Рішення № 82312487, 10.06.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2755/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Вовченко O.A.,

секретар судового засідання Іщенко С.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Пояркової К.М. (за довіреністю),

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,-

ВСТАНОВИВ:

03 травня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України, реєстраційний номер в Єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 906/Б/99-99-13-02-03-14/ІПК від 06.03.2019 року.

08 травня 2019 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12 лютого 2019 р. звернувся до Головного управління ДФС в Одеській області зі зверненням платника податків на отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі в порядку ст. 52 Податкового і кодексу України. В консультації просив ДФС надати відповідь на наступні питання: чи існує для ОСОБА_1 , як адвоката, обов`язок сплатити єдиний соціальний внесок в мінімальному розмірі за 2018 рік, в якому не отримував доходу від здійснення адвокатської діяльності, при умові, що єдиний соціальний внесок за нього сплачував роботодавець; чи існує для ОСОБА_1 , як адвоката, обов`язок сплачувати єдиний соціальний внесок в мінімальному розмірі в 2019 році в ті місяці (періоди), в яких він не буде отримувати доходу від здійснення адвокатської діяльності, при умові, що єдиний соціальний внесок за нього сплачуватиме роботодавець. Дане звернення було зареєстроване 12.02.2019 р. під № 16925/Б/15-32. 02.05.2019 р. отримав від Державної фіскальної служби України індивідуальну податкову консультацію № 906/Б/99-99-13-02-03-14/ІПК від 06.03.2019 р. В наданій консультації ДФС пояснило, що ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати єдиний соціальний внесок за 2018 р. та у 2019 р., незважаючи про наявність трудових відносин та сплати єдиного соціального внеску за нього роботодавцем. Позивач у позовній заяві зазначає, що податкову консультацію № 906/Б/99-99-13-02-03-14/ІПК від 06.03.2019 р. вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню. 18.10.2017 р. ОСОБА_1 . Радою адвокатів Одеської області було видано свідоцтво №003067 про право на заняття адвокатською діяльністю. 23.10.2017 р. на підставі заяви позивача право на заняття адвокатською діяльність зупинено згідно п.1 ч.1 ст. 31 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». 18.01.2018 р. на підставі заяви позивача право на заняття адвокатською діяльністю поновлено. 26.01.2018 р. позивача було взято на облік як платника єдиного внеску за формою № 2-ЄСВ. 19.02.2016 р. позивача було прийнято на роботу до AT «ІМЕКСБАНК» (в стадії ліквідації) на посаду головного юрисконсульта управління претензійно-позовної роботи департаменту правового забезпечення та захисту (наказ № 311-к). 01.09.2017 р. ОСОБА_1 було переведено на посаду провідного юрисконсульта відділу загально-правової та претензійної роботи юридичного департаменту (наказ № 658-к). 16.04.2018 р. позивача було переведено на посаду провідного юрисконсульта відділу загально-правової та претензійної роботи юридичного управління (наказ № 107-к). Таким чином, на протязі всього 2018 р. та по теперішній час позивач є найманим працівником AT «ІМЕКСБАНК». Крім того, в період з 18.01.2018 р по теперішній час позивач не займався адвокатською діяльністю як самозайнята особа та не отримував жодного доходу від такої діяльності. Посилаючись на пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач зазначає, що своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовував та реалізовую не як самозайнята особа, а як найманий працівник провідний юрисконсульт АТ «ІМЕКСБАНК» (в стадії ліквідації). В 2018 р. роботодавець AT «ІМЕКСБАНК» сплатив ЄСВ на загальнообов`язкове соціальне страхування за позивача як за найманого працівника в загальному розмірі 45989,42 грн. (в середньому 3832,45 грн. в місяць), що в 4,6 рази перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць. Вважає, що зміст податкової консультації № 906/Б/99-99-13- 02-03-14/ІПК від 06.03.2019 р. базується на однобокому трактуванні і застосуванні відповідних норм законодавства, причому на такому, яке здійснено не на користь платника податків і зборів.

