Рішення № 82306050, 05.06.2019, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/4618/16-ц

Провадження № 2/500/815/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2019 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі: головуючого судді - Бурнусуса О.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Петрової В.В.,

представника позивача - Янковського О.В. ,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїлі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору та застосування наслідків його недійсності,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 77 976, 56 доларів США в еквіваленті у національній валюті по курсу НБУ на день ухвалення рішення по справі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.09.2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», був укладений кредитний договір №СМ-SМЕ 503/278/2008 зі змінами та доповненнями (далі - кредитний договір), за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 115 000 доларів США, а позичальник прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов`язання, встановлені у кредитному договорі. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав і надав позичальнику кредитні кошти. В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 17.09.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 був укладений Договір поруки №SR-SME 503/278/2008 (далі - договір поруки), за умовами якого поручитель прийняв на себе зобов`язання відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором в повному обсязі таких зобов`язань. Однак, в порушення умов кредитного договору, погашення кредиту та нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у передбаченому розмірі та в строк не відбувся. Керуючись умовами договорів, банком 15.04.2016 року було направлено досудову вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором позичальникові та поручителю. Станом на дату звернення до суду сума кредиту, проценти та штрафні санкції ані позичальником, ані поручителем не сплачені, у зв`язку з чим, ПАТ «ОТП Банк» вимушений звернутися до суду.

Ухвалою суду від 31.08.2016 року відкрито провадження у справі (а.с.46 т.1).

Ухвалами суду від 23.09.2016 року та 11.04.2018 року задоволені клопотання представника відповідача про витребування доказів (а.с.56 т.1, а.с.74 т.2).

Ухвалою суду від 11.01.2017 року задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову та накладено арешт на нерухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_2 (а.с.184, 185 т.1) .

Ухвалою суду від 17.05.2017 року зустрічна позовна заява об`єднана в одне провадження з первісним позовом (а.с.221 т.1).

Ухвалою суду від 17.12.2018 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про застосування зустрічного забезпечення (а.с.179-181 т.2).

У судовому засіданні представник позивача збільшив розмір позовних вимог, остаточно просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 87 557, 43 доларів США в еквіваленті в національній валюті - гривні, по курсу НБУ на день ухвалення рішення суду, а також витрати зі сплати судового збору (а.с.24-32 т.2). В обґрунтування позовних вимог та заперечень проти зустрічного позову представник позивача надав пояснення про те, що вимоги законодавства в момент укладення кредитного договору були повністю дотримані. До укладення договору ОСОБА_2 була надана повна інформація про умови кредитування. Окрім того, у спірному договорі, який особисто відповідачка підписала, та в додатках до нього, зазначено усі кредитні умови відповідно до вимог ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» за №1023-ХІІ від 12.05.1991 року (далі - Закон №1023-ХІІ) та постанови НБУ. Підписавши кредитний договір, додаткові частини до нього, Графік повернення кредиту та сплати процентів, позичальник погодилася з усіма умовами, що тотожно містить в собі письмове підтвердження споживача про ознайомлення з усією інформацією стосовно умов кредиту, порядку його використання і повернення. В п.2 частини №1 кредитного договору чітко вказані розмір та валюта кредиту - 115 000 доларів США. Також, ОСОБА_2 мала право протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту отримання примірника договору про надання споживчого кредиту відкликати свою згоду на укладення вказаного договору без пояснення причини. Отже, відповідач вчинила правочин на підставі вільного волевиявлення. Вважав, що на дату укладення договору жодним нормативно-правовим актом не передбачалось прямих обмежень щодо видачі кредиту в іноземній валюті фізичним особам. Звернув увагу, що позичальник не обмежений в отриманні інформації щодо зміни розміру відсоткової ставки FIDR, оскільки інформація щодо її розміру розміщується на сайті банку, а також в приміщенні банку на інформаційних стендах. Фінансові документи, які б підтверджували видачу ОСОБА_2 кредитних коштів (перерахування грошових коштів на поточний рахунок, меморіальний ордер, витратний касовий ордер або чек, інший фінансовий документ) у розмірі 115 000 доларів США за кредитним договором знищені, що підтверджується актами про вилучення для знищення документів та справ. Також просив застосувати наслідки спливу позовної давності, початок перебігу якої слід обчислювати з дня укладення оскаржуваного кредитного договору, тобто з 17.09.2008 року (а.с.226, 227 т.1).

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , будучи своєчасно та належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися.

Відповідач ОСОБА_2 направила представника з належним чином посвідченими повноваженнями.

Відповідач ОСОБА_4 надав заперечення проти позову та звернувся із заявами про розгляд справи у його відсутність (а.с.187, 188 т.1, а.с.69, 260, 261 т.2). В обґрунтування заперечень проти позову пояснив, що досудову вимогу банком було направлено на адресу, за якою він ніколи не проживав. Крім того, позивач неодноразово без згоди та належного повідомлення поручителя збільшував процентну ставку, внаслідок чого збільшився загальний обсяг його відповідальності, та змінивши строк виконання основного зобов`язання позичальника не пред`явив позов до нього як поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати. За наведених обставин вважає, що вимоги до нього безпідставні внаслідок припинення договору поруки. Звернув увагу, що вартість кредитного портфелю на момент укладення договору становила 557 876, 50 гривень, яка на той час була еквівалентна сумі 115 000 доларів США. Еквівалент у валюті було використано задля застосування відсотків за валютними кредитами. Оскільки кредит було надано банком у гривні для використання на споживчі потреби, валютні ризики, як це передбачено чинним законодавством для валютних кредитів, на позичальника не покладалися. Вважає, що фактично позивач ввів в оману позичальника та безпідставно отримав від нього грошові кошти у сумі, що значно перевищує загальну вартість кредитного портфелю. Зустрічний позов вважав обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 позов та обставини позову не визнав, звернувшись до суду із зустрічною позовною заявою про визнання недійсним кредитного договору №СМ-SМЕ 503/278/2008 від 17.09.2008 року на підставі ч.1 ст.203 ЦК Україна та застосування наслідків його недійсності (а.с.210-219 т.1, а.с.5-8 т.2). В обґрунтування зустрічної позовної заяви та заперечень проти первісного позову, представник відповідача пояснив, що надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України заборонено, а тому відповідно до оспорюваного договору валютою кредитування є національна валюта України - гривня, правові підстави для застосування коефіцієнта валютного ризику законом не передбачені. Під час укладення і виконання оскаржуваного кредитного договору було порушені права ОСОБА_2 як споживача фінансових послуг на отримання попередньої достовірної інформації про умови кредитування, оскільки кредитор не повідомив споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги по оформленню кредитного договору (перелік всіх витрат, пов`язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких як, адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення та ін.). Сукупна вартість кредиту була зафіксована сторонами і видана в гривні, розрахунок для застосування процентних ставок був використаний у доларах США, як по валютним кредитам. Розпис загальної вартості кредиту за оскаржуваним кредитним договором фактично відсутній, адже розрахунок платежів не відповідає валюті кредиту та сукупній його вартості, яка визначена сторонами у гривні, а отже відсутня суттєва умова договору - його ціна. Не визначення банком суттєвих умов договору, зробило неможливим для споживача визначення фактичного розміру кредиту, визначення умов та можливості його фактичного подорожчання. Умови кредитного договору є несправедливими, тому що всупереч принципу та вимоги добросовісності договору його наслідком є суттєвий дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача кредитних послуг. Так, є несправедливою умова договору про оформлення кредиту та застосування процентних ставок в іноземній валюті - доларах США, розрахунок річної процентної ставки з розрахунку скороченої тривалості року (360 днів замість 365/366), справляння плати за відкриття рахунку та повідомлення про зміну процентної ставки за кредитом, що є способом зловживання сильною стороною договору та зловживання правом. При розрахунках банк на свій розсуд всупереч умовам договору та вимогам чинного законодавства незрозуміло для іншої сторони зараховував грошові кошти переважно на погашення відсотків, а не тіла кредиту. Таким чином, банк використав перевагу свого положення сильної сторони договору, яка нав`язала свої умови, ввела в оману та позбавила можливості усвідомленого вибору іншу сторону договору, чим порушив принцип рівності сторін, дотримання балансу інтересів та використав принцип недобросовісної конкуренції. Звернув увагу, що позивач не надав належних та допустимих доказів щодо отримання кредиту у сумі 115 000 доларів США. Також вважав, що відсутні законні підстави вважати пропущеним строк позовної давності, оскільки право на звернення до суду із позовом про захист порушених прав споживача виникло з 26.12.2015 року, тобто з моменту отримання досудової вимоги банку та його відмови від звірки розрахунків і з`ясування підстав виникнення неоднозначного тлумачення умов кредитного договору. Порушення прав споживача, на його думку, є триваючи порушенням, яке не припинено на час розгляду справи (а.с.9 т.2).

Вислухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд на підставі фактів, встановлених у судовому засіданні, дійшов таких висновків.

Частина 1 ст.13 ЦПК України визначає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У судовому засіданні встановлено, що 17.09.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №СМ-SМЕ 503/278/2008, відповідно до умов пунктів 2 і 3 якого банк надає позичальнику кредит у розмірі 150 000 доларів США на споживчі цілі, а позичальник приймає його та зобов`язується повернути 17.09.2023 року, а також сплатити проценти за користування кредитом, для розрахунку якого використовуватиметься плаваюча процентна ставка (FIDR + фіксований відсоток (6% річних) з розрахунку Річної бази нарахування процентів) (а.с.5-9, 113-117 т.1, а.с.92-102 т.2).

До кредитного договору додано графік повернення кредиту та сплати процентів, яким визначені, зокрема: сума виданого кредиту - 115 000 доларів США; розмір відсоткової ставки за користування кредитом - 16 % річних; валюта кредиту - USD; розмір щомісячного платежу - 1 707, 45, у тому числі із зазначенням розміру платежу, що зараховується на погашення тіла кредиту та відсотків за користування кредитом (а.с.104-107 т.1, а.с.125-131 т.2).

Відповідно до п.5 кредитного договору графік повернення кредиту та сплати процентів підписан обома сторонами та є невід`ємною частиною договору (додаток №1).

Згідно з п.п.1.9.1 п.1.9 кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання або неналежного виконання позивальником та/або поручителем своїх боргових та інших зобов`язань за цим договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п.2.3.7 та ст.3 цього договору) та/або умов договору поруки. При цьому, зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати направлення позичальнику відповідної вимоги.

Підпунктами 1.11.1 та 1.11.1.1 пункту 1.11 кредитного договору передбачено, що усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватись позичальником у валюті кредиту, в строки та на умовах встановлених цим договором. Інші платежі згідно з умовами цього договору розраховуються у валюті кредиту і підлягають сплаті у валюті України виходячи з валютного курсу НБУ на день сплати.

З метою забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором17.09.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 укладено Договір поруки №SR-SME503/278/2008, за умовами статті 1 якого поручитель зобов`язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником ОСОБА_2 її боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором №СМ-SМЕ 503/278/2008 від 17.09.2008 року, в повному обсязі таких зобов`язань. Поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники (а.с.22, 122 т.1, а.с.132, 133 т.2).

Згідно з п.2.3 договору поруки поручитель підтверджує, що він ознайомлений з положеннями кредитного договору, цілком розуміє його зміст та згоден виступати поручителем за борговими зобов`язаннями.

17.09.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки №РМ-SME503/278/2008, за умовами статті 1 якого для забезпечення повного і своєчасного виконання іпотекодавцем боргових зобов`язань за кредитним договором №СМ-SМЕ 503/278/2008 від 17.09.2008 року, іпотекодавець надає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: крамницю, загальною площею 289, 2 кв.м, що складається з літери «А» - крамниця цегляна, площею 138, 3 кв.м, літери «Б» - крамниця цегляна, площею 85,4 кв.м, літери «В» - крамниця цегляна, площею 65, 5 кв.м, №1-3 - надвірні споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.23-26, 118-121 т.1, а.с.84-91 т.2).

За змістом кредитної заявки від 17.09.2008 року грошові кошти в сумі 115 000 доларів США перераховані банком з рахунку № НОМЕР_1 на кредитний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий на ім`я ОСОБА_2 у відділенні «Топольове» ЗАТ «ОТП Банк» в м. Одеса, МФО 328986, номер трансакції 542464 (а.с.27 т.1, а.с.103 т.2).

Згідно з рішенням акціонерів за №53 від 23.04.2009 року банк змінив свою назву з Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (а.с.33 (зворот) т.1).

08.12.2015 року ПАТ «ОТП Банк» звернувся до ОСОБА_2 із досудовою вимогою за вих.№22-2/886439 про погашення заборгованості за кредитним договором №СМ- SME503/278/2008 від 17.09.2008 року у розмірі 71 409, 88 доларів США, яка складається з: 69 203, 75 USD - залишок заборгованості за кредитом; 2 206,13 USD - несплачені відсотки за користування кредитом (а.с.182 т.1, а.с.11, 41, 42 т.2).

15.04.2016 року ПАТ «ОТП Банк» повторно звернувся до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 із досудовою вимогою за вих.№№501-05-036/136 та 501-05-036/138, відповідно, про погашення заборгованості за кредитним договором №СМ- SME503/278/2008 від 17.09.2008 року у розмірі 74 881, 60 доларів США, яка складається з: 69 203, 75 USD - залишок заборгованості за кредитом; 5 677, 85 USD - несплачені відсотки за користування кредитом (а.с.28, 29 т.1).

Згідно повідомлень працівників поштового відділення зв`язку, ОСОБА_2 отримала повторну досудову вимогу банку 30.04.2016 року, ОСОБА_4 - за вказаною адресою не проживає (а.с.94, 95 т.1).

Вказані вимоги відповідачами залишені без виконання та заборгованість за кредитним договором в добровільному порядку не погашена.

Як вбачається з розрахунку заборгованості по клієнту ОСОБА_2 за кредитним договором №СМ- SME503/278/2008 від 17.09.2008 року станом на 21.09.2017 року загальна заборгованість за кредитом становить 87 557, 43 долари США, яка складається з: 69 203, 75 долари США - заборгованість за тілом кредиту; 17 077, 74 долари США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 1 275, 94 долари США - заборгованість по відсоткам, нарахованим на прострочену заборгованість по кредиту (а.с.24-32 т.2).

Згідно з рішенням акціонерів за №77 від 05.04.2018 року банк змінив повне найменування з Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на Акціонерне товариство «ОТП Банк» (а.с.189 (зворот) т.2).

Стаття 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За нормою ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 1 ст.546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (ч.1 ст.553 ЦК України).

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом ч.4 ст.559 ЦК України в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Виходячи з положень другого речення ч.4 ст.559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч.2 ст.1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Отже, у разі зміни кредитором на підставі ч.2 ст.1050 ЦК України строку виконання основного зобов`язання передбачений ч.4 ст.559 ЦК України строк підлягає обрахуванню з цієї дати. Сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 17.09.2014 року у справі №6-53цс14, від 20.04.2016 року у справі №6-2662цс15.

У зв`язку з порушенням боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор на власний розсуд використав передбачене ч.2 ст.1050 ЦК України та п.п.1.9.1 п.1.9 кредитного договору право на односторонню зміну його умов, надіславши 08.12.2015 року досудову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов`язаних із ним платежів протягом 30 календарних днів з дати відправлення відповідної вимоги (а.с.182 т.1).

Приймаючи до уваги, що банк від дня настання строку виконання зобов`язання за досудовою вимогою не пред`явив вимог до поручителя протягом шести місяців, зобов`язання останнього за договором поруки припинилися, а тому позовні вимоги Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягають.

Надаючи оцінку доводам представника позивача в обґрунтування позовних вимог та заперечень проти зустрічного позову, а також доводам відповідачів і представника відповідача в обґрунтування заперечень проти позову та заявлених зустрічних позовних вимог, суд виходить з такого.

Відповідно до статей 215-135 ЦК України особа, яка вважає, що її права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійним.

За змістом ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048-1052, 1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів» (п.14 постанови Пленуму ВСССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року за №5).

Згідно з п.п.3, 4 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору та свобода підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

Частиною 1 ст.626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Частина 1 ст.628 ЦК України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так істотними умовами кредитного договору, які регламентовано ст.ст.1048-1052, 1054 ЦК України, виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Згідно з ч.2 ст.11 Закону №1023-ХІІ перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Аналогічні положення містив п.2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України 10.05.2007 року за №168 (далі - Правила).

Зі змісту оспорюваного кредитного договору вбачається, що в ньому зазначено істотні умови, характерні для такого виду договорів: мета, розмір та період надання кредиту (п.2 частини №1), процентна ставка (п.3 частини №1), умови і порядок його надання та погашення (п.п.1.5, 1.7 частини №2), забезпечення зобов`язань позичальника (п.3 частини №2), відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору (п.4 частини №2) тощо. Позичальник погодилася на укладення договору саме такого змісту та на запропонованих банком і обопільно погоджених умовах, про що свідчить підписання нею договору без будь-яких зауважень та заперечень.

До того ж, в п. п.1.4 кредитного договору наявне застереження про те, що підписанням цього договору сторони висловили цілковиту згоду з тим, що визначення порядку плати за кредит, встановлене п.1.4 (з підпунктами) цього Договору, повністю відповідає волевиявленню сторін. Сторони цим також підтверджують, що вони повністю ознайомлені та цілком згодні з порядком визначення плати за кредит та окремими елементами цього порядку.

У додатку №1 до договору, також підписаного відповідачем ОСОБА_2 , до неї у письмовій формі доведено інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору у валюті кредиту - доларах США, зокрема процентну ставку, загальну суму щомісячного платежу, яка включає в себе погашення тіла кредиту та сплату відсотків за користування кредитом, кількість платежів (а.с.104-107 т.1, а.с.125-131 т.2).

Враховуючи викладене, посилання відповідачки на те, що банк не проінформував її як позичальника про всі істотні умови договору, зокрема про сукупну вартість кредиту, переваги та недоліки обрання тієї чи іншої кредитної програми, що позбавило її можливості для здійснення свідомого вибору та призвело до укладення договору на явно невигідних для неї умовах, суд вважає безпідставними.

За вищенаведених підстав, суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що при розрахунках банк на власний розсуд всупереч умовам договору та вимогам чинного законодавства незрозуміло для іншої сторони зараховував грошові кошти переважно на погашення відсотків, а не тіла кредиту. Так, підпунктом 1.5.1.4 п.1.5 кредитного договору, підписаного відповідачем, передбачена черговість погашення боргових зобов`язань, згідно якої при надходженні до банку коштів для виконання боргових зобов`язань, кошти на погашення суми основного боргу за кредитом направляються в останню чергу. Крім того, графіком повернення кредиту та сплати процентів, підписаного обома сторонами та який є невід`ємною частиною договору (додаток №1), визначено, яким чином погашається заборгованість за кредитом (ануїтетними платежами - сплата позичальником однакової суми до кінця дії кредитного договору, що включає в себе частину основного боргу і нарахований відсоток, більшою мірою виплачуються відсотки по кредиту і в меншому ступені здійснюється погашення основної заборгованості).

Доводи відповідача про недоведеність надання банком кредитних коштів, в тому числі в іноземній валюті - доларах США, є неспроможними, оскільки саме на підставі її кредитної заявки було надано кредит у розмірі 115 000 доларів США шляхом перерахування у повному обсязі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника відповідно до умов п.1.7 кредитного договору. Отже, факт отримання кредитних коштів в іноземній валюті підтверджується кредитною справою, оригінал якої було оглянуто у судовому засіданні, в якій зокрема, містяться кредитний договір, графік погашення заборгованості, договір поруки, договір іпотеки, кредитна заявка тощо. Крім того, ОСОБА_2 здійснювала погашення кредитної заборгованості (а.с.30, 128-130, 136-138, 144-174 т.1, а.с.26-29, 31, 32 т.2), що свідчить про визнання нею боргу за кредитним договором і обов`язків, які виникли з договору, презумпція правомірності якого не спростована. Знищення фінансових документів (меморіального ордеру, витратного касового ордеру або чеку, іншого фінансового документу), що підтверджується актами про вилучення для знищення документів та справ, на висновки суду не впливають.

Посилання представника відповідача на те, що у відповідності до ч.1 ст.11 Закону №1023-ХІІ надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється, суд до уваги не приймає, оскільки відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

16.10.2011 року вступив в силу Закон України від 22.09.2011 року за №3795-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким ч.1 ст.11 Закону №1023-ХІІ було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Таким чином, на час укладення кредитного договору вказаний закон не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

Доводи відповідачів про порушення банком вимог закону внаслідок збільшення процентної ставки також є необґрунтованими з огляду на таке.

Підпунктами 1.4.1.3, 1.4.1.3.2 п.1.4 частини №2 кредитного договору сторони передбачили, що плаваюча процентна ставка по кредиту підлягає коригуванню протягом дії цього договору щоразу після перебігу кожного 12 календарного місяця, починаючи з дати укладення цього договору, якщо інше не передбачено цим договором. Сторони висловлюють цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки, стосовно всієї непогашеної суми кредиту, без укладення будь-яких додаткових договорів до цього договору.

У випадку порушення позичальником своїх зобов`язань, встановлених будь-яким з п.п.2.3.6, 2.3.7, 2.3.8, 2.3.10 цього Договору, плаваюча процентна ставка підвищується на 2 % річних, в порядку, передбаченому цим договором (п.п.1.4.1.7.1 п.1.4 частини №2 кредитного договору).

Плаваюча процентна ставка - це процентна ставка за середньо- і довгостроковими кредитами, розмір якої може змінюватися банком в односторонньому порядку та у строки, передбачені умовами кредитного договору. Перегляд її здійснюється через узгоджені між банком і кредитором проміжки часу.

У разі зміни договору, як зазначено в ч.3 ст.653 ЦК України, зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватися і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Отже, укладаючи кредитний договір, ОСОБА_2 надала письмову згоду на можливість односторонньої зміни банком процентної ставки, тому зміна процентної ставки з 16 % до 13, 50 % (FIDR + 6 %), з 13, 50 % (FIDR + 6 %) до 12, 50 % (FIDR + 6 %) та з 12, 50 % (FIDR + 6 %) до 12 % (FIDR + 6 %) (а.с.10-21, 96-111 т.1, 104-131 т.2) відбулася згідно з умовами кредитного договору. Крім того, позичальник не був обмежений в отриманні інформації щодо зміни розміру відсоткової ставки FIDR, оскільки інформація щодо її розміру розміщується на сайті банку за адресою: https://ru.otpbank.com.ua/privateclients/calculators/fidr/ , а також в приміщенні банку на інформаційних стендах.

Доводи відповідачки, що при укладені договору вона не була попереджена про те, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе споживач, спростовується дослідженими судом доказами, на підставі яких було встановлено, що відповідно до застережень до п.1.11 кредитного договору сторони встановлюють, що банк не зобов`язаний приймати виконання боргових зобов`язань в валюті іншій ніж валюта кредиту. Відмова банку від виконання в іншій валюті не може розглядатись сторонами, як сприяння збільшення шкоди результаті прострочення збільшення шкоди в результаті прострочення позичальника. Підписанням цього договору позичальник висловлює свою обізнаність з діючими тарифами банку.

Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов`язань за кредитним договором унаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими у розумінні ст.18 Закону №1023-ХІІ та для визнання спірного договору недійсним, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник мала можливість, виходячи з динаміки курсу валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті, на чому також неодноразово акцентує увагу Верховний Суд, в тому числі в постановах 21.03.2018 року у справі №405/2823/15-ц, 20.12.2018 року у справі №185/5490/16-ц.

Щодо доводів представника відповідача про включення до умов кредитного договору положень, що є несправедливими, створюють істотний дисбаланс прав та інтересів на шкоду споживача ОСОБА_2 , суд дійшов такого висновку.

Статтею 1 Закону №1023-ХІІ передбачено, що споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 3 ч.5 ст.11, ч.ч.1, 2, 5 ст.18 Закону №1023-ХІІ встановлено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст.217 ЦК).

Аналіз указаних норм законодавства дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до положень, закріплених у ч.ч.1, 6 ст.19 Закону №1023-ХІІ, забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених в постановах №6-40цс13 від 11.09.2013 року та №6-330цс16 від 08.06.2016 року, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Приймаючи до уваги, що кредитор вправі пропонувати умови, які не суперечать закону та без виконання яких не вважає за можливе надання кредиту, а також зважаючи на те, що при укладені кредитного договору як правочину, що базується на волевиявленні обох учасників правочину, ОСОБА_2 на свій розсуд та за вільним волевиявленням вирішила оформити кредит саме в іноземній валюті - доларах США, про що зазначила в попередньо поданій заяві, погодилася на розрахунок річної процентної ставки з розрахунку скороченої тривалості року (360 днів), суд приходить до висновку про відсутність дій з боку позивача, які б свідчили про включення до договору завідомо несправедливих умов. Окрім того, нарахування відсотків за кредитними угодами на підставі 360-денного року не суперечить роз`ясненням Національного банку України за №12-211/12-107 від 10.01.1997 року.

Отже, посилання ОСОБА_2 на те, що спірний договір укладений з використанням банком нечесної підприємницької практики та що її при укладенні вказаних договорів було введено в оману, є безпідставними та не доведеними. При укладенні спірного договору сторони погодили його умови, а відповідач, підписуючи договір, засвідчила, що надана їй банком інформація є зрозумілою. У відповідності до ч.6 ст.11 Закону №1023-ХІІ позичальник протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту отримання примірника кредитного договору свою згоду на його укладення не відкликала, тривалий час виконувала його умови та сплачувала кредитні кошти, тобто визнавала умови договору.

Позаяк, протягом дії кредитного договору ОСОБА_2 не зверталася за роз`ясненнями положень, які були їй незрозумілими, тим самим погоджуючись зі всіма умовами договору та беручи на себе зобов`язання його виконувати надалі.

Разом з тим, суд погоджується з обґрунтованістю зустрічного позову в частині несправедливості окремих частин кредитного договору.

Так, відповідно до п.2 частини №1 кредитного договору комісія за дострокове виконання боргових зобов`язань становить 2% від суми часткового або повного дострокового повернення суми кредиту, протягом першого року строку дії договору; 1% від суми часткового або повного дострокового повернення суми кредиту, починаючи з другого і до спливу 4 календарного року строку дії цього договору.

Згідно з п.5 частини №1, п.п.1.3.5 п.1.3 частини №2 кредитного договору комісія банку за оформлення справи з відкриття кредитного рахунку становить 2% від розміру кредиту. В день видачі кредиту позичальник повинен сплатити банку комісію в розмірі, визначеному частиною №1 договору.

Пунктом 3.6 вищезгаданих Правил банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк учиняє на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Приймаючи до уваги, що комісія за дострокове виконання боргових зобов`язань та комісія за оформлення справи з відкриття кредитного рахунку є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок споживача, що є незаконним в силу ч.5 ст.11, ч.ч.1, 2, 5, 7 ст.18 Закону №1023-ХІІ, суд доходить висновку про несправедливість вказаних положень договору.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 12.12.2018 року у справі №444/484/15-ц.

Проте, суд вважає, що вимоги про визнання недійсним договору, в тому числі його окремих частин, якими передбачені вказані комісії, задоволенню не підлягають у зв`язку зі спливом позовної давності.

Так, статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки. А відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність у п`ять років застосовувалася до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 4 ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Приймаючи до уваги, що відповідачка ОСОБА_2 , укладаючи кредитний договір знала про наявність оспорюваних положень, якими порушуються її права, про що свідчать оплата нею в день видачі кредиту комісії за відкриття рахунку в сумі 11 157 гривень 53 копійки (а.с.236 т.2), а також заяви про надання дозволу на часткове дострокове погашення кредиту та нарахованих відсотків (а.с.128-130, 136-138 т.1), суд доходить висновку про те, що остання довідалася про порушення свого права ще в 2008 році.

Також слід звернути увагу на необхідність відмежування оспорюваного правочину, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку на вимогу однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, від нікчемних, які є недійсними з самого факту його вчинення, незалежно від бажання його учасників. Отже, спеціальна позовна давність у десять років, на яку послався представник відповідача (а.с.9 т.2), у даних правовідносинах не застосовна, оскільки має відношення до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину (ч.4 ст.258 ЦК України),

На думку суду, також не застосовна позовна давність за аналогією Закону №3161-IV у редакції 01.12.2005 року (ст.ст.7, 8, 10, 16), оскільки цивільні відносини, які виникли між сторонами, врегульовані ЦК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачами та представником відповідача ОСОБА_2 не надано жодних належних та допустимих доказів, які б давали підстави вважати кредитний договір недійсним в цілому. Всі наведені представником відповідача твердження з даного приводу судом розцінюються як спосіб захисту інтересів його довірителя від наслідків, можливість настання яких залежить лише від добросовісної поведінки позичальника при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов`язань.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, №63566/00, §23, нагадав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі його обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

З огляду на встановлені судом обставини та проаналізовані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що відповідач ОСОБА_2 не виконує умови кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати нарахованих відсотків, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка не спростована, суд дійшов до висновку про те, що первісні позовні вимоги АТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим, суд вважає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму заборгованості, розмір якої станом на 17.09.2017 року становить 87 557, 43 долари США, саме у тій валюті, яка визначена кредитним договором, без визначення еквіваленту до національної валюти, що узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду України, викладеною в рішенні від 16.01.2019 року у справі №464/3790/16-ц.

У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь АТ «ОТБ Банк» підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в сумі 33 555 гривень 67 копійок (а.с.1, 81 т.1, а.с.30 т.2).

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» (місцезнаходження: 01003, м. Київ, вул. Жилянська, б.43, ідентифікаційний код 21685166, рахунок № НОМЕР_5 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528), заборгованість за кредитом в розмірі 87 557 (вісімдесят сім тисяч п`ятсот п`ятдесят сім) доларів США 43 ( сорок три) центи, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 69 203 (шістдесят дев`ять тисяч двісті три) долари США 75 ( сімдесят п`ять) центів; заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 17 077 (сімнадцять тисяч сімдесят сім) доларів США 74 (сімдесят чотири) центи; заборгованість по відсоткам, нарахованим на прострочену заборгованість по кредиту - 1 275 (тисяча двісті сімдесят п`ять) доларів 94 (дев`яносто чотири) центи.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» (місцезнаходження: 01003, м. Київ, вул. Жилянська, 43, ідентифікаційний код 21685166, рахунок № НОМЕР_5 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528) понесені та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 33 555 (тридцять три тисячі п`ятсот п`ятдесят п`ять) гривень 67 (шістдесят сім) копійок.

У задоволенні решти вимог позовної заяви Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору та застосування наслідків його недійсності, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.06.2019 року.

Суддя: О.О.Бурнусус