Постанова № 82351984, 11.06.2019, Апеляційний суд Черкаської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2019 року

м. Черкаси

Справа № 22-ц/793/883/19провадження № 22-ц/793/883/19 категорія: 302090000

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Єльцова В.О.

суддів: Василенко Л.І., Карпенко О.В.

секретаря: Анкудінова О.І.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: ФОП ОСОБА_2 ;

представник відповідача - адвокат Навроцька Тетяна Володимирівна

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - адвоката Навроцької Тетяни Володимирівни на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 25 травня 2019 року (постановлене в приміщенні Шполянського районного суду Черкаської області під головування судді Побережної Н.П., повний текст рішення виготовлено 03 квітня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним і скасування договору оренди землі та застосування наслідків його недійсності.

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

26.05.2017 (дата згідно з штемпелем на конверті) до Шполянського районного суду поштою надійшла дана позовна заява, в якій позивач просить визнати недійсним та скасувати договір оренди землі, укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_2 , зареєстрований у Шполянському районному відділенні Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Соболівській сільській раді Шполянського району Черкаської області за № НОМЕР_1 та застосувати наслідки недійсності вказаного договору оренди землі та стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача 13383,13 грн.

Позов позивач мотивував тим, що позивач є власником земельної ділянки площею 3,01 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в адміністративних межах Соболівської сільської ради Шполянського району Черкаської області. 21.01.2004 між позивачем та СТОВ «Агроспілка» було укладено договір оренди землі строком на 5 років. 21.01.2009 строк договору оренди землі закінчився, однак СТОВ «Агроспілка» за усною згодою позивача продовжувало користуватися вказаною земельною ділянкою. У 2009 році позивач мав потребу в додаткових коштах на придбання будинку, у зв`язку з чим отримав в борг від відповідача 4000,00 грн., а взамін передав йому правовстановлюючий документ на земельну ділянку та надав у фактичне користування товариству вказану земельну ділянку без отримання орендної плати до моменту повернення позики. В жовтні 2015 року представник позивача звернувся до відповідача з наміром погасити борг та отримати назад державний акт на земельну ділянку, однак той відмовився від вказаних умов та зазначив, що земельна ділянка перебуває у нього в користуванні на підставі договору оренди землі, підписаного між сторонами та зареєстрованого згідно з вимогами чинного законодавства. Надати примірник договору відповідач відмовився. 28.03.2016 року відділ Держгеокадастру в Шполянському районі надав позивачеві копію договору оренди землі, зареєстрованого Шполянським відділом ЧРФ «Центр ДЗК» за №04107990053 від 21.10.2010, де орендодавцем вказаний позивач, а орендарем - ПП ОСОБА_2 У вказаному договорі стоїть підпис невідомої особи, оскільки позивач не підписував, не укладав та не уповноважував на укладання та підписання договору від його імені з відповідачем. Оскільки весь цей час відповідач незаконно користувався земельною ділянкою та отримував прибутки від вирощеної сільськогосподарської продукції позивач вважає, що має право на стягнення з відповідача вартості того, що було ним одержано, принаймні у розмірі орендної плати, визначеної Законами України, за період з 26.05.2014 до моменту відшкодування, а також пені у розмірі 0,01% від несплаченої суми за кожен день прострочення, що складає 13383,13 грн. Тому і звернувся до суду з даним позовом.

Позивач в подальшому зменшив позовні вимоги, так як йому було сплачено відповідачем 13885,00 грн. за користування землею за 2011-2016 роки, і збільшив позовні вимоги та просив застосувати наслідки недійсності вказаного договору оренди землі та стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача 12306,92 грн., в тому числі в рахунок відшкодування орендної плати за 2017 рік 4303,95 грн. і відшкодування моральної шкоди в розмірі 8000,00 грн.

Відповідач подав заперечення проти позову, згідно якого позов не визнав повністю. Заперечення мотивовані тим, що договір оренди землі (далі Договір) №б/н від 24.11.2009, зареєстрований 21.10.2010 у Шполянському районному відділенні Черкаської регіональної філії ДП центр ДЗК при Держкомземі України» про, що у Державному реєстрі земель вчинено запис за номером 041079900053, через що вимоги Позивача не можуть бути задоволеними, так як договір має законну реєстрацію права оренди. Позивач стверджує , що даний Договір є недійсним в зв`язку з тим, що Орендодавець його не підписував, однак позивачем не надано переконливих і безспірних доказів того, що оспорюваний договір укладено без додержання вимог ч.3 ст. 203, ст. 215 ЦК України, за відсутності волевиявлення позивача, який його не підписував та про існування якого йому взагалі не було відомо. До того ж посилання позивача що про існування договору оренди позивач не знав спростовується його письмовою заявою до відповідача, яка надіслана поштовим зв`язком та в якій вказує на дійсність договору оренди землі, та просить орендну плату за користування земельною ділянкою перерахувати на картковий рахунок ОСОБА_3 . Оспорюваний договір оренди за формою і змістом відповідає вимогам Закону України «Про оренду землі», пройшов державну реєстрацію, а тому відповідно ч. 1 ст. 210, ст. 638, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 ЗК України та ст. 18 Закону України «Про оренду землі» є укладеним з моменту його реєстрації. Законність реєстрації договору оренди землі не обмежена лише волевиявленням орендодавця на здійснення такої реєстрації, який своє волевиявлення скріпив підписом на договорі оренди землі, а відтак уклав договір. У зв`язку з недоведеністю позивачем порушення його законних прав та інтересів відповідачем, відсутні обґрунтування для стягнення компенсації за незаконне використання земельної ділянки. Таким чином, можна дійти висновку, що підстав визнавати недійсним договір оренди землі з підстав відсутності волевиявлення власника, немає, а відтак правочин між сторонами дійсний, тому відсутні умови вирішувати питання щодо стягнення компенсації за незаконне використання земельної ділянки. Щодо вимог про стягнення з відповідача орендної плати відповідач зазначив, що вважає не обґрунтованою. Так як орендна плата за період терміну дії договору, нараховувалась згідно умов договору, з якої утримувався та сплачувався податок з доходів фізичних осіб до бюджету, про що свідчить розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку (форма 1-ДФ). Оренда плата за користування земельною ділянкою не виплачувалася позивачу (орендодавцю), так як позивач не звертався до відповідача про отримання орендної плати, а відповідач не знав куди перераховувати плату, так як у орендодавця змінилася адреса проживання (реєстрація). У 2016 році із письмового звернення позивача стало відомо фактичну адресу проживання позивача, на цю адресу були направлені лист від відповідача, в якому було рекомендовано надати відповідачу реквізити банківського рахунку для перерахування орендної плати і в разі отримання орендної плати уповноваженою особою, надати у довіреності повноваження на отримання орендної плати, та були наміри зробити грошовий переказ за вказаною адресою, про що свідчить звернення до установ які надають кур`єрські послуги, та здійснюють грошові перекази, а саме: ПАТ «Укрпошта» та ТОВ «Нова пошта», про що було відмовлено. Після отримання від позивача копії довіреності із вказаним пунктом «щодо уповноваження представника на отримання орендної плати», та отримання діючих реквізитів банківського рахунку, кошти були перераховані за вказаними даними.

25.03.2019 року представник позивача ОСОБА_4 подала заяву про залишення без розгляду позовну вимогу ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності договору оренди землі та стягнення із ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової суми в розмірі 12303,95 грн., в тому числі відшкодування орендної плати за 2017 рік в розмірі 4303,95 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 8000грн.

Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 25.03.2019 року позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним і скасування договору оренди землі та застосування наслідків його недійсності в частині застосування наслідків недійсності договору оренди та стягнення грошових коштів залишено без розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 25.03.2019 року позов задоволено в повному обсязі.

Визнано недійсним та скасовано договір оренди землі від 21.10.2010, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , зареєстрований у Шполянському районному відділенні Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Соболівській сільській раді Шполянського району Черкаської області 21.10.2010 за №0410799000353.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень).

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у даній справі істотне значення має встановлення наявності чи відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення оспорюваного правочину із ПП ОСОБА_2 , належність їй підпису який стоїть у договорі оренди землі, який зареєстрований у Шполянському районному відділенні Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.10.2010 за №041079900053.

Суд критично оцінив твердження відповідача про відсутність оригіналу договору оренди землі через його втрату.

Судом зазначено, що оскільки відповідач ухилився від надання оригіналу договору оренди землі, тому на підставі ст.109 ЦПК України позивач довів факт того, що підпис в графі «Орендодавець» від імені ОСОБА_1 в оспорюваному договорі оренди землі вчинено не нею самою, а іншою особою.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку доведеним той факт, що підпис від імені Орендодавця – ОСОБА_1 , в договорі оренди землі № 041079900053 від 21.10.2010, укладений між ФОП ОСОБА_2 , та гр. ОСОБА_1 , вчинений не нею, а іншою особою.

Отже, позивачем спростовано наявність у нього волевиявлення на укладення даного договору оренди землі, а тому наявні підстави для визнання недійсним зазначеного договору оренди землі на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У травні 2019 року представник ФОП ОСОБА_2 - адвокат Навроцька Тетяна Володимирівна подала до Апеляційного суду Черкаської області апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 25 березня 2019 року скасувати повністю, посилаючись на те, що судове рішення не відповідає ст. 263 ЦПК України, суд 1 інстанції неправильно визначив характер правовідносин між сторонами, неповно і не всебічно дослідив матеріали справи та не надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю, стягнути на користь ФОП ОСОБА_2 з ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 960,00 грн.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом 1 інстанції визнаючи договір оренди земельної ділянки недійсним не досліджено і не встановлено, чи дійсно у даному випадку порушено право Позивача, чи забезпечує реальний захист прав Позивача обраний ним спосіб захисту та у судовому рішенні відповідні вимоги не викладено.

Крім того, суд 1 інстанції не надав належної оцінки тому, що позовна заява була подана до суду через 7 років після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки. Факту, який доводить, що Позивач не знав про порушення свого цивільного права недостатньо, він повинен також довести, що й не міг дізнатися про це. Суд 1 інстанції в своєму рішенні не надав належну оцінку поданим Відповідачем доказам, яких випливає про обізнаність Позивача в укладенні договору оренди землі і фактичного пропуску строку позовної давності.

Також, судом 1 інстанції не було надано належну оцінку тому, що дії Позивача свідчать про усвідомлення та підтвердження факту укладеного договору оренди землі, що вбачається із його заяви до Відповідача 31.03.2016 року та розписки від 04.09.2008 року про отримання орендної плати. Подальше звернення до суду з позовною заявою 26.05.2017 року (через 8 років після підписання договору) про визнання недійсним договору оренди землі №041079900053 від 21.10.2010 року суперечить попередній поведінці Позивача (в тому числі і подача заяви від 12.09.2017р. про надання інших реквізитів довіреною особою для отримання орендної плати, отримання орендної плати 20.09.2017 року вже під час розгляду позовної заяви) і є недобросовісною.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах від 17 травня 2019 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах від 27 травня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про її розгляд але без виклику сторін в судове засідання.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

У суді встановлено, що ОСОБА_1 на підставі розпорядження Шполянської райдержадміністрації №658 від 12.12.2003 є власником земельної ділянки площею 3,01 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах Соболівської сільської ради Шполянського району Черкаської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 21.01.2004 року, виданим Шполянською районною державною адміністрацією (Т.1 а.с.9).

21.01.2004 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та СТОВ «Агроспілка», як орендарем, було укладено договір оренди землі, згідно з яким орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в адміністративних межах Соболівської сільської ради Шполянського району Черкаської області, загальною площею 3,01 га. Договір укладено строком на 5 років. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 465,18 грн. до 31 грудня кожного року (Т.1 а.с. 10-11).

ОСОБА_1 як орендодавець та ПП ОСОБА_2 як орендар уклали договір оренди землі, згідно з яким орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в адміністративних межах Соболівської сільської ради Шполянського району Черкаської області, загальною площею 3,01 га. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 51480,00 грн. Договір укладено строком на 49 років. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 1544 грн. з 01 січня до 31 грудня кожного року Договір зареєстрований у Шполянському районному відділенні Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.10.2010 за №041079900053. (Т.1 а.с.13-15).

Згідно акту приймання - передачі земельної ділянки в оренду від 24.11.2009 року, підписаного сторонами, Орендодавець ОСОБА_1 передає, а орендар - приватний підприємець ОСОБА_2 приймає в оренду земельну ділянку розміром 3,01 гектара, яка розміщена в адмінмежах Соболівської сільської ради, знаходиться не орана, і придатна для вирощування сільськогосподарських культур. Місце знаходження земельної ділянки сторонам відоме (Т.1 а.с.64).

За даними запису № 53, розділу 4 книги записів державної реєстрації договорів оренди землі Том 1, дата відкриття 23.03.2005 року, дата закриття 15.12.2010, розділ книги 4АА 005229 Шполянського відділу ЧРФ ДП «Центр ДЗК», за номером 041079900053 від 21.10.2010 року, внесено запис Орендодавець ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , орендар ПП ОСОБА_2 , с . Соболівка, 2318405618, місце розташування та кадастровий номер - с. Соболівка сільська рада 7125787200: НОМЕР_3 , розмір 3,01 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, термін договору оренди 49 (сорок дев`ять) років, запис внесла ОСОБА_4 (Т.1 а.с.124).

З метою перевірки обґрунтованості доводів осіб, які беруть участь в справі, за клопотанням сторони позивача, ухвалами Шполянського районного суду Черкаської області від 26.04.2018 року та 11.12.2018 року були призначені судові почеркознавчі експертизи.

У зв`язку з відсутністю оригіналу спірного договору, судом з метою забезпечення можливості проведення експертизи витребовувався оригінал вказаного договору у ФОП ОСОБА_2 та у відділі у Шполянському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, про що були винесені ухвали від 12.12.2017року, 27.06.2018 року, 05.10.2018 року.

Однак, представник відповідача за дорученням своїм листом від 20.07.2018 року б/н повідомив, що договір втрачений, наявна лише копія договору ( Т .1 а.с.178-179).

Відділом у Шполянському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області було надано копію договору оренди землі, оригінал договору у відділі також відсутній.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - адвоката Навроцької Тетяни Володимирівни не підлягає до задоволення.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду 1 інстанції відповідає.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про оренду землі», укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

П.8 Постанови Пленуму №9 Верховного Суду України від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Згідно з розділом 8 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.01.2017 «Аналіз окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» суди, встановивши, що спірний договір, який за формою і змістом відповідає вимогам закону, але експертизою підтверджено, що одна із сторін його не підписувала, мають виходити з того, що такий договір є вчиненим. У цьому випадку п. 8 ППВСУ № 9 про невчинення чи неукладення договору не застосовується. Зазначене вище є підставою для визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК у зв`язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

Верховний Суд України, у постанові від 18.12.2013 за №6- 127цс13, дійшов до висновку, що вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

У даній справі істотне значення має встановлення наявності чи відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення оспорюваного правочину із ПП ОСОБА_2 , належність їй підпису, який стоїть у договорі оренди землі, зареєстрованому у Шполянському районному відділенні Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.10.2010 за №041079900053.

За даними запису № 53, розділу 4 книги записів державної реєстрації договорів оренди землі Том 1, дата відкриття 23.03.2005 року, дата закриття 15.12.2010, розділ книги 4АА 005229 Шполянського відділу ЧРФ ДП «Центр ДЗК», за номером 041079900053 від 21.10.2010 року, внесено запис Орендодавець ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , орендар ПП ОСОБА_2 , с . Соболівка, 2318405618, місце розташування та кадастровий номер - с. Соболівка сільська рада 7125787200: НОМЕР_3 , розмір 3,01 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, термін договору оренди 49 (сорок дев`ять) років, запис внесла ОСОБА_4 (Т.1 а.с.124).

З метою перевірки обґрунтованості доводів осіб, які беруть участь в справі, за клопотанням сторони позивача, ухвалами Шполянського районного суду Черкаської області від 26.04.2018 року та 11.12.2018 року були призначені судові почеркознавчі експертизи.

У зв`язку з відсутністю оригіналу спірного договору, судом з метою забезпечення можливості проведення експертизи витребовувався оригінал вказаного договору у ФОП ОСОБА_2 та у відділі у Шполянському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, про що були винесені ухвали від 12.12.2017року, 27.06.2018 року, 05.10.2018 року.

Однак, представник відповідача за дорученням своїм листом від 20.07.2018 року б/н повідомив, що договір втрачений, наявна лише копія договору ( Т .1 а.с.178-179).

Відділом у Шполянському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області було надано копію договору оренди землі, оригінал договору у відділі також відсутній.

Згідно ч.1 ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

За змістом ст.110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як стверджує позивач, вказаний договір оренди вона самостійно з ФОП ОСОБА_2 не укладала, даний правочин не відповідає її внутрішній волі.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, встановлюючи обставини по справі, взяв до уваги вищезазначені факти та в сукупності з наданими сторонами доказами оцінив їх під час постановлення своїх висновків.

Враховуючи викладене, суд 1 інстанції вірно дійшов висновку, що позивачем спростовано наявність у нього волевиявлення на укладення даного договору оренди землі, а тому наявні підстави для визнання недійсним зазначеного договору оренди землі на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону.

В апеляційній скарзі представник позивача адвокат Навроцька Т.В. зазначає, що суд 1 інстанції не надав належної оцінки тому, що позовна заява була подана до суду через 7 років після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки. Факту, який доводить, що Позивач не знав про порушення свого цивільного права недостатньо, він повинен також довести, що й не міг дізнатися про це. Таким чином, оскільки суд не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлене у справі рішення суду першої інстанції підлягає скасування.

Нормою ч.3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми ч.3 ст. 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише за наявністю про це заяви сторони. Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не заявлялося клопотання про застосування строку позовної давності.

Верховний Суд України у постановах від 24.06.2015 № 6-738цс15, від 18.03.2015 № 6-25цс15 дійшов висновку, що без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони. Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Так, заява про застосування позовної давності може бути подана лише під час розгляду справи в суді першої інстанції (постанова ВСУ від 11.02.2015 № 6-246цс14).

Заява про застосування позовної давності може бути також розглянута в апеляційному суді, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції (постанова ВСУ від 11.02.2015 № 6-246цс14).

Таким чином, доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що суд 1 інстанції не надав належної оцінки тому, що позовна заява була подана до суду через 7 років після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки та не застосував строк позовної давності, є безпідставними з огляду на те, що відповідачем під час розгляду справи в суді 1 інстанції до ухвалення судового рішення не звертався з заявою про застосування строку позовної давності.

Також, доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що дії позивача свідчать про усвідомлення та підтвердження факту укладеного договору оренди землі, що вбачається із його заяви до відповідача 31.03.2016 року та розписки від 04.09.2008 року про отримання орендної плати, є помилковими. Оскільки, згідно з п.7 постанови Пленуму ВСУ, виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, не має значення для визнання правочину недійсним. Факт отримання позивачем плати за користування землею не може свідчити про погодження з умовами укладеного раніше договору, не спростовує висновку суду про недійсність договору і не створює для нього правових наслідків. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України (постанова від 22.04.2015р. - справа №6-48цс15).

В частині вирішення питання розподілу судових витрат судове рішення також є правильним, відповідає вимогам ст. 141 ЦПК України та принципу пропорційності розподілу в рівних частинах при частковому задоволенні позову.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до невірного вирішення спору, що, відповідно, є підставою для його скасування, з огляду на викладене, є безпідставними.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Черкаської області, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - адвоката Навроцької Тетяни Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 25 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним і скасування договору оренди землі та застосування наслідків його недійсності залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий

Судді