Рішення № 82375086, 13.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 червня 2019 року № 640/18911/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовомОСОБА_1 до Міністерства юстиції Українипровизнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) з позовом до Міністерства юстиції України (далі також - відповідач, Мін`юст), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 11.10.2018 №3899/к в частині звільнення позивача;

- поновити позивача на посаді головного старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України;

- стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на незаконність його звільнення з посади старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України внаслідок скорочення штату державних службовців. Позивач стверджує, що відповідач в порушення норм Кодексу законів про працю при скороченні штату не тільки не запропонував ОСОБА_1 вакантну посаду, а й також не повідомив останнього про наявність чи відсутність такої посади. Позивач вважає, що відповідач натомість з урахуванням наявних у позивача досвіду та кваліфікації, а також його бажання працювати в подальшому в апараті Міністерства юстиції України, мав запропонувати позивачу вакантні посади.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2018 відкрито провадження у справі №640/18911/18 за вказаним позовом ОСОБА_1 та дану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На виконання вимог ухвали суду від 19.11.2018 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву. Свої заперечення проти позову відповідач мотивував тим, що Головне слідче управління Міністерства юстиції України було ліквідоване без правонаступництва на підставі рішення Конституційного Суду України від 24.04.2018 №3-р/2018, а посаду, яку обіймав позивач, - відповідно скорочено із структури та штатного розпису апарату Мін`юсту. Керуючись ч. 1 ст. 49 Кодексу законів про працю України, 09.08.2018 відповідач попередив позивача про скорочення штату державних службовців Міністерства та майбутнє звільнення із займаної ним посади. При цьому, відповідач стверджує, що оскільки професійна компетентність позивача обмежувалась компетенцією Головного слідчого управління, то Міністерство не мало можливості запропонувати позивачу рівнозначну посаду чи нижчу у тій же сфері. Як наслідок 11.10.2018 ОСОБА_1 було правомірно звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату державних службовців відповідно до наказу Мін`юсту від 11.10.2018 №3899/к, з припиненням державної служби.

У свою чергу позивач подав до суду відповідь на відзив, де зазначив про наявність у Міністерстві до дня звільнення позивача із займаної посади ряду вакантних посад, які виходячи з наведених кваліфікаційних вимог, вимог до компетентності та рівня професійних знань мав змогу обійняти позивач.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Міністерства юстиції України від 14.03.2018 №1066/к «Про призначення» ОСОБА_1 з 21.03.2018 було призначено на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України як переможця конкурсу.

Рішенням Конституційного Суду України від 24.04.2018 №3-р/2018 визнано такою, що не відповідає Конституції України ч. 6 ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою слідчі органи Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюють досудове розслідування злочинів, вчинених на території або в приміщеннях Державної кримінально-виконавчої служби України (правонаступником якого згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 №343 було визначено Мін`юст).

У зв`язку з цим постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2018 №597 внесено зміни до п. 4 Положення про Мін`юст, а саме - пп. 9516 п. 4, згідно якого Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань забезпечує здійснення оперативно-розшукової діяльності оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби, - виключено.

27.07.2018 в.о. Державного секретаря Мін`юсту затвердив зміни до штатного розпису на 2018 рік апарату Міністерства юстиції України, за змістом яких Головне слідче управління виведено зі структури апарату Міністерства разом із посадою старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ. Такі Зміни до штатного розпису на 2018 рік були погоджені заступником Міністра фінансів України 1 серпня 2018 року.

09.08.2018 позивач ознайомився зі змістом письмового попередження про наступне вивільнення із займаної посади (а саме через два місяця з дня ознайомлення з цим попередженням) згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», у зв?язку зі скороченням штату державних службовців Міністерства. В тексті цього попередження від 08.08.2018 не було наведено жодних відомостей про наявність чи відсутність рівнозначних (нижчих) вакантних посад для позивача.

В подальшому згідно наказу від 11.10.2018 №3899/к ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України з 11.10.2018, у зв`язку зі скороченням штату державних службовців відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби. Крім того, цим Наказом від 11.10.2018 вирішено виплатити позивачу вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньої місячної заробітної плати згідно ч. 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу" (п. 2 Наказу), а також виплатити грошову компенсацію за невикористанні дні щорічної та додаткової відпусток. Підставою для прийняття наказу про звільнення позивача зазначено попередження про наступне вивільнення від 09.08.2018 з відміткою про ознайомлення.

Не погоджуючись з цим Наказом в частині звільнення з посади, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду.

Розглядаючи справу по суті виходив з наступного.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус позивача, як державного службовця, а також правовідносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням і припиненням державної служби врегульовані Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ, який набув чинності з 01 травня 2016 року (далі по тексту - Закон №889-VІІІ).

Статтею 83 цього Закону визначені підстави для припинення державної служби, серед них, в тому числі за ініціативою суб`єкта призначення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VІІІ підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

За змістом положень ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VІІІ процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

У свою чергу, за приписами ст. 51 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України), які кореспондуються зі ст. 43 Конституції України, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Підставами припинення трудового договору згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 2 ст. 40 цього Кодексу звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Нормами ст. 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).

Проаналізувавши наведені норми ст. 49-2 КЗпП України Верховний Суд під час перегляду у порядку касаційного оскарження справи про поновлення працівника на державній службі дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Вимоги даної статті вважаються виконаними в повній мірі, коли працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та, які існували на день звільнення, позаяк обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, - про що зазначив у тексті своєї постанови від 28.02.2019 у справі №819/1121/17.

В тексті цієї ж та іншої своєї постанови (від 19.06.2018 у справі №809/1145/17) Верховний Суд аналізуючи наведені вищі норми матеріального права у сукупності відзначив наступне: системний аналіз вищевказаних законодавчих положень дає підстави для висновку, що законодавцем встановлено чіткий алгоритм дій, яких повинен дотримуватись керівник державної служби у випадку скорочення чисельності або штату державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу для забезпечення дотримання та реалізації державним службовцем гарантованого права на працю, а саме: попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці - 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби; пропозиція працівникові іншої рівноцінної посади державної служби, а за відсутності такої - нижчої вакантної посади; переведення за згодою державного службовця на вакантну посаду; звільнення державного службовця у випадку, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

При цьому, законодавцем разом з одночасним попередженням працівника про наступне вивільнення передбачено обов`язок надання пропозиції всіх наявних вакантних посад, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто вжиття заходів до переведення працівника за його згодою на іншу запропоновану йому роботу.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Тобто, виключними та вичерпними підставами звільнення з причин скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу є або неможливість переведення на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або відмова від такого переведення.

З матеріалів справи вбачається, що починаючи з серпня 2018 року чисельність державних службовців апарату Мін`юсту була скорочена, в т.ч. у зв`язку з ліквідацією структурного підрозділу Міністерства - Головного слідчого управління. У зв`язку з цим всі посади Головного слідчого управління, в т.ч. посада, яку обіймав позивач, також були скорочені.

Як вбачається зі змісту письмового попередження про наступне вивільнення з посади від 09.08.2018, позивачу не було запропоновано жодної вакантної посади в апараті Мін`юсту, а також не повідомлено останнього, що вакантні посади в Міністерстві, які за своєю кваліфікацією може обійняти позивач, взагалі відсутні.

Між тим, з наданих позивачем копій наказів Мін`юсту від 30.07.2018 №2850/к, від 03.08.2018 №2944/К, від 31.08.2018 №3321/к і від 05.09.2018 №3403/к видно, що у період з липня по вересень 2018 року відповідачем були оголошені конкурси на зайняття наступних вакантних посад державної служби категорії «В»: головного спеціаліста відділу інформування Комітету міністрів Ради Європи Управління координації виконання рішень Європейського суду з прав людини та інформування Комітету міністрів Ради Європи Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини (3 вакантні посади); головного спеціаліста відділу матеріально-технічного забезпечення системи органів юстиції Управління забезпечення системи органів юстиції Адміністративно-господарського департаменту; провідного спеціаліста відділу передачі засуджених осіб та виконання вироків Управління міжнародної правової допомоги Департаменту міжнародного права (2 вакантні посади); головного спеціаліста відділу нормативного забезпечення діяльності органів і установ виконання покарань Управління нормативного забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Департаменту публічного права; державного експерта експертної групи у сфері судоустрою та судочинства Директорату правової політики у сфері судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів (3 вакантні посади), державного експерта експертної групи у сфері примусового виконання рішень Директорату правової політики у сфері судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів (5 вакантних посад), державного експерта експертної групи з судово-експертної діяльності Директорату правової політики у сфері судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів (3 вакантні посади), державного експерта експертної групи з банкрутства Директорату правової політики у сфері судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів (3 вакантні посади), державного експерта експертної групи адміністративного врядування Директорату з питань адміністративної політики (3 вакантні посади), державного експерта експертної групи архівної справи, діловодства та державної системи страхового фонду документації Директорату з питань адміністративної політики (3 вакантні посади).

За даними роздруківок з офіційного сайту Мін`юсту вбачається, що до деяких з перелічених вище вакантних посад окрім вимог до професійної компетентності були визначені наступні кваліфікаційні вимоги: освіта - вища освіта за освітнім ступенем не нижче молодшого бакалавра, бакалавра у галузі знань «Право», досвід роботи - не потрібно, володіння державної мовою - вільне володіння державною мовою. Також визначені переліки основних та додаткових (необов`язкових) документів, необхідних для участі у конкурсі на такі посади.

Відповідно до наданих відповідачем до матеріалів судової справи копій документів з особової справи ОСОБА_1 , суд встановив, що за освітньою кваліфікацією позивач є юристом, має дипломи спеціаліста за спеціальністю «Правознавство» спеціалізація «слідчо-криміналістична», виданого 2008 року Харківським національним університетом внутрішніх справ, та диплом магістра за спеціальністю «Правознавство», виданий у 2013 році Національною академією внутрішніх справ.

Таким чином, беручи до уваги наявну у позивача освітню кваліфікацію суд вважає, що відповідач міг би запропонувати позивачу у період з 09.08.2018 до дня звільнення останнього наступні вакантні посади: державного експерта експертної групи у сфері судоустрою та судочинства Директорату правової політики у сфері судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів, державного експерта експертної групи з судово-експертної діяльності Директорату правової політики у сфері судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів, державного експерта експертної групи у сфері примусового виконання рішень Директорату правової політики у сфері судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів, головного спеціаліста відділу нормативного забезпечення діяльності органів і установ виконання покарань Управління нормативного забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Департаменту публічного права.

Проте, як свідчать наявні у справі матеріали справи, відповідачем при попередженні позивача про майбутнє звільнення із займаної посади не дотримано законодавчо встановлених вимог щодо одночасного повідомлення працівника (державного службовця) про наявність всіх наявних вакантних посад, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, та як наслідок отримання від державного службовця згоди/відмови на переведення на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду.

При цьому суд, відхиляє як необгрунтоване посилання відповідача на відсутність у нього можливості запропонувати позивачу вакантну посаду з огляду на те, що професійна компетентність позивача обмежувалась компетенцією Головного слідчого управління, оскільки як видно з інформації про вимоги до кандидатів на вказані вище вакантні посади наявність досвіду роботи за відповідною професією не вимагалося. Також така вимога як обов`язкове знання іноземної мови (однієї з основних мов Ради Європи) не була включена до кваліфікаційних вимог до вакантних посад.

Окрім того, на думку суду, не заслуговують на увагу твердження відповідача про те, що вакантні посади державних експертів Директоратів Мін`юсту не є рівноцінними посаді, яку обіймав позивач, оскільки упродовж періоду з 09.08.2018 до дня звільнення позивача з державної служби, до відома останнього не були доведені відомості про відсутність у Міністерстві бодай жодної рівноцінної вакантної посади. Наведене у свою чергу свідчить про неоднозначність позиції відповідача у цьому питанні у періоди до моменту звільнення та після звернення позивача із цим позовом до суду.

Враховуючи вищенаведене суд погоджується з доводами позивача про те, що оспорюваний наказ про звільнення позивача від 11.10.2018 №3899/к є протиправними та таким, що винесений з порушенням вимог законодавства про державну службу та Кодексу законів про працю України. А тому, як наслідок, суд приходить до висновку, що наказ Мін`юсту від 11.10.2018 №3899/к з питання звільнення ОСОБА_1 з посади головного старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України підлягає скасуванню в частині пунктів першого і другого такого Наказу як протиправний.

Що стосується позовних вимог позивача про зобов`язання Мін`юст поновити ОСОБА_1 на посаді, з якої його було звільнено відповідно до наказу від 11.10.2018 №3899/к, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч. 3 ст. 245 зазначеного Кодексу).

Враховуючи те, що позивача було протиправно звільнено з державної служби, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме - на посаді головного старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України, з 11.10.2018.

В даному випадку суд керується також правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 (№ рішення у ЄДРСР 41602330), відповідно до якої у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що, в разі відсутності посади працівника (з об`ємом повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов`язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організації праці.

Стосовно обгрунтованості заявлених позивачем позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд дійшов наступного висновку.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

За змістом ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до п. 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 5 і 8 Порядку №100 встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2019 суд витребував у Міністерства юстиції України довідку з відомостями про розміри середньомісячної та середньоденної заробітної плати позивача, що була нарахована та виплачена останньому за останні два календарні місяці, що передували місяцю, в якому позивача було звільнено з посади.

31.05.2019 на виконання вимог зазначеної ухвали від 14.05.2019 представником відповідача до канцелярії суду подано відповідну довідку (вих. №16-42/203 від 28.05.2019), з доказами направлення такої на адресу позивача. Станом на день вирішення судом цієї справи від позивача письмових заперечень стосовно правильності обчислення відповідачем показників середньоденної та середньомісячної заробітної плати за період серпень-вересень 2018 року до суду не надійшло.

Згідно довідки Мін`юсту вих. №16-42/203 від 28.05.2019 розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , обчисленої відповідно до Порядку №100 за останні два календарні місяця перед місяцем звільнення з посади, склав 785,61 грн., а розмір середньомісячної заробітної плати - 16 497,81 грн.

Оскільки достовірність та правильність такого розрахунку розмірів середньоденної та середньомісячної заробітної плати позивачем в межах спору не заперечуються, то суд відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України приходить до висновку про визнання цих обставинам сторонами та відсутність необхідності у їх додатковому доказуванні.

Як вже було встановлено судом під час розгляду даної справи, позивача звільнено з державної служби в Мін`юсті згідно наказу від 11.10.2018 №3899/к з 11.10.2018. Відповідно вимушений прогул позивача з 12.10.2018 (наступний робочий день за днем звільнення) по 13.06.2019 (дата ухвалення судом рішення).

Відповідно до роз`яснення Мінсоцполітики з питання розрахунку норм тривалості робочого часу на 2018 рік (https://news.dtkt.ua/labor/labor-relations/45537) кількість робочих днів в у 2018 році за період з 12.10.2018 по 31.12.2018 становила 57 робочих днів, в 2019 році за період з 01.01.2019 по 13.06.2019 - 112 робочих днів.

Таким чином, кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача сукупно становить 169 днів. Відповідно середній заробіток ОСОБА_1 , за час вимушеного прогулу з 12.10.2018 по 13.06.2019 складає 132 768,09 грн.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про, зокрема, присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак рішення суду в частині поновлення позивача на посаді головного старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України з 11.10.2018 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 16 497,81 грн. (785,61 грн. х 21, де 21 - середньомісячне число робочих днів за останні два місяці перед звільненням) підлягає негайному виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В даному випадку питання про розподіл судових витратах не вирішується, оскільки позивач скористався наданою йому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (у відповідній редакції, що діяла на момент подання позову до суду) пільгою щодо сплати судового збору при зверненні із цим позовом до суду, а тому відповідно витрати по сплаті судового збору не поніс.

Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 11.10.2018 №3899/к «Про звільнення» в частині пунктів першого і другого такого Наказу.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України з 11.10.2018.

Стягнути з Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 132 768,09 грн.

Допустити негайне виконання цього рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного старшого слідчого в особливо важливих справах другого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць у розмірі 16 497,81 грн.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок