Рішення № 82373926, 07.06.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 червня 2019 р. Справа № 120/1450/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання Ніконової Тетяни Василівни,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Купріянюк Анни Вікторівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до військової частини А3091 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

02 травня 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 , що підписаний представником позивача ОСОБА_1 , до військової частини А3091 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що 17 січня 2018 року на підставі наказу Міністра оборони України №24 позивача призначено для подальшого проходження військової служби до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області. У зв`язку із цим наказом командира військової частини А3091 №46 від 20 лютого 2018 року позивача знято зі всіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу даної військової частини.

Проте, на день виключення зі списків особового складу військової частини позивачу не проведено нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 20 лютого 2018 року, у зв`язку із чим останній звернувся з адміністративним позовом до суду, у якому просить визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо непроведення нарахування та виплату у період з 01 січня 2016 року по 20 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення позивачу та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період, а також визнати протиправною бездіяльність військової частини А3091 щодо непроведення 20 лютого 2018 року з позивачем остаточного розрахунку при звільненні зі Збройних Сил України та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 лютого 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 07 травня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено справу до судового розгляду на 27 травня 2019 року.

20 травня 2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення в розумінні статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотки, що включає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення із списків особового складу військової частини. Відтак, відповідач вважає, що в даному випадку відсутні підстави для визнання дій військової частини по невиплаті індексації грошового забезпечення протиправними, оскільки військова частина відповідно до вимог Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України №260 від 11 червня 2008 року, виконувала роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року, в якому зазначено про ненарахування індексації грошового забезпечення. Що ж стосується позовних вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації, то відповідач звертає увагу на те, що до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення статтей 116 та 117 Кодексу законів про працю України. З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

У ході судового засідання, яке відбулося 27 травня 2019 року, суд постановив ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, якою витребував у відповідача письмові докази, які б підтверджували проведення виплат із позивачем саме 20 лютого 2018 року. У зв`язку із витребуванням судом додаткових доказів відповідно до частини 2 статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено перерву в судовому засіданні до 07 червня 2019 року.

29 травня 2019 року до суду від представника позивача надійшла заява, у якій з урахуванням частини 3 статті 142 Кодексу адміністративного судочинства України просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат після ухвалення судом судового рішення по суті позовних вимог.

Окрім того, 29 травня 2019 року представник позивача подав до суду письмові пояснення, у яких додатково навів обгрунтування позовних вимог.

На виконання вимог ухвали суду від 27 травня 2019 року представником відповідача надано довідку військової частини А3091 вих. №3231 від 06 червня 2019 року.

У судовому засіданні 07 червня 2019 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Натомість, представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані представниками сторін докази, суд встановив такі обставини.

17 січня 2018 року ОСОБА_2 на підставі наказу Міністра оборони України №24 від 17 січня 2018 року (по особовому складу) призначено для подальшого проходження служби до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області.

Наказом командира військової частини А3091 №46 від 20 лютого 2018 року позивача знято зі всіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу даної військової частини.

20 лютого 2018 року ОСОБА_2 нараховано та виплачено грошове забезпечення, що визначено наказом командира військової частини А3091 №46 від 20 лютого 2018 року, про що свідчить довідка військової частини А3091 вих. №3231 від 06 червня 2019 року та не заперечується позивачем.

01 квітня 2019 року командиру військової частини А3091 представником позивача надіслано адвокатський запит із проханням повідомити чи нараховувалась та чи виплачувалась позивачу індексація грошового забезпечення у період з 01 липня 2015 року по 20 лютого 2018 року.

Листом вих. №2677 від 16 квітня 2019 року командир військової частини А3091 на адвокатський запит повідомив, що відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. Фінансовий ресурс, закладений Міністерством оборони України в кошторисі військової частини А3091 на січень 2016 року - лютий 2018 року, не був розрахований на виплату індексації за відповідні періоди. Відтак, підстав для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по березень 2018 року у відповідача немає. Також у листі зазначено, що індексація грошового забезпечення позивачу нарахована та виплачена по 31 грудня 2015 року включно.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" dизначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".

Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (стаття 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, в силу вимог статей 18 та 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення. Згідно з пунктом 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відтак, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Судом встановлено, що відповідачем не здійснювалась індексація грошового забезпечення ОСОБА_2 , починаючи з січня 2016 року по лютий 2018 року, що підтверджується листом військової частини А3091 вих. №2677 від 16 квітня 2019 року.

Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує посиланням на роз`яснення Міністерства соціальної політики України. Водночас суд зауважує, що подібні роз`яснення мають інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами. Натомість, в силу приписів статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.

При цьому, не може визнаватися правомірною відмова відповідача у нарахуванні та виплаті сум індексації з мотивів відсутності коштів на такі потреби.

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", №63134/00, рішення від 07 листопада 2005 року) реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Європейський суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Отже, відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення у спірний період, в тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

Відтак, бездіяльність відповідача в частині непроведення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 20 лютого 2018 року є протиправною, а тому задоволенню підлягає й похідна вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

З приводу позовних вимог, що стосуються бездіяльності відповідача в частині непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні та необхідності нарахування та виплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку, то суд виходить із наступного.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Так, у статті 116 Кодексу законів про працю України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, суд встановив, що відповідачем при припиненні з ОСОБА_2 контракту про проходження військової служби 20 лютого 2018 року не виплачено останньому всіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було проведено індексації грошового забезпечення, що отримував позивач.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у непроведенні 20 лютого 2018 року остаточного розрахунку при звільненні позивача зі Збройних Сил України.

Посилання відповідача у відзиві та представника відповідача у судовому засіданні на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України суд оцінює критично з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

Таким чином, зважаючи на допущення протиправної бездіяльності відповідача щодо непроведення 20 лютого 2018 року остаточного розрахунку при звільненні позивача зі Збройних Сил України, задоволенню також підлягає й вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при його звільненні.

Однак, на переконання суду, нарахування та виплату середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід здійснити, починаючи з 21 лютого 2018 року (наступного дня після припинення контракту про проходження військової служби) по 07 червня 2019 року (дату ухвалення цього судового рішення).

До таких висновків суд дійшов з огляду на постанову Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", пунктом 20 якої роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю стягує на корись працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Такі ж висновки містяться і у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 16 січня 2019 року у справі №802/1052/17-а.

Відповідно до статтей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує положення частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, у матеріалах адміністративної справи відсутні докази понесення сторонами судових витрат, а тому відсутні підстави для відшкодування таких будь-якій стороні.

Керуючись статтями 73 - 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3091, що полягає у непроведенні нарахування та виплати ОСОБА_2 у період з 01 січня 2016 року по 20 лютого 2018 року включно індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати військову частину А3091 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 20 лютого 2018 року включно.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3091, що полягає у непроведенні 20 лютого 2018 року остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_2 зі Збройних Сил України.

Зобов`язати військову частину А3091 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 лютого 2018 року по 07 червня 2019 року включно.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Військова частина А3091 (місцезнаходження: 13302, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Червона гора, 1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 24981238)

Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати 12.06.2019

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович