувалось. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів.

Стверджував, що заборгованість із заробітної плати перед позивачкою за період березень – липень 2017 року у відповідача відсутня, оскільки її подальше нарахування не здійснювалось у зв`язку з відсутністю первинних документів, з підстав чого і вимоги щодо стягнення середнього заробітку є безпідставними, крім цього, надані позивачкою розрахунки заробітної плати та табелі обліку робочого часу виготовлені на непідконтрольній українській владі території в м. Іловайськ. Вказував, що 17 березня 2017 рокуадміністративна будівля Донецької дирекції залізничних перевезень була захоплена невідомими особами так званої «ДНР». Таким чином, відповідач втратив контроль над структурним підрозділом і його діяльністю після захоплення, зазначені обставини дають підстави для критичного оцінювання наданих позивачем доказів по справі.

Ухвалою суду від 10 грудня 2018 року по справі було відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 32-33).

Ухвалою суду від 13 лютого 2019 року строк проведення підготовчого провадження по вказаній справі було продовжено (а.с. 66-67).

Ухвалою суду від 13 березня 2019 року підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 72-73).

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом від 11 липня 2016 року була прийнята на роботу на посаду електромеханіка дільниці ІІ групи виробничого підрозділу «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 5-9).

Встановлено, що ОСОБА_1 17 липня 2017 року була звільнена із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку та компенсації за 27 днів відпустки, про що у трудовій книжці 17 липня 2017 року зроблено відповідний запис, що підтверджується копією наказу №6856/ДН-ос від 10 липня 2017 року (а.с. 9, 18).

Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 77 ЦПК України зазначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

З матеріалів справи вбачається, позивачкою до позовної заяві надані копії розрахункових листів по заробітній платі за березень - липень 2017 року, які видані ВП ШЧ Іловайськ СП «ДДЗП» філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» ЄРДПОУ 40150216 (а.с. 13-17).

Згідно розрахунку заробітної плати за березень 2017 року ОСОБА_1 нараховано 5423,60 грн., сума до виплати 4312,75 грн. (а.с. 17).

Згідно розрахунку заробітної плати за квітень 2017 року ОСОБА_1 нараховано 3306,16 грн., сума до виплати 2628,99 грн. (а.с. 16).

Відповідно до розрахунку заробітної плати за травень 2017 року ОСОБА_1 нараховано 3306,06 грн., сума до виплати 2628,99 грн. (а.с. 15).

Згідно розрахунку заробітної плати за червень 2017 року ОСОБА_1 нараховано 0,00 грн. (а.с. 14).

Відповідно до розрахунку заробітної плати за липень 2017 року ОСОБА_1 нараховано 13329,18 грн., у тому числі і компенсація за невикористану відпустку на суму 6238,89 грн. та вихідна допомога при звільненні у сумі 6816,60 грн., сума до виплати 10768,31 грн. (а.с. 13)

Суд критично ставиться до наданих розрахункових листів, оскільки вони не можуть слугувати як належні та допустимі докази для визначення розміру компенсації за невикористані відпустки, оскільки відсутні належні та допустимі докази про кількість невикористаних позивачем календарних днів щорічних відпусток в період її роботи на підприємстві.

Разом з тим, належними доказами, підтверджуючими наявність невикористаних днів щорічної відпустки є особова карта позивача форми П-2, яка затверджена наказом Держкомстату та Міністерства оборони України від 25 грудня 2009 року № 495/656, накази по підприємству в яких зазначений період надання відпустки позивачу, які не можуть бути надані відповідачем у зв`язку з втратою доступу до цих документів.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення заробітної плати за березень 2017 року, позивачкою в позовній заяві не викладені обставини щодо виконання нею в березні 2017 року своїх функціональних обов`язків, кількість відпрацьованих у березні 2017 року днів, годин.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 отримала частину заробітної плати за березень 2017 року у розмірі 2652, 36 грн., що підтверджується відомістю на виплату грошей №34, та позивачкою не заперечується (а.с. 45-46).

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України» №996-ХIУ від 16 липня 1999 року, передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. 11.2.1. 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (надалі інструкції № 88) передбачено, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Бухгалтерський облік підприємства повністю залежить від первинних документів, які оформлюються відповідно до інструкції № 88.

Наказом Держкомстату України від 05 грудня 2008 року №489 затверджені та введені в дію типові форми первинної облікової документації підприємств, установ, організацій, а саме:

1.№ П-1 «Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу».

2.№ П-3 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки».

3.№ П-4 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)».

4.№ П-5 «Табель обліку використання робочого часу».

5.№ П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника».

6.№ П-7 «Розрахунково-платіжна відомість (зведена)».

Для підприємств, установ та організацій, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, відповідно до Закону України «Про оплату праці» здійснюється нарахування кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, за фактично відпрацьований час. 11а виконання законних вимог, зокрема глав IV — VII КЗпП. на підприємствах, в установах, організаціях роботодавець зобов`язаний вести облік робочого часу. Такий облік дозволяє визначити кількість годин, відпрацьованих кожним найманим працівником. Підрахунок кількості відпрацьованого часу ведуть у Табелі обліку робочого часу (далі — Табель).

Табель є підставою для нарахування працівникам заробітної плати, допомоги по тимчасовій непрацездатності, сум за період щорічних відпусток, інших виплат. Складений і підписаний відповідальною за ведення табеля особою та погоджений керівником організації табель подається до бухгалтерії. Табель обліку робочого часу це поіменний список усіх працівників відділу, служби чи іншого структурного підрозділу або установи в цілому з відмітками про використання робочого часу протягом облікового періоду. Отже, табель є: — документом, який дозволяє врахувати фактично відпрацьований співробітником час: — первинним документом щодо облік) розрахунків з персоналом; — базою для статистичних розрахунків.

Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року, є документи первинного обліку праці та заробітної плати, зокрема: штатний розпис, розцінки та норми праці, накази та розпорядження на виплату премій, доплат, надбавок, матеріальної допомоги, наряд та змінний рапорт, табель обліку використання робочого часу за березень 2017 року, складений за формою № П-5 «Табель обліку використання робочого часу», затвердженою наказом Державного комітету статистики України № 489 від 05 грудня 2008 року та який є підставою для нарахування позивачці заробітної плати.

За статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно ч. 1 ст. 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема трудових, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової шкоди положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати заробітної плати, компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Відповідно до постанов Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» та № 252-VIII «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування» місто Іловайськ Донецької області визнано тимчасово окупованою територією України.

Згідно висновку № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м. Донецьк, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року.

Унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

Зазначений висновок палати України є належним та допустимим доказом та підтверджує відсутність вини відповідача у непроведенні своєчасного розрахунку з позивачем при її звільненні, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 408/5985/17-ц.

Таким чином, у трудових правовідносинах між відповідачем ПАТ «Укрзалізниця» та його працівниками, зокрема позивачем ОСОБА_1 з 20 березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, які завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, які на ньому працювали, в період існування яких відповідач ПАТ «Укрзалізниця» об`єктивно, з причин від нього незалежних був позбавлений можливостей виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників взагалі, в тому числі відносно позивача, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають, оскільки позивач не надав суду належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі ст.ст. 44, 116, 117, 235, 236 Кодексу законів про працю України, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 259, 264, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку згідно ст. 44 Кодексу законів про працю Українита середнього заробітку за час затримки виплати сум, що належать від підприємства – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 13 червня 2019 року.

Суддя: О.М. Сегеда