Рішення № 8230516, 16.02.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.02.10 р.                     Справа № 37/349пд                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго”, м. Горлівка, ідентифікаційний код 00131268

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Ісіда”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 30277521

про: визнання договору №01/09/3 від 01.09.2004р. недійсним на майбутнє.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Гапич Є.А. (довіреність № 178-10 „Д” від 30.12.2009р.); Гарагашева Т.О. (за довіреністю № 145-10 „Є” від 30.12.2009 р.);

від Відповідача - Костюк С.В. (за довіреністю № 3 від 04.01.2010р.)

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд відбувався з фіксацією технічними засобами аудиозапису.

Згідно із ст.77 ГПК України у судовому засіданні оголошена перерва до 02.02.2010р. з подальшим відкладанням на 16.02.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство „Донецькобленерго”, м. Горлівка (далі – Позивач) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ісіда”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про визнання договору №01/09/3 від 01.09.2004р. недійсним на майбутнє.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що спірний договір суперечить вимогам закону щодо наявності у особи, яка вчинила правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; договір був укладений юридичною особою з порушенням спеціальної господарської компетенції, оскільки спрямований не на отримання прибутки та фактично є збитковим, а також на те, що при укладанні спірного договору сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору капітального будівництва.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір на експлуатаційне і технічне обслуговування об’єкту оренди №01/09/3 від 01.09.2004р. з додатком та додатковими угодами до нього; договір оренди №29/12/1-АР від 29.12.2003р.; заяви про припинення договору оренди; рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2009р. №39/30пн; Положення про структурну одиницю Миронівської ТЕС ВАТ „Донецькобленерго”; Статут ВАТ „Донецькобленерго”; із змінами, доповненнями та новою редакцією; протокол засідання наглядової ради №1 від 29.07.2004р.; листи про надання інформації; довідку №07-15/2566 від 22.12.2009р. з додатками; звіт про фінансові результати за 2004р., 2005р., 2007р., 2008р., 2009р.; довідку з ЄДРПОУ.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 203, 215, 638, 846 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 207 Господарського кодексу України., а також Загальними умовами укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затвердженими Постановою КМУ №668 від 01.08.2005р.

Позивач на виконання вимог ухвал суду та задля підтвердження своєї позиції надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 85-158 т.1, а.с.а.с. 1-153 т.2, а.с. а.с. 1-149 т.3, а.с.а.с.1-62, 67-73 т.4), у тому числі – письмові пояснення:

-          від 19.01.2010р. №03юр-88/10 – щодо інших судових справ, пов’язаних із розглядуваними правовідносинами;

-          від 02.02.2010р. №03юр-302/10 – щодо обставин порушення прав Позивача внаслідок укладання спірного договору та застосування строків позовної давності;

-          від 16.02.2010р. №03юр-510/10 - щодо повноважень особи, яка від імені Позивача підписувала акти приймання-передачі виконаних робіт за спірним договором та відносно припинення строку дії спірного договору.

Відповідач надав заперечення на позовну заяву №08/01 від 19.01.2010р. (а.с.а.с.159, 160 т.1), в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, заявляючи до застосування позовної давності.

На виконання вимог суду Відповідачем були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.161-176 т.1).

У додаткових запереченнях від 02.02.2010р. №03/02 (а.с. 63 т.4) Відповідач зазначив, що: спірний договір по суті не є договором підряду на капітальне будівництво, а є договором на надання послуг з договором підряду, а таму твердження Позивача про невідповідність оспорюваного договору вимогам Цивільного кодексу України є хибними та такими, що не ґрунтуються на діючому законодавстві.

У судових засіданнях сторони підтримали свою позицію, викладену письмово, наголошуючи на поданні всіх наявних доказів по суті розглядуваного спору і вказуючи про їх достатність для прийняття рішення.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судових засіданнях представників сторін справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

29.12.2003р. між Відповідачем (Орендодавець) та Позивачем (Орендарем) був укладений договір оренди №29/12/1-АР (а.с.а.с 18-20 т.1), згідно п.1.1, п. 10.1 якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне цільове користування індивідуально визначене майно, що є власністю Орендодавця, згідно з додатком №1, який є невід’ємною частиною цього договору. Цей договір набирає чинності з моменту підписання акту прийому-передачі майна в оренду та укладений строком на 5 років.

Передача в оренду майна Миронівської ТЕС Відповідачу була погоджена рішенням Наглядової ради Відкритого акціонерко товариства „Донецькобленерго”, оформленим протоколом №1 від 29.07.2004р.

Позивач неодноразово звертався до Відповідача з заявами про припинення означеного договору оренди (а.с.а.с.21-24 т.1).

Рішенням Господарського суду Донецької області у справі №39/30пн від 10.09.2009р. (а.с.а.с. 25-28 т.1) у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Ісіда” до Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” про тлумачення змісту договору оренди та зустрічного позову Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ісіда” було відмовлено.

За результатами апеляційного перегляду означене рішення було залишено без змін (а.с.а.с.68-73 т.4); при цьому апеляційна інстанція погодилися із правильністю висновку про те, що термін, на яких договір оренди є укладеним, починається 29.12.2003р. і закінчився 29.12.2008р., натомість строк чинності договору, що визначається фактом підписання сторонами акту приймання-передачі є меншим та триває з 30.07.2004р. по 29.12.2008р.

01.09.2004р. між Позивачем (Замовник) та Відповідачем (Виконавець) укладений договір на експлуатаційне і технічне обслуговування об’єкта оренди №01/09/3 (а.с.а.с. 8,9 т1), згідно п.1.1, 7.1 якого Замовник доручає, а Виконавець забезпечує експлуатацію та технічне обслуговування об’єкта оренди – індивідуально визначеного майна згідно переліку (додаток №1 до договору оренди від 29.12.2003р.), відповідно до діючих державних і галузевих нормативних документів, до закінчення дії договору оренди.

Відповідно до умов п.2.1.2., 2.1.7., 2.1.11. цього договору Виконавець, серед іншого, зобов’язаний: забезпечити надійну, безпечну, економічну роботу об’єкту оренди відповідно до диспетчерських графіків несення навантаження у об’єднаній енергосистемі України та графіків теплових навантажень (з урахуванням зупинок та пусків енергоблоків по команді диспетчера НЕК „Укренерго”); здійснювати експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт обладнання об’єкту оренди. При цьому вести окремий облік витрат по експлуатації та технічному обслуговуванню і ремонту об’єкту оренди; безумовно і у повному обсягу виконувати усі положення і правила, які діють в об’єднаній енергосистемі України у частині виконання диспетчерського графіку навантаження об’єкту оренди, а також його експлуатаційного і технічного обслуговування. обслуговуванню зобов’язаний здійснювати експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт обладнання об’єкта оренди.

В свою чергу, п.2.2.6. договору на експлуатаційне і технічне обслуговування на Замовника в числі інших покладений обов’язок своєчасно здійснювати оплату відповідно до розділу 3 цього договору.

Пунктами 3.1., 3.2. цього договору визначено, що місячна ціна робіт по експлуатації, технічному обслуговуванню та ремонту об’єкту оренди складає орієнтовано 650010грн. в тому числі ПДВ 108335грн. та визначається кошторисом, складеним відповідно до п.2.1.7 цього договору, який щомісяця коригується та узгоджується сторонами і є невід’ємною частиною цього договору. Оплата здійснюється по договору протягом поточного місяця у розмірі 100% від вартості кошторису згідно п. 3.1. цього договору.

В п. 3.3. спірного договору зазначено, що остаточні розрахунки проводяться до останнього числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту прийому-передачі, який за змістом п.п. 2.1.7., 2.1.8 та 2.2.7 цього договору складався на суму фактично понесених Виконавцем витрат.

Додатковими угодами №1а від 29.10.2004р. (а.с.11 т.1) та №б/н від 03.08.2007р. (а.с.12 т.1) сторони внесли зміни до договору на експлуатаційне і технічне обслуговування об’єкта оренди №01/09/3, якими доповнили договір п.6.5 та п. 3.4 відповідно.

Факт виконання спірного договору сторонами - майновий обіг з оплати Замовником фактично виконаних робіт впродовж строку його дії – підтверджується наданими Позивачем банківськими виписками (а.с.а.с. 20-153 т.2, а.с.а.с.1-149 т.3, а.с.а.с.1-62 т.4) про отримані від Замовника платежі, актами приймання-передачі виконаних робіт та угодами про зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с.а.с.88-150 т.1), узагальнюючий стан якого (виконання) приведений у складаній Позивачем довідці №07-15/234 від 02.02.2010р. (а.с.а.с. 8-19 т.2).

Як вбачається з преамбули спірного договору, від імені Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” його було підписано директором Миронівської ТЕС Сердюковим Р.П., який діяв на підставі Положення та довіреності №14-04 від 01.01.2004р.

Згідно Положення про структурну одиницю Миронівської ТЕС, узгодженого наглядовою радою від 19.09.03р. та затвердженого правлінням ВАТ „Донецькобленерго” (а.с.а.с. 29-33 т.1) :

-          Миронівська ТЕС – структурна одиниця, яка є основною ланкою ВАТ „Донецькобленерго” (Товариство), яка не є юридичною особою та діє в межах повноважень, встановлених цим положенням., об’єм якої може бути збільшений або обмежений Товариством (п.1.1.);

-          Структурна одиниця не є юридичною особою і діє в межах повноважень, визначених цим Положенням, обсяг яких може бути розширений або обмежений Товариством (п.3.1.);

-          Структурна одиниця очолюється директором, що призначається та звільнюється з посади головою правління Товариства (п.4.2.);

-          Директор самостійно, відповідно до довіреності виданої Товариством, вирішує всі питання діяльності структурної одиниці, розпоряджується майном, видає довіреності, та інше (п.4.3.);

-          Відношення структурної одиниці з підприємствами, організаціями та громадянами здійснюється на підставі договорів, що укладаються від імені Товариства, на підставі довіреності, яка видається Товариством, директором структурної одиниці або його заступником (п.5.3.).

Відповідно до запроваджених рішенням загальних зборів акціонерів Позивача від 22.11.1999р. змін та доповнень до Статуту Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” , зареєстрований 30.12.1999р. (а.с.а.с.40,41 т.1), а отже – діючих на момент видачі згаданої у спірному договорі довіреності на директора Миронівської ТЕС: до компетенції Спостережної ради, серед іншого, відносилося погодження укладання договорів (угод) на суму, що перевищує 5000000грн (п.10.3), тоді як голова правління має право без доручення здійснювати дії від імені Товариства, уповноважений керувати поточними справами, виконувати рішення вищого органу і спостережної ради, представляти Товариство в відношеннях з іншими юридичними особами, вести переговори та укладати угоди від імені Товариства..... тощо (п.11.4).

Згідно п.11.4.2 Статуту Позивача в редакції змін та доповнень від 28.07.2004р. (а.с.а.с. 42-46 т.1), що діяла на момент укладання спірного договору, одним з повноважень Голови правління товариства є видача довіреності на дії від імені Товариства в межах своїх повноважень у тому числі довіреності посадовим особам філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів Товариства. А надання дозволу Голові Виконавчого органу Товариства на укладання Товариством майнових та немайнових угод, вчинення інших право чинів на суму що перевищує 10000мінімальних заробітних плат, в свою чергу, віднесено до компетенції спостережної ради Товариства (п.10.6.7 Статуту від 28.07.2004р.).

До матеріалів справи сторонами на було надано доказів попереднього або подальшого погодження Спостережною (наглядовою) радою Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” спірного договору.

На підставі вказаних обставин Позивач наполягає на задоволені заявлених позовних вимог про визнання договору №01/09/3 від 01.09.2004р. недійсним на майбутнє.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у запереченнях на позов №08/01 від 19.01.2010р. (а.с.а.с.159, 160 т.1) та додаткових запереченнях від 02.02.2010р. №03/02 (а.с. 63 т.4).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного договору недійсним на майбутнє.

Як зазначено в абз. 3 п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. Беручи це до уваги, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення” від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на з’ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема Цивільним кодексом України, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірного договору.

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Кодексу є спірний договір, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірний договір є недійсним, через суперечність його змісту вимогам законодавства, оскільки:

а) у особи, яка підписувала договір від імені Позивача, за відсутністю згоди Наглядової ради, не було повноважень на його укладання з огляду на визначену орієнтовну суму майнового обігу, що порушує ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України;

б) його було укладено з порушенням господарської компетенції Позивача (спеціальної правосуб’єктності), оскільки його умови виключають можливість отримання прибутку підприємства, що є підставою для застосування ст. 207 Господарського кодексу України;

г) сторонами в порушення ч. 1 ст.638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України не досягнуто згоди за всіма істотними умовами, притаманними для договорів будівельного підряду та визначеними Загальними умовами, затвердженими Постановою КМУ №668 від 01.08.2005р.

Втім, на думку суду, зазначені аргументи є юридично неспроможні, з огляду на таке:

Стосовно відсутності у керівника структурного підрозділу на укладання спірного договору через його суму:

Дійсно, як зазначалося судом, повноваження директора структурного підрозділу Позивача на укладання означеного договору визначалися Положенням цього підрозділу та довіреністю №14-04 від 01.01.2004р. (яку до справи представлено не було). В свою чергу, п. 3.4. Положення передбачено встановлення кола повноважень директора Миронівської ТЄС довіреністю, що видається Відкритим акціонерним товариством „Донецькобленерго”.

На момент видачі зазначеної у спірного договорів довіреності Статут Позивача діяв в редакції, запровадженої змінами та доповненнями, що були затверджені протоколом №3 від 22.11.1999р. (а.с.а.с.40, 41 т.1). Згідно означених змін: голова правління має право без доручення здійснювати дії від імені товариства , керувати його поточними справами, виконувати рішення вищого органу та спостережної ради, представляти Товариство в відношеннях з іншими юридичними особами, вести переговори та укладати угоди від імені товариства, організовувати ведення протоколів засідання правління (п.11.4.); до компетенції Спостережної ради серед іншого було віднесено укладання договорів (угод) на суму, що перевищують 5000000грн.

У світлі приведених Позивачем у позовні заяві розрахунків, які відповідають умовам п.п. 3.1., 7.1. спірного договору з урахуванням визначеної на той момент тривалості орендних правовідносин між сторонами згідно п. 10.1. договору оренди №29/12/1-АР від 29.12.2003р., сукупна орієнтована сума спірного договору передбачала наявність погодження Спостережної ради, доказів якого до матеріалів справи не надано.

Водночас, всі необхідні для здійснення таких розрахунків параметри існували і були відомими сторонам ще на момент укладання спірного договору, який, незважаючи на відсутність погодження Спостережної ради протягом тривалого часу виконувався сторонами. Викладене, за висновком суду, зумовлює можливість відліку початку перебігу строку позовної давності у розумінні ст. 261 Цивільного кодексу України щодо цього порушення саме з моменту укладання договору (тобто – з 01.09.2004р.), адже незалежно від обізнаності Відповідача про існування відповідних обмежень у повноваженнях посадової особи – керівника структурного підрозділу Позивача – відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України така посадова особа зобов’язана була діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Враховуючи приписи ст. 257 Цивільного кодексу України відносно загального строку позовної давності, такий строк відносно розглядуваних вимог Позивача добіг кінця 01.09.2007р. Твердження Позивача про виникнення строку позовної давності кожного дня або у зв’язку із з’ясованою за результати аналізу збитковістю майнових відносин за спірним договором судом відхиляються, оскільки не мають ніякого відношення до розглядуваної підстави позову.

Отже, беручи до уваги заяву Відповідача про застосування позовної давності, викладеної у запереченнях №08/01 від 19.01.2010р. (а.с.а.с.159,160 т.1), відсутність доказів існування обставин для переривання або зупинення перебігу позовної давності, а також – існування поважних причин, які б завадили своєчасному зверненню до суду, суд згідно ч.ч.3-4 ст. 267 Цивільного кодексу України відхиляє вимоги Позивача про визнання спірного договору недійсним з мотивів розглядуваної підстави позову.

Стосовно порушення договором спеціальної правосуб’єктності Позивача:

Як встановлено ч.4 ст. 55 Господарського кодексу України статус юридичної особи – суб’єкта господарювання – визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

В свою чергу, згідно ч. 4 ст. 87 та ч.1, 4 ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її держаної реєстрації і з цього моменту здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), які і фізична особа, крім тих, які за своєї природою можуть належати лише людині. Відповідно до ст. 80, ч. 1 ст. 92 цього Кодексу наявна у юридичних осіб дієздатність реалізується у діяльності її органів. Таким чином, загальна право – і дієздатність юридичних осіб як визначальні параметри цього суб’єкту цивільного та господарського обігу (його правосуб’єктність) за законом встановлюється наявною з моменту створення відповідної юридичної особи.

Разом із тим, в ч.3 ст. 91 Цивільного кодексу України окремо зазначено про можливість юридичної особи здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Відтак, за висновком суду, до загальної правосуб’єктності відноситься коли тих прав і обов’язків, що існують у суб’єкта господарювання виключно в силу його утворення та можуть змінюватися (припинятися) за відповідних підстав в перебігу здійснення його поточної діяльності без будь-яких додаткових дозволів, тоді як наявність спеціальної правосуб’єктності визначається саме відповідними дозволами (ліцензіями), що у повній мірі узгоджується із змістом ч.3 ст. 14 Господарського кодексу України.

Правомірність з’ясування змісту приведеного у вказаній Позивачем ст.207 Господарського кодексу України терміну „спеціальна правосуб’єктність” через категорії правоздатності і дієздатності ґрунтується на визначені господарської компетенції, приведеної в ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України, адже – у тексті ст. 207 спеціальна правосуб’єктність застосовано саме в взаємозв’язку із господарською компетенцією.

В контексті приведених висновків, посилання Позивача на те, що умови договору виключають отримання прибутку, жодною мірою не стосується спеціальної правосуб’єктності, адже за змістом Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” прибутковість не визначається як специфічний вид діяльності, що потребує спеціального дозволу, а у повній мірі охоплюється загальною метою діяльності всіх суб’єктів підприємництва відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України.

Враховуючи позицію Вищого господарського суду України відносно відсутності спеціальних приписів у ст. 207 Господарського кодексу України, приведену в п. 21 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008 р. N 01-8/211, а також те, що ст.203 Цивільного кодексу України не пов’язує чинність угоди з ї прибутковістю, ця підстава позову відхиляється судом по суті як юридично не спроможна.

Стосовно відсутності згоди за всіма істотними умовами, визначеними для спірного договору Загальними умовами, затвердженими Постановою КМУ №668 від 01.08.2005р.:

·          По-перше, за загальним правилом відсутність згоди за всіма істотними умовами діючим законодавством не визначається у якості підстави для визнання певного договору (зокрема – розглядуваного) недійсним. Згідно приведених Позивачем ч. 1 ст.638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України у такому випадку мова може йти лише про неукладеність договору, що відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 є іншою правовою категорією, аніж недійсність. Таким чином, зазначена підстава взагалі не має відношення до предмету позову (обраного способу судового захисту).

·          По-друге, як вже зазначалося вище, оцінка законності спірного договору здійснюється у світлі законодавства, діючого на момент його укладання (абз. 3 п. 2 вказаної Постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9). Однак, Позивач обґрунтовує розглядувану підставу положеннями Постанови КМУ №668 від 01.08.2005р., тоді як спірний договір був укладений до прийняття цієї постанови - 01.09.2004р. Отже, ця підстава заявленого позову є юридично неспроможною в контексті встановленого ст. 58 Конституції України загального правила про заборону ретроспективної дії нормативно-правових актів (зворотна дія у часі) не залежно від правової природи правовідносин за спірним договором.

Окрім неможливості задоволення розглядуваного позову за приведеними Позивачем підставами суд вважає за необхідне звернути уваги останнього і на неправильності обраного способу судового захисту у його наявному формулюванні.

Так, згідно із позовною заявою Відкрите акціонерне товариство „Донецькобленерго” вимагає визнання спірного договору недійсним на майбутнє. Між тим, діюче законодавство не передбачає у суду повноважень визнавати недійсним договори на майбутнє, що за змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України унеможливлює застосування такого способу судового захисту незалежно від доведеності підстав для визнання договору недійсним в принципі.

Позивач безпідставно ототожнює передбачений ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України наслідок недійсності договору у вигляді припинення можливості настання права та обов’язків за таким договором у майбутньому із визнанням недійсним на майбутнє.

Вказані висновки суду у повній мірі узгоджуються із позицією Вищого господарського суду України, приведеною в п. 19 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211: „Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). Зазначена норма означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі.

Частина друга статті 236 ЦК України, згідно з якою якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється, не встановлює винятків із правил частини першої статті 236 ЦК України. Натомість частина друга статті 236 ЦК України конкретизує норму абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Саме, частина друга статті 236 ЦК України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не виникають не тільки ті права та обов'язки, настання яких сторони передбачали з моменту укладення правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.”

На підставі викладеного суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсягу, вважаючи причиною виникнення розглядуваного спору хибне уявлення Позивача про наявність підстав для застосування обраного ним способу судового захисту.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на рахунок Позивача у повному обсягу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго”, м. Горліка (ідентифікаційний код 00131268) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ісіда”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30277521) про визнання договору №01/09/3 від 01.09.2004р. недійсним на майбутнє.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою сторін у судовому засіданні 16.02.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення підписано 16.02.2010р.

3. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя