Рішення № 8232274, 24.02.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.02.10 р.                     Справа № 15/4                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансово-промислова компанія “Восточный Мост” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 31551908)

до відповідача закритого акціонерного товариства “Донецьксталь”- металургійний завод” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 30939178)

про стягнення заборгованості в сумі 107599,99 грн., пені 26957,08 грн., інфляції в сумі 21335,00 грн., 3% річних у розмірі 4085,75 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Курзо Д.Г. – директор згідно протоколу № 9 загальних зборів учасників ТОВ від 08.05.2007 р.

від відповідача: Биковський С.М. за довіреністю № 270 від 01.10.2009 р.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 02.02.2010 р. до 24.02.2010 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансово-промислова компанія “Восточный Мост” м. Донецьк до закритого акціонерного товариства “Донецьксталь”- металургійний завод” м. Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 107599,99 грн., пені 26957,08 грн., інфляції в сумі 21335,00 грн., 3% річних у розмірі 4085,75 грн.

Ухвалою суду від 05.01.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/4, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

21.04.2006 р. сторони уклали договір № 9691дс, згідно якого продавець (позивач) зобов’язався передати, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти та оплатити згідно умов даного договору товар (обладнання та продукцію виробничо–технічного призначення), номенклатура, кількість, ціна, строк та умови поставки якого обумовлюються сторонами у додаткових угодах, які є невід’ємною частиною даного договору.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що по факту відвантаження товару продавець надає покупцю наступні документи: товарно–транспортну накладну, рахунок–фактуру, сертифікат якості. Податкова накладна видається в момент виникнення податкових зобов’язань згідно Закону України „Про податок на додану вартість”.

Згідно п. 8.1 договору даний договір вступив в силу з моменту його підписання та діяв (з урахуванням додаткової угоди до нього від 27.12.2007 р.) до 31.12.2008 р.

До договору сторони уклали додаткові угоди № 26 від 01.08.2008 р. та № 27 від 28.10.2008 р., якими передбачили всі істотні умови договору: найменування, кількість, ціну та загальну суму товару, строк поставки та строк оплати товару шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок продавця на підставі рахунку на оплату в наступному порядку: 50% від вартості партії товару перераховуються у формі передоплати; 50% від вартості партії товару – протягом 10 днів з дати поставки товару (згідно додаткової угоди № 26 від 01.08.2008 р.); протягом 10 банківських днів з дати поставки товару (згідно додаткової угоди № 27 від 28.10.2008 р.). Датою поставки товару вважається дата відмітки про його отримання, вказана в товарно–транспортній накладній. В додатковій угоді № 27 від 28.10.2008 р. передбачено, що поставка товару на виконання даної угоди здійснюється протягом жовтня–листопада 2008 р.; вантажоотримувачем товару є ВАТ „УК „Шахта „Червоноармійська – Західна № 1”. Тобто, сторони при укладенні додаткової угоди № 27 від 28.10.2008 р. на підставі ст. 631 ч. 3 ЦК України домовилися, що вказана угода стосовно поставки товару має зворотній строк дії у часі, починаючи з 01.10.2008 р.

Завірені копії договору та додаткових угод до нього додані до позовної заяви.

На виконання умов додаткової угоди № 26 від 01.08.2008 р. позивач у період з 22.08.2008 р. по 26.08.2008 р. передав відповідачу товар (агрегати електронасосні) на загальну суму 271309,99 грн. за видатковими накладними: № 67 від 22.08.2008 р. на суму 215960,00 грн., № 68 від 26.08.2008 р. на суму 55349,99 грн.; на виконання умов додаткової угоди № 27 від 28.10.2008 р. позивач передав відповідачу товар (насос) за видатковою накладною № 94 від 27.10.2008 р. на суму 22600,00 грн. Завірені копії видаткових накладних містяться в матеріалах справи. Загальна сума поставок за договором № 9691дс від 21.04.2006 р. склала 293909,99 грн.

Факт отримання відповідачем товару на загальну суму 293909,99 грн. підтверджується підписами уповноважених осіб, які фактично отримали товар для відповідача, на видаткових накладних в графі „Прийняв” та відбитком штампу, а також довіреностями на отримання товарно–матеріальних цінностей: серії НБК № 058041 від 21.08.2008 р., серії ЯОЗ № 388808 від 23.10.2008 р.; податковими накладними: № 87 від 22.08.2008 р., № 88 від 26.08.2008 р., № 117 від 27.10.2008 р.; рахунками–фактурами: № 89 від 19.08.2008 р. на суму 271310,00 грн., № 134 від 27.10.2008 р. на суму 22600,00 грн. Завірені копії вказаних документів містяться в матеріалах справи.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаними документами був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 9691дс від 21.04.2006 р. суд робить виходячи з того, що найменування, кількість та ціна отриманого за видатковими накладними товару повністю відповідають тим же характеристикам товару, які зазначені у додаткових угодах до договору. Крім того, в довіреностях на отримання товарно–матеріальних цінностей підставою такого отримання вказаний договір № 9691дс від 02.02.2006 р. З письмових пояснень позивача вбачається, що договір № 9691дс від 02.02.2006 р. між сторонами ніколи не укладався. Спірний договір № 9691дс сторони планували укласти 02.02.2006 р., але фактично він був підписаний 21.04.2006 р. При цьому сторони помилково зазначали в довіреностях та додаткових угодах підставою поставки та отримання товару договір № 9691дс від 02.02.2006 р. Здійснюючи часткові оплати відповідач то припускався помилки, зазначаючи в призначенні платежу оплату товару, отриманого за договором № 9691дс від 02.02.2006 р., то посилався як на підставу здійснення часткових оплат на договір № 9691дс від 21.04.2006 р. У відзиві відповідач підтвердив факт укладення між сторонами договору № 9691дс саме 21.04.2006 р. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.

В позовній заяві позивач стверджував, що відповідач товар, отриманий згідно спірної видаткової накладної № 67 від 22.08.2008 р. на суму 215960,00 грн., оплатив частково на загальну суму 186310,00 грн., що підтверджується банківськими виписками: від 04.09.2008 р. на суму 135655,00 грн., від 22.09.2008 р. на суму 35655,00 грн., від 04.11.2009 р. на суму 15000,00 грн., завірені копії яких містяться в матеріалах справи. Таким чином, вказана видаткова накладна залишилася неоплаченою частково на суму 29650,00 грн. (215960,00 грн. – 186310,00 грн. = 29650,00 грн.). Інші видаткові накладні відповідач не оплатив повністю. Таким чином, на момент звернення з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем за товар, отриманий згідно спірних видаткових накладних, склала 107599,99 грн.

Позивач стверджує, що він направляв відповідачу претензію № 39–5/09 від 29.05.2009 р. з вимогою сплатити основний борг, пеню, інфляцію та 3% річних. Завірена копія претензії знаходиться в матеріалах справи.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором, звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 9691дс від 21.04.2006 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають, зокрема, з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідач надав до суду відзив № 17/17-912юр від 18.01.2010 р. на позовну заяву, в якому визнає факт укладення між сторонами договору № 9691дс від 21.04.2006 р. на поставку продукції виробничо–технічного призначення, але проти позовних вимог заперечує наступним:

Сторони в п. 2 додаткової угоди № 26 від 01.08.2008 р. погодили між собою здійснення остаточної оплати товару протягом 10 днів з дати поставки товару. При цьому пунктом 3 додаткової угоди № 26 від 01.08.2008 р. передбачено, що датою поставки товару вважається дата відмітки про його отримання, вказана в товарно–транспортній накладній. Виходячи з того, що позивач не надав до суду товарно–транспортні накладні, відповідач вважає факт належного виконання позивачем умов договору № 9691дс від 21.04.2006 р. недоведеним. Пунктом 7.1 договору № 9691дс від 21.04.2006 р. передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання своїх зобов’язань, якщо це викликано ненаданням іншою стороною документів, на підставі яких сторона зобов’язана виконати таке зобов’язання. Відповідач вважає, що за таких обставин для нього строк виконання зобов’язання здійснити оплату отриманого товару не наступив, у зв’язку з чим нарахування інфляції та 3% річних, на думку відповідача, є безпідставним.

Такі заперечення відповідача суд не приймає до уваги у зв’язку з наступним:

Згідно п. 3.2 договору № 9691дс від 21.04.2006 р. продавець зобов’язаний був по факту відвантаження товару надати покупцю наступні документи: товарно–транспортну накладну, рахунок–фактуру, сертифікат якості, податкову накладну.

Наказом Мінтранса України від 14.10.1997 № 363 „Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні” передбачено, що товарно-транспортна накладна – єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Видаткова накладна є супроводжуючим документом, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товарно–матеріальні цінності, що передаються, відправляються або транспортуються.

Таким чином, і товарно–транспортна, і видаткова накладні виконують тотожні функції передатного акту, який є підставою для списування товарно–матеріальних цінностей у вантажовідправника (продавця) і оприбуткування їх у вантажоодержувача (покупця), для здійснення розрахунків та ведення первинного обліку.

Позивач факт здійснення ним поставки товару відповідачу обґрунтовує наступними документами: договором № 9691дс від 21.04.2006 р. з доповненнями та додатковими угодами, видатковими та податковими накладними, довіреностями на отримання товарно–матеріальних цінностей, рахунками–фактурами.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів вчинення дій, направлених на повернення отриманого товару, повернення податкових накладних, повідомлення продавця про повернення помилково перерахованих грошових коштів в рахунок часткової оплати за товар, відповідач до суду не надав. Навпаки, в період розгляду даного спору судом відповідач здійснював часткові оплати агрегатів насосних згідно договору № 9691дс від 21.04.2006 р., що підтверджується платіжними дорученнями, оригінали яких містяться в матеріалах справи. Крім того, посадові особи підприємства відповідача видали довіреності на отримання товарно–матеріальних цінностей своїм представникам, які підписали всі видаткові накладні без будь–яких заперечень, тим самим підтвердили факти отримання товару. Підписи керівника підприємства та головного бухгалтера на вказаних довіреностях скріплені печаткою відповідача, що свідчить про обізнаність керівництва про уповноваження представників відповідача на отримання від позивача товару згідно договору № 9691дс від 21.04.2006 р.

За таких обставин, суд не приймає заперечення відповідача щодо недоведеності через відсутність товарно–транспортних накладних факту виконання позивачем договірних зобов’язань по поставці товару згідно спірного договору.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

По спірних видаткових накладних № 67 від 22.08.2008 р., № 68 від 26.08.2008 р. (поставка по яких відбувалася на виконання додаткової угоди № 26 від 01.08.2008 р.) встановлена поетапна оплата вартості отриманого товару: 50% від вартості партії товару перераховуються у формі передоплати; 50% від вартості партії товару – протягом 10 днів з дати поставки товару. Таким чином, товар, отриманий за видатковою накладною № 67 від 22.08.2008 р., повинен був бути остаточно оплачений в період з 23.08.2008 р. по 01.09.2008 р., а вже з 02.09.2008 р. по цій партії товару для відповідача почалося прострочення виконання грошового зобов’язання. Товар, отриманий за видатковою накладною № 68 від 26.08.2008 р., повинен був бути остаточно оплачений в період з 27.08.2008 р. по 05.09.2008 р., а вже з 06.09.2008 р. по цій партії товару для відповідача почалося прострочення виконання грошового зобов’язання.

По спірній видатковій накладній № 94 від 27.10.2008 р. (поставка по якій відбувалася на виконання додаткової угоди № 27 від 28.10.2008 р.) встановлена відстрочка оплати товару на 10 банківських днів з дати його поставки. Таким чином, товар, отриманий за видатковою накладною № 94 від 27.10.2008 р., повинен був бути оплачений в період з 28.10.2008 р. по 10.11.2008 р., а вже з 11.11.2008 р. по цій партії товару для відповідача почалося прострочення виконання грошового зобов’язання.

Тобто, встановлений договором (з урахуванням додаткових угод до нього) строк оплати за отриманий товар по всім спірним видатковим накладним для відповідача наступив, крім того почалося прострочення виконання грошового зобов’язання.

Під час судового розгляду справи відповідач частково оплатив отриманий товар на загальну суму 30000,00 грн. Факт здійснення відповідачем вказаних оплат підтверджується банківською випискою від 21.01.2010 р., платіжними дорученнями № 1378 від 21.01.2010 р. на суму 15000,00 грн., № 2416 від 29.01.2010 р. на суму 15000,00 грн., з яких вбачається, що згідно договору № 9691дс від 21.04.2006 р. відповідачем було перераховано 30000,00 грн. позивачу за насосні агрегати. Завірена копія банківської виписки та оригінали платіжних доручень з відміткою банку містяться в матеріалах справи.

За вищевказаних обставин провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 30000,00 грн. підлягає припиненню у зв’язку з відсутністю предмету спору згідно ст. 80 ч. 1 п. 1-1 ГПК України (оплачено після подачі позову до суду).

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов’язання оплатити товар у встановлений строк, поставлений згідно договору № 9691дс від 21.04.2006 р. в сумі 77599,99 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в цій частині підлягають задоволенню.

За прострочення виконання грошового зобов’язання позивач, керуючись п. 7.2 договору, нарахував відповідачу пеню в розмірі 26957,08 грн. (розрахунок доданий до позову).

Відповідно до п. 7.2 договору у випадку порушення строків оплати поставленого товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого в строк товару за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

У відзиві відповідач заперечував проти нарахування пені у зв’язку з пропущенням строку позовної давності, встановленого ст. 258 ЦК України, а також стосовно порушення позивачем при розрахунку вимог ст. 232 ГК України. Вказані заперечення відповідача суд частково приймає до уваги як такі, що відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв’язку з наступним:

Статтею 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно п. 11 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 16.04.1993 р. № 01–6/438 „Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів” (з наступними змінами) якщо відповідно до чинного законодавства або за договором неустойка (штраф, пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочки виконання зобов’язання, строк позовної давності необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо.

Вказане роз’яснення суд приймає до уваги при розгляді даного спору, оскільки застосування строку позовної давності можливо тільки стосовно права на судовий захист, яке фактично вже виникло у позивача.

При нарахуванні пені право на судовий захист виникає у позивача щоденно в залежності від тривалості періоду прострочення виконання грошового зобов’язання, кожен день на певну суму пені. До настання відповідної дати прострочки право звернення до суду про стягнення пені за конкретний день у позивача відсутнє.

Таким чином, виходячи з дати надходження позовної заяви до суду – 04.01.2010 р., суд дійшов висновку, що строк позовної давності до пені підлягає застосуванню за період до 04.01.2010 р.

Позивач здійснив розрахунок пені з урахуванням положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р., в частині того, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законом або договором не встановлено іншого строку для нарахування пені. Пункт 7.2 договору не передбачає вказівки на незастосування норми ст. 232 ч. 6 ГК України або умови нарахування пені до дати фактичного виконання зобов’язання за договором. Нарахування пені за кожний день прострочення означає встановлений порядок такого нарахування, а не період нарахування.

Перевіркою розрахунку суми пені судом встановлено, що позивач помилково нараховує пеню за період з 28.12.2008 р. по 28.12.2009 р. Виходячи з того, що позовна заява надійшла до суду 04.01.2010 р., нарахування пені в межах строку позовної давності та з врахуванням встановленого законом шестимісячного періоду для її нарахування можливе тільки з 04.01.2009 р. за наступні періоди: 1) з 04.01.2009 р. по 01.03.2009 р. включно по видатковій накладній № 67 від 22.08.2008 р.; 2) з 04.01.2009 р. по 06.03.2009 р. включно по видатковій накладній № 68 від 26.08.2008 р.; 3) з 04.01.2009 р. по 11.05.2009 р. включно по видатковій накладній № 94 від 27.10.2008 р. Таким чином розрахунок позивача пені судом до уваги не приймається. За власним розрахунком суду сума пені складає: (44650,00 грн. х 2 х 12% х 56 днів : 365 днів) + (55349,99 грн. х 2 х 12% х 61 день : 365 днів) + (22600,00 грн. х 2 х 12% х 127 днів : 365 днів) = 1644,10 грн. + 2220,07 грн. + 1887,25 грн. = 5751,42 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 26957,08 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 5751,42 грн. В частині стягнення пені на суму 26957,08 грн. – 5751,42 грн. = 21205,66 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу інфляцію в сумі 21335,00 грн. та 3% річних в розмірі 4085,75 грн. (розрахунок доданий до позову).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Перевіркою розрахунку суми інфляції судом встановлено, що позивач нараховує інфляцію по кожному дню місяця, що суперечить рекомендаціям відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного Суду України № 62–97р від 03.04.1997 р. Згідно вказаних рекомендацій індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За вказаних обставин розрахунок позивача інфляції суд не приймає до уваги. За власним розрахунком суду сума інфляції складає: 1) по видатковій накладній № 67 від 22.08.2008 р.: (44650,00 грн. х 114,43%) + (44650,00 грн. х 101,71%) + (29650,00 грн. х 101,1%) = 6443,00 грн. + 763,52 грн. + 326,15 грн. = 7532,67 грн., де, 44650,00 грн. – сума заборгованості за спірною видатковою накладною в період з 01.10.2008 р. по 03.11.2009 р.; 29650,00 грн. – сума заборгованості за спірною видатковою накладною з урахуванням часткової оплати, здійсненої 04.11.2009 р.; 114,43% – середній індекс інфляції за період з жовтня 2008 р. (початок періоду нарахування, визначений самим позивачем) по червень 2009 р.; в липні – серпні 2009 р. відбувався процес дефляції; 101,71% – середній індекс інфляції за період вересень – жовтень 2009 р.; 101,1% – індекс інфляції за листопад 2009; 2) по видатковій накладній № 68 від 26.08.2008 р.: (55349,99 грн. х 115,69%) + (55349,99 грн. х 102,83%) = 8684,41 грн. + 1566,40 грн. = 10250,81 грн., де, 55349,99 грн. – сума заборгованості за спірною видатковою накладною в період з вересня 2008 р. по листопад 2009 р.; 115,69% – середній індекс інфляції за період з вересня 2008 р. (початок прострочення виконання грошового зобов’язання по цій видатковій накладній) по червень 2009 р.; в липні – серпні 2009 р. відбувався процес дефляції; 102,83% – середній індекс інфляції за період вересень – листопад 2009; 3) по видатковій накладній № 94 від 27.10.2008 р.: (22600,00 грн. х 112,52%) + (22600,00 грн. х 102,83%) = 2829,52 грн. + 639,58 грн. = 3469,10 грн., де, 22600,00 грн. – сума заборгованості за спірною видатковою накладною в період з листопада 2008 р. по листопад 2009 р.; 112,52% – середній індекс інфляції за період з листопада 2008 р. (початок прострочення виконання грошового зобов’язання по цій видатковій накладній) по червень 2009 р.; в липні – серпні 2009 р. відбувався процес дефляції; 102,83% – середній індекс інфляції за період вересень – листопад 2009. Загальна сума інфляції по всім спірним видатковим накладним складає: 7532,67 грн. + 10250,81 грн. + 3469,10 грн. = 21252,58 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення інфляції в розмірі 21335,00 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 21252,58 грн. В частині стягнення інфляції на суму 21335,00 грн. – 21252,58 грн. = 82,42 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Перевіркою розрахунку 3% річних судом встановлено, що позивач помилково зазначив датою здійснення часткової оплати 04.11.2008 р., в той час, коли дійсно такою датою є 04.11.2009 р., що призвело до неправильного визначення періодів прострочення оплати по видатковій накладній № 67 від 22.08.2008 р. Це призвело до зменшення суми 3% річних у розрахунку позивача. За власним розрахунком суду сума 3% річних складає 4541,98 грн. Але суд при винесенні рішення згідно ст. 83 ч. 1 п. 2 ГПК України не може виходити за межі заявлених позовних вимог без наявності клопотання про це самого позивача. Такого клопотання до суду не надходило, тому задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення 3% річних на суму 4085,75 грн.

Відповідач у відзиві заявив клопотання про залучення на стороні відповідача ВАТ „Вугільна компанія „Шахта Красноармійська Западна № 1” в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

Згідно ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

У своєму клопотанні позивач як на підставу залучення до участі у даній справі ВАТ „Вугільна компанія „Шахта Красноармійська Западна № 1” посилається на той факт, що у разі винесення рішення про задоволення позову судом, таке рішення вплине на виконання обов’язків ВАТ „Вугільна компанія „Шахта Красноармійська Западна № 1” по відшкодуванню витрат в регресному порядку.

Згідно діючого законодавства норми інституту третіх осіб покликані захистити права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками спірних матеріальних правовідносин, але знаходяться із однією із сторін процесу у таких відносинах, які можуть змінитись у результаті винесеного рішення.

Вищевказане клопотання відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав:

По–перше, матеріалами справи доведений факт поставки товару позивачем відповідачу на загальну суму 293909,99 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові та податкові накладні, довіреності на отримання товарно–матеріальних цінностей, рахунки–фактури. По–друге, ВАТ „Вугільна компанія „Шахта Красноармійська Западна № 1” визначено додатковою угодою № 27 від 28.10.2008 р. вантажоотримувачем товару, переданого на виконання даної додаткової угоди, тобто за видатковою накладною № 94 від 27.10.2008 р. на суму 22600,00 грн. При цьому ВАТ „Вугільна компанія „Шахта Красноармійська Западна № 1” не є стороною спірного договору. Позивач відвантажив ВАТ „Вугільна компанія „Шахта Красноармійська Западна № 1” товар на підставі довіреності на отримання товарно–матеріальних цінностей серії ЯОЗ № 388808 від 23.10.2008 р., якою відповідач ЗАТ “Донецьксталь”- металургійний завод” уповноважив експедитора Кулікова Юрія Миколайовича на отримання товару для підприємства–одержувача ВАТ „Вугільна компанія „Шахта Красноармійська Западна № 1”. Підписи керівника підприємства, головного бухгалтера та уповноваженої особи на довіреності засвідчені печаткою ЗАТ “Донецьксталь”- металургійний завод”. Правовідносини поставки між ЗАТ “Донецьксталь”- металургійний завод” та ВАТ „Вугільна компанія „Шахта Красноармійська Западна № 1” засновані на договорі № 12741дс від 11.12.2006 р., який не є спірним у даній справі. За вказаних обставин суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними доказами той факт, що рішення у справі № 15/4 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансово-промислова компанія “Восточный Мост” м. Донецьк до закритого акціонерного товариства “Донецьксталь”- металургійний завод” м. Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 107599,99 грн., пені 26957,08 грн., інфляції в сумі 21335,00 грн., 3% річних у розмірі 4085,75 грн. може вплинути на права або обов'язки ВАТ „Вугільна компанія „Шахта Красноармійська Западна № 1”, який не має фактичних правовідносин з позивачем, а його правовідносини з відповідачем засновані на іншому договорі.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволення позовних вимог та припинення провадження у справі – на відповідача (спір виник з його вини), в частині відмови в задоволенні позовних вимог – на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32-36; 43; 49; 80 ч. 1 п. 1–1; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з закритого акціонерного товариства “Донецьксталь” – металургійний завод” (юридична адреса: 83062, м. Донецьк, вул. І.Ткаченко, 122; поштова адреса: 83055, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 174; ЄДРПОУ 30939178; рахунок 26006198028081 в ДФ ВАТ „Кредитпромбанк” м. Донецьк, МФО 335593) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансово-промислова компанія “Восточный Мост” (юридична адреса: 83017, м. Донецьк, вул. Овнатаняна, 4; ЄДРПОУ 31551908; рахунок 26003198024011 в ДФ ВАТ „Кредитпромбанк” м. Донецьк, МФО 335593) суму 108689,74 грн. (а саме: основний борг на суму 77599,99 грн., пеню в розмірі 5751,42 грн., інфляцію в сумі 21252,58 грн., 3% річних в розмірі 4085,75 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 1086,90 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 160,34 грн.

Припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу на суму 30000,00 грн. у зв’язку з відсутністю предмету спору між сторонами.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені на суму 21205,66 грн.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляції на суму 82,42 грн.

В судовому засіданні 24.02.2010 р. оголошено рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття судом.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя