Рішення № 82333940, 20.11.2018, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/6964/18

Провадження № 2/752/4015/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20.11.2018 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря - Якушко Т.А,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору,

в с т а н о в и в:

позивач звернулась до суду з позовом до ПАТ «Ідея Банк» про захист прав споживача шляхом визнання недійсним кредитного договору № Z03.177.71578 від 22.08.2014 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.08.2014 р. між позивачем та відповідачем укладено Кредитний договір № Z03.177.71578, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 100000 гривень, включаючи витрати на страховий платіж у разі наявності, а Позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами і комісіями згідно з умовами цього Договору.

Банк надав кредит відповідно до п.1.2 Кредитного договору у день підписання договору строком на 60 місяців. Кінцевим терміном повернення відповідно до Графіку щомісячних внесків за кредитним договором є 22.08.2019 р.

Пункти 1.3, 1.5 Договору визначають що за користування кредитом Позичальник сплачує проценти в розмірі 3,0000% річних від залишкової суми кредиту. Ставки процентів, передбачені Договором, є стабільними і не можуть змінюватися Банком без попереднього повідомлення та погодження Позичальника. Плати за обслуговування кредитної заборгованості передбачені цим Договором, є стабільними і не можуть змінюватись.

Згідно з п.1.5 Кредитного договору за обслуговування кредиту Банком Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,3000% від початкової суми кредиту.

Позивач посилається на те, що при укладенні Кредитного договору Банком не були дотримані вимоги ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки він не повідомив у письмовій формі про умови кредитування.

Крім того, на підставі положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач вважає несправедливими умови договору, що встановлюють плату за обслуговування кредитної заборгованості, тобто за дії, які Банк вчиняє на свою користь, що є підставами для визнання їх недійсними.

Позивач зазначає про недотримання положень ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди» при укладенні Кредитного договору, оскільки п.5.4 договору містить положення про вирішення спорів між сторонами щодо виконання Кредитного договору в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, що суперечить вимогам Закону.

Позивач посилається на недотримання відповідачем ст.8 Закону України «Про захист персональних даних», оскільки до п.5.9 Кредитного договору включені умови щодо надання Позичальником згоди на збирання, накопичення, використання та обробку його персональних даних, отриманих з метою надання кредиту, що передбачає його безстроковий характер, однак суперечить положенням Закону, який визначає право особи відкликати таку згоду.

Також, позивач зазначає про порушення Банком ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки до умов договору включені умови щодо обов`язкового страхування, що є несправедливими, оскільки позивачу не надали можливість самостійно обрати Страхову компанію, чим порушено принцип свободи договору.

За даних обставин позивач просить визнати укладений між сторонами Кредитний договір недійсним в цілому.

Позивач заявила клопотання про розгляд справи у її відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подавши відзив на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22.08.2014 р. між позивачем та відповідачем укладено Кредитний договір № Z03.177.71578, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 100000 гривень, включаючи витрати на страховий платіж у разі наявності, а Позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами і комісіями згідно з умовами цього Договору.

Банк надав кредит відповідно до п.1.2 Кредитного договору у день підписання договору строком на 60 місяців. Кінцевим терміном повернення відповідно до Графіку щомісячних внесків за кредитним договором є 22.08.2019 р.

Пункти 1.3, 1.5 Договору визначають що за користування кредитом Позичальник сплачує проценти в розмірі 3,0000% річних від залишкової суми кредиту. Ставки процентів, передбачені Договором, є стабільними і не можуть змінюватися Банком без попереднього повідомлення та погодження Позичальника. Плати за обслуговування кредитної заборгованості передбачені цим Договором, є стабільними і не можуть змінюватись.

Згідно з п.1.5 Кредитного договору за обслуговування кредиту Банком Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,3000% від початкової суми кредиту.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши спірний договір, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, згідно статті 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як визначає п.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У даному випадку, наявність підписаного правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і, що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).

Зокрема, відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Обставин, визначених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Звертаючись до суду позивач зазначає про недотримання відповідачем положень ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні договору і ненадання повної інформації про умови кредитування.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до положень зазначеного Закону у разі ненадання даної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону, а саме у виді штрафу або відшкодування шкоди.

Однак, Законом України «Про захист прав споживачів» не передбачена можливість визнання кредитного договору недійсним у разі ненадання або надання неповної інформації про послуги.

Крім того судом встановлено, що позивач, підписавши Кредитний договір, засвідчила, що вона отримала відомості про умови кредитування, визначені ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», про що зазначено в п.5.1 Договору, в зв`язку з чим посилання позивача на порушення відповідачем зазначених норм чинного законодавства є безпідставними.

Звертаючись до суду позивач, як на одну із підстав недійсності оспорюваного правочину, посилається на наявність третейського застереження.

Дійсно, укладаючи Кредитний договір сторони погодили, що спори між сторонами щодо виконання Кредитного договору вирішуються в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків (п.5.4 Договору).

Законом України «Про внесення змін до ст.6 Закону України від 03.02.2011 р. № 2983-УІ «Про третейські суди», який набрав чинності 12.03.2011 р., були внесені зміни до ст.6 щодо підвідомчості справ третейським судам, та зазначену статтю доповнено п.14, відповідно до якого третейським судам не підвідомчі справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку.

Отже, положення п.5.4 Кредитного договору щодо підвідомчості спору між сторонами даного правочину третейському суди є недійсними, оскільки суперечать Закону України «Про третейські суди» в редакції, яка була чинна на момент укладення правочину однак зазначена недійсність в силу ст.217 ЦПК України не тягне недійсність правочину в цілому.

У своєму позові позивач посилається на порушення відповідачем умов ст.ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Звертаючись до суду позивач, як на підставу недійсності оспорюваного правочину, посилається на включення до Договору положень щодо обов`язкового страхування та встановлюють плату за обслуговування кредитної заборгованості, що порушує принцип свободи правочину і позбавило позивача права на вільний вибір Страховика, а також встановлюєх платежі, які споживач сплачує на користь банку, за дії, які Банк вчиняє на свою користь.

Згідно до положень ч. 1. 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суди повинні з`ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів».

Пунктом 14 Постанови № 5 від 30.03.2012 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснив «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», визначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048- 1052,1054- 1055), статті 18- 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Статтею 81 ЦПК України встановлено обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, закон покладає обов`язок доказування на сторони у справі.

Позивач, зазначаючи на несправедливість умов укладеного між сторонами Кредитного договору, повинна надати докази на підтвердження того, що наслідком укладення такого договору є дисбаланс прав і обов`язків сторін, а також, що це призвело до завдання шкоди позивачу, як споживачу кредитних послуг.

Таких доказів суду надано не було.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б давали підстави вважати спірний кредитний договір є несправедливим, оскільки при підписанні зазначеного договору позивач ознайомилась та погодилась з його умовами, мала намір укласти такий договір, отримала кредитні кошти, витратила їх, вчиняла дії щодо виконання зобов`язань за цим договором, що свідчить, на думку суду про те, що незважаючи на недійсність окремих частин оспорюваного правочину, він би був укладений сторонами і без включення до нього частин, які визнані недійсними.

Не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи посилання позивача на порушення відповідачем вимог Закону України «Про захист персональних даних».

Згідно з п.11 ч.2 ст.8 зазначеного закону, на порушення якого посилається позивач, суб`єкт персональних даних має право відкликати згоду на обробку персональних даних.

Пункт 5.9 Кредитного договору передбачає, що Позичальник надає Банку згоду на збирання, накопичення, використання та обробку його персональних даних, отриманих з метою надання кредиту при формуванні бази персональних даних в межах визначених чинним законодавством, що можуть бути передані іншим розпорядникам цієї Бази. Дане право на використання та обробку персональних даних діє безстроково до моменту письмового скасування.

Тобто, договір не позбавляє права Позичальника відкликати свою згоду на обробку і розповсюдження персональних даних.

Враховуючи викладені обставини, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позивач не довела належними і допустимими доказами наявність обставин, що свідчать про недійсність оспорюваного договору в цілому, а недійсність окремих його частин, не може тягнути недійсність правочину, в зв`язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення позову і визнання недійсним Кредитного договору № Z03.177.71578 від 22.08.2014 р.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі ст.141 ЦПК України і в зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 274-279, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя