Рішення № 82374200, 31.05.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2019 року № 320/728/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради Києво-Святошинська району Київської області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії,

о б с т а в и н и с п р а в и:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати відмову Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 га на території с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області;

- зобов`язати Білогородську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 га на території с АДРЕСА_1 Білогородка Києво-Святошинського АДРЕСА_2 та прийняти рішення відповідно до законодавства України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що маючи намір отримати безоплатно у власність земельну ділянку у порядку, визначеному статтею 118 Земельного кодексу України, звернувся 17 липня 2018 року до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із заявою-клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. До заяви долучив графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Однак, 07 вересня 2018 року Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району, врахувавши пропозицію постійної депутатської комісії з питань регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовище, прийняла рішення про залишення без задоволення вищевказаної заяви-клопотання позивача.

На думку позивача вищевказане рішення відповідача є протиправним, оскільки у ньому не зазначено жодної із встановлених ст. 118 Земельного Кодексу України підстав для відмови у наданні вищевказаного дозволу. Приймаючи невмотивоване рішення відповідачем порушено ст. 18 Земельного кодексу України, ст. 19 Конституції України та ст. 24 ЗУ «Про місцеве самоврядування вм Україні».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

04 квітня 2019 року представником відповідача через службу діловодства суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній в задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі. Стверджував, що позивачем не долучено до заяви-клопотання копію паспорта із зазначенням його зареєстрованого місця проживання, що позбавляло орган місцевого самоврядування, приймаючи рішення, ідентифікувати особу заявника. Крім того, на момент розгляду клопотання позивача вказана ним земельна ділянка була передана громадянам України і знаходилася у процесі оформлення права власності, а на даний час перебуває у приватній власності.

18 квітня 2019 року представником позивача через службу діловодства суду подано відповідь на відзив відповідача. Ззаначив, що законодавством не встановлено затвердженої типової форми відповідної заяви. Єдиною вимогою до її форми є зазначення заявником цільового призначення земельної ділянки та її орієнтованого розміру. Земельним кодексом України встановлений вичерпний перелік підстав для відмови у надані дозволу, який не містить такої підстави, як не зазначення у заяві місця проживання. ЗУ «Про звернення громадян» не встановлює інших підстав для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою. Суб?єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

13 травня 2019 року представником позивача через службу діловодства суду подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

13 травня 2019 року представником відповідача через службу діловодства суду подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду документів.

За приписами ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

17 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся на підставі ст. ст. 18, 121 Земельного кодексу України до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району із заявою-клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для передачі її безоплатно у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), орієнтованою площею не більше 0,25 га. До заяви-клопотання позивачем були додані копія паспорту громадянина України та графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с. 10-11).

Рішенням двадцять дев`ятої сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 404/27 від 07 вересня 2018 року клопотання ОСОБА_1 про виділення земельної ділянки орієнтованою площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території с. Білогородка, Києво-Святошинського району, Київської області залишено без задоволення (а.с.12).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно положень статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до стаття 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 вказаної статті).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина 4 вказаної статті).

Згідно частини 6 статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина 7 статті 118 Земельного Кодексу України).

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачений вичерпний перелік матеріалів та документів, які додаються особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою такої ділянки, а саме: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Даною нормою також зазначено, що забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до положень частини 7 статті 118 Земельного Кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядк.

Таким чином, беручи до уваги положення частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, Білгородська сільська рада в даному випадку повина була надати мотивовану відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, відповідачем жодних зауважень щодо доданих позивачем до заяви документів не наведено.

Разом з тим, в рішенні не вказано жодної визначеної положенням частини 7 статті 118 Земельного Кодексу України правової підстави для відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку. В даному рішення лише зазначено, що органом місцевого самоврядування при його прийнятті було враховано пропозицію постійної депутатської комісії Білогородської сільської ради з питань регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища.

Як виходить з поданого відповідачем відзиву на позовну заяву, підставою для відмови слугувало не надання заявником копії паспорта із зазначенням його зареєстрованого місця проживання, а також те, що фактично бажана позивачем земельна ділянка перебуває у користуванні третіх осіб.

Проте, дані підстави не були покладенні в основу оскаржуваного позивачем рішення органу місцевого самоврядування, тому не можуть бути прийняті судом, як належні докази по справі. Так, відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Більш того, вимогами земельного законодавства не встановлено затвердженої форми заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва. Єдиною вимогою до її форми є обов?язкове зазначення в заяві цільового призначення земельної ділянки та її орієнтованого розміру.

Земельним кодексом України встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, який не підлягає подвійному трактуванню.

Отже, не зазначення в оскаржуваному рішенні жодної визначеної положеннями закону підстави для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва, є порушенням його прав гарантованих законом на отримання вмотивованого рішення органу місцевого самоврядування під час вирішення питання щодо передачі земельної ділянки. Адже отримавши відповідне рішення суб`єкта владних повноважень особа повинна бути повідомлена при причини відмови у задоволенні її вимоги.

Чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача, що колегіальним органом самоврядування не було допущено порушень по відношенню до позивача, який відмовив у наданні позивачу вищевказаного дозволу на виготовлення проекту землеустрою, необгрунтувавши при цьому жодним чином свою відмову.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи вищенаведене, відповідачем допущено порушення законних прав та інтересів позивача, що виразилась у не наданні, передбаченої законом вмотивованої відповіді на його заяву-клопотання.

Тому, вимога про визнання протиправною та скасування відмову Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 га на території с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Разом з тим, щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробленя проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 га на території с. Білогородка Києво-Святошинського району АДРЕСА_2 області та прийняти рішення відповідно до законодавства України, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням двадцять третьої сесії VII скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району № 312/24 від 02 лютого 2018 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 0,0917 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_3 . Білогородка, вул. Гайдамацька, 2, за рахунок земель запасу Білогородської сільської ради (землі житлової та громадської забудови). В подальшому, на підставі вищевказаного рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_2 набув право власності на виділену йому земельну ділянку.

Тобто, обрана позивачем земельна ділянка на час розгляду справи вже відведена та знаходиться у приватній власності іншої особи.

Стаття 41 Конституції України гарантує, що право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що обрана позивачем земельна ділянка знаходяться у приватній власності іншої особи і це право на момент звернення позивача до суду не припинялось, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно вимог ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 1 536,80 грн. згідно з платіжними дорученнями № РМ -19606 від 28.02.2019 та № 145 від 13.02.2019.

Суд, керуючись ч. 3 ст. 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 768,40 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв?язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, 31 травня 2019 року представником позивача ОСОБА_3 подано через службу діловодства суду заяву про доручення до матеріалів справи доказів понесених відповідачем судових витрат, а саме: детальний опис наданих адвокатом послуг, рахунок адвокатських послуг № 2 від 15.05.2019 та квитанцію про оплату послуг в розмірі 7 125,00 грн.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини пятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст.134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч.5 ст.134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Дослідивши вищевказані документи, враховуючи складність адміністративної справи та обсяг і зміст позовної заяви з доданими до неї документами, суд вважає, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради Києво-Святошинська району Київської області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 га на території с АДРЕСА_1 Білогородка Києво АДРЕСА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) судовий збір у сумі 768,40 грн.(сімсот шістдесят вісім гривен сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району (код ЄДРПОУ 04358477, адреса: 08140, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, вул. Леніна, 33).

Присудити на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00грн (одна тисяча гривен 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району (код ЄДРПОУ 04358477, адреса: 08140, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, вул. Леніна, 33).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 31.05.2019.

Суддя Я.В. Горобцова