Рішення № 8236997, 24.02.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.02.10 р.                     Справа № 2/179пд                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Іванченкової О.М.

при секретарі судового засідання Бондар В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Кнауф Гіпс Донбас”, м.Соледар Донецької області, ЄДРПОУ 31279540,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Арм-сервіс”, м.Северодонецьк Луганської області, ЄДРПОУ 23473764,

про визнання недійсним договору №10-07/01 від 10.07.2001р. з усіма додатками (угодами, протоколами тощо) з моменту їх вчинення, -

за участю уповноважених представників:

від позивача: Скрипник П.Г. – за довіреністю;

від відповідача: Бучакчийський Ю.Д. – за довіреністю, -

ВСТАНОВИВ:

Справа розгадається відповідно до Постанови Верховного суду України від 17.11.2009р. та розпорядження заступника голови господарського суду Донецької області від 17.01.2010р.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Кнауф Гіпс Донбас”, м.Соледар Донецької області, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “Арм-сервіс”, м.Северодонецьк Луганської області, про визнання недійсним договору №10-07/01 від 10.07.2001 р. з усіма додатками (угодами, протоколами тощо) з моменту їх вчинення на підставі ст.ст. 49, 59, 60 ЦК УРСР (в редакції від 18.07.1963р.).

Позов обґрунтовано тим, що спірний договір, предметом якого є виконання вскришних робіт та робіт, пов’язаних із добуванням та перевезенням гіпсового каменю, а також усі додаткові угоди до нього укладені та виконані з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства у зв’язку із здійсненням Відповідачем перевезень транспортом загального користування поза межами одного виробничого об’єкту без відповідної ліцензії у порушення норм пункту 33 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, ст. 2 Закону України “Про автомобільний транспорт”.

В подальшому Позивач заявою №181\07 від 11.06.2007р. змінив правові підстави позовних вимог, а саме просить визнати недійсним спірний договір та додаткові угоди до нього на підставі ст.48 Цивільного кодексу України (у редакції 1963 р.), як такі, що суперечать вимогам закону.

15.08.2007р. за результатами дослідження матеріалів справи, оцінки поданих доказів та пояснень представників сторін, господарським судом у складі судді Мартюхіної Н.О. прийнято рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Кнауф Гіпс Донбас”, м.Соледар, до Товариства з обмеженою відповідальністю “Арм-сервіс”, м.Северодонецьк, про визнання недійсним договору №10-07\01 від 10.07.2001 р. з усіма додатками (угодами, протоколами тощо) з моменту їх вчинення, задоволено частково, а саме визнано недійсним договір №10-07\01 від 10.07.2001 р., додаткову угоду від 10.07.2001р., протоколи узгодження ціни №1 від 10.07.2001р., №2 від 11.07.2001р., №3 від 01.08.2001р., №5 від 01.11.2001р., №6 від 01.02.2002р., №7 від 01.03.2002р., №8 від 01.05.2002р., укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю “Кнауф Гіпс Донбас”, м.Соледар, та Товариством з обмеженою відповідальністю “Арм-сервіс”, м.Северодонецьк, в частині надання послуг з перевезення вантажів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.11.2007р. (судді: Запорощенко М.Д., Волков Р.В., Старовойтова Г.Я.) вказане рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

01.04.2008р. постановою Вищого господарського суду України рішення від 15.08.2007р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 28.11.2007р. по справі №2/179пд скасовані, а справа передана на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 29.04.2008р. справа №2/179пд за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Кнауф Гіпс Донбас”, м.Соледар Донецької області, до Товариства з обмеженою відповідальністю „Арм-сервіс”, м.Северодонецьк Луганської області, про визнання договору №10-07/01 від 10.07.2001р. з усіма додатками (угодами, протоколами тощо) недійсним з моменту їх вчинення передана на розгляд судді Морщагіній Н.С.

29.04.2008р. справа №2/179пд прийнята до провадження та призначено розгляд справи.

Під час повторного розгляду справи заявою про уточнення позову №136 від 23.05.2008р. Позивач змінив предмет позову, зменшив розмір позовних вимог та просив суд визнати недійсним договір №10-07/01 від 10.07.2001р., додаткову угоду від 10.07.2001р., протоколи узгодження ціни №1 від 10.07.2001р., №2 від 11.07.2001р., №3 від 01.08.2001р., №5 від 01.11.2001р., №6 від 01.02.2002р., №7 від 01.03.2002р., №8 від 01.05.2002р. в частині надання послуг з перевезення вантажів.

Суд розглядав позовні вимоги з урахуванням даних уточнень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідачем порушено вимоги законодавства про обов’язковість отримання ліцензії для здійснення діяльності з перевезення вантажів автомобільним транспортом.

За результатами провадження по справі №2/179пд господарським судом Донецької області у складі головуючого судді Морщагіної Н.С. та суддів Джарти В.В., Плотніцький Б.Д. 04.11.2008р. прийнято рішення, відповідно до якого позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Кнауф Гіпс Донбас”, м.Соледар Донецької області, до Товариства з обмеженою відповідальністю “Арм-сервіс”, м.Северодонецьк Луганської області, задоволено: визнано недійсним договір №10-07/01 від 10.07.2001р., додаткову угоду від 10.07.2001р., протоколи узгодження ціни №1 від 10.07.2001р., №2 від 11.07.2001р., №3 від 01.08.2001р., №5 від 01.11.2001р., №6 від 01.02.2002р., №7 від 01.03.2002р., №8 від 01.05.2002р., укладені між зазначеними юридичними особами, у частині надання послуг з перевезення вантажів.

03.02.2009р. постановою Донецького апеляційного господарського суду України рішення суду першої інстанції від 04.11.2008р. по справі №2/179пд залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2009р. рішення господарського суду Донецької області від 04.11.2008р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 03.02.2009р. залишено без змін.

Проте, 17.11.2009р. Постановою Верховного Суду України постанова Вищого господарського суду України від 23.06.2009р., постанова Донецького апеляційного господарського суду Донецької області від 03.02.2009р. та рішення господарського суду Донецької області від 04.11.2008р. скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

За викладених обставин, відповідно до розпорядження заступника голови господарського суду Донецької області від 17.01.2010р., справа №2/179пд за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Кнауф Гіпс Донбас”, м.Соледар Донецької області, до Товариства з обмеженою відповідальністю „Арм-сервіс”, м.Северодонецьк Луганської області, про визнання договору №10-07/01 від 10.07.2001р. з усіма додатками (угодами, протоколами тощо) недійсним з моменту їх вчинення передана на розгляд судді Іванченковій О.М.

Ухвалою від 27.01.2010р. дана справа прийнята до провадження та призначено судове засідання на 09.02.2010р. В подальшому слухання справи відкладалось на підставі положень ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

В процесі нового розгляду справи №2/179пд Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та надав пояснення щодо суті спору з урахуванням висновків Постанови Верховного Суду України від 17.11.2009р. За змістом зазначених пояснень, Товариством з обмеженою відповідальністю „Кнауф гіпс Донбас” звернуто увагу суду на Постанову Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, відповідно до якої вказаний судовий орган зазначає, що, оскільки правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) згідно із ст.227 Цивільного кодексу України є оспорюваним, остільки і вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятись як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою у разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування (п.17). Позивач наголошує на тому, що існуюче порушення його законних прав та майнових інтересів з боку Відповідача - посягання на безпідставне стягнення горошової суми за спірним договором має розглядатися в контексті невідповідності принципу правомирного володіння майном, гарантованого ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованих Законом України від 17.07.1997р. Отже, зважаючи на те, що порушення прав Позивача ґрунтується на зазіханні Відповідача на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю „Кнауф Гіпс Донбас”, на думку останнього, ефективним у розумінні ст.13 зазначеної Конвенції є визнання договору №10-07/01 від 10.07.2001р., додаткової угоди та протоколів недійсними в судовому порядку, що дозволить скасувати єдину юридичну підставу для висунення вимог про стягнення з боку Відповідача.

Клопотання Відповідача, надане в судовому засіданні 24.02.2010р., про перенесення слухання справи на іншу дату судом не задоволено через його безпідставність. На думку суду, матеріали справи містять достатній обсяг доказів (в тому числі письмово викладені позиції сторін з урахуванням доводів Верховного суду України, висловлених в постанові від 17.11.2009р.) для всебічного та повного розгляду даного спору.

Відповідач у запереченнях від 07.02.2010р. на позовну заяву про визнання договору №10-07/01 від 10.07.2001р., додаткової угоди до нього від 10.07.2001р., протоколів узгодження ціни в частині надання послуг з перевезення недійсними зазначив про наявність ліцензій на перевезення вантажів, які спростовують позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Врахував правові позиції сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи за наступного.

Згідно приписів ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи –є преюдиціальними та не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

На виконання умов спірного договору Відповідачем виконувались роботи та надавались послуги з перевезення гіпсового каменя, перевезення ґрунтів, навантаження гіпсового каменя, роботи, пов’язані із вскриттям ґрунту, що підтверджується складеними та підписаними сторонами актами приймання-здавання робіт (надання послуг), а саме, №183/у від 11.07.2001р., №195/у від 31.07.2001р., №223 від 31.08.2001р., №249/у від 29.09.2001р., №279/у від 31.10.2001р., №292/у від 30.11.2001р., №315 від 31.12.2001р., №3/у від 01.01.2002р., №12 від 28.02.2002р., №23 від 30.03.2002р., №40 від 30.04.2002р., №52 від 31.05.2002р., №73/у від 30.06.2002р., №90/у від 31.07.2002р., №116/у від 30.08.2002р. №247у від 29.09.2001р., №293/у від 30.11.2001р., №13 від 28.02.2002р. Зазначені акти підтверджують виконання вказаних робіт та послуг за спірним договором.

Позивач звернувся до суду та згідно змісту позовних вимог в редакції заяви про уточнення позову № 136 від 23.05.2008 р. просить суд визнати недійсним договір № 10-07/01 від 10.07.2001 р., додаткову угоду від 10.07.2001 р., протоколи узгодження ціни № 1 від 10.07.2001 р., № 2 від 11.07.2001 р., № 3 від 01.08.2001 р., № 5 від 01.11.2001 р., № 6 від 01.02.2002 р., № 7 від 01.03.2002 р., № 8 від 01.05.2002 р., укладені між ТОВ “Кнауф Гіпс Донбас” та ТОВ “Арм-сервіс”, в частині надання послуг з перевезення вантажів з підстав здійснення Відповідачем перевезень транспортом загального користування поза межами одного виробничого об’єкту без відповідної ліцензії у порушення норм пункту 33 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, ст. 2 Закону України “Про автомобільний транспорт”.

Стаття 42 Конституції України встановлює: кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно ст. 21 Закону України “Про підприємства в Україні”, що діяв на час укладання та виконання спірного договору, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про підприємства в Україні”, підприємницька діяльність здійснюється за умов, визначених законодавством.

У законодавчому порядку встановлюються обмеження у здійсненні підприємницької діяльності шляхом встановлення обов’язків діяти суб’єкту підприємницької діяльності певним чином.

За змістом ст. 2 Закону України “Про автомобільний транспорт” (в редакції, що діяла на час укладання договору) автомобільні транспортні засоби перевізників, що використовуються ними для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів, відносяться до автомобільного транспорту загального користування.

Статтею 9 вказаного закону визначено, що надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування підлягає ліцензуванню відповідно до закону.

В силу статті 59 цього закону, вантажним перевізником є суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом, що використовується ним на законних підставах.

Вид господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування за правилами пункту 33 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” підлягає ліцензуванню.

Приписами частини 3 статті 3 вказаного закону встановлено, що ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

З наведеною нормою кореспондуються й приписи пункту 3 статті 14 Господарського кодексу України, відповідно до яких ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання – ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) затверджені спільним Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства транспорту України від 18 грудня 2003 року № 136/985.

Відповідно до пункту 1.6 названих Ліцензійних умов (в редакції, що діяла на момент укладання та виконання спірного договору) ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі).

У межах цього виду діяльності здійснюються такі види робіт: надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі); надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі); надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі); надання послуг з міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі).

Згідно з пунктом 1.7 Ліцензійних умов, ліцензія на провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) є документом, що дає право суб'єкту господарювання на здійснення зазначеного виду діяльності або окремих видів послуг, визначених у пункті 1.6 Ліцензійних умов.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст. 48 ЦК УРСР, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону.

Як було встановлено судовими інстанціями за справою № 32/78пд, між сторонами виникли правовідносини на підставі спірного договору у зв’язку з наданням послуг, а саме з проведенню вскришних робіт, робіт, пов’язаних із добуванням гіпсового каменю, транспортуванням вантажу.

Проте, за умовами спірного договору не вбачається остаточного визначення транспортування вантажів автотранспортом Відповідача.

З аналізу наданих сторонами документів на виконання спірного договору та додаткових угод до нього, а саме протоколів узгодження цін, актів приймання-здавання робіт (надання послуг), податкових накладних вбачається, що обумовлені сторонами роботи та послуги виконувались на трьох кар’єрах: Східно-Покровському, Східно-Михайлівському та Західно-Михайлівському. Вартість послуг з перевезення вантажів по кожному кар’єру розрахована та узгоджена сторонами у відповідних протоколах, складає вартість цієї послуги із рахунку перевезення однієї тони ґрунту, гіпсу та гіпсового каменю та становить різні ціни. Зокрема, протоколом узгодження ціни №2 до спірного договору від 11.07.2001р. сторони встановили в Східно-Покровському кар’єрі ціну за перевезення 1 м3 ґрунту – 6 грн. з ПДВ, 1 тони гіпсу – 14 грн. з ПДВ, в Східно-Михайлівському кар’єрі, відповідно, ціну – 9 грн. з ПДВ. Протоколом узгодження ціни №3 від 01.08.2001р. до спірного договору, сторони визначили також ціну за перевезення ґрунту у Західно-Михайлівському кар’єрі – 6,72 грн. з ПДВ, щебеня – 1,76 грн. з ПДВ, гіпсового каменя –1,15 грн. з ПДВ. В наступних протоколах, що наявні в матеріалах справи, вказані ціни на перевезення змінювались за домовленістю сторін.

Згідно ст. 55 Закону України “Про автомобільний транспорт” (в редакції, що діяла на час укладання договору), автомобільний транспорт загального користування надає послуги з перевезення вантажів у внутрішньому сполученні між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, а також комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями.

Абзацом третім цієї ж статті встановлено, що до внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом належать технологічні автомобільні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.

Статтею 2 Закону України “Про транспорт” визначено, що технологічними перевезеннями є використання транспорту тільки на території підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичним місцезнаходженням Позивача та місцем розташування цехів гіпсового виробництва є Донецька область, м. Артемівськ, м. Соледар, вул. Володарського, 1.

Позивачем долучені до матеріалів справи викопіювання Артемівського районного відділу земельних ресурсів, з яких вбачається, що зазначені викопіювання зроблені з планів землекористувань Покровської, Володимирської, Яковлівської сільських рад та Соледарської міської ради. Отже, виробничий об’єкт Позивача знаходиться на території Соледарської міської ради, а кар’єри, які розроблювались, та на яких здійснювались Відповідачем роботи та послуги за спірним договором знаходяться на території різних адміністративних одиниць, на територіях різних сільських рад.

Таким чином, перевезення вантажів здійснювалося Відповідачем за різними маршрутами, між окремими адміністративними пунктами відправлення та призначення, автомобільний транспорт використовувався на різних територіях, які не належать до території лише одного підприємства, оскільки перевезення Відповідачем здійснювались від Східно-Покровського, Східно-Михайлівського та Західно-Михайлівського кар’єрів (відповідно за місцезнаходженням на територіях Покровської, Володимирської, Яковлівської сільських рад) до цехів гіпсового виробництва позивача (Соледарської міської ради).

Як встановлено судом при попередньому розгляді справи, здійснення перевезень вантажів в межах вище встановлених маршрутів та на вищевказані відстані неможливо без виїзду транспортних засобів на автомобільні дороги загального користування.

Знаходження Східно-Покровського, Східно-Михайлівського та Західно-Михайлівського кар’єрів в різних адміністративних пунктах, віддалених на різні відстані від місць призначення для доставки вантажів, підтверджується також й наданими Позивачем Спеціальними дозволами на користування надрами вказаних кар’єрів із прив’язкою на місцевості, актами про надання гірничих відводів, договорами оренди земельних ділянок.

За таких умов, операції Відповідача з перевезення вантажів на підставі спірного договору не належать до технологічних автомобільних перевезень вантажів, визначення яких регулюється нормами Законів України “Про автомобільний транспорт”, “Про транспорт”.

У матеріалах справи є копії ліцензій, як субвиконавця Товариства з обмеженою відповідальністю „Куб-Інвест” (ліцензія щодо надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом серії АА №085080 строком дії з 22.05.2001р. по 21.05.2004р.), так і Відповідача (ліцензія щодо надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом серії АА №284250 строком дії з 20.08.2002р. по 29.08.2005р.), термін дії яких відповідає терміну виконання робіт за договором.

За приписами Закону України „Про автомобільний транспорт” внутрішні перевезення вантажів (автомобільні) - перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.

Отже, приймаючи до уваги вищенаведене та визначення зазначеного Закону, наявні у Товариства з обмеженою відповідальністю „Куб-Інвест” і Відповідача ліцензії дозволяють здійснення обумовлених вище перевезень.

Відповідно до п.8.1 спірного договору жодна із сторін не має права передання своїх прав та (або) обов’язків за даним договором третій особі без попереднього письмового погодження з іншої сторони.

До матеріалів справи долучений договір №б/н від 10.07.2001р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Арм-Сервіс” (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Куб-Інвест” (Виконавець), відповідно до якого Виконавець надає Замовнику послуги, зокрема, з транспортування автотранспортом Виконавця та розвантаження грунту, гіпсового каменю до місця визначеного Замовником. Строк надання даних послуг встановлений п.2.2 даного договору становить до 31.12.2002р.

Крім того, як вбачається з п.1.2 договору послуги надаються з метою належного виконання Замовником послуг за договором №10-07/01 від 10.07.2001р., укладеного між останнім та Закритим акціонерним товариством „Деконський гіпс” (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю „Кнауф Гіпс Донбас” згідно статуту даного підприємства).

Одночасно, договір укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Арм-Сервіс” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Куб-Інвест” погоджений Закритим акціонерним товариством „Деконський гіпс”, про що свідчить підпис та печатка останнього на цьому документі. Отже, за викладених обставин, Відповідачем надано згоду у порядку, визначеному п.8.1 спірного договору щодо передачі обов’язку виконання транспортних послуг третій особі.

Також матеріали справи містять копію відповіді Товариства з обмеженою відповідальністю „Куб-Інвест”, у якій останнім зазначено, що договір №б/н від 10.07.2001р. між Відповідачем та ним виконаний сторонами у повному обсязі і претензії по оплаті наданих транспортних послуг до Товариства з обмеженою відповідальністю „Арм-Сервіс” відсутні.

Отже, викладені фактичні обставини справи суд приймає як доказ виконання умов спірного договору Відповідачем, оскільки протилежне не доведено у розумінні ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене, а також одночасне укладання спірного договору та договору, відповідно до якого залучено третю особу з метою належного виконання Відповідачем договору №10-07/01 від 10.07.2001р., погодження останнього Позивачем, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав щодо надання послуг, визначених умовами укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Кнауф Гіпс Донбас” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Арм-Сервіс” правочину.

Отже, на час укладання та виконання спірного договору в період з 10.07.2001р. до 30.08.2002р. послуги з перевезення вантажів надавались при наявності відповідної ліцензії.

Крім того, судовими рішеннями у справі №32/78пд за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Кнауф Гіпс Донбас” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Арм-Сервіс” про визнання недійсним договору №10-07/01 від 10.07.2001р. (рішення господарського суду від 10.08.2006 р., постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2007р.), встановлено, що “спірний договір є договором про надання послуг, для якого на час укладання діючим законодавством не були встановлені істотні умови, але ця угода є такою що не суперечить на той час діючому на той час законодавству.” Тобто, встановлено відповідність вказаного договору вимогам чинного на той час законодавства за формою та змістом в межах заявлених позовних вимог, що були предметом розгляду в суді першої інстанції по справі №32/78пд.

При цьому, слід зазначити наступне.

Однією з підстав звернення до суду з даним позовом була незгода Позивача з наявністю у нього заборгованості перед Відповідачем за виконання робіт за спірним договором у сумі 124238,45 грн., що є предметом розгляду у справі між цими ж сторонами №10/333.

Враховуючи акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), протоколи погодження цін, додаткові угоди до спірного договору та укладену між учасниками процесу мирову угоду від 28.08.2002р., виконані роботи та надані послуги Відповідачем прийняті без зауважень, погоджені, визнані відносно суми їх оплат, а також наявності заборгованості Позивачем.

Згідно зі ст.1 Господарського кодексу України до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У відповідності з ч.7 ст.20 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (у редакції Закону на час подачі позову) контроль за наявністю ліцензії у суб’єктів господарювання здійснюють спеціально уповноважені органи з питань ліцензування та інші органи виконавчої влади в межах їх повноважень шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

Приймаючи до уваги статут Товариства з обмеженою відповідальністю „Кнауф Гіпс Донбас” дане підприємство не є однією з осіб, визначених наведеною нормою матеріального права.

За таких обставин, право на звернення до суду у разі недотримання вимог законодавства щодо обов’язковості отримання ліцензії для здійснення певного виду господарської діяльності належить саме вищезазначеним органам, а не Позивачу.

Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Кнауф Гіпс Донбас” стосовно визнання недійсними спірного договору, додаткової угоди від 10.07.2001р., протоколів узгодження цін №1 від 10.07.2001р., №2 від 11.07.2001р., №3 від 01.08.2001р., №5 від 01.11.2001р., №6 від 01.02.2002р., №7 від 01.03.2002р., №8 від 01.05.2002р., укладені між ТОВ “Кнауф Гіпс Донбас” та ТОВ “Арм-сервіс”, в частині надання Відповідачем послуг з перевезення вантажів є такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до вимог ч.1 ст.111-21 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Отже, судом не прийнято зауважень Позивача, викладених у поясненнях, наданих останнім суду в процесі даного розгляду справи. За викладених обставин, при винесені рішення судом враховані приписи Верховного Суду України, викладені у постанові від 17.11.2009р.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на Позивача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст.12, 33, 34, 35, 43, 46-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, –

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Кнауф Гіпс Донбас”, м.Соледар Донецької області, ЄДРПОУ 31279540, до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “Арм-сервіс”, м.Северодонецьк Луганської області, ЄДРПОУ 23473764, про визнання недійсними договір №10-07/01 від 10.07.2001р., додаткову угоду від 10.07.2001р., протоколи узгодження ціни №1 від 10.07.2001р., №2 від 11.07.2001р., №3 від 01.08.2001р., №5 від 01.11.2001р., №6 від 01.02.2002р., №7 від 01.03.2002р., №8 від 01.05.2002р., укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю „Кнауф Гіпс Донбас” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Арм-сервіс”, у частині надання послуг з перевезення вантажів відмовити.

2.За згодою сторін у судовому засіданні 24.02.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

3.Повний текст рішення підписано 26.02.2010р.

4.Рішення може бути оскаржено через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя