Ухвала суду № 82297488, 10.06.2019, Чугуївський міський суд Харківської області

Справа №636/1390/19

Провадження №2/636/1139/19

У Х В А Л А

10 червня 2019 року м. Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі головуючої судді Дьоміної О.П., при секретарі судового засідання Шилової І.В., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка А.О. про забезпечення позову,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Лисенко А.О., що діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Укрсоцбанк», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Д.А. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою суду від 16.04.2019 року зазначена позовна заява була прийнята до розгляду та по ній відкрито провадження, призначене підготовче судове засідання на 15.05.2019 року.

15.05.2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження за вказаною справою та справа призначена до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 20.06.2019 року о 10 годині ранку.

07.06.2019 року на адресу суду від представника позивача - адвоката Лисенка А.О. надійшла заява, в якій останній просив суд вжити заходів забезпечення позову, а саме - заборонити проведення будь-яких реєстраційних дій щодо двокімнатної квартири загальною площею 40,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - до розгляду справи про визнання виконавчого напису, що виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. про звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором №806СІ10110831001 від 31.08.2011 року таким, що не підлягає виконанню. При цьому зі змісту заяви слідує, що існує ризик того, що відповідач, зареєструвавши за собою право власності на вказану квартиру, може відчужити її третім особам і це в майбутньому (якщо позовна заява про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, буде задоволена судом) суттєво ускладнить повернення квартири до законного власника.

Ретельно дослідивши заяву про забезпечення позову на предмет її відповідності вимогам ст.151 ЦПК України, суд дійшов наступного висновку:

Суд враховує право кожного на справедливий розгляд його справи судом при вирішенні спору щодо його прав та обов`язків цивільного характеру, що передбачено в п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або імя (прізвище, імя та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

У ч. 1 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено судам, що вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті.

Пунктом 4 Постанови №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» Пленум Верховного Суду України роз`яснив що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову у виді заборони вчинення будь-яких дій, суд, на підставі наданих позивачем доказів має дійти висновку про те, що такі дії реально може бути вчинено. Наявність ризику вчинення будь-якою особою дій, які в подальшому зможуть призвести до неможливості виконання відповідного судового рішення, має бути не ілюзорним, а підтверджуватись доказами, які б давали сторонньому незалежному спостерігачу зробити висновок про реальність такого ризику.

Крім того, у п. 9 Постанови №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що клопотання про забезпечення позову повинно бути вмотивованим і обґрунтованим доказами наявності реальних загроз чи утруднень майбутнього виконання рішення суду, співмірністю заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, їх відповідністю предмету позовної вимоги, відсутністю порушень прав третіх осіб заходами забезпечення позову. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України - завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, пропорційність.

У статті 11 ЦПК України надано визначення пропорційності у цивільному судочинстві, згідно до якого суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Висновок суду про необхідність вжиття заходів забезпечення позову не може грунтуватися на припущеннях позивача .

Адвокат Лисенко А.О., що діє в інтересах позивачки, звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, в порушення вище перелічених вимог ЦПК України не вказав предмету позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; зазначено захід забезпечення позову (заборона проведення будь-яких реєстраційних дій щодо квартири), але не обґрунтовано його необхідності; не вказано обставин та не надано доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення, а саме заборони проведення будь-яких реєстраційних дій щодо квартири може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, або ефективний захист чи поновлення порушених, оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Відповідно до ч. 9 ст. 153 ЦПК України, суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу. Таким чином подану заяву про забезпечення позову слід повернути з підстав невідповідності її вимогам ст.151 ЦПК України. Відповідна ухвала не перешкоджає заявнику після усунення вказаних у ній недоліків звернутися до суду повторно.

Крім того, суд вважає за необхідне роз`яснити заявнику, що у відповідності зі ст. 149 ч. 2 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Керуючись ст. ст. 151, 152, 153 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Заяву адвоката Лисенка А.О., що діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 , про забезпечення позову шляхом заборони проведення будь-яких реєстраційних дій щодо двокімнатної квартири загальною площею 40,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - до розгляду справи про визнання виконавчого напису, що виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. про звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором №806СІ10110831001 від 31.08.2011 року таким, що не підлягає виконанню - повернути заявнику.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну чи резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення відповідної ухвали. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: