Рішення № 82336233, 04.06.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2019 р. м. Київ Справа № 911/404/19

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика», м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Астерс Груп», Київська область, м. Ірпінь

про стягнення заборгованості

секретар судового засідання О.О.Стаднік

за участю представників:

від позивача: В.І.Кудрявцев

від відповідача: М.О.Волтарніст

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика» б/н від 07.02.2019 року (вх.№425/19 від 11.02.2019 року) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Астерс Груп» про стягнення заборгованості за Договором №1І037744 від 01.01.2018 року в розмірі 159228,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого згідно Договору №1І037744 від 01.01.2018 товару.

Ухвалою суду від 15.02.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/404/19 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12.03.2019 року.

До суду від представника позивача надійшла заява б/н від 06.03.2019 року (вх. №4762/17 від 11.03.2019 року) про залучення до матеріалів справи документів на підтвердження витрат на правничу допомогу.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.03.2019 року заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи. Відповідач вимоги ухвали суду не виконав, відзив на позов не надав.

Ухвалою суду від 12.03.2019 року відкладено розгляд справи на 09.04.2019 року.

До суду від відповідача надійшов відзив б/н від 04.04.2019 року (вх. №6982/19 від 09.04.2019 року), в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування поданого відзиву відповідач зазначає, що відсутні належні докази здійснення поставки товару, оскільки видаткові накладні не оформлені належним чином, а зобов`язання по оплаті товару настане після виконання позивачем п. 3.6. Договору, а саме, надання належним чином оформлених накладних. Крім того, відповідач посилаючись на п. 7.9. Договору, вважає, що строк оплати за поставлену продукцію не настав, оскільки відсутні докази реалізації товару. Також, відповідач вважає безпідставними посилання позивача на акт перевірки розрахунків, як на підставу виникнення у відповідача обов`язку по оплаті товару, оскільки, на думку відповідача, обов`язок по оплаті поставленого товару виникає з моменту реалізації товару.

До суду від позивача надійшла заява б/н б/д (вх. №6970/19 від 09.04.2019 року) на виконання вимог ухвали суду від 12.03.2019 року.

Представник позивача у судовому засіданні 09.04.2019 року повідомив, що ним не отримано відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 09.04.2019 року представниками сторін подано спільне клопотання про продовження строків підготовчого провадження у справі.

Ухвалою суду від 09.04.2019 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/404/19 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 07.05.2019 року.

До суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 30.04.2019 року (вх. №8552/19 від 02.05.2019 року) та письмові пояснення б/н від 30.04.2019 року (вх. №8553/19 від 02.05.2019 року). У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідач фактично підтвердив отримання ним товару вчиненням конклюдентних дій, а саме, оплатою частини товару. Тому, посилання відповідача стосовно неналежного оформлення видаткових накладних позивач вважає необґрунтованими та зазначає, що всі порушення здійснені саме представниками відповідача. Позивачем вчинялись дії щодо отримання у відповідача інформації стосовно реалізованого товару відповідно до п. п. 7.9.1., 7.13 Договору, однак на вимогу позивача відповідачем такої інформації наданої не було. Відповідач не повідомляв позивача у відповідності до п. 3.7.1. Договору про невихід товару на необхідний рівень продаж у роздрібній мережі.

До суду від відповідача надійшов лист б/н від 02.05.2019 року (вх. №8724/19 від 06.05.2019 року) щодо залишків товару постачальника.

Представник позивача у судовому засіданні 07.05.2019 року заявив усне клопотання про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті. Представник відповідача проти заявлено клопотання позивача не заперечував.

Ухвалою суду від 07.05.2019 року закрито підготовче провадження у справі №911/404/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.06.2019 року.

Представник позивача у судовому засіданні 04.06.2019 року позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.06.2019 року проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 04.06.2019 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика» (за договором – постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Астерс Груп» (за договором – покупець) 01.01.2018 року укладено Договір поставки №1І037744 з додатком №1 – Специфікація товару та Протоколом розбіжностей №001 від 01.01.2018 року до Договору поставки №1І037744 від 01.01.2018 року (далі – Договір), згідно умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором та у відповідності із замовленням покупця, поставити товар, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в Специфікації. Поставка товару постачальником здійснюється з метою його оптово/роздрібної реалізації покупцем через мережу магазинів «Фуршет».

Відповідно до п. 3.1. Договору, товар поставляється постачальником у відповідності з замовленням покупця по асортименту, кількості та цінам в строк, зазначений в замовленні.

Перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця. Приймання-передача товару за кількістю та якістю здійснюється на складі покупця в порядку, передбаченому чинним законодавством України (п.п. 5.1., 5.2. Договору).

Пунктом 7.1. Договору передбачено, що покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами у специфікації та підтвердженими у накладних. Ціна на товар в специфікації вказується в гривнях. Ціна повинна відповідати законодавству України та включати не більше 2-х знаків після коми (ціна без ПДВ та з ПДВ).

Відповідно до п.п. 7.8., 7.9. Договору, загальна сума цього договору складається з суми накладних, по яким було здійснена поставка товару. Оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника щосереди кожні 7 (сім) днів після реалізації товару. У випадку, якщо день оплати (середа) випадає на вихідний або святковий день, то оплати здійснюються найближчої середи, яка є робочим днем. При цьому сторони домовились про те, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500,00 гривень.

У пункті 10.1. Договору сторони погодили, що даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019 року.

На виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 214728,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №454 від 03.05.2018 року, товарно-транспортною накладною №Р454 від 03.05.2018 року, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками, належним чином засвідчені копії яких долучено до матеріалів справи.

Крім того, в якості доказів поставки товару відповідачу позивачем до матеріалів справи також подано податкову накладну №7 від 03.05.2018 року на суму поставки – 214728,00 грн., реєстрація якої підтверджується електронною квитанцією від 24.05.2018 року за №9100891645.

Однак, як зазначає позивач, в порушення своїх договірних зобов`язань, відповідачем була здійснена часткова оплата вартості поставленого товару на загальну суму 55500,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №101190395 від 15.06.2018 року, №101195662 від 05.07.2018 року, №101199125 від 16.07.2018 року, №101214894 від 07.09.2018 року, №101254725 від 14.09.2018 року, №101258527 від 27.09.2018 року, належним чином засвідчені копії яких долучено до матеріалів справи.

01.10.2018 року між сторонами складено Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.05.2018 року по 01.10.2018 року, який підписано представниками сторін та скріплено їх печатками, згідно якого за відповідачем рахується заборгованість у сумі 159228,00 грн.

Статтею 19 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Так, 26.10.2018 позивачем на адресу відповідача направлена вимога б/н від 19.11.2018 року, яка отримана відповідачем 29.11.2018 року (докази отримання наявні в матеріалах справи) з проханням виконати умови договору, сплатити заборгованість в сумі 159228,00 грн. Однак, зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді.

Позивачем на адресу відповідача повторно направлено вимогу б/н від 17.12.2018 року, яку отримано відповідачем 26.12.2018 року (докази отримання наявні в матеріалах справи) з проханням виконати умови договору, надати відомості стосовно залишків нереалізованого товару, сплатити заборгованість в сумі 159228,00 грн. Однак, зазначену вимогу залишено відповідачем без відповіді.

Крім того, у зв`язку із ухилення відповідача від розгляду вищевказаних вимог, позивачем на адресу відповідача надсилався Акт звіряння, згідно якого за відповідачем станом на 25.01.2019 року рахується заборгованість за поставлений але не оплачений товар у сумі 159228,00 грн. (докази надіслання якого наявні в матеріалах справи).

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Заперечуючи проти позову відповідач стверджує, що надані позивачем видаткові накладні належним чином не оформленні, оскільки з їх тексту неможливо ідентифікувати особу та встановити повноваження особи, яка отримала товар; позивачем не надано відповідачу належним чином оформленні документи, що передбачені п. 3.6 Договору, у зв`язку з чим відповідач має право затримати оплату за товар; позивачем не надано доказів реалізації поставленого товару, а тому строк оплати відповідно до умов Договору поставки не настав.

Так, судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач згідно видаткової накладної №454 від 03.05.2018 року поставив відповідачу товар на загальну суму 214728,00 грн., а відповідач вказаний товар отримав, що підтверджується наявністю підписів та печаток/штампів сторін на вказаній видатковій накладній та на товарно-транспортній накладній №Р454 від 03.05.2018 року, копії яких залучено до матеріалів справи, а оригінали оглянуто у судовому засіданні.

Відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних дорученнях відповідачем було сплачено позивачу 55500,00 грн. за поставлений товар згідно Договору №1І037744 від 01.01.2018 року.

Таким чином, із зазначеного вбачається, що матеріалами справи підтверджено поставку позивачем відповідачу товару на загальну суму 214728,00 грн. та здійснення відповідачем часткової оплати на суму 55500,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 3.4. Договору, датою поставки є дата отримання відповідачем товару на складі відповідача.

Пунктом 3.6. Договору передбачено, що позивач при поставці відповідної партії товару передає відповідачу певну супровідну документацію.

Згідно п. 5.1. Договору, перехід права власності на товар від позивача до відповідача здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі відповідача.

Відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України , якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про господарську операцію.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити, як назва документа (форми); дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (далі – Положення), згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем від позивача підтверджується наявними у матеріалах справи видатковою та товарно-транспортною накладною та відповідачем не заперечується.

Разом з тим, відсутність у видатковій накладній назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки/штампу самої юридичної особи, відсутність реквізитів довіреності на цю особу не може свідчить про те, що така особа є неуповноваженою чи що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі. Відтиск печатки/штампу на видатковій накладній є свідченням участі юридичної особи, у здійсненні господарської операції за цією накладною.

Крім того, ненадання позивачем супровідної документації, визначеної п. 3.6 Договору, за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати зазначену господарську операцію.

Суд звертає увагу, що будь-яких доказів звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені Договором належним чином оформленні документи, встановивши при цьому розумний строк для їх передання, доказів відмови відповідача від Договору та повернення отриманого товару чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов`язань за Договором поставки у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору, відповідачем не надано.

Таким чином, відповідач з часу отримання товару не скористався наданим йому нормами ст. 666 Цивільного кодексу України правом встановити позивачу строк для передачі необхідних документів, що стосуються товару, а в разі невиконання вимог - відмовитися від договору та повернути товар.

Разом з тим, ненадання податкових накладних, посвідчень якості та погоджених замовлень не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому, не звільняє відповідача від обов`язку оплатити переданий йому товар.

Стосовно того, що позивачем не надано доказів реалізації поставленого товару, а тому, строк оплати відповідно до умов Договору не настав, суд зазначає наступне.

Дійсно, Договором №1І037744 від 01.01.2018 року передбачено обов`язок відповідача оплатити поставлений позивачем товар після його реалізації кожні 7 днів.

Водночас, сторони передбачили у Договорі право відповідача повернути позивачу товар у випадку, якщо він не виходить на необхідний рівень продажу у роздрібній мережі відповідача для вказаної категорії товару, або, якщо товар не був реалізований на протязі строку його придатності, або товар виявився неякісним при тестуванні, за умови повідомлення відповідачем позивача про обсяг та причини повернення товару, а також переліку торгівельних точок, з яких позивач зобов`язаний протягом 5 календарних днів з моменту одержання такого повідомлення від відповідача вивезти такий товар.

Суд звертає увагу, що поставка товару позивачем відповідачу здійснювалася у травні 2018 року, тобто, протягом тривалого часу будь-яких доказів звернення відповідача до позивача з повідомленням про повернення товару із зазначенням, що він не реалізований, не виходить на необхідний рівень продажу або сплив його строк придатності чи з інших причин до суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що ненадання позивачем доказів реалізації товару не може свідчити про відсутність у відповідача обов`язку сплатити отриманий товар.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, метою договору поставки є отримання постачальником оплати за товар, в даному випадку обов`язками відповідача є здійснення оплати товару, а у разі його нереалізації – повернення товару.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 року у справі №30744гс 17, якщо покупець не повернув отриманий під реалізацію та нереалізований ним товар в установлений договором строк, постачальник має право стягнути з нього вартість цього товару.

Разом з тим, суд звертає увагу, що факт поставки товару підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, позивачем заявлено до стягнення лише вартість товару, відповідач не повернув позивачу залишок нереалізованого товару, як це передбачено договорами поставки, та повністю не розрахувався за отриманий товар.

Відповідач належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами заявлених до нього вимог не спростував, доказів повернення поставленого позивачем товару та контррозрахунку заявлених позовних вимог суду не надав.

Надані відповідачем пояснення б/н від 02.05.2019 року стосовно залишків нереалізованого товару не приймаються судом до уваги, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами у відповідності до норм Господарського процесуального кодексу України. Крім того, як встановлено судом, такі пояснення з переліком залишків нереалізованого товару не надіслані на адресу позивача, що також підтверджено представником позивача у судовому засіданні 04.06.2019 року, що позбавило його можливості провести звірку таких залишків та надати власні письмові пояснення. Також, в матеріалах справи наявний акт звірки розрахунків між сторонами за період з 01.01.2018 року по 26.04.2019 року, підписаний представниками обох сторін (представником позивача із зауваженнями) та скріплений їх печатками, яким підтверджено заборгованість відповідача у сумі 159228,00 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 159228,00 грн. основного боргу за Договором №1І037744 від 01.01.2018 року є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 11850,20 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.11.2018 року між Адвокатським бюро «Андрій Яценко» (адвокатське бюро) та ТОВ «Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика» (клієнт) укладено Договір про надання професійної правничої/правової допомоги, відповідно до умов якого, адвокат надає клієнту наступні види (перелік яких наведено в п. 1 Договору) професійної правничої/правової допомоги без обмеження повноважень. Професійну правничу/правову допомогу надає безпосередньо адвокат Яценко Андрій Олексійович.

В якості доказу надання юридичних послуг та понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11850,20 грн., до матеріалів справи долучено Договір про надання правничої/правової допомоги від 08.11.2018 року, акт приймання-передачі виконаних робіт/ послуг із надання правничої/правової допомоги із детальним описом робіт/послуг від 19.02.2019 року за Договором про надання правничої/правової допомоги від 08.11.2018 року на суму 11850,20 грн., ордер серія ХВ №609-1000036 від 08.11.2018 року, виданий на підставі Договору від 08.11.2018 року, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю серія №818 від 05.05.1998 року, видане Яценку А.О., платіжні доручення №158 від 22.02.2019 року, №885 від 22.02.2019 року, №1216 від 22.02.2019 року, №890 від 26.02.2019 року, з яких вбачається, що вказані послуги у сумі 11850,20 грн. сплачені позивачем у повному обсязі.

Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджуються обставини надання позивачу адвокатом Яценком А.О. професійної правничої допомоги та належним чином доведено обставини здійснення позивачем оплати послуг за надання правової допомоги в зазначеному розмірі, у зв`язку з чим, зазначені витрати є витратами на послуги адвоката та відповідно є судовими витратами в розумінні ст. 123 ГПК України.

Суд зауважує, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами, до правової допомоги належать й консультації, роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16).

Так, дослідивши матеріали справи та враховуючи заперечення відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, категорію та складність справи, в межах якої позивачем отримано адвокатські послуги, об`єм роботи, проведеної адвокатом при підготовці позовної заяви та під час розгляду справи, а також задоволення позову, суд вважає заявлену суму витрат на послуги адвоката в сумі 11850,20 грн. співмірною з розміром заявлених вимог.

Враховуючи зазначене, суд вважає обґрунтованим розмір покладених на відповідача витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката у сумі 11850,20 грн.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 – 240 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Астерс Груп» (08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Лісова, буд. 6-Г, код ЄДРПОУ 35995595) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківська панчішно-шкарпеткова фабрика» (61031, Харківська область, м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 360, корпус Б) 159228 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч двісті двадцять вісім) грн. 00 коп. заборгованості, 2388 (дві тисячі триста вісімдесят вісім) грн. 42 коп. витрат по сплаті судового збору та 11850 (одинадцять тисяч вісімсот п`ятдесят) грн. 20 коп. витрат на правничу допомогу.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст виготовлено 11.06.2019 р.

Суддя Д.Г. Заєць