Рішення № 82370677, 12.06.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року Справа № 915/1001/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

секретар судового засідання Мавродій Г.В.,

з участю представників сторін:

від позивача -Афанас`єва Ж.Л., довіреність №09/12/143 від 18.02.2019,

від відповідача - Чуб Т.В., довіреність № 228 від 29.01.19,

розглянувши у відритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк”, 01001, м.Київ, пров. Шевченка, 12; адреса для листування: м.Херсон, вул.Театральна, 8

до відповідача: Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод”, 54017, м.Миколаїв, вул. 1-а Слобідська, 120

про: стягнення 6 892 049,10 грн.

Публічне акціонерне товариство “Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №122/61/9 від 20.08.2018 про стягнення з Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод” заборгованість у розмірі 6892049,10 грн. з якої:

- 2610739,74 грн. – заборгованість за процентами;

- 261007,95 грн. – 3% річних по простроченому кредиту;

- 405732,60 грн. – 3% річних по простроченим процентам;

- 1256326,45 грн. – індекс інфляції по кредиту;

- 2358242,36 грн. – індекс інфляції по процентам.

Як на підставу позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 723-04/08 від 11.09.2008 та Договору про внесення змін №806-04/08 від 20.11.2008 до Договору.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.09.2018 позовну заяву №122/61/9 від 20.08.2018 Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк” залишено без руху, оскільки в позові не міститься зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви. Позивачем всупереч вимог статті 164 ГПК України не надано доказів відправлення відповідачеві доданих до позовної заяви №122/61/9 від 20.08.2018 документів, оскільки в доданому до позовної заяви описі вкладення у цінний лист зазначено лише про відправлення позовної заяви №122/61/9 від 20.08.2018 та детального розрахунку заборгованості за кредитним договором. Вказаною ухвалою Публічному акціонерному товариству “Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк” надано строк для усунення недоліків в строк який не перевищує 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

25.09.2018 від позивача до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області надійшла заява №122/61/11 від 24.09.2018 про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.09.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 25 жовтня 2018 року.

25.10.2018 відповідач до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області надав відзив на позовну заяву в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначає, що 11.09.2008 між позивачем та відповідачем було укладено Кредитний договір №723-04/08 та Договір про внесення змін №806-04/08 від 20.11.2008 до Договору, у відповідності до умов яких позивач зобов`язується надати відповідачеві кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 1500000,00 грн., на умовах, встановлених цим Договором, а відповідач зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим Договором. Пунктом 2.2 Договору визначено, що дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту – 08.09.2009 року. Зазначає, що 11.09.2008 з позичкового рахунку № НОМЕР_1 на поточний рахунок відповідача № НОМЕР_2 були перераховані кошти в розмірі 1200000,00 грн. з призначенням платежу: кошти на отримання заробітної плати за червень 2008 року. Вказує, що 31.03.2011 Господарським судом Миколаївської області прийнято рішення про стягнення з Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод” на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк” заборгованість за кредитом в сумі 1200000,00 грн., проценти за користування кредитними коштами в сумі 574553,42 грн., 94915,07 грн. пені за прострочення сплати кредитних коштів, 37066,04 грн. пені за прострочення сплати процентів, 3% річних за кредитом в сумі 18246,57 грн. 3% річних по відсоткам в сумі 7133,12 грн., інфляційних по кредиту в сумі 67200,00 грн., інфляційних по відсоткам в сумі 24945,56 грн., 20240,60 грн. держмита та 2336,00 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу. Щодо вимог про стягнення заборгованості за процентами у сумі 2 610 739,74 грн., 3% річних по простроченим процентам у сумі 405732,60 грн., індексу інфляції по процентам у сумі 2358242,36 грн. за період з 29.01.2011 по 30.04.2018 зазначає, що нарахування вказаних сум є не правомірним, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказує, що до вимог про стягнення 3% річних по простроченому кредиту в сумі 261 007,95 грн. та індексу інфляції по кредиту в сумі 1 256 326,45 грн. за період з 29.11.2011 по 30.04.2018 слід застосувати позовну давність.

01.11.2018 позивач до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надав відповідь на відзив, в якій просить суд позовні вимоги позивача задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2018 закрито підготовче провадження. Справу №915/1001/18 призначено до судового розгляду по суті на 04 грудня 2018 року.

Судове засідання призначене на 04 грудня 2018 року було відкладено на 28 грудня 2018 року.

28.12.2018 відповідач до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області надав заяву №3778 від 26.12.2018 в якій просив суд зупинити провадження у справі №915/1001/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №5017/1987/2012. В обґрунтування клопотання зазначає, що період нарахування штрафних санкцій у вказаній справі становить з 29.01.2011 по 30.04.2018. Початок зазначеного періоду обумовлений наявністю судового рішення у справі №5016/192/2011(7/2) від 31.03.2011. У якості підстав для нарахування та стягнення - 2610739,74 грн. процентів за неправомірне користування кредитом за період з 29.01.2011 по 30.04.2018 позивач посилається на п.3.3 Договору, яким передбачено, що у випадку порушення позичальником встановленого п.2.2 цього Договору строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 30% річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п.3.2 цього Договору. Правова позиція відповідача, що до не визнання позову, ґрунтується на постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №564/2199/15-ц від 14.02.2018, відповідно до якої “наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України”. Вказує, що при розгляді справи необхідно з`ясувати правову природу нарахованих позивачем процентів за підвищеною ставкою 30% відповідно до умов п.3.4 Договору, а саме – чи є це проценти за користування кредитом, які нараховані після спливу строку кредитування, або це проценти, які нараховані позивачем після закінчення строку кредитування, як проценти за неправомірне користування кредитом, які охоплюються вимогами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. Стягнення 3% річних за прострочення сплати кредиту на підставі ч.2 ст.625 ЦК України є самостійною вимогою, яка також заявлена позивачем у позові. Зазначає, що 04.12.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу №5017/1987/2012 за касаційною скаргою ПАТ “Акціонерний комерційний промисловий банк” в особі обласного відділення в м.Одеса на рішення господарського суду Одеської області від 08.06.2018 і постанови Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2018. Предметом касаційного оскарження є відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 64109,57 грн. процентів за користування кредитом, нарахованих за процентною ставкою 18% річних та в розмірі 2221994,16 грн. процентів за користування кредитом, нарахованих за процентною ставкою 36% річних. Відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, господарський суд Одеської області і Одеський апеляційний господарський суд послався на припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором процентів за кредитом у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 ст.1050 Цивільного кодексу України. Виходячи з правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка прописана у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, наслідки спливу визначеного договором строку кредитування та/або пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України є тотожними, та визначені, як припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, прийняв рішення про те, що справа містить виключну правову проблему та для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики згідно з ч.5 ст.302 ГПК України ухвалив передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №5017/1987/2012.

Ухвалою суду від 28.12.2018 клопотання відповідача про зупинення провадження у справі задоволено, провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою палатою Верховного Суду справи №5017/1987/2012.

Від позивача до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №915/1001/18, з підстав відсутності обставин, що викликали зупинення провадження у справі. Так, 05.03.2019 Верховним судом винесено постанову у справі №5017/1987/2012, якою касаційну скаргу ПАТ “Промінвестбанк” задоволено частково. Рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 у справі №5017/1987/2012 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 2221994,16 грн. процентів за користування кредитом, нарахованих за процентною ставкою 36% річних за період з 15.02.2011 по 05.06.2012. Справу №5017/1987/2012 передано на новий розгляд в цій частині позову до Господарського суду Одеської області. В решті рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 у цій справі залишено без змін.

У даній постанові Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2221994,16 грн. процентів за користування кредитом, нарахованих за процентною ставкою 36% річних за період з 15.02.2011 по 05.06.2012, з огляду на те, що Банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України..

Ухвалою суду від 20.05.2019 провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 06.06.2019 на 12 год. 00 хв.

У судовому засіданні 06.06.2019 оголошено перерву до 12.06.2019 до 11 год. 00 хв.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

11 вересня 2008 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” (надалі – ПАТ “ПРОМІНВЕСТБАНК”), та Державним підприємством “Миколаївський ремонтно-механічний завод”, правонаступником якого є Державне підприємство “Миколаївський бронетанковий завод” (надалі – ДП “МБТЗ”), було укладено Кредитний договір № 723-04/08 (надалі - Договір) та Договір про внесення змін № 806-04/08 від 20.11.2008 року до Договору. У відповідності до умов яких позивач зобов`язується надати відповідачеві кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 1500000,00 грн., на умовах, встановлених цим Договором, а відповідач зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим Договором. У пункті 2.3 Договору сторонами визначено цільове призначення кредитних коштів –на виплату заробітної плати.

У відповідності до п. 3.1 Договору, - кредит надається шляхом оплати в межах сум розрахункових документів (платіжних доручень) відповідачем безпосередньо з позичкового рахунку: № НОМЕР_1 , відкритого Банком в філії “Відділення Промінвестбанку в м.Миколаїв”, код Банку 326438, на рахунки контрагентів відповідача та шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого Банком в філії “Відділення Промінвестбанку в м.Миколаїв”, код Банку 326438, на поточний рахунок позивача № НОМЕР_2 , відкритого Банком в філії “Відділення Промінвестбанку в м.Миколаїв”, код Банку 326438, для здійснення виплат заробітної плати, відповідно до цільового призначення кредиту. При цьому, за згодою Банку допускається часткове або повне конвертування кредитних коштів в іноземну валюту згідно з умовами та на цілі, передбачені цим Договором. Дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту – 08.09.2009 року (п. 2.2 Договору).

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються Банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються Позичальником виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 22 процента річних.

Нарахування Банком процентів здійснюється з дати першої оплати розрахункових документів Позичальника з позичкового рахунку по дату повного і остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії коштів. При розрахунку процентів використовується методика "факт/факт", виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.

Проценти нараховуються Банком щомісячно в останній робочий день місяця за період з дати першої видачі по день, що передує останньому робочому дню місяця, в якому наданий кредит, та надалі за період з дати попереднього нарахування по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день остаточного повернення кредиту, визначеного 2.2 цього Договору. Проценти сплачуються Позичальником щомісячно в день їх нарахування з поточного рахунку Позичальника № 26007301435346 в філії "Відділення Промінвестбанку в м.Миколаїв", код Банку 326438 (або з будь-яких інших поточних рахунків Позичальника) на рахунок № НОМЕР_3 , відкритий Банком в філії "Відділення Промінвестбанку в м.Миколаїв", код Банку 326438.

Проценти за грудень місяць нараховуються Банком в останній робочий день цього місяця за період з дати попереднього нарахування по останній календарний день грудня місяця та сплачуються Позичальником не пізніше останнього робочого дня цього ж місяця.

Згідно п. 3.3 Договору, - у випадку порушення Позичальником встановленого п.2.2 цього Договору строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту Позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 30 процентів річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п.3.2 цього Договору.

Згідно з п.4.2.2 договору Позичальник зобов`язується своєчасно сплачувати плату за кредит, проценти за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми передбаченої цим договором неустойки.

Відповідно до п.6.1 договору цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін.

Згідно з п.6.8 договору цей договір діє до повного повернення Позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі процентів за користування ним та до повного виконання Позичальником будь-яких інших грошових зобовязань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору.

Відповідно до п.6.12 договору всі спори між сторонами при недосягненні згоди шляхом переговорів передаються на вирішення господарського суду. При цьому, строк, у межах якого Банк може звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), встановлюється тривалістю у 10 років.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу вимог ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи попередник ПАТ “ПРОМІНВЕСТБАНК”, у зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 723-04/08 та договору про внесення змін № 806-04/08 від 20.11.2008 року до договору, звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Так, рішенням від 31.03.2011 Господарського суду Миколаївської області у справі № 5016/192/2011(7/2) позовні вимоги ПАТ “ПРОМІНВЕСТБАНК” задоволено в повному обсязі, стягнуто на користь останнього з ДП “МБТЗ” заборгованість за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 723-04/08 та договору про внесення змін № 806-04/08 від 20.11.2008 року до договору в сумі 1 200 000,00 грн., проценти за користування кредитними коштами в сумі 574 553,42 грн. за період з 30.09.2008. по 28.01.2011, 94 915,07 грн. пені за прострочення сплати кредитних коштів, 37 066,04 грн. пені за прострочення сплати процентів, 3% річних за кредитом в сумі 18 246,57 грн., 3% річних по відсоткам в сумі 7 133,12 грн., інфляційних по кредиту в сумі 67 200,00 грн., інфляційних по відсоткам в сумі 24 945,56 грн., 20 240,60 грн. держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Із вказаного рішення суду вбачається, що позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме 11.09.2008 перерахував з позичкового рахунку № НОМЕР_1 на поточний рахунок відповідача № НОМЕР_2 , відкритого в філії “Відділення Промінвестбанку в м.Миколаїв” кошти в розмірі 1200 000,00 грн. з призначенням платежу: “кошти на отримання заробітної плати за червень 2008 року”, проте відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, кредитні кошти в строк, визначений п 2.2 договору – 08.09.2009 р. не повернув, сплату процентів за користування кредитними коштами в повному обсязі не здійснив.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Рішення Господарського суду Миколаївської області у справі №5016/192/2011(7/2) є преюдиціальним для вирішення спору в даній справі, а тому суд вважає, що обставини укладання договору, надання кредитних коштів та неповернення їх відповідачем за укладеним між сторонами кредитним договором не підлягають доказуванню у справі, котра розглядається.

Однак, як зазначає позивач, зазначене рішення суду не виконано і заборгованість не погашено, у зв`язку з чим ПАТ “ПРОМІНВЕСТБАНК” звернулося до суду з даним позовом, в якому за період з 29.01.2011 (наступний день після дати, по яку вже вирішено про стягнення грошових коштів вищевказаним рішенням суду в іншій справі) по 30.04.2018 здійснив нарахування:

відсотків за неправомірне користування кредитом, передбачені п. 3.3 договору, у розмірі 30% в сумі 2610739,74 грн.;

3% річних за несвоєчасне повернення тіла кредиту в сумі 1200000 грн. на підставі ст. 625 ЦК України– в сумі 261007,95 грн.;

3% річних за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами на підставі ст. 625 ЦК України– в сумі 405732,60 грн.;

Інфляційних втрат за несвоєчасне повернення тіла кредиту в сумі 1200000 грн. на підставі ст. 625 ЦК України– в сумі 1256326,45 грн.;

Інфляційних втрат за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами на підставі ст. 625 ЦК України – в сумі 2358242,36 грн.

Здійснивши перевірку наданих розрахунків та проаналізував норми матеріального права суд прийшов до таких висновків.

Позовні вимоги ПАТ “ПРОМІНВЕСТБАНК” про стягнення відсотків за неправомірне користування кредитом, передбачені п. 3.3 договору, у розмірі 30% в сумі 2610739,74 грн., суд визнає обґрунтованими з огляду та таке.

Згідно п. 3.4 кредитного договору у випадку порушення Позичальником встановленого п. 2.2 цього Договору строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту Позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 30 (тридцять) процентів річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п. 3.2 цього Договору.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 19.10.2018 №3249 (вх№13876/18 від 25.10.2018) (а.с. 56) вважає нараховану позивачем заборгованість з відсотків за користування кредитними коштами в сумі 2610739,74 грн., 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами в сумі 405732,60 грн. та інфляційних втрат за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами в сумі 2358242,36 грн. за період з 29.01.2011 по 30.04.2018 неправомірною, оскільки у правовому висновку Великої Палати Верховного суду у постанові від 28.03.2018 №14-10цс18 встановлено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, а права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, у постанові від 28.03.2018 Великої Палати Верховного суду у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абзац 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У даній справі строк кредитування встановлений сторонами у п. 2.2 договору, згідно умов якого датою остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту – 08 вересня 2009 року.

Банком заявлена вимога про стягнення відсотків саме за неправомірне користування кредитними коштами виходячи з відсоткової ставки у розмірі 30%.

Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору проценти за неправомірне користування кредитом - це плата, яка встановлюється Банком за користування кредитом після настання строку його погашення, та сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені договором. При сплаті процентів за неправомірне користування кредитом проценти за користування кредитом не сплачуються.

У відповідності до пункту 3.3 кредитного договору у випадку порушення позичальником встановленого пунктом 2.2 договору строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 30 процентів річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п. 3.2 цього договору.

Разом з тим, у постанові від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду, частково задовольняючи позов про стягнення 3% річних, нарахованих згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України, дійшла правового висновку про те, що положеннями частини 1 статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому у пункті 6.20 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України.

Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що Банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.2, 6.8 кредитного договору №13-65-06/212 у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України.

Такий висновок визначений й в постанові Верховного суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012.

Згідно частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 та в постанові Верховного суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012.

За таких обставин суд приходить до висновку щодо наявності у Банку права на стягнення з позичальника відсотків за користування кредитними коштами, нарахованих за ставкою 30% в сумі 2610739 грн. 74 коп., оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України.

Розрахунок відсотків за користування кредитними коштами, нарахованих за ставкою 30% за період з 29.01.2011 по 30.04.2018, судом перевірено та визнано арифметично та методологічно правильним.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних за несвоєчасне повернення тіла кредиту в сумі 261007,95 грн., нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України належить відмовити.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку щодо наявності у Банку права на стягнення з позичальника відсотків за користування кредитними коштами, нарахованих за ставкою 30%, які визнано судом розміром процентів за неправомірне користування кредитом, що охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України, в Банку відсутнє право на стягнення ще додаткових 3% річних за неправомірне користування кредитними коштами (тілом кредиту) на підставі цієї ж статті, оскільки такі вимоги є подвійним стягненням за одне й те саме порушення.

Отже, у задоволенні позовних вимог Банку в частині стягнення 3% річних за несвоєчасне повернення тіла кредиту в сумі 261007,95 грн., нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України належить відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річих в розмірі 405732,60 грн. по простроченим відсоткам та інфляційних втрат по простроченим відсоткам в сумі 2358242,36 грн.

У зв`язку з тим, що судом визнано право Банку на стягнення з позичальника відсотків за користування кредитними коштами, нарахованих за ставкою 30% Банку, які визнано судом розміром процентів за неправомірне користування кредитом, що охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України суд приходть до висновку й щодо відсутності права Банку на стягнення 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 405732,60 грн. та інфляційних втрат за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом в сумі 2358242,36 грн., нарахованих позивачем на підставі ст. 625 ЦК України, оскільки такі вимоги також є подвійним стягненням за одне й те саме порушення.

Крім того, поданий Банком розрахунок 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 405732,60 грн. та інфляційних втрат за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом в сумі 2358242,36 грн. перевірити неможливо, оскільки в колонці “сума прострочених відсотків” зазначені суми відсотків, природу виникнення яких Банком не пояснено та не підтверджено первинними бухгалтерськими документами щодо здійснення таких нарахувань. Рішенням суду від 31.03.2011 Господарського суду Миколаївської області у справі №5016/192/2011(7/2) стягнуто проценти за користування кредитними коштами в сумі 574 553,42 грн. за період з 30.09.2008. по 28.01.2011, тоді як Банком у цій справі, починаючи з наступного дня після 28.01.2011, тобто з 29.01.2011 нарахування здійснюються з суми 546936 грн. 98 коп., при цьому яку саме відсоткову ставку Банком застосовано останнім (18% або 30%), щоб отримати дану суму Банком не пояснено та не підтверджено відповідними доказами.

Згідно зі ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем не доведено належними і допустимими доказами яким чином здійснювалося нарахування прострочених відсотків, на які потім здійснювалися нарахування 3% річних та інфляційних втрат у відповідних сумах, а тому в задоволенні позову в частині стягнення 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 405732,60 грн. та інфляційних втрат за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 2358242,36 грн. належить відмовити.

Позовні вимоги Банку про стягнення інфляційних втрат за несвоєчасне повернення тіла кредиту в сумі 1200000 грн. на підставі ст. 625 ЦК України в сумі 1256326,45 грн. підлягають задоволенню повністю з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги, що втрати, пов`язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів внслідок неповернення тіла кредиту, як за умовами договору, так і за рішенням суду, суд вважає, що зазначені позовні вимоги є обгрунтованими.

Судом за допомогою програми “Законодавство” здійснено перерахунок інфляційних втрат за період з лютого 2011 року по квітень 2018 року включно, розмір яких склав 1772111,49 грн., тобто є більшим від заявленої позивачем суми.

Враховуючи принцип диспозитивності, вимога позивача про стягнення інфляційних втрат за прострочення сплати кредиту підлягає задоволенню саме в сумі 1256326,45 грн.

З урахуванням наведенного суд прийшов до висновку про обгрунтованість вимог Банку в частині стягнення відсотків за неправомірне користування кредитом в сумі 2610739,74 грн. та інфляційних втрат за несвоєчасне повернення тіла кредиту в сумі 1256326,45 грн.

У задовленні решти позовних вимог щодо стягнення 3% річних за несвоєчасне повернення тіла кредиту в сумі в сумі 261007,95 грн., 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами в сумі 405732,60 грн. та інфляційних втрат за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами в сумі 2358242,36 грн. належить відмовити.

Щодо позовної давності.

У відзиві на позовну заяву від 19.10.2018 №3249 (вх№13876/18 від 25.10.2018) (а.с. 56) відповідач просив суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення 3% річних по простроченому кредиту в сумі 261007,95 грн. та індексу інфляції по кредиту в сумі 1256326,45 грн. за період з 29.11.2011 по 30.04.2018.

Потім відповідач надав суду заяву про застосування позовної давності від 19.10.2018 №3250 (вх.№13877/18) (а.с.59) щодо всіх позовних вимог.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про обґрунтованість вимог Банку в частині стягнення відсотків за неправомірне користування кредитом в сумі 2610739,74 грн. та інфляційних втрат за несвоєчасне повернення тіла кредиту в сумі 1256326,45 грн., а в частині стягнення 3% річних за несвоєчасне повернення тіла кредиту в сумі в сумі 261007,95 грн., 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами в сумі 405732,60 грн. та інфляційних втрат за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитними коштами в сумі 2358242,36 грн. визнав вимоги Банку необґрунтованими, суд вирішує питання щодо застосування позовної давності тільки в частині обґрунтованих вимог в частині стягнення відсотків за неправомірне користування кредитом в сумі 2610739,74 грн. та інфляційних втрат за несвоєчасне повернення тіла кредиту в сумі 1256326,45 грн., оскільки за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Так, відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

У ч.1 ст.261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У пункті 6.12 кредитного договору сторонами збільшено строк позовної давності для вимог Банку до 10 років, а саме: “всі спори між сторонами при недосягненні згоди шляхом переговорів передаються на вирішення господарського суду. При цьому, строк, у межах якого Банк може звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), встановлюється тривалістю у 10 років”.

Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням процентів за користування кредитом обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Оскільки договір встановлює зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг до 08.09.2009 та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зі сплати процентів у розмірі 30%, які охоплюються диспозицією ст. 625 ЦК України, по дату повного і остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії коштів згідно п. 3.2 договору щомісячними платежами в день їх нарахування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

Згідно розрахунку заборгованості за процентами за неправомірне користування кредитними коштами період за який нараховуються проценти починається з 29.01.2011.

Враховуючи, що позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі 13.09.2018, про що свідчить відповідна відмітка канцелярії господарського суду на позовній заяві за вх.№11707/18, а строк, в межах якого Банк може звернутися до суду з вимогою про стягнення відсотків на неправомірне користування кредитними коштами встановлений сторонами в п. 6.12 договору складає 10 років, тому строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом щодо навіть першого платежу (29.01.2011 + 10 років = 29.01.2021) не є пропущеним.

Також суд звертає увагу на те, що в п. 5.2 договору сторони визначили, що у випадку прострочення ним виконання зобов`язання по поверненню Банку сум кредиту та/або процентів за надання кредиту та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом позичальник зобов`язаний сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі 13.09.2018, про що свідчить відповідна відмітка канцелярії господарського суду на позовній заяві за вх.№11707/18, а строк, в межах якого Банк може звернутися до суду з вимогою про стягнення інфляційних втрат складає 10 років, тому строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом (08.09.2009 + 10 років = 08.09.2019) не є пропущеним.

За таких обставин підстави для застосування позовної давності згідно із заявою відповідача у справі у суду відсутні.

З урахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача відсотків за неправомірне користування кредитом в сумі 2610739,74 грн. та інфляційних втрат за несвоєчасне повернення тіла кредиту в сумі 1256326,45 грн., розрахованих позивачем за період з 29.01.2011-30.04.2018.

Господарським процесуальним законодавством передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України).

Банком оплачено позов судовим збором у сумі 103380,75 грн. за платіжними дорученнями від 18.07.2018 №158667, виходячи із заявлених позовних вимог в загальній сумі 6892049,10 грн..

Враховуючи те, що судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, судовий збір підлягає частковому відшкодуванню пропорційно задоволеним вимогам в сумі 57893,21 грн. (3867066,19 грн. (сума доведених позовних вимог) : 6892049,10 грн. (сума заявлених позовних вимог) = 0,56%*103380,74 грн. (1,5% від суми заявлених (уточнених) позовних вимог згідно ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір”)).

Керуючись ст.ст.2, 11, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 195, 196, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод” (54017, м.Миколаїв, вул. 1-а Слобідська, 1, ідентифікаційний код 07856371) на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк” (01001, м.Київ, пров. Шевченка, 12; ідентифікаційний код 00039002) заборгованість в загальній сумі 3867066,19 грн., з якої: 2610739,74 грн. - відсотки за неправомірне користування кредитом та 1256326,45 грн - інфляційні втрати за несвоєчасне повернення тіла кредиту, а також судовий збір у сумі 57893,21 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 12.06.2019.

Повний текст рішення складено 12.06.2019.

Суддя Н.О. Семенчук