Рішення № 82342433, 12.06.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року Справа № 160/3236/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М., одноособово розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, в якому позивач просить: - визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначені та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975; - скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №3 від 11.01.2019, в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням III групи інвалідності; - зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 288150,00 грн. як військовослужбовцю, який отримав третю групу інвалідності внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов`язків військової служби згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та надіслати таке рішення до уповноваженого органу для видання наказу та здійснення виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги; - на підставі статті 382 КАС України зобов`язати відповідача подати у строк 15 робочих днів звіт про виконання судового рішення, за наслідками розгляду звіту або в разі неподання такого звіту встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника відповідача штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що у нього з 25.04.2016 виникло право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок виконання ним обов`язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, та інших нормативно-правових актів у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності. Як встановлено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2019 у справі №826/8941/18, позивач 22.08.2016 звернувся з до Дніпропетровського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням III групи інвалідності. Листом від 30.11.2017 № 7/13754/7 Дніпропетровський обласний військовий комісаріат рекомендував позивачу звернутися з даним питанням до Новокодацького районного військового комісаріату. 20.04.2018 позивач звернувся до Міністерства оборони України, Дніпропетровського обласного військового комісаріату, Новокодацького районного військового комісаріату з заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осібна дату встановлення III групи інвалідності відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Листом від 27.04.2018 № 11093/7 Дніпропетровський обласний військовий комісаріат повідомив позивача про необхідність прибуття до військового комісаріату особисто для оформлення відповідного пакету документів. Листом від 15.05.2018 № 116/14/5/592 Міністерство оборони України повідомило позивача про необхідність його звернення особисто до Дніпропетровського обласного військового комісаріату з визначеним Постановою КМ України № 975 пакетом документів. Рішеннями адміністративних судів у вищезгаданій справі №826/8941/18 позовні вимоги частково задоволені, суд вирішив визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не вирішення питання з приводу призначення виплати (або відмови у такій виплаті) позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до Зажену України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і зобов`язав Міністерство оборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання щодо виплати (або відмову у виплаті) позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням III групи інвалідності після звільнення з військової служби, з урахуванням висновків даного рішення суду. Дніпропетровський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки листом від 18.02.2019 №7/10370/7, отриманим позивачем лише наприкінці березня 2019 року, повідомив, що згідно з протоколом №3 від 11.01.2019 Міністерство оборони відмовило у призначенні грошової допомоги позивачу; до повідомлення додана виписка з протоколу. Саме зазначена відмова і з предметом оскарження в цьому позові. За змістом виписки з протоколу №3 від 11.01.2019 відповідач відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що позивач не подав документ, що свідчить про причини та обставини поранення. З урахуванням наявних документів позивач вважає дії Міністерства оборони України з відмови у призначенні грошової виплати неправомірними

Ухвалою суду Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У вищевказаній ухвалі встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Ухвала суду від 12.04.2019 року отримана відповідачем 23 квітня 2019 року.

Станом на 12 червня 2019 року відповідач правом на подачу відзиву на адміністративний позов не скористався.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 08.08.2016р. ОСОБА_1 є пенсіонером, з видом пенсії: по інвалідності.

Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії № 394387 від 02.06.2016р. та виписки з акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 02.06.2016р. (форма № 157-1/о) ОСОБА_1 з 25.04.2016р. встановлена ІІІ група інвалідності. Причиною інвалідності є поранення, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Те, що причиною інвалідності є поранення, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, підтверджується також наявним в матеріалах справи Витягом з протоколу засідання Військово-лікарської комісії (протокол № 127 від 06.04.2016р.) та висновком спеціаліста судово-медичного експерта № 71і.

Відповідно до довідки Ленінського військового комісаріата м. Дніпропетровська № 114/4 від 23.06.2016р. та військового квитка НОМЕР_4 ОСОБА_1 з 11.11.1984р. по 15.11.1986р. проходив військову службу в Збройних силах.

А відповідно до довідки Ленінського військового комісаріата м. Дніпропетровська № 120 від 16.06.2016р. ОСОБА_1 з 04.04.1985р. по 08.04.1986р. проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій в республіці Афганістан.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 вересня 2018 року по справі №826/8941/18 визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо не вирішення питання з приводу призначення виплати (або відмови у такій виплаті) відмови ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов`язано Міністерство оборони України (адреса, 03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект 6, ЄДРПОУ 00034022) прийняти рішення за результатами розгляду питання щодо виплати (або відмову у виплаті) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності після звільнення з військової служби, з урахуванням висновків даного рішення суду. В задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва по справі №826/8941/18 набрало законної сили 07 лютого 2019 року.

На виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 вересня 2018 року пунктом 24 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 11.01.2019 року позивачу було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення.

Вважаючи протиправно відмову Міністерства оборони України в призначенні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991р. (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - є гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Частиною другою статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Крім того, статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII (далі - Закон № № 2232-XII, в редакції на час звернення позивача за отриманням допомоги - серпень 2016 року) встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" .

Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (в редакції, що діяла у серпні 2016 року) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі- Порядок №975).

При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);

- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Частинами другою та шостою статті 16 Закону №2011-XII (в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року) було передбачено: 2) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України; 6) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 цього ж Закону № 2232-XII (в редакції до 1 січня 2014 року) існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Отже, строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.

В контексті спірних правовідносин саме частина шоста статті 16 Закону № 2011-XII є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходять строкову військову службу, зокрема:

- особливі суб`єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби;

- визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби;

- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.

Аналогічне правило закріплено Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. N 499.

Так, відповідно до підпункту 4 пункту 2 вказаного Порядку, військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Таким чином, частиною шостою статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.

У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції ст.16 Закону №2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові 26 червня 2018 року у справі №750/5074/17.

У вказаній справі колегія суддів у складі судової палати відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №276/322/17 (№К/9901/2174/17), відповідно до якого військовослужбовці строкової військової служби мають право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у разі встановленні їм інвалідності, незалежно від часу її настання, та сформулювала вищенаведений правовий висновок.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема довідки Ленінського військового комісаріата м. Дніпропетровська № 114/4 від 23.06.2016р. та військового квитка НОМЕР_4 ОСОБА_1 з 11.11.1984р. по 15.11.1986р. проходив військову службу в Збройних силах.

В свою чергу, відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії № 394387 від 02.06.2016р. та виписки з акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 02.06.2016р. (форма № 157-1/о) ОСОБА_1 з 25 квітня 2016 року встановлена ІІІ група інвалідності.

Станом на вказану дату пункт 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII діяв у редакції Законів України від 03.11.2006 р. N 328-V, від 04.07.2012 р. N 5040-VI та передбачав, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

З аналізу наведеної норми Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби незалежно від часу звільнення.

Разом з тим, порядок, у якому необхідно реалізовувати право на отримання допомоги залежить від часу встановлення інвалідності.

У відповідності до ст. 16-2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (в редакції Законів України від 03.11.2006 р. N 328-V, від 04.07.2012 р. N 5040-VI) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Отже, оскільки ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності в період дії зазначеної редакції ст. 16 Закону №2011-ХІІ, право на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби у ОСОБА_1 виникає у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у зв`язку із встановленням інвалідності III групи.

Крім того, наявність права на отримання одноразової грошової допомоги позивачем підтверджено рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 вересня 2018 року по справі №826/8941/18, яким визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо не вирішення питання з приводу призначення виплати (або відмови у такій виплаті) відмови ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов`язано Міністерство оборони України (адреса, 03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект 6, ЄДРПОУ 00034022) прийняти рішення за результатами розгляду питання щодо виплати (або відмову у виплаті) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності після звільнення з військової служби, з урахуванням висновків даного рішення суду. В задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва по справі №826/8941/18 набрало законної сили 07 лютого 2019 року.

Відповідно до ч. ч. 4,7 ст. 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

У зв`язку з вищевикладеним суд вважає, що вимоги позивача про визнання протиправною відмову Міністерства оборони України в призначені та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 та скасування рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №3 від 11.01.2019, в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням III групи інвалідності підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 288150,00 грн. як військовослужбовцю, який отримав третю групу інвалідності внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов`язків військової служби згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Основного Закону України).

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004).

В Рішенні від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" (справа про ветеранів органів внутрішніх справ) Конституційний Суд України прямо зазначив, що служба в органах внутрішніх справ має ряд специфічних властивостей (служба в правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей), що повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексом організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або у відставку.

Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту пенсіонерів органів внутрішніх справ України, у зв`язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані.

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державною принципу "правомірних або законних очікувань" та захисту прав людини через призму цього принципу.

У справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" та "Федоренко проти України" Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У Рішенні від 20.10.2011 у справі "Rysovskyy v. Ukraine" Суд Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб ("Beyeler v. Italy", "Oneryildiz v. Turkey", "Megadat.com S.r.l. v. Moldova", "Moskal v. Poland").

У пункті 145 рішення у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У пункті 50 рішення по справі "Щокін проти України" Європейський суд з прав людини вказує, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом".

Тобто, Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат, в тому числі і пенсійних на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України").

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Оскільки відповідачем фактично вдруге відмовлено позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням третьої групи інвалідності внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов`язків військової служби, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як військовослужбовцю, який отримав третю групу інвалідності внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов`язків військової служби згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Щодо позовної вимоги позивача щодо надіслання рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як військовослужбовцю, який отримав третю групу інвалідності внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов`язків військової служби до уповноваженого органу для видання наказу та здійснення виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Суд зазначає, що порядок виплати, видання наказів чи інших процесуальних документів та механізм здійснення виплати одноразової грошової допомоги належить виключно до компетенції відповідача, у зв`язку з чим вказана вимога задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача подати у строк 15 робочих днів звіт про виконання судового рішення, за наслідками розгляду звіту або в разі неподання такого звіту встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника відповідача штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.

Згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

При цьому, суд звертає увагу на той факт, що позивач заявляючи позовну вимогу про здійснення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку, передбаченому ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, жодним чином не обґрунтував її.

Водночас, у даному випадку суд не знаходить підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень, адже у суду не має достатніх підстав вважати, що відповідач буде перешкоджати його виконанню або ухилятися від цього після набрання рішенням законної сили. Доказів зворотного позивачем не надано.

Відтак суд не знаходить належних підстав для задоволення цієї вимоги позивача.

Згідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов`язку щодо доказування правомірності своїх дій під час прийняття рішення.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, прийнятим не у відповідності до норм чинного законодавства, у зв`язку із чим є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 72, 77, 139, 241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначені та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №3 від 11.01.2019, в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням III групи інвалідності.

Зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб як військовослужбовцю, який отримав третю групу інвалідності внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов`язків військової служби згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 12 червня 2019 р.

Суддя О.М. Неклеса