Рішення № 82311410, 31.05.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

31 травня 2019 р. Справа № 120/771/19-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук Максим Петрович, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування індивідуальних актів та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просять:

-визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 14.11.2018 року за № 2-15332/15-18-СГ; 2-15325/15-18-СГ; 2-15326/15-18-СГ; 2/15327/15-18-СГ; 2-15328/15-18-СГ; 2-15329/15-18-СГ; 2-15330/15-18-СГ; 2-15331/15-18-СГ; у не наданні позивачам дозволів на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, для відведення їм у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 гектари на кожного із них окремо, на території Левківської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту);

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати позивачам дозволи на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, для відведення їм у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 гектари на кожного із них окремо, на території Левківської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту);

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачі зазначають, що в березні 2018 року звернулися до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій з клопотанням про надання дозволів на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 гектари на кожного із них окремо з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Левківської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, додавши до клопотання ряд необхідних документів.

ГУ Держгеокадастру у Вінницькій 13.04.2018 року відповідачів листами повідомило, що відмовляє у надані позивачам дозволів мотивуючи тим, що частина земельної ділянки, яку бажають отримати у власність позивачі, відноситься до земель державної власності сільськогосподарського призначення на яких проведена інвентаризація за кошти державного бюджету у 2013 році. Також відповідач зазначив, що для виготовлення документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється документація на підставі нотаріально посвідченої згоди на поділ чи об`єднання земельної ділянки користувачів даної ділянки та згода власника земельної ділянки.

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивачі звернулися до суду.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, згідно якого проти задоволення адміністративного позову заперечує. Також зазначає, що за результатами розгляду клопотань якими відмовлено позивачам у зв`язку з тим, що частина земельної ділянки яку вони бажають отримати у власність відноситься до земель державної власності сільськогосподарського призначення, на яких проведена інвентаризація за кошти державного бюджету у 2013 році. Також з представлених позивачами документів не було надано згоду власника земельної ділянки на її поділ.

А також, відповідач надав клопотання про роз`єднання позовних вимог із зазначенням того, що представником позивачів самостійно об`єднано різних позивачів до одного й того самого відповідача з різних підстав виникнення позовних вимог.

Ухвалою суду від 26.04.2019 року в задоволенні клопотання відмовлено.

Судом встановлено, що у 2018 році позивачі зверталися до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність ділянок для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею по 2 гектари на кожного з них окремо яка розташована за межами населеного пункту Левківської сільської ради Тульчинського району Вінницької області.

Листами від 13.04.2018 року управлінням Держгеокадастру їм відмовило, не погоджуючись з даними відмовами позивачі звернулися до Вінницького окружного адміністративного суду.

16.10.2018 року рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 802/1593/18-а щодо відмов ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області викладених листами 13.04.2018 року за адміністративним позовом задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача та скасовано листи, якими відмовлено позивачам у наданні дозволів. Зобов`язано відповідача повторно розглянути клопотання.

В подальшому у березні 2018 року позивачі на підставі рішення суду повторно звернулися до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою.

Наказами № 2-15332/15-18-СГ; 2-15325/15-18-СГ; 2-15326/15-18-СГ; 2/15327/15-18-СГ; 2-15328/15-18-СГ; 2-15329/15-18-СГ; 2-15330/15-18-СГ; 2-15331/15-18-СГ від 14.11.2018 року ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило, що відповідно до положень ст. 116, 118 Земельного кодексу України, згідно з якими не передбачено можливості безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок; а також враховуючи відсутність згідно ст. 56 ЗУ "Про землеустрій" згоди власника земельної ділянки, для земель державної власності-органу уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем.

Не погоджуючись з вказаними відмовами, позивачі оскаржили їх до суду.

Надаючи правову оцінку відмовам у надані дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що викладені у наказах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 14.11.2019 року № 2-15332/15-18-СГ; 2-15325/15-18-СГ; 2-15326/15-18-СГ; 2/15327/15-18-СГ; 2-15328/15-18-СГ; 2-15329/15-18-СГ; 2-15330/15-18-СГ; 2-15331/15-18-СГ від 14.11.2018 суд зважає на наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Згідно з положеннями ч. 7 наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до цих нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В свою чергу, із положень ст. 79-1 ЗК України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у ч. 6- 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.

Такий висновок також узгоджується з положеннями ст. 50 Закону України "«Про землеустрій", відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Відповідно ст. 56 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу; д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути; е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні); є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Зважаючи на причини відмови Держгеокадастру викладені в оскаржуваних наказах, суд зауважує, що в даному випадку, відповідачем не наведено доказів, які б свідчили про те, що вказана земельна ділянка перебуває в заставі чи користуванні.

При цьому, відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 року (далі - Положення № 15), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з п. п. 31, 50 п. 4 Положення № 15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи, погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою.

Пунктом 7 Положення № 15 передбачено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Враховуючи той факт, що відповідач є розпорядником земельної ділянки п. "в" ч. 1 ст. 80 ЗК України, яку позивач бажає отримати у власність, а тому згода може бути надана відповідачем у формі відповідного дозволу-наказу, і не потребує додаткової згоди, оскільки право на отримання земельної ділянки у власність гарантовано ст. 14 Конституції України, а органи державної влади не можуть діяти на власний розсуд, тим більше відповідачу не було перешкод для позивача з можливістю реалізувати ним своє право на приватизацію земельної ділянки.

Аналогічного висновку дійшов Вінницький апеляційний адміністративний суд у своїй постанові від 16.05.2018 року у справі № 802/2300/17-а.

Так, оцінюючи позицію сторони відповідача викладену в оскаржуваних наказах стосовно того, що позивачами не надана згода власника земельної ділянки, для земель державної власності- органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки, суд зауважує, що в даному випадку, за умови не доведення, того, що вказана земельна ділянка перебуває у користуванні, заставі, а органом уповноваженим здійснювати розпорядження земельною ділянкою є Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, відтак мотиви відмови викладені в оскаржуваних наказах є такими, що суперечать дійсним обставинам справи.

Окрім того, при вирішені цього спору суд враховує наступне.

Повноваження ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області у спірних правовідносинах регулюється Положенням про територіальні органи Держгеокадастру, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення №333).

Отже, даним Положенням чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні дозволу.

Як уже було встановлено судом вище, позивачі звернулися до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області саме із клопотанням про надання дозволів на виготовлення технічної документації з землеустрою.

Стаття 25 Закону України "Про землеустрій" визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Частиною другою ст. 55 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розроблення технічної документації із землеустрою зацікавлена особа звертається до органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо отримання дозволу щоб в подальшому формувати земельну ділянку.

Разом з тим, визначаючись щодо правомірності прийнятих відмов, суд зазначає наступне.

Згідно з матеріалами справи, відповідач вже відмовляв позивачам у наданні дозволів на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок з підстави не надання згоди власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем. При цьому відмови, які оскаржуються в даному судовому провадженні, прийняті на виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Вказані обставини переконливо свідчать про систематичність порушень прав позивачів з боку відповідача, свідомому самоусуненні відповідача від сприяння позивачам у реалізації їх конституційного права на володіння землею.

При цьому, суд не вважає задоволення позову шляхом зобов`язання відповідача надати відповідні дозволи на розроблення проекту землеустрою втручанням в дискреційні повноваження відповідачів з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникам такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 року у справі № 802/1224/16-а та в постанові від 12.07.2018 року (справа № 802/230/18-а).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачами, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідент. код НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , ідент. код НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 , ідент. код НОМЕР_5 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 , ідент. код НОМЕР_6 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_4 , ідент. код НОМЕР_7 ), ОСОБА_8 ( АДРЕСА_4 , ідент. код НОМЕР_8 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, код ЄДРПОУ 39767547) задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 14.11.2018 року за № 2-15332/15-18-СГ; 2-15325/15-18-СГ; 2-15326/15-18-СГ; 2/15327/15-18-СГ; 2-15328/15-18-СГ; 2-15329/15-18-СГ; 2-15330/15-18-СГ; 2-15331/15-18-СГ; у не наданні позивачам дозволів на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, для відведення їм у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 гектари на кожного із них окремо, на території Левківської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати позивачам дозволи на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, для відведення їм у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 гектари на кожного із них окремо, на території Левківської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_2 сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_3 сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_4 сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_5 сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_6 сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_7 сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_8 сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович