Рішення № 82347226, 11.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/215

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 червня 2019 року № 640/3711/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Київський обласний військовий комісаріат,

Закарпатський обласний військовий комісаріат

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Міністерства оборони України (надалі - відповідач), адреса: 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Київський обласний військовий комісаріат (надалі - третя особа 1), адреса: 03113, місто Київ, провулок Артилерійський, будинок 5в, Закарпатський обласний військовий комісаріат (надалі - третя особа 2), адреса: 88009, місто Ужгород, вулиця Бородіна, будинок 22, у якій просить суд:

- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку з настанням інвалідності, внаслідок поранення (контузії), пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити в місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду, одноразову грошову допомогу Гимбі Володимиру Михайловичу, у зв`язку з настанням інвалідності, внаслідок поранення (контузії), пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму;

- у разі необхідності вийти за межі позовних вимог з метою захисту порушених прав позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він проходив військову службу в Збройних Силах, з якої був звільнений у березні 1989 року та під час проходження якої отримав поранення, контузію, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні й в країнах де велись бойові дії.

05 лютого 2014 року, як зазначає позивач, йому встановлена ІІІ група інвалідності довічно, внаслідок поранення, контузії отриманих при виконанні обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

У зв`язку з чим позивач звернувся до Міністерства оборони України через Закарпатський обласний військовий комісаріат з заявою та необхідним переліком документів про виплату одноразової грошової допомоги, проте, листом Міністерства оборони України у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги відмовлено.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що днем встановлення інвалідності вважається дата проходження громадянином первинного огляду МСЕК, проте, позивачем не зазначено коли йому встановлено групу інвалідності вперше, а лише зазначено, що йому під час огляду МСЕК встановлено ІІІ групу інвалідності, також не надано копію довідки про встановлення інвалідності вперше.

Тобто, за доводами представника відповідача, з позовної заяви та додатків до неї неможливо визначити коли виникло право у позивача на отримання одноразової грошової допомоги та яку норму потрібно застосовувати в спірних правовідносинах.

Крім того, представник відповідача послався й на те, що позивачем пропущено строк для звернення з заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

У відзиві на позовну заяву також представник відповідача вказує, що Департамент фінансів Міністерства оборони України своїм листом повідомив позивача про те, що останньому необхідно звернутися у встановленому порядку до обласного військового комісаріату за місцем проживання, оскільки відомостей, наведених у листі, для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги недостатньо.

В той же час, представник відповідача зазначає й про те, що у відповідача є сумніви щодо застосування до позивача положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Враховуючи викладені вище обставини, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник третьої особи 2 у письмових поясненнях на позовну заяву послався на те, що 08 жовтня 2018 року позивач звернувся до Закарпатського обласного військового комісаріату з заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до якої було додано копію паспорта, копію картки фізичної особи-платника податків, копію висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 10 грудня 2010 року №172, довідка МСЕК від 05 лютого 2014 року серія АВ №462298, копія посвідчення, копія військового квитка.

У письмових поясненнях представник третьої особи 2 також зазначив, що відповідно до довідки МСЕК 05 лютого 2014 року є датою повторного огляду інваліда, тобто з цієї довідки, як зазначає представник третьої особи 2, неможливо зробити висновок про те, коли саме, первинно позивачу встановлена інвалідність, а відтак і визначити день виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.

Встановивши неможливість визначення права позивача щодо відпрацювання висновку військового комісаріату про можливість призначення одноразової грошової допомоги на підставі документів, наданих як додатки до заяви позивача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, Закарпатський обласний військовий комісаріат у листі від 08 листопада 2018 року №6624 повідомив про це позивача та повернув документи останньому на доопрацювання.

Копія ухвали суду про відкриття провадження у справі направлена на адресу третьої особи 1 та отримана уповноваженою особою останнього, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Станом на день ухвалення рішення, третя особа 1 письмових пояснень не надала з невідомих суду причин.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного судочинства України від 10 травня 2019 року залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Закарпатський обласний військовий комісаріат та витребувано додаткові докази у справі.

Крім того, суд зазначає, що представник відповідача у відзиві на позовну заяву просив розгляд справи здійснювати у загальному судовому провадженні з повідомленням сторін.

З цього приводу, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

У відповідності до пункту 20 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

При цьому, згідно з положеннями частини 6 цієї ж статті, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, зокрема, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеn v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

За таких підстав та з урахуванням того, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін, а також враховуючи, що бажання сторони у справі викласти під час проведення судового засідання свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників, будь - яких інших достатніх причин, з яких вбачається необхідність розгляду справи в судовому засіданні представником відповідача не наведено, суд при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі, а також в подальшому під час розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника відповідача в частині розгляду даної адміністративної справи в судовому засіданні за його участю та призначення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

08 жовтня 2018 року Закарпатським обласним військовим комісаріатом за вх. № 7530 зареєстрована заява ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю від 26 вересня 2018 року, до якої було додано: копія паспорта, копія картки фізичної особи-платника податків, копія висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 10 грудня 2010 року №172, довідка МСЕК від 05 лютого 2014 року серії 10ААБ№462298, копії посвідчень, копія військового квитка (Т.1, арк. 16).

У відповідності до наданої суду копії довідки до акта МСЕК серії 10 ААА№078189, позивачу 08 лютого 2011 року вперше встановлено ІІІ групу інвалідності, причина інвалідності зазначена, як «поранення, контузія, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії» (Т.1, арк. 47).

Відповідно до наданої суду копії довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ №462298 позивачу при повторному огляді 09 грудня 2014 року встановлена ІІІ група інвалідності безтерміново, причина інвалідності зазначена, як «поранення, контузія, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії» (Т.1, арк. 14).

У відповідності до копії акта судово-медичного обстеження №172 від 10 грудня 2010 року, судово-медичний експерт на підставі наданих йому даних судово-медичного обстеження Гимби Володимира Михайловича з врахуванням даних консультації обласних спеціалістів, відповідно з питаннями, поставленими на вирішення експертизи, прийшов до заключення, що на момент проведення судово-медичного обстеження у ОСОБА_1 мали місце тілесні ушкодження у вигляді рубців чолової ділянки по центру, перенісся, скулової області справа, правої бокової поверхні шиї, тильної поверхні лівої кісті, тильної поверхні першого пальця правої кисті, передньої поверхні нижньої третини лівого стегна. Клінічно лікарями рентгенологом і невропатологом у нього встановлено: наслідки перенесеної ЗЧМТ (1989 року) у вигляді після травматичного церебрального арахноїду з порушенням ліквородинаміки, лікворо-гіпертензивними кризами, гемісиндром. Вище вказані тілесні ушкодження можуть являтися наслідками перенесених осколкових поранень і ЗЧМТ під час проходження військової служби в Афганістані у 1989 році ( Т .1, арк. 18-19).

З копії свідоцтва хвороби вбачається, що позивачу встановлено діагноз: наслідки перенесеної ЗЧМТ (1989 рік) у виді постравматичного арахноїду з надмірним порушенням ліквородинаміки (Т.1, арк.15).

Згідно з наданою копією листа Закарпатського обласного військового комісаріату від 08 листопада 2018 року №6624 ОСОБА_1 повідомлено про те, що оскільки останнім не надано всі документи та не представлені їх оригінали, відсутні підстави для подання висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів, а документи повернуті на доопрацювання (Т.1, арк. 53).

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався й до Міністерства оборони України зі зверненням, на яке Департаментом фінансів Міністерства оборони України було надано відповідь від 19 листопада 2018 року №0290/Г-1713/904, в якій рекомендовано позивачу звернутися до військового комісаріату за місцем проживання для отримання більш детальних роз`яснень з питання наявності права щодо призначення одноразової грошової допомоги, а військовому комісару Київського обласного військового комісаріату доручено запросити заявника на прийом та надати такі роз`яснення (Т.1, арк. 18).

Вважаючи протиправною відмову відповідача у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, останній звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (надалі - Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ).

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 №2011-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

У частині 2 статті 16 цього Закону визначенні у яких випадках та якій категорії військовослужбовців призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Відповідно до частини 2 статті 16-2 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб.

У відповідності до частин 8, 9 статті 16-3 вказаного Закону особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з нормами Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (надалі - Порядок №975 - в редакції, що діяла на момент звернення позивача з приводу виплати допомоги), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

В той же час, суд зазначає, що на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, в даному випадку, інвалідність позивачу вперше встановлена 28 листопада 2011 року, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІІ інвалідності, а саме Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» №328 від 3 листопада 2006 року, яка діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, (надалі також - Закон №2011-ХІІ), Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (надалі - Порядок №499).

У пунктах 3 та 4 Порядку №499 визначено перелік документів, який має подати особа, якій виплачується одноразова грошова допомога у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності, за місцем проходження служби (зборів) або до військомату (далі - уповноважений орган).

При цьому, пунктом 7 Порядку №499 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку.

Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу.

Аналогічні положення в частині порядку подання керівником уповноваженого органу висновку розпорядникові бюджетних коштів щодо можливості виплати одноразової грошового допомоги міститься й у пункті 13 Порядку №975.

Наведене свідчить, що звертаючись до Закарпатського обласного військового комісаріату Гимба В.М. діяв у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Між тим, судом встановлено, що Закарпатський обласний військовий комісаріат в порушення вимог пункту 7 Порядку №499 та пункту 13 Порядку № 975 не подав розпорядникові бюджетних коштів у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів ОСОБА_1. висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги разом з необхідним пакетом документів, що свідчить про протиправність дій третьої особи 2 в цій частині.

При цьому, суд зауважує, що в даному випадку застосовуються як положення Порядку №499, так і положення Порядку №975, оскільки на момент звернення позивача до Закарпатського обласного військового комісаріату, останній не мав можливості встановити дату первинного встановлення позивачу інвалідності через відсутність таких відомостей у доданих до заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

В той же час, суд зазначає, що ОСОБА_1 звертався до Міністерства оборони України саме зі зверненням в порядку Закону України «Про звернення громадян» щодо надання роз`яснень про порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, а не з заявою про призначення та виплату такої допомоги. Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені судом обставини в цій частині, позивачем суду не надано, а тому суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що відповідачем було відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, оскільки такі твердження не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної адміністративної справи по суті.

Таким чином, судом встановлено та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, у тому числі, письмовими поясненнями представника третьої особи 2 в тій частині, що документи позивача були повернуті останньому на доопрацювання, тобто питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України не вирішувалось у порядок та спосіб, визначені законодавством України, у зв`язку з не направленням Закарпатським обласним військовим комісаріатом відповідного висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги разом із заявою та необхідним пакетом документів позивача, а тому позовні вимоги до Міністерства оборони України є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а також враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова