Рішення № 82380662, 06.02.2019, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 523/5734/14-ц

провадження №2/504/223/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2019смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді – Вінської Н.В.,

секретаря – Сухіна Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Доброслав Одеської області цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору не укладеним, –

ВСТАНОВИВ:

15.04.2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 08.09.2005 р., ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 10000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач порушив умови кредитного договору і має заборгованість, яка станом на 28.02.2014 року становить 23418,33 грн.

Не погодившись з первинним позовом ОСОБА_1 , 27.10.2015 року звернувся до суду із зустрічним позовом в якому просить: визнати дії ПАТ КБ «Приватбанк» такими, що порушують його права, як споживача; визнати кредитний договір укладений між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» не укладеним та стягнути з відповідача безпідставно нараховані кошти в розмірі 9072,00 грн. за користування платіжною карткою. В обґрунтування позову зазначив, що у вересні 2005 року відповідач дійсно видав йому пластикову картку, однак в подальшому неодноразово змінював умови користування карткою, чим порушив його права. Вважає, що спірний договір він уклав без врахування важливих умов, оскільки до нього не доводились умови надання банківських послуг, умови користування платіжною карткою та тарифи банку та посилаючись на ст. 230 ЦК України просить суд визнати кредитний договір не укладеним. Крім того вважає, що під час укладання договору ПАТ КБ «Приватбанк» було порушено вимоги законодавства, зокрема ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», у зв`язку з чим з метою захисту своїх прав, він вимушений звернутися із зустрічним позовом до суду.

Ухвалою суду від 06.02.2019 року позов АТ ПАТ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було залишено без розгляду, у зв`язку із повторною неявкою представника позивача в судове засідання.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надавши суду заяву в якій просив задовільнити зустрічний позов.

Представник ПАТ КБ «Приватбанк», через канцелярію суду подав письмові заперечення, в яких просив застосувати до зустрічного позову строк позовної давності та відмовити ОСОБА_1 в признанні кредитного договору неукладеним /а.с.154-157/.

Згідно ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши зустрічний позов, перевіривши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у зустрічному позові слід відмовити виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що 08.09.2005 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приват банк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» був укладений кредитний договір №б/н, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 10000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та власноруч здійснено підпис на заяві, що він ознайомився та згоден з Умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку. /а.с.8-14/.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 28.02.2014 року ОСОБА_1 має заборгованість по кредиту перед банком у сумі 23418,33 грн., яка складається з наступного: 5810,55 грн. – заборгованість за кредитом; 16016,43 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. (фіксована частина), 1091,35 грн. (процентна складова).

Пунктом 9 перехідних положень ЦПК України в редакції 15.12.2017 року визначено, що справи в судах першої інстанції провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Так, відповідно до п.5 ч.3 ст.2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема диспозитивність. Яка відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки предметом позовних вимог є визнання спірного кредитного договору неукладеним, суд не перевіряє його на обставини недійсності.

Суд з урахуванням вимог диспозитивності, що встановлені ч. 1 ст. 13, ч. 5, ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку про таке.

Згідно з частиною 1статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Тобто, метою договору є забезпечення фіксування тих умов, на які сторони погоджуються для врегулювання своїх взаємних прав і обов`язків щодо обраного ними кола відносин.

Умови договору та спосіб його вчинення можуть бути визначені сторонами з урахуванням вимог законодавства та із дозволеним відступом від нього, або на таких саме принципах запропоновані однією із сторін.

Відповідно до ч.1ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч.1 ст.638 та ст.1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Судом встановлено, та не заперечується за зустрічним позовом, що 08.05.2005 р. ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.

З заяви вбачається, що ОСОБА_1 погодився із тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Зазначено, що він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, наданими йому для ознайомлення у письмовому вигляді. Достовірність свого підпису на цій заяві ОСОБА_1 не заперечував та не спростував ( а.с.8).

Таким чином, підписавши заяву ОСОБА_1 підтвердив про своє ознайомлення з додатками до договору та приєднався до нього на умовах визначених банком, з чого в свою чергу випливає, що Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Згідно з частинами першою та другою статті634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов.

Про ознайомлення із запропонованими умовами позивач ознайомився та погодився, про що розписався у Заяві-анкеті. Таке приєднання позивачем вчинено у письмовій формі, що ґрунтується на положенняхст.634 ЦК України.

Таким чином підписавши 08.05.2015 р. анкету-заяву ОСОБА_1 дав згоду на те, що ця заява разом із Умовами та правилами, а також Тарифами банку складають договір про надання банківських послуг, з якими він ознайомлений. Доказів того, що вимоги банку ґрунтуються на інших умовах, які сторони не узгоджували, позивач не надав.

Посилання ОСОБА_1 на недотримання банком постанови НБУ «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» не можуть бути прийняті судом оскільки вказана постанова була прийнята 10 травня 2007 року тобто через 2 роки після підписання ним анкети-заяви.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. З урахуванням вищезазначеного до переліку супутніх послуг, які можуть бути надані споживачеві при наданні банком споживчого кредиту, зокрема, можуть відноситися: відкриття поточного (карткового) рахунку, здійснення розрахунково-касового обслуговування, забезпечення обслуговування кредитної заборгованості тощо.

Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором

Кредитна банківська платіжна картка надає змогу здійснювати операції за дебетом картрахунку в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту.

Кредитна схема передбачає здійснення розрахунків за виконані клієнтом операції з використанням платіжної картки за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит (у межах кредитної лінії).

Згідно із правовою позицією Верховного суду України від 19 березня 2014 року у справі №6-14цс14, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку.

З розрахунку заборгованості позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 активно користувався кредитними коштами здійснюючи платежі, розрахунки та поновлюючи рахунок ( а.с. 4-7).

Позивачем не надано жодного доказу на спростування обставин отримання ним кредитних карток та користування кредитними коштами.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Згідно ч. 2 ст. 11Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Проте письмові докази по справі, а саме: заява-анкета, умови та правила надання банківських послуг, відомості щодо отримання кредитних карток, свідчать про те, що сторони погодили умови договору, позивач за зустрічним позовом ознайомлений і погоджується з договірними умовами споживчого кредиту, а також, що перед укладанням цього договору отримав від банку всю інформацію згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином суд вважає, що доводи позивача про те, що відповідачем при укладенні кредитного договору були порушені зазначені права позивача на отримання повної та достовірної інформації щодо умов кредитування відповідно до вимогст.11Закону України «Про захист прав споживачів» не знайшли свого підтвердження.

Доводи позивача щодо порушення його прав, як споживача внаслідок невиконання відповідачем положень ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», за що передбачена відповідальність ст. 15, 23 цього закону, та несправедливі умови договору, які відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» порушують принципу добросовісності, не можуть бути прийняті судом до уваги як такі, що не містять відповідальності за наслідками неукладеності договору.

За змістом ст. 230 ЦК України правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину, така угода визнається недійсною.

Відповідно до ч. 2ст.16 ЦК Україниспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті205 - 210,640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п`ятої ЦК України.

Враховуючи викладене, встановлені обставини справи, а також те, що ппозивачем за зустрічним позовом пред`явлено вимоги про визнання кредитного договору неукладеним, що не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом, то суд приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Враховуючи, що в задоволені вимог відмовлено за відсутності правових підстав, у суду відсутні підстави застосування наслідків пропуску позовної давності.

Інші документи додані сторонами до справи не спростовують встановлених судом обставин і не змінюють висновків суду.

Всі норми правових актів судом застосовано в редакції, чинній на час вчинення оспорюваного правочину.

На підставі ст.ст. 16, 203, 215, 229, 230, 626, 627, 628, 638 ЦК України, та керуючись ст. ст. 12, 13, 77, 79- 81, 141, 246,264, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору не укладеним - відмовити

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів до апеляційного суду Одеської області відповідно до ч. 1 ст. 354 та ст. 355 ЦПК України .

Відповідно до пункту 15.5 перехідних положень ЦПК України в редакції 15.12.2017 року до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Комінтернівський районний суд Одеської області.

Суддя: Н.В. Вінська