Рішення № 8237030, 25.02.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.02.10 р.                     Справа № 26/147                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Іванченкової О.М., суддів Ягічевої Н.І., Курило Г.Є., при секретарі судового засідання Бондар В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства „Украинский продукт”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 30998591,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка плюс”, м.Маріуполь Донецької області, ЄДРПОУ 34372707,

про стягнення 122120,61 грн.,

за участю уповноважених представників:

від позивача: Орлов І.В. – за довіреністю,

від відповідача: не з’явився, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство „Украинский продукт”, м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка плюс”, м.Маріуполь Донецької області, про стягнення заборгованості у сумі 122120,61 грн., у тому числі 103824,61 грн. основного боргу, 13389,22грн. пені, 1792,04 грн. 3% річних та 3114,74 грн. інфляційних витрат.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором поставки №415 від 01.01.2008р., внаслідок чого утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій, інфляційних витрат та 3% річних.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав копії договору поставки №415 від 01.01.2008р.; акту звіряння взаємних розрахунків за термін з 01.01.2009р. по 10.09.2009р.; листа №18/04 від 02.04.2009р.; накладних; банківських виписок; акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2009р. по 31.10.2009р. згідно договору №415 від 01.01.2008р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.193 Господарського кодексу України та ст.ст.12, 49, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України.

19.01.2010р. через канцелярію господарського суду Донецької області представником Позивача надано клопотання про зменшення розміру позовних вимог та письмові пояснення по справі. За змістом клопотання №б/н від 18.01.2010р. Позивач просить змінити розмір позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій у зв’язку з помилковим визначенням періоду прострочення Відповідача та фактично просить стягнути 120419,49 грн., у тому числі 103824,61 грн. основного боргу, 11773,43 грн. пені, 1706,71 грн. 3% річних та 3114,74 грн. інфляційних витрат.

На підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог, враховуючи що ці дії не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси будь-кого, суд приймає до уваги зазначену заяву та розглядає справу з урахуванням її змісту.

          Представник Позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі з урахуванням представленого уточнення. Одночасно, ним надано письмові пояснення стосовно відсутності будь-яких інших договорів між Приватним підприємством „Украинский продукт” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка плюс”, окрім договору №415 від 01.01.2008р.

Представник Відповідача в судове засідання не з’явився, витребуваних документів не надав.

Оскільки ухвали суду спрямовувались рекомендованою кореспонденцією за адресою Відповідача, яка вказана Позивачем в позовній заяві та довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також міститься у інших документах, доданих до матеріалів справи, суд дійшов висновку, що останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином.

Проте, суд вважає за можливе розглянути спір відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, виходячи з того, що ненадані суду документи не можуть істотно вплинути на юридичну кваліфікацію спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

01.01.2008р. між Приватним підприємством „Украинский продукт” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка плюс” укладено договір поставки №415 строком дії у відповідності до п.9.1 договору до 31.12.2008р.

Пунктом 9.2 зазначеного договору встановлено, якщо жодна із сторін протягом 30 днів до дати припинення дії договору у зв’язку із закінченням строку, на який він був укладений, не виявить бажання припинити дію договору, строк його дії вважається продовженим на наступний календарний рік.

Оскільки матеріали справи не містять доказів виявлення бажання стосовно припинення договірних відносин за визначеним правочином, суд дійшов висновку щодо його пролонгації на наступний 2009 рік відповідно до п.9.2 договору.

Оцінивши зміст укладеної між сторонами угоди, з якої виникли цивільні права та обов’язки сторін, суд дійшов висновку, що даний правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Таким чином в силу статті 265 Господарського кодексу України, статей 712 і 655 Цивільного кодексу України, пункту 1.1 договору Приватне підприємство „Украинский продукт” (Постачальник) зобов’язано передати товар у власність Відповідача (Покупця), а останній зобов’язаний прийняти його у власність і сплатити за нього обумовлену накладною грошову суму.

Відповідно до п.1.2 укладеного правочину право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання сторонами накладної, яка засвідчує факт передачі товару.

За умовами договору, асортимент товару, його кількості сторони узгоджують на підставі замовлення Покупця, поданого відповідно до розділу 4 цього договору, яким встановлено здійснення замовлення за допомогою телефону, факсу, пошти або через представника Постачальника. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку щодо відсутності обов’язку письмової форми вказаного документу та приймаючи до уваги п.п.1.3, 3.1 укладеного правочину, вважає документом, який визначає погодження асортименту, кількості та ціни товару накладні, підписані повноважними представниками сторін.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» накладні є первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.

Як вбачається з накладних, що містять матеріали справи, Приватне підприємство „Украинский продукт” у 2009р. (у межах дії договору №415 від 01.01.2008р.) передало продукцію Відповідачу на суму 103824,61 грн. Останнім її прийнято, що підтверджується підписами та печатками/штампами сторін на даних документах.

За викладених обставин, приймаючи до уваги наведені вище положення договору, приписи вказаного закону, а також твердження Позивача щодо наявності єдиного укладеного правочину з Відповідачем, які не спростовані у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, обов’язок передачі Продавцем товару за значеним договором вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 ЦК України.

Згідно п.3.4 договору поставки Відповідач зобов’язується оплачувати кожну партію поставленого товару у термін 30 календарних днів з дати поставки або здійснювати передплату.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обов’язки.

Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Виходячи з системного аналізу наведених норм та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що надана Позивачем первинна документація є належним доказом здійснення передачі Відповідачу товару та прийняття його останнім в межах спірного правочину.

Крім того, вище перелічені обставини у порядку, встановленому статтями 32-36 Господарського процесуального кодексу України, не спростовані.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Відповідач не здійснив розрахунки у вище визначених сумах, у зв’язку з чим останній має прострочену заборгованість в розмірі 103824,61грн.

Крім того, матеріали справи містять акт звірки з Покупцем, що підписаний та скріплений печаткою останнього. У відповідності до даного документу, Відповідачем визнано заборгованість саме в цій сумі (103824,61 грн.)

Одночасно слід зауважити в підтримання висновку щодо здійснення господарських операцій в межах договору той факт, що сторонами складений акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2009р. по 31.10.2009р. з посиланням на договір №415 від 01.01.2008р. звіряння розрахунків за даним документом здійснювалось за більш тривали період, ніж є предметом розгляду в даній справі. Проте, накладні, які підтверджують позовні вимоги, включені в цій акт.

Таким чином, дослідивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що в порушення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, грошове зобов’язання Покупця перед Продавцем у встановлені договором строки не виконано у сумі 103824,61 грн.

Прострочення Відповідачем грошового зобов’язання, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тягне за собою обов’язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обов’язку щодо сплати відповідних сум.

Згідно пункту 7.2 договору поставки №415 від 01.01.2008р. у випадку несвоєчасної оплати кожної окремої партії товару, Покупець на вимогу Постачальника сплачує на його користь пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Виходячи з визначених позовних вимог, з урахуванням клопотання №б/н від 18.01.2010р., Позивачем заявлено стягнення 11773,43 грн. пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, 1706,71 грн. 3% річних та 3114,74 грн. інфляційних витрат.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши арифметичний розрахунок даних позовних вимог за допомогою програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство” у відповідності до методики листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. „Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ”, суд дійшов висновку про те, що сума заявлених штрафних санкцій, інфляційних витрат та процентів річних обґрунтована, відповідає нормам діючого законодавства та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу з урахуванням вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

ВИРІШИВ:

1.Позов Приватного підприємства „Украинский продукт”, м.Донецьк, до Відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка плюс”, м.Маріуполь Донецької області, про стягнення заборгованості у сумі 120419,49 грн., у тому числі 103824,61 грн. основного боргу, 11773,43 грн. пені, 1706,71 грн. 3% річних та 3114,74 грн. інфляційних витрат задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка плюс” (87549, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Артема,134, ЄДРПОУ 34372707, п/р26007215245261 у МО ДОФ „Укрсоцбанк” м.Маріуполь, МФО 334011) на користь Приватного підприємства „Украинский продукт” (83005, м.Донецьк, вул.Зубкова, 2, ЄДРПОУ 30998591, п/р260069596773 у ДФ ПУМБ м.Донецька, МФО 335537) 120419,49 грн., у тому числі 103824,61 грн. основного боргу, 11773,43 грн. пені, 1706,71 грн. 3% річних та 3114,74 грн. інфляційних витрат.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка плюс” (87549, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Артема,134, ЄДРПОУ 34372707, п/р26007215245261 у МО ДОФ „Укрсоцбанк” м.Маріуполь, МФО 334011) на користь Приватного підприємства „Украинский продукт” (83005, м.Донецьк, вул.Зубкова, 2, ЄДРПОУ 30998591, п/р260069596773 у ДФ ПУМБ м.Донецька, МФО 335537) відшкодування сплаченого державного мита в розмірі 1204,20 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 232,71 грн.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.У судовому засіданні 25.02.2010р. оголошено повний текст рішення.

6.Рішення може бути оскаржено через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя                               

Суддя                               Н.І. Ягічева

Суддя                     Г.Є. Курило