Рішення № 8236831, 01.03.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.03.10 р.                     Справа № 37/325                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Кооперативу по наданню послуг підприємствам, організаціям і населенню „ГАРАНТ”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 23187581

до Відповідача: Приватного підприємства „СИНАПС”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13478542

про: стягнення основного боргу в розмірі 99753,38грн., нарахування від інфляції в сумі 3944,30грн. та пені в сумі 8456,19грн.

та за зустрічною позовною заявою Приватного підприємства „СИНАПС”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13478542

до Відповідача Кооперативу по наданню послуг підприємствам, організаціям і населенню „ГАРАНТ”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 23187581

про: визнання договору оренди № 12 А/2008 від 14.04.2008 р. недійсним.

із залученням у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача (за первісним позовом):

–          Третя особа 1: Орендне підприємство „КВАНТ”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 04726372

- Третя особи 2: Державне підприємство „Науково-технічний центр проблем енергозбереження”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 04721877

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Кривець О.С. (за довіреністю № 114 від 21.12.2009р.);

від Відповідача - Асєєва І.С. (за довіреністю № 5-01.2010р.);

від Третьої особи 1 – Кольчик О.І. (за довіреністю № 01-35 від 11.02.2010р.);

від Третьої особи 2 - не з’явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 21.12.2009р. на 18.01.2010р., з 18.01.2010р. у судовому засіданні оголошена перерва до 01.02.2010р. В подальшому розгляд справи відкладався з 01.02.2010р. на 16.02.2010р., з 16.02.2010р. на 24.02.2010р., 24.02.2010р. на 01.03.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Кооператив по наданню послуг підприємствам, організаціям і населенню „ГАРАНТ”, м. Донецьк (далі – Позивач) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного підприємства „СИНАПС”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 112153,87грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на невиконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором оренди №12А/2008 від 14.04.2008р., внаслідок чого виникли стягувана заборгованість та підстави для нарахування пені і інфляції.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір оренди №12А/2008 від 14.04.2008р. з додатками та додатковими угодами до нього; акт звірки заборгованості, підписаний обома сторонами, станом на 25.02.2009р.; рахунки; листування між сторонами.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, ст.ст. 509, 525-527, 543, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 216-218, 220, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем задля обґрунтування своєї процесуальної позиції надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.84-95 т.1).

Заявою від 25.01.2010р. Позивач уточнив позовні вимоги (а.с.119 т.1), заявивши до стягнення: суму основного боргу в розмірі 99753,38грн., нарахування від інфляції в сумі 3944,30грн. та пеню в сумі 8456,19грн., залишивши, таким чином, загальну суму вимог незмінною, проте визначивши всі її складові.

Відповідач надав письмові пояснення від 18.01.2010р. (а.с.а.с. 96, 97 т.1), в яких проти позову заперечив, посилаючись на наявність сумнівів щодо належності Позивачу права на користування та володіння об’єктом оренди по даній справі з огляду на наявні судові акти, а також надав додаткові документи на для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 98-110 т.1, а.с.а.с. 40-42 т.3).

01.02.2010р. Відповідач заявив клопотання про зупинення провадження у справі, у якому судом було відмовлено за відсутністю передбачених ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України обставин (а.с.120 т.1).

19.01.2010р. Відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом з вимогами до Кооперативу по наданню послуг підприємствам, організаціям і населенню „ГАРАНТ”, м. Донецьк про визнання договору оренди №12А/2008 від 14.04.2008 недійсним (а.с.а.с.2-10 т.2), який ухвалою суду від 19.01.2010р. був прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом.

Зустрічні вимоги Відповідача обґрунтовані посиланням на те, що спірний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки об’єкт оренди не може належати Орендодавцю на праві повного господарського відання внаслідок укладання відповідного договору із Орендним підприємством „КВАНТ”, зважаючи на встановлену у судовому порядку приналежність цього майна (разом з іншим) державі і перебування його на праві повного господарського відання у Державного підприємства „Науково-технічний центр проблем енергозбереження”.

Нормативно свою позицію Позивач за зустрічним позовом доводить приписами 203, 215, 316, 317, 759, 761 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 54, 60 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження зазначених у зустрічному позові обставин Відповідач надав додаткові документи (а.с.а.с.14-36, 46-50, 75-79, 88-91 т.2), у тому числі - пояснення від 16.02.2010р., в яких зазначає, що первісний Позивач не мав і не має законного права здавати в оренду майно, розташоване за адресою: м. Донецьк, пр. Гурова, 2 та стягувати орендну плату, оскільки такого майна фактично не мало Орендне підприємство „КВАНТ”.

Ухвалою суду від 01.02.2010р. суд відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучив до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача - Орендне підприємство „КВАНТ”, м. Донецьк (далі – Третя особа 1)

Третя особа 1 надала на виконання вимог ухвали суду письмові пояснення від 12.02.2010р. (а.с.а.с. 51-54 т.2), якими підтримала первісні позовні вимоги, та заперечила проти зустрічного позову, а також - додаткові документи для залучення до справи (а.с.а.с. 55-68, 92-117 т.2).

Позивач за первісним позовом надав відзив на зустрічну позовну заяву №9 від 11.02.2010р. (а.с.а.с. 71-73 т.2), в якому проти зустрічних позовних вимог заперечив, посилаючись на добросовісність набуття об’єкту оренди Позивачем та Третьої особою 1, і на неможливість визнання спірного договору недійсним з моменту укладання зважаючи на правову позицію, висловлену у Роз’ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99р. №02-5/111.

Ухвалою від 16.02.2010р. суд залучив до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача за первісним позовом Державне підприємство ”Науково – технічний центр проблем енергозбереження”, м. Донецьк (далі – Третя особа 2)

Третя особа 2 надала на виконання вимог ухвали суду письмові пояснення від 24.02.2010р. (а.с.а.с. 122, 123 т.2), якими підтримала зустрічні позовні вимоги, та заперечила проти задоволення первісних позовних вимог, а також надала додаткові документи для залучення до справи (а.с.а.с. 124-149 т.2, 1-37 т.3).

Представники сторін у судових засіданнях підтримали свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а невикористання Третьою особи 2 процесуального права брати участь у судових засіданнях, з огляду на доведення до відома суду своєї позиції і надання витребуваних доказів, не перешкоджає вирішенню справи, тим більше, що 01.03.2010р. добігає кінця визначений в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду справи.

Вислухавши у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши її матеріали та оцінивши надані суду учасниками справи докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Виконкому Ворошиловської районної ради народних депутатів від 11.11.1993р. №457/6р (а.с. 109 т.1) перереєстровано Донецький дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації в Орендне підприємство „КВАНТ”, яке відповідно до п. 1.4. Статуту (а.с.а.с.93-108 т.2) є правонаступником вказаного Заводу.

12.12.1995р. між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України (Продавець) та організацією орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації був укладений договір №1324 купівлі-продажу державного майна Орендного підприємства „КВАНТ” м. Донецьк (а.с.а.с.110-113 т.2), відповідно до умов п.п.1.1., 1.2. якого Продавець зобов’язується передати у власність Покупця державне майно Орендного підприємства „КВАНТ”, що знаходиться за адресою: 340055, м. Донецьк, пр. Гурова, 2, а Покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього ціну у відповідності до визначених цим договором умов. Право власності на відчужуване майно, зазначене в акті оцінки вартості об’єкту приватизації, переходить до Покупця з моменту підписання акту приймання-передачі. Майно підприємства включає в себе всі його активи і пасиви, приміщення, інвентар, обладнання та інше майно згідно акту інвентаризації та акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу.

23.02.1996р. між сторонами зазначеного договору був складений акт приймання-передачі державного майна Орендного підприємства „КВАНТ” (а.с.а.с.114, 115 т.2), відповідно до якого Покупцеві були передане майно, у тому числі: другий поверх механічної дільниці, приміщення складу металів, будівля майстерень, будівлі двоповерхова, та підвальний, 1-й і 2-й поверхи з переходом корпусу №3.

Дійсність вказаного договору купівлі-продажу оспорювалася Прокурором м. Донецька в інтересах держави в особі Донецького інституту „Інсистемшахт” в межах справи №11/3-13пд (а.с.а.с.63-66 т.3), проте у задоволені позову про визнання цього договору частково недійсним Арбітражним судом Донецької області 04.06.1998р. було відмолено.

27.02.2003р. Управлінням комунального господарства Виконавчого комітету Донецької міської ради (а.с.56 т.2) Третій особі 1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно загальної площі 4797,5кв.м., яка складається з приміщень, придбаних за вказаним вище договором купівлі-продажу.

23.02.2007р. між Орендним підприємством „КВАНТ” (Передаюча сторона) та Кооперативу по наданню послуг підприємствам, організаціям і населенню „ГАРАНТ” (Приймаюча сторона) був укладений договір №1П/2007 про передачу частини нерухомого майна Орендного підприємства „КВАНТ”, відповідно до п.п.1.1., 4.1. якого Передаюча сторона передає нежитлові приміщення корпусу №3, розташованого за адресою: 83055, м. Донецьк, пр. Гурова, 2, кімнати №№6, 20, 21, 21а, 23, 24, 106, 107, 108, 115, 116, 117, 129, 130, 131, 201, 202, 203, 204, 210, 211, 212, 225, 227, 234, 235, 236, приналежні їй на праві власності загальною площею 835,1кв.м. і 10% площі загального користування Приймаючій стороні в господарське відання на строк з 01.03.2007р. по 31.12.2009р.

01.03.2007р. означеними сторонами був складений акт приймання-передачі (а.с.92), за яким Позивачу передано відповідне майно.

14.04.2008р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) був укладений договір на оренду нежитлових приміщень №12А/2008 (а.с.15 т.1), згідно п.п. 1.1, 1.3 якого Орендодавець надає в оренду нежитлові приміщення, без права суборенди та подальшого викупу в будівлях, належних йому на правах повного господарського відання (відповідно до вказаного вище договору, укладеного між Позивачем та Третьою особою 1), за адресою: 83055, м. Донецьк, пр. Гурова, 2, корпус №3, кімн. №№204, 234-236, загальною площею 80,63 кв.м. для використання під офіс, строком до 31.03.2011р.

Частиною 3 договору оренди сторони передбачили умови та порядок розрахунків, з яких:

п.3.1- при укладенні договору Орендар вносить первісний внесок в розмірі місячної оплати;

п.3.2 – за визначені п. 1.1 даного договору приміщення та послуги Орендар сплачує рахунки Орендодавця згідно Додатку 1 станом на початок попереднього місяця оренди авансовим платежем, за винятком оплати за електроенергію, яка сплачується після спливу місяця оренди. Оплата здійснюється на підставі виставлених рахунків Орендодавця не пізніше 5-ти календарних днів з моменту їх виписки;

п. 3.3 – розрахунки в Додатку 1 підлягають коректуванню в разі зміни тарифів на послуги та інфляції;

п. 3.4 – у разі зміни цін або кількості наданих послуг даний договір не підлягає змінені, а коректується Додатком 1.

Згідно п. 4.1 договору, у випадку прострочення платежів Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожний день прострочення.

14.04.2008р. первісно визначений за договором об’єкт оренди був переданий Орендарю, а 31.03.2008р. повернутий Орендодавцю, про що сторонами складалися відповідні акти приймання-передачі (а.с.94 т.1).

В перебігу орендних правовідносин сторонами були підписані: додаткова угода № 1 від 01.11.2008р. (а.с.16 т.1), якою були внесені зміни до загальної площі орендованого, та різні редакції додатку №1 (а.с.а.с.18-20, 22, 24, 26- 28 т.1), якими змінювався розмір платежів за договором оренди.

Задля забезпечення виконання грошових зобов’язань Орендодавцем виставлялися рахунки-фактури (а.с.а.с. 30-59 т.1).

25.02.2009р. Позивач направив Відповідачу лист №14 (а.с.60 т.1), в якому повідомив про наявність заборгованості в сумі 64355,42грн., яку необхідно сплатити до 05.03.2009р.

02.03.2009р. Відповідач звернувся до Позивача з пропозицією вжити заходи до приведення норм діючого договору оренди у відповідність до вимог діючого законодавства в частині п.4.1 договору (а.с.61 т.1), підписавши, при цьому, без зауважень акт звірення станом на 25.02.2009р. (а.с.62 т.1) із виведеним сальдо на користь Орендодавця у сумі 64355,42грн.

У відповіді №24 від 03.03.2009р. (а.с.63 т.1) Позивач повідомив про те, що у випадку не погодження з даним пунктом договору, Відповідач може оспорити його в судовому порядку.

15.05.2009р. Відповідач повідомив Позивача про наміри повернути об’єкт оренди до 01.07.2009р., у зв’язку з чим просив не нараховувати орендну плату з 01.06.2009р. (а.с.64 т.1)

Листом № 62 від 07.07.2009р. (а.с.65 т.1) Позивач повідомив Відповідача про наявну заборгованість в сумі 119914,15грн., яка виникла внаслідок порушення останнім умов договору, та про дострокове розірвання договору оренди.

Як вбачається із складеного (а.с.87 т.1) Позивачем та надісланого Відповідачу (а.с.88, 89 т.1) на вимогу суду акту звіряння розрахунків, а також – приведеного у позовній заяві розрахунку та бухгалтерської довідки (а.с.а.с.90,91 т.1) визначена у листі №62 від 07.07.2009р. сума грошових вимог складається із заборгованості у розмірі 99753,38грн., що сформувалась за період з січня по листопад 2009р., нарахованої за період серпня по листопад 2009р. інфляційної індексації в сумі 3944,3грн. та пені (за період з 06.08.20008р. по 27.11.2009р.) у сумі 8456,19грн.

Постановою Донецького окружн6ого адміністративного суду від 08.07.2008р. у справі №2-а-948/08 (а.с.а.с.127-146 т.2) задоволені позовні вимоги прокурора Ворошиловського району м. Донецька в інтересах держави в особі Міністерства вугільної промисловості України та Державного підприємства Науково-технічний центр проблем енергозбереження” Міністерства вугільної промисловості України, м. Донецьк до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області про визнання протиправними наказів Донецького регіонального відділення Фонду державного майна України від 30.11.1995р. №6868 та 6869 з дати їх видання. Із змісту вказаної постанови вбачається, що визнані протиправними накази Донецького регіонального відділення Фонду державного майна України стосувалися затвердження акту оцінки вартості майна Орендного підприємства „КВАНТ” та укладання договору купівлі-продажу державного майна Орендного підприємства „КВАНТ”, з урахуванням яких (наказів) і був укладений договір №1324 купівлі-продажу державного майна Орендного підприємства „КВАНТ” м. Донецьк від 12.12.1995р.

Ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.10.2008р. (а.с.а.с.149 т.2) та Вищого адміністративного суду України від 26.02.2009р. (а.с.а.с.1-7 т.3) за результатами апеляційного та касаційного перегляду відповідно Постанова Донецького окружн6ого адміністративного суду від 08.07.2008р. у справі №2-а-948/08 залишена без змін, а Постановою від 21.10.2009р. Верховний Суд України (а.с.8 т.3) відмовив у задоволені скарги Орендного підприємства „КВАНТ” на ухвалу Вищого адміністративного суду від 26.02.2009р. по цій справі.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 12.12.2008р. у справі №14/202пд (а.с.а.с.9-13 т.3), залишеним без змін за результатами апеляційного (а.с.а.с.19-26 т.2) та касаційного перегляду (а.с.а.с.14-19 т.3), позовні вимоги Державного підприємства „Науково-технічний центр проблем енергозбереження” Міністерства вугільної промисловості України, м. Донецьк до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області та Орендного підприємства „КВАНТ”, м. Донецьк задоволені у повному обсягу:

- визнаний недійсним з моменту укладання договір №1324 купівлі-продажу державного майна Орендного підприємства „КВАНТ” м. Донецьк від 12.12.1995р., який був укладений між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України та організацією орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації;

- зобов’язано Орендне підприємство „КВАНТ” повернути до державної власності державне майно Орендного підприємства „КВАНТ”, яке знаходиться за адресою: м. Донецьк, пр. Гурова, 2, включаючи другий поверх механічної ділянки, приміщення складу металів, будівлю майстерень, будівлю двоповерхову, підвальний, перший та другий поверхи з переходом корпусу №3.

Ухвалою від 23.07.2009р. Верховний Суду України відмовив у порушенні касаційного провадження з перегляду Постанови Вищого господарського суду України від 02.06.2009р. у вказаній справі.

В межах відкритого згідно постанови від 12.03.2009р. (а.с.26 т.3) виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області по справі №14/202пд стосовно зобов’язання Орендного підприємства „КВАНТ” повернути майно до державної власності 15.04.2009р. був складений Акт про вилучення у боржника предметів, зазначених у рішенні суду, та передачі їх стягувачу (а.с.29 т.3), відповідно до якого у Орендного підприємства „КВАНТ” було вилучено та передано Державному підприємству „Науково-технічний центр проблем енергозбереження” Міністерства вугільної промисловості України, м. Донецьк другий поверх механічної ділянки, приміщення складу металів, будівлю майстерень, будівлю двоповерхову, підвальний, перший та другий поверхи з переходом корпусу №3, у тому числі – приміщення, які складають об’єкт оренди за оспорюваним Відповідачем у справі №37/325 договором.

Постановою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 08.09.2009р. по справі №2а-2322/09 (а.с.58 т.2) в порядку адміністративного судочинства задоволені позовні вимоги Державного підприємства „Науково-технічний центр проблем енергозбереження” Міністерства вугільної промисловості України, м. Донецьк до Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації м. Донецька” за участю у якості Третьої особи Орендного підприємства „КВАНТ”:

- визнані неправомірними дії Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації м. Донецька” по відмові у здійснені оформлення права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Донецьк, вул.. Гурова, 2 за державою в особі Міністерства вугільної промисловості України в повному господарському віданні Державного підприємства „Науково-технічний центр проблем енергозбереження” Міністерства вугільної промисловості України, м. Донецьк;

- скасовано державну реєстрацію права власності на майно: будівля майстерні (літ. В-2, 1333,6кв.м.), будівля науково-технічного центру (літ. А-6 2825 кв.м.), будівля двоповерхова (літ. Б-2, 479,4 кв.м.), приміщення складу металів (літ. Г-1, 142,1 кв.м.) за Орендним підприємством „КВАНТ” на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.02.2003р., виданого Управлінням комунального господарства виконавчого комітету Донецької міської ради;

- зобов’язано Комунальне підприємство „Бюро технічної інвентаризації м. Донецька” здійснити реєстрацію права власності на вищезазначене нерухоме майно за державою в особі Міністерства вугільної промисловості України в повному господарському віданні Державного підприємства „Науково-технічний центр проблем енергозбереження” Міністерства вугільної промисловості України, м. Донецьк.

Вказана постанова адміністративного суду вмотивована чинністю рішення Господарського суду Донецької області у справі №14/202пд та була залишена без змін за результатами апеляційного перегляду згідно ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.12.2009р. (а.с.а.с.59-62 т.2).

За таких обставин Позивач наполягає на задоволені вимог первісного позову в редакції заяви від 25.01.2010р. про уточнення (а.с.119 т.1), які приймаються судом, зважаючи на положення ст.ст. 22, 58 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач проти вказаних первісних позовних вимог заперечує з підстав, викладених у письмових поясненнях від 18.01.2010р. (а.с.а.с. 96, 97 т.1), та наполягає на задоволенні вимог зустрічної позовної заяви про визнання недійсним договору оренди №12А/2008 від 14.04.2008р. з моменту його укладання.

Первісний Позивач проти зустрічного позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву №9 від 11.02.2010р. (а.с.а.с. 71-73 т.2).

Третя особа 1 підтримує вимоги за первісним позовом та заперечує проти задоволення зустрічних позовних вимог, про що викладено у письмових поясненнях від 12.02.2010р. (а.с.а.с. 51-54 т.2).

Третя особа 2 підтримує вимоги за зустрічним позовом та заперечиує проти задоволення первісних позовних вимог, про що викладено у письмових поясненнях 24.02.2010р. (а.с.а.с. 122, 123 т.2).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню, натомість зустрічний позов Відповідача – обґрунтованим з юридичної та доказової точки зору, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов’язань за договором оренди та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені та індексу інфляції з урахуванням заперечень Відповідача у зустрічному позові дійсності (законності) означеного договору оренди.

Оскільки предметом спору за зустрічним позовом є правова підстава (договір оренди №12А/2008 від 14.04.2008р.) вимог за первісним позовом, остільки вирішення питання щодо обґрунтованості зустрічного позову та, водночас, встановлення існування підстави первісного, підлягає дослідженню у першу чергу.

Відносно вимог Приватного підприємства „Синапс” про визнання недійсним з моменту укладання договору оренди №12А/2008 від 14.04.2008р. суд зазначає наступне:

Як зазначено в абз. 3 п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. Беручи це до уваги, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення” від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на з’ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема Цивільним кодексом України, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірного договору.

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Кодексу є спірний договір, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірний договір є недійсним, через суперечність його змісту вимогам законодавства, оскільки у Орендодавця не було жодних прав на передачу майна в оренду – достатнього обсягу цивільної дієздатності, що не відповідає вимогам ст. 761 Цивільного кодексу України.

За змістом ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України оренда (найм) полягає у строковому платному користуванні певним майном (в даному випадку – частиною приміщення) на підставі договору.

В силу юридичного факту укладання договору оренди орендар (наймач) набуває відповідне зобов’язальне право на володіння та користування приміщенням, що цілком відповідає змісту ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України.

Можливість настання зазначених правових наслідків укладання спірного договору у вигляді тимчасової передачі Орендаря права володіння та користування певним майном перебуває у залежності від наявності відповідних прав щодо такого майна у самого Орендодавця, характер та коло яких (прав) визначають спроможність останнього їх передати Орендарю, що у повній мірі узгоджується із приписами ст. 761 Цивільного кодексу України, на яку посилається Відповідач у зустрічному позові.

Вчинення певних угод відносно майна є окремним випадком реалізації повноважень власника, встановлених ч.1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, які відповідна особа за змістом ч. 1 ст. 13 цього Кодексу може здійснювати в межах, наданій їй договором або законодавством.

Як було встановлено судом на підставі наявних матеріалів справи, наразі Позивач не є і не був власником об’єкту оренди за спірним договором – його права відносно цього майна ґрунтувалися на договорі №1П/2007 про передачу частини нерухомого майна Орендного підприємства „КВАНТ” від 23.02.2007р., укладеному із Третьої особою 1.

Суд наголошує, що ст. 761 Цивільного кодексу України передбачає можливість передачі речі в найм не тільки власником, але й іншою особою, якій належать відповідні майнові права. Однак, позиція Позивача та Третьої особи 1 відносно наявності у першого права повного господарського відання щодо об’єкту оренди внаслідок укладеного між ними строкового договору №1П/2007 від 23.02.2007р. є хибною, оскільки:

- по-перше, відповідно до ч. 2 ст.135 та ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України право повного господарського відання є речовим правом, яким наділяється суб’єкт господарювання при його створенні з боку засновників, а, відтак, таке право в принципі не може ґрунтуватися на строковому договорі, адже обмеженість за договором тривалості у часі здійснення певних прав відносно майна вказує на їх (прав) зобов’язальну природу. Відсутність такого права у Позивача підтверджується (безвідносно до наявності договору із Третьої особою 1) і відсутністю доказів його реєстрації відповідно до вимог Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, положення ч.ч.1, 6 ст. 3 якого встановлюють обов’язковість державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та можливість здійснення правочинів щодо такого майна лише після реєстрації відповідного права;

- по-друге, укладений між Позивачем та Третьої особою 1 договір №1П/2007 від 23.02.2007р. не може вважатися підставою і для виникнення у першого зобов’язальних прав відносно об’єкту оренди, достатніх для укладання спірного договору із Відповідачем. Можливість виникнення таких прав передбачає їх попередню наявність у Третьої особи 1, проте, у світлі судових актів, винесених Господарським судом Донецької області в межах справи №14/202пд, Орендне підприємство „КВАНТ” не набувало права власності на відповідне держане майно колишнього Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації в процесі приватизації, і таке майно не втрачало статусу державної власності. Дійсно, правовою підставою для зміни форми власності на таке майно – його вибуття із власності держави - був договір №1324 купівлі-продажу державного майна Орендного підприємства „КВАНТ” м. Донецьк від 12.12.1995р. Однак, визнання його недійсним у судовому порядку за змістом діючого на той час Цивільного кодексу УРСР (ст. 48) не створює жодних правових наслідків з моменту укладання, про що зазначено і в абз. 2 п. 3 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111.

Відтак, Третя особа 1 за будь-яких обставин не могла шляхом укладання договору №1П/2007 від 23.02.2007р. передати Позивачеві жодних прав (речових або зобов’язальних) відносно державного майна (в тому числі – щодо об’єкту оренди за спірним договором) приналежного наразі Третій особі 2 на праві повного господарського відання, і заперечення означеної обставини є неприпустимим у світлі встановленого ст.ст. 124, 129 Конституції України загальнообов’язкового статусу чинних судових рішень у справі №14/202пд. Згідно прецедентної практики Європейського суду з прав людини (див, наприклад, Рішенням від 25.07.2002р. зі справи „Совтрансавто-Холдинг” проти України”): „одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів” (згадується в п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про юрисдикцію Європейського суду з прав людини в Україні” від 18.11.2003р. № 01-8/1427). Слід наголосити, що принцип верховенства права закріплений ст. 8 Конституції України, а згідно із ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006р. рішення Європейського суду є джерелом права для національних судів.

Твердження Позивача та Третьої особи 1 про припинення права власності останньої лише з моменту набрання законної сили Постановою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 08.09.2009р. по справі №2а-2322/09, а отже – після укладання спірного договору оренди – судом відхиляється не тільки з наведених вище положень законодавства щодо наслідків визнання угод недійсними, але й в силу визначення державної реєстрації, приведеної в абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, за змістом якої державна реєстрація (а також її скасування) речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням та підтвердженням державою вже існуючих відповідних фактів, а не їх створенням. В розглядуваному випадку, вказана Постанова Ворошиловського районного суду м. Донецька від 08.09.2009р. по справі №2а-2322/09 опосередковувала захист прав Третьої особо 2 на належне відображення у державному реєстрі вже існуючого внаслідок чинного судового рішення юридичного факту приналежності певного майна саме їй, а не Третій особі 1.

Враховуючи первісну неможливість набуття Позивачем жодних прав відносно об’єкту оренди від Третьої особи 1 за складеним між ними договором №1П/2007 від 23.02.2007р., Позивач за відсутністю таких прав відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України не міг вчиняти жодних угод відносно такого майна, у тому числі – всупереч ст. 761 цього Кодексу передавати в оренду Відповідача шляхом укладання спірного договору, і створювати правові наслідки за таким договором відносно чужого (державного) майна. Дійсно, у такому випадку не дотримуються вимоги чинності правочину, закріплені ч.ч.1, 2 ст. 203, що згідно ч. 1 ст. 215 цього Кодексу є безумовною підставою для визнання недійсним договору на оренду нежитлових приміщень №12А/2008 від 14.04.2008р.

Характер допущенних при укладанні спірного договору порушень діючого законодавства унеможливлює застосування положень ст.217 Цивільного кодексу України щодо недійсності лише окремих частин спірного договору, оскільки такі порушення зачіпають договір в цілому.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України спірний договір є недійсним з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ним прав та обов’язків на майбутнє припиняється.

При цьому, з урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Посилання Позивача у відзиві на зустрічний позов №8 від 11.02.2010р. (а.с.а.с. 71-73 т.2) на неможливість визнання спірного договору недійсним з моменту укладання у зв’язку із неможливістю відновити первісний стан (застосувати реституційні наслідки) в частині повернення фактичного здійсненого користування майном спростовуються приписами абз. 2 ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України, згідно яких у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, діючий Цивільний кодекс України у повній мірі врегулював питання застосування реституційних наслідків до всіх видів недійсних правочиніів, за яким відбувався майновий обіг (виконання) між сторонами, на відміну від положень Цивільного кодексу УРСР, відносно якого і була сформульована згадана Відповідачем, але не актуальна для розглядуваного спору, правова позиція Вищого арбітражного суду України у п. 3.2. Роз’яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” №02-5/111 від 12.03.1999р.

У світлі зазначених положень спірний договір з моменту його укладання не є належною підставою для набуття його сторонами згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст. ст.173,174 Господарського кодексу України взаємообумовлених прав та обов’язків, зокрема – права користуватися об’єктом оренди Відповідачем, та права отримувати грошові кошти за таке користування Позивачем.

Однак, згідно із правовою позицією Вищого господарського суду України, наведеній в абз. 3 п. 19 згадуваного Інформаційного листа від 07.04.2008р. №01-8/211, щодо імперативної визначеності законом моменту, з якого договір визнається судом недійсним, зазначений момент не підлягає обов’язковому визначені у резолютивній частині рішення.

Водночас, враховуючи, що майнових вимог про застосування реституційних наслідків за спірним договором в межах розглядуваної справи не висувалось, суд, зважаючи на правову позицію Вищого господарського суду України, викладену у п. 17 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, не вбачає за необхідне вирішувати питання про такі наслідки у цій справі.

Враховуючи висновки суду відносно зустрічного позову, первісний позов відхиляється у повному обсягу, адже за відсутністю у Позивача належного та законного статусу Орендодавця відповідного майна є неможливими і існування прав, пов’язаних із таким статусом (у тому числі – отримання орендних платежів), як об’єкту судового захисту, та порушення таких відсутніх прав з боку Відповідача.

В свою чергу, відсутність прав та факту їх порушення за будь-яких обставин унеможливлює застосування судового захисту відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України.

Дійсно, примушення Відповідача до виконання неіснуючого в силу незаконності договору оренди обов’язку за таким договором і застосуванню наслідків невиконання цього неіснуючого обов’язку прямо суперечить закріпленому ч. 1 ст. 19 Конституції України принципу побудови правопорядку, згідно якого жодна особа не може бути примушена робити те, що не передбачено законодавством, який (принцип) згідно ч.ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України застосовується і до виконання цивільних обов’язків.

Отже, підставою виникнення розглядуваного спору є хибне уявлення Позивача про наявність у нього прав відносно державного майна, безпідставно переданих у орендне користування Відповідача.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати відносяться на його рахунок, а витрати понесені Відповідачем у зв’язку із поданням зустрічного позову, підлягають компенсації за рахунок Кооперативу по наданню послуг підприємствам, організаціям і населенню „ГАРАНТ”.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 60, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволені позовних вимог Кооперативу по наданню послуг підприємствам, організаціям і населенню „ГАРАНТ”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 23187581) до Приватного підприємства „СИНАПС”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13478542) про стягнення основного боргу в розмірі 99753,38грн., нарахування від інфляції в сумі 3944,30грн. та пеню в сумі 8456,19грн.

2. Задовольнити зустрічний позов Приватного підприємства „СИНАПС”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13478542)) до Кооперативу по наданню послуг підприємствам, організаціям і населенню „ГАРАНТ”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 23187581) про визнання договору оренди № 12 А/2008 від 14.04.2008р. недійсним.

3. Визнати недійсним договір оренди № 12 А/2008 від 14.04.2008р., укладений між Кооперативом по наданню послуг підприємствам, організаціям і населенню „ГАРАНТ”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 23187581) та Приватним підприємством „СИНАПС”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13478542).

4. Стягнути з Кооперативу по наданню послуг підприємствам, організаціям і населенню „ГАРАНТ”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 23187581) на користь Приватного підприємства „СИНАПС”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13478542) витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою сторін у судовому засіданні 01.03.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення підписано 01.03.2010р.

6.Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання ним законної сили.

Суддя