Ухвалою суду від 14 травня 2019 року клопотання позивача задоволено та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання.

28 травня 2019 року до суду від позивача за вх.№19146/19 надійшов відзив на позов, у якому відповідач зазначає, що ОСОБА_1 12.02.2019 року звернувся до Головного управління ДФС в Одеській області із зверненням про надання індивідуальної податкової консультації з питання практичного застосування норм законодавства з питання нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Вказане звернення надійшло на адресу ДФС 26.02.2019. Посилаючись на ст.52 Податкового кодексу України, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», наказ Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 «Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за № 1562/20300, Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вказує, що 06.03.2019 року в Єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій було зареєстровано індивідуальну податкову консультацію № 906/Б/99-99-13-02-03-14/ІПК. У податковій консультації зазначено, що позивач перебуває на обліку як платник єдиного внеску в Південному управлінні у м. Одесі ГУ ДФС в Одеській області з 26.01.2018.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ОД № 003067 від 18.10.2017 р., виданого згідно рішення Ради адвокатів Одеської області від 18.10.2017 р. №2, є адвокатом та має право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.25).

При цьому судом встановлено, що позивач з 22 лютого 2016 року по теперішній час працює у публічному акціонерному товаристві «ІМЕКСБАНК», що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 (а.с.21-24).

Відповідно до наказу № 311-к 19.02.2016 року позивача було прийнято на роботу до ПAT «ІМЕКСБАНК» на посаду головного юрисконсульта управління претензійно-позовної роботи департаменту правового забезпечення та захисту за строковим трудовим договором з 22 лютого 201 року по 30 вересня 2016 року (а.с.17).

Згідно з наказом ПAT «ІМЕКСБАНК» № 658-к 01.09.2017 року ОСОБА_1 було переведено на посаду провідного юрисконсульта відділу загально-правової та претензійної роботи юридичного департаменту з 01 вересня 2016 року (а.с.18).

16.04.2018 року відповідно до наказу ПAT «ІМЕКСБАНК» №107-к позивача було переведено на посаду провідного юрисконсульта відділу загально-правової та претензійної роботи юридичного управління (а.с.19).

Як вбачається з довідки ПAT «ІМЕКСБАНК» №3 від 08 лютого 2019 року (а.с.20) на заробітну плату ОСОБА_1 у період з січня 2019 року по грудень 2018 року нараховувався єдиний соціальний внесок в загальній сумі 45989,42 грн.

Відповідно до інформації з Єдиного реєстру адвокатів України позивачем було зупинено свою адвокатську діяльність з 23.10.2017 року по 18.01.2018 року на підставі п.1 ч.1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно даних про взяття на облік платників податків 26.01.2018 р. позивача було взято на облік як платника єдиного внеску.

12 лютого 2019 р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДФС в Одеській області зі зверненням платника податків на отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі в порядку ст. 52 Податкового і кодексу України (а.с.14-16). В консультації позивач просив ДФС надати відповідь на наступні питання:

1) Чи існує для ОСОБА_1 , як адвоката, обов`язок сплатити єдиний соціальний внесок в мінімальному розмірі за 2018 рік, в якому не отримував доходу від здійснення адвокатської діяльності, при умові, що єдиний соціальний внесок за нього сплачував роботодавець;

2) Чи існує для ОСОБА_1 , як адвоката, обов`язок сплачувати єдиний соціальний внесок в мінімальному розмірі в 2019 році в ті місяці (періоди), в яких він не буде отримувати доходу від здійснення адвокатської діяльності, при умові, що єдиний соціальний внесок за нього сплачуватиме роботодавець.

06.03.2019 року Державною фіскальною службою України надано ОСОБА_1 індивідуальну податкову консультацію №906/Б/99-99-13-02-03-14/ІПК (а.с.13), у якій відповідач вказав, що фізична особа, яка провадить незалежну адвокатську діяльність, може бути найманим працівником у юридичної особи та/або фізичної особи - підприємця на посаді, яка не передбачає здійснення адвокатської діяльності та надання адвокатських послуг, та не може представляти свого роботодавця як адвокат.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регламентовано Податковим кодексом України.

Підпунктом 14.1.172 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України визначено, що податкова консультація - це індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У відповідності до пп.14.1.172-1 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація - це роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Порядок звернення платників податків за податковими консультаціями, а також розгляду таких звернень контролюючими органами та надання відповідей на них врегульовано ст.ст.52, 53 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.52.1 ст.52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Пунктом 53.2 ст.52 Податкового кодексу України визначено, що платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

При цьому, відповідно до п.41.1. ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VІ (далі - Закон № 2464).

Згідно з ч.ч. 2, 3 статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 12 Закону №2464 завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує збір та ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску та здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

Підпункт 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає, що самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 2 та пункту 3 частини 1 статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Відповідно до пункту 5 частини 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Системний аналіз пп.14.1.226. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України та статей 4, 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» свідчить про те, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Зокрема, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з п.5 ч.1 ст.4 Закону № 2464 до платників єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Суд зазначає, що відповідачем до суду не надано доказів отримання позивачем доходу від здійснення ним адвокатської діяльності іншої, ніж за виконання ОСОБА_1 обов`язків провідного юрисконсульта відділу загально-правової та претензійної роботи юридичного департаменту/управління ПАТ «ІМЕКСБАНК».

При цьому позивач стверджує, що отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю з метою виконання функцій представника ПАТ «ІМЕКСБАНК» у судах вищих інстанцій, що відповідачем не заперечується.

Окрім цього суд зазначає, що у період з 23.10.2017 року по 18.01.2018 року адвокатська діяльність позивача була зупинена за його заявою.

Питання провадження адвокатської діяльності регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI), згідно зі ст. 13 якого адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 31 Закону №5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката.

Виходячи зі змісту частин 5, 6 ст. 31 Закону № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Таким чином позивач у період часу з 23.10.2017 року по 18.01.2018 року не здійснював адвокатську діяльність та не отримував від неї доходу.

Поряд з цим, судом встановлено, що єдиний внесок за позивача у 2018 році сплачено роботодавцем позивача - ПАТ «ІМЕКСБАНК».

Доказів несплати ПАТ «ІМЕКСБАНК» єдиного соціального внеску з виплаченої ним позивачу у 2019 році заробітної плати відповідачем до суду не надано.

З огляду на наведене суд вважає, що зміст оскаржуваної податкової консультації базується на помилковому тлумаченні і застосуванні відповідних норм законодавства, яке здійснено не на користь платника податків і зборів.

Разом з тим, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (п.4.1.4 пп. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України).

Суд зазначає, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону №2464 позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи викладене суд дійшов до висновку, що оскаржувана індивідуальна податкова консультація не відповідає встановленим у частині 2 статті 2 КАС України критеріями правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, порушує права та законні інтереси позивача та відповідно підлягає скасуванню.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. згідно квитанції №96 від 02 травня 2019 року (а.с.5).

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Державної фіскальної служби України за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений згідно квитанції №96 від 02 травня 2019 року у розмірі 768,40 грн.

04.06.2019 року судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду та зазначено, що повний текст рішення суду буде виготовлено у строк, визначений ч.3 ст.243 КАС України.

Згідно з приписами ч.3 ст.243 КАС України залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.120 КАС України останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Враховуючи те, що 5-й день складання повного тексту рішення випадає на вихідний день (неділя), в силу положень ст.120 КАС України, повний текст рішення суду складено суддею 10.06.2019 року (перший робочий день).

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України, реєстраційний номер в Єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 906/Б/99-99-13-02-03-14/ІПК від 06.03.2019 року.

Стягнути з Державної фіскальної служби України за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений згідно квитанції №96 від 02 травня 2019 року у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ).

Відповідач - Державна фіскальна служба України (Львівська площа, 8, м.Київ, 04053, код ЄДРПОУ 39292197).

Повний текст рішення складено та підписано 10.06.2019 року.

Суддя О.А. Вовченко

.