Рішення № 82371794, 31.05.2019, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/1871/18

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

31 травня 2019 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого - судді Саєнко О.Б., за участі секретаря – Кузьменко А.О., без участі сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

УСТАНОВИВ:

З 13.07.2018 року в провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває дана цивільна справа.

Позовні вимоги, мотивовано тим, що 14.11.1976 року між позивачем та відповідачем був зареєстрований шлюб, який в травні 2016 року за рішенням суду Вінницької області був розірваний.

Вказує, що в період шлюбу за спільні кошти позивача та відповідача згідно договору купівлі-продажу від 10 липня 2002 року, ними був придбанийжилий будинок з прибудовою, жилою площею 21, 7 кв.м., зазначений на плані літерою «А» та господарські будівлі: цегляний сарай «Б», огорожа «№1-2», який розташований в АДРЕСА_1 , право власності зареєстровано у ВООБТІ 10.07.2002.

Зазначає, що в подальшому вони добудували спірний будинок, а також побудували господарські будівлі та споруди, які введенні в експлуатацію в установленому законом порядку, у зв`язку з чим на даний час згідно технічного паспорту, загальна площа будинку становить 66, 0 кв.м. та він складається з: прихожої площею 5,3 кв.м.;коридору площею 5,8 кв.м.;санвузла площею 7,2 кв.м.;коридору площею 3,2 кв.м.;кімнати площею 8,5 кв, м.;кімнати площею 10,8 кв.м.; кімнати площею 16,1 кв.м;кухні площею 9,1 кв.м.

Вказує, що рішенням 27 сесії 6 скликання від 20.09.2013 року ОСОБА_2 було передано у власність та видано правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 0,1795 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розміщена по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1 ) та згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.10.2013 року, відповідачка є власником даної земельної ділянки.

Вважає, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, має поділитися між ними в натурі.

Просить суд визнати за позивачем право власності на 1//2 частку: жилого цегляного будинку з прибудовами, який знаходиться в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1795 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розміщена по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1 ).

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_3 не з`явилися , попереднього представник надала суду заяву, в якій просила розглянути справу у її відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти проведення заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання двічі не з`явилася по невідомим суду причинам, про час, дату та місце проведення судових засідань повідомлялася належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, в порядку ч.10 ст.187 ЦПК, оскільки отримана судом інформація не дала можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача, у зв`язку з чим, суд виніс ухвалу про заочний розгляд даної справи.

Суд, вважає за можливе розглянути справу у відсутності нез`явившихся осіб.

Вивчивши позов, дослідивши та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований та такий, що підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 14.11.1976 року, який заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 02.05.2018 - розірвано (а.с.7-9).

10.07.2002 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 ( покупець) було укладено договір купівля-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т.П., та зареєстровано в реєстрі №5497, відповідно до якого “Продавець” продала, а “Покупець” купила цілий жилий будинок з господарськими будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1 і розташований на присадибній земельній ділянці.На присадибній земельній ділянці розташовано: один жилий цегляний будинок з прибудовою, жилою площею 21,7 кв. м., зазначений на плані літерою “А” та господарські будівлі: цегляний сарай “Б”, огорожа “№ 1-2”.Цей будинок належить “Продавцю” на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Вінницькою райдержнотконторою 27 серпня 1999 рокузар.№1- 2577, зареєстрованого в Вінницькому ООБТІ 30.08.1999 року зар.№97 (а.с.14).

Право власності на даний будинок за відповідачем було зареєстровано в КП «ВООБТІ», про що свідчить відповідна відмітка у інвентаризаційній справі, яка заведена на спірний будинок.

Адресу будинку, а саме вулицю « АДРЕСА_1 , змінено на АДРЕСА_1 на підставі рішення 2 сесії 7 скликання Луко-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 20.11.2015, дані відомості зазначено у технічному паспорті на даний будинок (а.с.17).

Рішенням 27 сесії 6 скликання Луко-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 20.09.2013 вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.Передати у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1795 га.: 0,1795 га. - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розміщена по АДРЕСА_1 (кад.номер НОМЕР_1 ).Видати правовстановлюючі документи ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 0,1795 га.:0,1795 га. - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кад. номер НОМЕР_1 ) (а.с.11).

16.10.2013 ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно на вищезазначену земельну ділянку (а.с.13), також дану земельну ділянку було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно , про що свідчить відповідний витяг (а.с.13 зі звороту).

Застосовую норми матеріального та процесуального права суд виходить з наступного:

Відповідно до ст.13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.372 ЦК встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст.61 СК встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Аналізуючи зібрані у справі докази, враховуючи, що спірний будинок придбаний за договором купівлі-продажу у 2002 році та земельна ділянка - у 2013 році, тобто в період перебування позивача та відповідача в зареєстрованому шлюбі, тому дане спірне нерухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя сторін.

У зв`язку з чим, суд доходить висновку про його поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачем право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 та 1/2 ідеальну частку земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 .

З позовної заяви убачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача усі судові витрати, а саме попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових становить: 850 грн. - витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви; 5 000 грн. - витрати, пов`язані з оплатою послуг адвоката.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача ОСОБА_2 судових витрат, суд приходить до такого висновку.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом установлено , що позивачем згідно оригіналів двох квитанцій сплачено судовий збір в сумі 1054 гривень (а.с.1,29)

Тому, з огляду на те, що позовні вимоги задоволено в повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 854 гривень (а.с.1) та 200 грн (а.с.29), що разом становить 1054 гривні, підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення з відповідача 5 000 гривень витрат, пов`язаних з оплатою послуг адвоката, суд вважає за необхідне відмовити в задоволення даної вимоги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 -6 ст. 137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Між тим, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді адвокатом регламентовано у пункті 1 частини третьої статті 133, статтях 137, 141, 142 ЦПК .

Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п. п. 34-36 Рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009 року, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до п.48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в силу норм чинного законодавства позивач на підтвердження вимоги про стягнення витрат пов`язаних з наданням правничої допомоги у розмірі 5 000 гривень не надав суду належних та допустимих доказів.

Тому, установивши, що у справі відсутні належні та допустимі, в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленої вимоги позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу (заявлених позивачем як витрати пов`язані з оплатою послуг адвоката) , у зв`язку з чим у задоволені даної вимоги слід відмовити.

Також суд вважає за необхідне роз`яснити учасникам справи положення ч.ч.4,5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 , ч.4 ст. 268, 280-282 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 ідеальну частку житлового цегляного будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки, площею 0,1795 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у рахунок повернення понесених судових витрат по справі - судового збору в сумі 1 054 ( одна тисяча п`ятсот чотири) гривні.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти дні з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повне судове рішення складено 31.05.2019.

Суддя: