Рішення № 82343863, 11.06.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 червня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1646/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправного рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

12 квітня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач) з такими вимогами:

-визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позичу викладене в рішенні від 09.10.2018;

-визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії протиправною;

-зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що право громадян України, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат однозначно встановлено - рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009, яким були визнані неконституційними положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон. Водночас в Україні склалася негативна тенденція, коли органи Пенсійного фонду України відмовляють у призначенні виплати пенсії громадянам України, що постійно проживають за кордоном. Причина відмов - відсутність укладених міжнародно-правових угод між Україною та країною постійного проживання українця щодо пенсійного забезпечення. З метою реалізувати своє право на призначення пенсії. 29 вересня 2017 року представник Позивачки, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подала безпосередньо до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області особисту заяву Позивачки про поновлення пенсії, нотаріально посвідчену та апостильовану. Заява Позивачки була прийнята Відповідачем разом із усіма необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчення копій. Проте, 09.10.2017 представником позивача отримано відмову Відповідача №16201/02-21 від 04.10.2017 у поновленні пенсії Позивачці на підставі того, що Позивачем, нібито, не була дотримана вимога щодо особистого звернення за призначенням пенсії, та що буцім-то особиста заява Позивачки, підписана нею особисто перед нотаріусом, нотаріально посвідчена та легалізована печаткою апостиль, не є особистим зверненням Позивачки і тому, на його думку, відсутні правові підстави для призначення Позивачці пенсії за віком; та що Позивачем нібито не надано належним чином завірені копії документів.

Вищезазначену відмову, Позивачем оскаржено до суду та рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року у справі № 812/1069/18, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року, відповідача зобов`язано повторно розглянути заяву Позивачки від 04 вересня 2017 року про поновлення пенсії.

Проте, відповідач своїм рішенням від 09.10.2018 за № 2018 знову відмовив в поновленні пенсії.

З посиланням на норми статті 46 Конституції України, пункту 1 частини першої статті 8, частину четверту статті 24, частину першу статті 26, статті 35, 44, 46, 49 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, статтю 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, представник позивача вважає відмову відповідача у поновленні виплати пенсії позивачу протиправною та зазначає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 17.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін) (Том 1 арк.спр. 1-2).

Ухвалою суду від 11.06.2019 залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області в частині зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 по 28.09.2017 у зв`язку з пропуском строку звернення з позовом до суду.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, про що подав відзив на адміністративний позов (Том. 2 арк. спр. 2-6), у якому зазначив, що ОСОБА_2 на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку не перебуває та ніколи не перебувала.

02.11.2017 на адресу УПФУ в м. Сєвєродонецьку надійшов лист Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 25.10.2017 № 14962/св-11, до якого було додане звернення ОСОБА_3 . Меламеда та копії документів, доданих до його звернення, а саме: копія довіреності, копія паспорта на ім`я позивача (дійсний до 31.07.2012), копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера на ім`я позивача, копія посвідчення № 129278 копія заяви ОСОБА_2 про поновлення пенсії.

Листом від 10.11.2017 № 279/1/Я-8 на звернення позивача відповідач надав роз`яснення В. Меламеду про необхідність надання певних документів.

Також, відповідач зазначає, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 у справі № 812/1069/18 зобов`язано управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянути заяву позивача від 04.09.2017 про призначення/перерахунок пенсії. На виконання цього рішення суду, управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області розглянуло заяву позивача про призначення пенсії від 04.09.2017 та прийняло рішення від 09.10.2018 № 2018 про відмову в поновленні пенсії з огляду на те, що заявник не звернувся до управління особисто; заявником не надано оригіналу паспорту або іншого документу, що засвідчує його вік; заявником не надано документу, який посвідчує його особу на території України (паспорту громадянина України); неможливо встановити факт відсутності іноземного громадянства; заявником не підтверджено факт відсутності отримання пенсії в державі проживання; заявник звернувся через представника за довіреністю до органу, що призначає пенсію, в якому ніколи не перебувала на обліку; в управлінні відсутня пенсійна справа заявника та будь-які документи щодо призначення їй пенсії, оскільки пенсія йому в управлінні не призначалась, виплата її не припинялась; заявником не надано будь-якого документа про місце фактичного проживання в межах України, що унеможливлює виплату пенсії навіть при наявності всіх підстав для її поновлення; відсутній законодавчо встановлений механізм призначення (перерахунку, поновлення) та виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають в державах, з якими не укладено міжнародних договорів щодо пенсійного забезпечення (зокрема, Ізраїль); норми статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування по те, що право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України на цей час неконституційними не визнані.

Крім того, відповідач посилається, що позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення до суду, а клопотання про поновлення строку не подано.

Вимоги про призначення пенсії у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, а також про компенсацію втрати частини доходів відповідач так само вважає безпідставними.

На підставі викладеного відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

17.05.2019 за вх. № 27083/2019 представником позивача подано відповідь на відзив відповідача (Том 2 арк. спр.87- 117), в якій представник позивача посилається на обставини, викладені в позовній заяві.

10.06.2019 за вх. 31352 відповідачем надано пояснення, в якому зазначено, що в тексті рішення УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 09.10.2018 № 2018 допущено описку, а саме: зазначено, що повторно розглянуто заяву ОСОБА_2 про поновлення виплати раніше призначеної пенсії від 04.07.2017, замість вірної дати заяви від 04.09.2017. Відповідачем виправлено описку в рішенні від 09.10.2018 № 2018 та зазначено, що повторно розглянуто заяву ОСОБА_2 від 04.09.2017 про поновлення виплати раніше призначеної пенсії та прийнято рішення про відмову ОСОБА_2 в поновлені пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за заявою від 04.09.2017. (Том. 2 арк.спр. 172-178)

У судове засідання позивач та представник позивача не прибули, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали (Том 2 арк.спр. 161-162, 179).

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (Том 2 арк.спр. 161).

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про можливість розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши письмові докази, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-76 КАС України, суд встановив таке.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю та 27.07.2009 прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданим 31.07.2002 органом 1200 з терміном дії до 31.07.2022 (Том 1 арк. спр. 62-78).

Відповідно до листа Департаменту пенсійного забезпечення від 25.10.2017 № 14962/СВ11 та звернення представника позивача б/н та б/д до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю позивач мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 (Том. 1 арк. спр. 136).

Копією трудової книжки позивача підтверджується, що з 11.08.2000 Жовтневим УСЗН позивачу призначена пенсія (Том. 1 арк. спр. 81-94).

Вказану обставину підтверджено й копією пенсійного посвідчення позивача № НОМЕР_2 , виданого 29.08.2000 Жовтневим УСЗН м. Луганська (Том. 1 арк. спр. 80).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року у справ 812/1069/18, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про зобов`язання провести поновлення та виплату пенсії за віком задоволено частково та зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 04 вересня 2017 року про призначення/перерахунок пенсії (Том 2 арк.спр. 146-153).

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018 у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про зобов`язання вчинити дії (Том 2 арк.спр. 154).

Рішенням від 09.10.2018 № 2018 управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області відмовлено у поновлені пенсії за віком ОСОБА_2 за заявою від 04.09.2017 (Том. 1 арк.спр. 161-165, Том 2 арк.спр. 174-178)

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Пунктом 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, зазначив, що право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року у справі № 812/1069/18, яке набрало законної сили 26 вересня 2018 року, встановлено, що позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії. Підстави для поновлення конституційного права на виплату пенсії виникли після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009.

Однак, суд зазначає, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону . З цього часу відповідач був зобов`язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Проте, наявність обов`язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та невідновлення виплати пенсії позивачу, останній повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.

Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

В даному випадку позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду в м. Сєвєродонецьку Луганської області лише 29 вересня 2017 року із заявою про поновлення пенсії від 04 вересня 2017 року (Том 2 арк.спр. 20, 22).

Отже, саме з 29 вересня 2017 року у відповідача виник обов`язок щодо поновлення раніше призначеної позивачу пенсії.

Щодо доводів відповідача, що позивачем не подано заяву про відновлення виплати пенсії особисто або така заява надійшла не особисто від законного представника позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління пенсійного Фонду України, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Отже, вказаним Порядком передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Суд звертає увагу, що до відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності, що підтверджується переліком до заяви.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 441/1239/17 адміністративне провадження №К/9901/16361/18.

Щодо посилань відповідача на те, що заявником не надано оригіналу паспорту або іншого документу, що засвідчує його вік; заявником не надано документу, який посвідчує його особу на території України (паспорту громадянина України) суд вважає їх безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що представником позивача подано до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області 29 вересня 2017 року оригінал апостильованої заяви позивача від 04.09.2017 про призначення/перерахунок пенсії та належним чином засвідчені копії довіреності на представництво, паспорта позивача, ІПН, пенсійного посвідчення (том 2 арк. спр. 10-20).

Доводи відповідача про те, що Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області є неналежним органом для поновлення виплати пенсії позивачу через те, що ОСОБА_2 ніколи не перебувала на обліку у вказаному управлінні суд також вважає необґрунтованими, оскільки листом від 25.10.2017 Пенсійним фондом України направлено звернення ОСОБА_2 про поновлення виплати пенсії для розгляду по суті саме до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (том 2 арк. спр. 8).

Отже, Пенсійним фондом України, який є центральним органом виконавчої влади, основними завданнями якого є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення, призначення (перерахунок) пенсій, визначено, що, оскільки ОСОБА_2 до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю проживала у м. Луганську, яке на даний час знаходиться на непідконтрольній українській владі території, належним органом щодо розгляду заяви про поновлення виплати пенсії є саме Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області.

Водночас, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині проведення індексації пенсії, проведення перерахунку пенсії та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, та вважає їх передчасними, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право (можливе) на отримання компенсації, індексації та перерахунку пенсії при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 522/535/17 (адміністративне провадження К/9901/964/18, К/9901/969/18).

Щодо посилань відповідача на неможливість визначення розміру пенсії позивачу суд виходить з такого.

Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Таким чином, саме на відповідача Законом покладено обов`язок щодо визначення її розміру. Крім того, позивачем подано до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області належним чином завірену копію трудової книжки (том 1 арк. спр. 81-94).

Твердження відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду судом вважаються необґрунтованими, з підстав викладених в ухвалі суду від 17 квітня 2019 року.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статі 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправного рішення та зобов`язання вчинити певні дії - підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн (Том.1 арк. спр. 3).

Оскільки позов задовольняється частково, відповідно до приписів частини третьої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 384,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 5 - 9, 44, 73-77, 79, 94, 139, 241 246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправного рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 09 жовтня 2018 року № 2018 про відмову в поновлені пенсії ОСОБА_2 за заявою від 04 вересня 2017 року.

Зобов`язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) поновити виплату пенсії ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) з 29 вересня 2017 року відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відмовити.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати позивачу пенсії за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на користь позивача судовий збір у сумі 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні 20 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива