Ухвала суду № 82340500, 12.06.2019, Літинський районний суд Вінницької області

Літинський районний суд Вінницької області

Справа № 137/1981/18

У Х В А Л А

"12" червня 2019 р.

Літинський районний суд Вінницької області

в складі головуючого слідчого судді Желіховського В.М.

секретаря судових засідань Іванової І.О.

слідчого Самолюка І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Літин клопотання начальника СВ Літинського ВП Калинівського ВП ГУНП України у Вінницькій області майора поліції Самолюка І.Г. про накладення арешту в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017020210000047 від 12.02.2017 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 273 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшло клопотання слідчого про арешт майна. В клопотанні зазначено, що У провадженні слідчого відділення Літинського відділення поліції Калинівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області перебуває кримінальне провадження № 12017020210000047 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.02.2017 за фактом порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 273 КК України.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні розпочате на підставі письмової заяви від представника жителів першого провулку Богдана Хмельницького в смт. Літин Вінницької області, ОСОБА_1 , щодо порушення правил безпеки на вибухонебезпечних об`єктах, а саме розміщення газової заправки у житловій зоні, без будь-яких дозвільних документів, що створює загрозу життю та здоров`ю жителів провулку.

Так, 23.11.2018 під час проведення огляду місця події, а саме території, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, виявлено АГЗП - автомобільний газозаправний пункт.У подальшому, вищезазначений автомобільний газозаправний пункт було опечатано.

Зазанчається, що в ході досудового розслідування кримінального провадження, було призначено судово-електротехнічну, пожежно-технічну експертизи та судову експертизу у галузі безпеки життєдіяльності і охорони праці, відповідно до висновків яких виявлено низку процесуально зафіксованих технічних невідповідностей по відношенню до безпечної експлуатації (користування) АГЗП, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , невиконання вимог дотримання яких, здатне призвести до виникнення аварійного та/або нерегламентованого режиму роботи АГЗП, утворити умови для виникнення пожежі та/або надзвичайної ситуації (технологічного вибуху, розгерметизації ємності із аварійним витоком зрідженого газу з неї), та як наслідок призвести до настання масштабної аварії, пожежі, технологічного вибуху, несанкціонованого витоку зрідженого газу, що при визначених і певних умовах під час експлуатації вищевказаної АГЗП може призвести до настання тяжких наслідків та/або заподіяти шкоду здоров`ю персоналу та громадян і відповідно створити загрозу загибелі персоналу та громадян. Територія АГЗП розташована поряд із ресторанним комплексом «Валентин-Центр» та розмежовується бетонним парканом. Окрім цього неподалік від АГЗП розташовані будинки жителів громади.

Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 26.11.2018 на вказане АГЗП було накладено арешт з забороною використання та розпорядження зазначеним автомобільним газозаправним пунктом.

Відповідно до ухвали Літинського районного суду Вінницької області від 20.12.2018 було скасовано арешт та заборону використання та розпорядження зазначеним автомобільним газозаправним пунктом, у зв`язку з недоведеністю вини осіб, не заподіянням шкоди.

З метою забезпечення проведення подальших слідчих дій, які будуть процесуальним джерелом доказів, у тому числі повідомлення винним особам про підозру, беручи до уваги те, що АГЗП є матеріальним об`єктом та буде використана, як доказ факту та обставин, що встановлюються під час досудового розслідування даного кримінального провадження, а тому не застосування арешту майна, заборони на використання майна та заборони розпорядження майном може призвести до його відчуження, приховування, знищення, що може перешкодити кримінальному провадженню, слідчий повторно просить накласти арешт на вказаний АГЗП.

В судовому засідання слідчий Самолюк І.Г. клопотання підтримав, просить його задовільнити.

Представник особи у володінні якої перебуває майно в судове засідання не з`явився, про день час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

За змістом ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

У свою чергу відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, в ч. 5 ст. 170 КПК України зазначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4)наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

При цьому слідчим суддею зазначається, що обов`язок доведення існування зазначених обставин КПК покладає на слідчого, прокурора, який звертається із відповідним клопотанням.

На підтвердження свого клопотання слідчим надано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 7), прокол огляду місця події (а.с. 8-10) витяг із детальною інфорацією про юридичну особу (а.с. 11-14), акт прийому-передачі (а.с. 15-17), висновок експерта (а.с. 18-20).

Слідчим суддею встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна та додані до нього письмові докази не містять будь-яких доказів, що АГЗС про арешт якого клопоче слідчий, є знаряддям злочину або речовим доказом, оскільки постанова про визнання речовим доказом до клопотання не надана.

Одночасно вищевказані матеріали не відповідають вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України, оскільки не підтверджують підстави, мету та відповідного обґрунтування необхідності арешту майна, а також розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або можливу спец.конфіскацію.

При цьому слідчим суддею звертається увага, що ч.1 ст.273 КК України взагалі не передбачає такого виду додаткового покарання, як конфіскація або спец.конфіскація.

На думку суду твердження слідчого про те, що вказана АГ ЗС є речовим доказом у кримінальному провадженні, а тому накладення арешту на нього необхідно для проведення всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин вчинення кримінального правопорушення, оскільки вони можуть мати доказове значення, а тому відповідають критеріям, передбаченим ч. 1ст. 98 КПК України, є безпідставним, оскільки встановлено, що проведено всі необхідні слідчі дії та зафіксовано наявні речові докази.

Діючим законодавством передбачений обов`язок, а не право слідчого надання доказів та доведення перед судом їх переконливості, оскільки під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються; та застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе наявності трьох необхідних ознак, необхідних для застосування заходів забезпечення кримінального провадження (ст. 132 КПК України).

Оскільки, вирішуючи питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, слідчі судді зобов`язані: сумлінно і принципово здійснювати повноваження із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування; діяти у межах і відповідно до вимог закону; перевіряти наявність об`єктивної необхідності та виправданість такого втручання у права і свободи особи; з`ясовувати можливість досягнення мети, на яку посилається автор клопотання, без застосування цих заходів; зважати, що незалежно від визначеного процесуальним законом суб`єкта ініціювання застосування заходів забезпечення обов`язок довести наявність трьох необхідних складових для їх застосування (ч. 3 ст. 132 КПК) покладається на слідчого та/або прокурора, тому вказане питання повинно розглядатися в контексті практики ЄСПЛ та Конвенції про захист прав людини та основних свобод, так як вилучення майна є фактичним позбавлення особи, у володінні якої перебуває зазначене майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеним майном.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі "Смирнов проти Росії" висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи.

Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши думку слідчого, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого є необґрунтованим і задоволенню не підлягає, оскільки на момент звернення до слідчого судді з клопотанням відсутні передбачені законом підстави для накладення арешту на майно. Крім того статтею 273 частина 1 КК України не передбачено конфіскації майна, а також встановлено, що шкоди злочином не завдано, а тому у задоволенні клопотання слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.170-171 КПК України,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання начальника СВ Літинського ВП Калинівського ВП ГУНП України у Вінницькій області майора поліції Самолюка І.Г. про накладення арешту в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017020210000047 від 12.02.2017 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 273 КК України відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.

С Суддя: В. М. Желіховський