Рішення № 82328741, 21.01.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/16848/15-ц

Провадження № 2/760/2798/19

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі судді Лазаренко В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» до ОСОБА_1 про стягнення в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування, -

ВСТАНОВИВ:

08.09.2015 позивач, АТ «ПРОСТО-страхування», звернулося в суд з позовом до відповідача, ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останнього на свою користь витрати, пов`язані з виплатою страхового відшкодування, у розмірі 3 611, 03 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 29.06.2014 в м. Києві по проспекту Героїв Сталінграду з вини відповідача, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована АТ «ПРОСТО-страхування» за договором обов`язкового страхування від 23.12.2013 №АІ/6106984, та який керував автомобілем «Nissan», д.н.з. НОМЕР_1 , сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої було пошкоджено автомобіль «Volkswagen Transporter», д.н.з. НОМЕР_2 , належний ПАТ КБ «Приватбанк» яким керував ОСОБА_2 . На виконання умов договору обов`язкового страхування від 23.12.2013 №АІ/6106984 відповідно до заяви власника пошкодженого транспортного засобу та з урахуванням ремонтної калькуляції від 19.12.2014 №99218, страхового акту від 13.01.2015, АТ «ПРОСТО-страхування» здійснило виплату страхового відшкодування на користь ПАТ КБ «Приватбанк» у розмірі 3 611, 03 грн. Посилаючись на зазначені обставини позивач вказує на те, що ним набуто право зворотної вимоги до відповідача на підставі підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 та підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), оскільки відповідач із письмовою заявою про настання дорожньо-транспортної пригоди до АТ «ПРОСТО-страхування» не звертався.

Ухвалою судді від 11.01.2018 в справі відкрито провадження, прийнято рішення про проведення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Ухвала про відкриття провадження, копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів надіслані відповідачу у відповідності до вимог ст.ст. 128, 190 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) надіслані відповідачу

У строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач відзив на позовну заяву та докази, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, про поважність причин неподання відзиву суд не повідомив.

З огляду на неподання відзиву відповідачем, враховуючи положення ст.ст. 178, 191, 279 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши докази та з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 29.06.2014 в м. Києві по проспекту Героїв Сталінграду відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Nissan», д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував відповідач, та автомобіля «Volkswagen Transporter», д.н.з. НОМЕР_2 , належного ПАТ КБ «Приватбанк», яким керував ОСОБА_2

Зазначена дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача, вина якого встановлена постановою Оболонського районного суду м. Києва від 29.07.2014, відповідно до змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 при керуванні автомобілем «Nissan», д.н.з. НОМЕР_1 , перед поворотом праворуч завчасно не зайняв положення на проїзній частині призначеній для руху в цьому напрямку, в наслідок чого допустив зіткнення з автомобілем «Volkswagen Transporter», д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку в крайній правій смузі, що спричинило механічні пошкодження транспортних засобів.

Постанова Оболонського районного суду м. Києва від 29.07.2014 набрала законної сили, а тому у даній справі щодо правових наслідків дій відповідача в силу приписів ч. 6 ст. 86 ЦПК України є обов`язковою для суду в питанні, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Як свідчать матеріали справи в наслідок дорожньо-транспортної пригоди власнику автомобіля «Nissan», д.н.з. НОМЕР_1 , завдано матеріальних збитків.

З матеріалів справи також вбачається, що на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у АТ «ПРОСТО-страхування» згідно договору обов`язкового страхування від 23.12.2013 №АІ/6106984.

На виконання умов зазначеного договору обов`язкового страхування відповідно до заяви власника пошкодженого транспортного засобу та з урахуванням ремонтної калькуляції від 19.12.2014 №99218, а також страхового акту від 13.01.2015, АТ «ПРОСТО-страхування» здійснило виплату страхового відшкодування на користь ПАТ КБ «Приватбанк» у розмірі 3 611, 03 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 16.03.2015 №674.

Позивачем у даному позові порушується вимога щодо стягнення в порядку регресу зазначених витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування, з підстав передбачених підпунктом «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 та підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідна регресна вимога пред`явлена відповідачеві листом позивача від 09.06.2015 №04-2980 в порядку досудового врегулювання спору.

Надаючи оцінку доводами та аргументами позивача, суд виходить з наступного.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Умовами застосування цієї норми є завдання майнової шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.

Згідно статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Згідно з частиною першою статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Підпунктом «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Отже, факт неповідомлення страховика про ДТП є підставою для відшкодування страхувальником у порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування.

Проте в разі, якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; страховик сплатив страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися за основу ухвалення рішення, яке повинно ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов`язаннях, адже регресні зобов`язання входять до групи позадоговірних, тому спори з таких зобов`язань повинні вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-284цс15 та від 22 березня 2017 року у справі № 6-2011цс16.

Як свідчать матеріали справи факт настання страхового випадку в наслідок скоєння відповідачем ДТП у даній справі жодною із сторін не оспорюється; зазначений факт зафіксований правоохоронними органами, а відповідач як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності.

Крім цього, як вбачається із страхового акту від 13.01.2015 №99218, складеного позивачем, перелік документів, зібраних в ході з`ясування обставин події, повністю відповідає встановленому переліку обов`язкових документів по ризику та забезпечує повне розкриття обставин події і визначення розміру збитку.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що у даному випадку неповідомлення страховика про настання страхового випадку не є підставою для пред`явлення регресного позову.

За таких обставин відсутні підстави для задоволення позову АТ «ПРОСТО-страхування» до ОСОБА_1 про стягнення в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування.

На підставі викладеного, керуючись статями 12, 13, 81, 89, 141, 264, 279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» /адреса: 04050, м. Київ, вул. Герцена, 10; код ЄДРПОУ: 24745673/ до ОСОБА_1 /адреса: АДРЕСА_1 про стягнення в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя В.В. Лазаренко