Рішення № 8229227, 15.02.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.02.10 р. Справа № 44/174пн

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засідання матеріали справи

за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

до відповідача 1: Виконавчого комітету Макіївської міської ради, м. Макіївка, ідентифікаційний код 04052815

до відповідача 2: Макіївська міська рада, м. Макіївка, ідентифікаційний код 24165243

за участю прокурора в інтересах держави в особі Макіївської міської ради

про визнання права власності,

із залученням Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача - Інспекція державного архітектурно будівельного контролю, ідентифікаційний код 35637119

за участю уповноважених представників:

від Позивача Юзвак Т.М. (за довіреністю № 113 від 05.11.2009 р.);

від Відповідача 1 Гнезділова В.О. (за довіреністю №05/07.1-00023 від 13.01.2010р.);

від Відповідача 2 Гнезділова В.О. (за довіреністю №05/07.1-00023 від 13.01.2010р.);

від Прокурора Гармашова І.В. (посвідчення №1004);

від Третьої особи не зявився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 09.11.2009р. на 30.11.2009р., з 30.11.2009 р. на 15.15.2009р., з 15.12.2009 р. на 12.01.2010 р., з 12.01.2010 р. на 26.01.2010р., з 26.01.2010 на 09.02.2010р., з 09.02.2010р. на 15.02.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_4, м. Донецьк (далі Позивач) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Виконавчого комітету Макіївської міської ради, м. Макіївка (далі Відповідач) про визнання права власності на: адміністративну будівлю (літ. А-1), загальною площею 631,5 кв.м.; господарську будову (літ. Б-1), загальною площею 21,3 кв.м.; трансформаторну підстанцію (літ.В-1), загальною площею 50,6 кв.м.; трасу картингу (№1), розташовані за адресою: м. Макіївка, вул. Терріконна, 1.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилався на здійсне ним самочинне будівництво спірного майна в перебігу здійснення власної господарської діяльності на орендованій земельній ділянці та неможливість оформлення правоустановчих документів на таке майно.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав право установчі документи; реєстраційну справу; технічний паспорт; технічний висновок з обстеження конструкцій будівель.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 1, 2 Господарського кодексу України ст.ст. 328, 331,376, 392 Цивільного Кодексу України.

Під час нового розгляду справи Позивач, наполягаючи на задоволені позовних вимог, надав письмові пояснення №б/н від 09.12.2009р. (а.с.а.с.118-120 т.1) та додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.2-99 т.2)

Під час нового розгляду справи Прокурором надані письмові пояснення №6238 від 27.11.2009р. (а.с.а.с.110, 111 т.1), в яких останній проти задоволенні позову заперечував у звязку із неодержанням Позивачем у встановленому законодавством порядку дозвільної документації на будівництво спірного обєкту, та порядку реєстрації права власності на нерухомість згідно приписів ст. 17 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”.

У поясненнях від 05.02.2010р. №05/1-04-44/174пн (а.с.а.с.154, 155 т.2) Прокурором зазначено про відсутність предмету спору через недоведеність Позивачем факту невизнання будь-якою особою його права власності на спірний обєкт, та вказано на помилковості визначення характеру правовідносин та невірності обраного способу судового захисту, з огляду на відсутність у Позивачу акту вводу в експлуатацію спірного майна.

Відповідач 1 під час первісного розгляду справи надав відзив (а.с.63 т.1), яким проти задоволення позовних вимог не заперечив, вказуючи на надання Позивачем необхідних документів на підтвердження можливості експлуатації майна та не порушення внаслідок здійсненого будівництва прав і законних інтересів інших юридичних та фізичних осіб.

Впродовж нового розгляду справи Відповідач 1 надав відзив від 14.12.2009р №05/12-2858 (а.с.122 т.1), в якому зазначив, що через неврегульованість законодавством питання прийняття в експлуатацію самовільно реконструйованого нерухомого майна, Позивачеві було рекомендовано згідно ст. 376 Цивільного кодексу України вирішити відповідне питання у судовому порядку.

Ухвалою суду від 22.10.2009р. до участі у справі спочатку у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а потім ухвалою 15.12.2009р. - у якості співвідповідача суд залучив до участі у справу Макіївську міську раду (далі - Відповідач 2).

Відповідачем 2 надав відзив від 14.12.2009р №05/12-2858 (а.с.124), яким повністю підтримав позиції Відповідача 1, викладену у відзиві від 14.12.2009р №05/12-2858 (а.с.122 т.1)

В подальшому Відповідачами 1, 2 наданий спільний лист №10.05/П.2858 від 09.02.2010р. (а.с.151 т.1), в якому зазначено про відсутність відомостей про наявність порушень прав територіальної громади або інших осіб внаслідок здійснення спірного будівництва.

Ухвалою суду від 22.10.2009р. до участі у справі у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача залучено Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю (далі Третя особа).

Третя особа надала відзив б/н від 29.01.2010р. (а.с.а.с.102,103 т.2), в якому проти позову заперечила, вказуючи на самочинність здійсненого Позивачем будівництва, та надала акт від 25.01.2010р. (а.с.104 т.2) за результатами проведеного на вимогу суду обстеження спірного майна, в якому зазначено про придатність до експлуатації спірного майна.

У судових засіданнях під час нового розгляду присутні представники учасників підтримали свою позицію, викладену письмово. При цьому, прокурор не заперечив приналежність спірного майна Позивачу (а.с.100 т.2), а представник Відповідачів 1, 2 15.02.2010р. (а.с.105) наголосив на тому, що спірне майно побудовано Позивачем в межах виділеної для цього земельної ділянки без порушення будівельних норм та правил, а також прав інших осіб.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судових засіданнях представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

21.10.2005р. між Відповідачем 2 (Орендодавець) та Позивачем (Орендар) на підставі Рішення Макіївської міської ради від 19.08.2005р. № 35/107 був укладений оренди земельної ділянки (а.с.а.с. 19, 20 т.1), згідно п.п. 1, 2, 8 якого, Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 5,4269 га, несільськогосподарського призначення землі житлової та громадської забудови (запас) для будівництва та функціонування картодрому, яка знаходиться на території Макіївської міської ради, по вул. Териконній у м. Макіївка, згідно Плану (схеми) меж земельної ділянки, що є невідємною частиною цього договору, строком на 10 років, про що 16.11.2005 був складений та підписаний відповідний акт прийому-передачі (а.с.22 т.1).

Відповідно до п.п.3, 4 договору оренди та акту приймання-передачі на переданій Позивачеві земельній ділянці не знаходилось обєктів нерухомого майна.

В перебігу власної господарської діяльності Позивач після отримання орендованої земельної ділянки здійснив будівництво, висновок про задовільний технічний стан відповідних конструкцій та їх придатність до подальшої експлуатації викладений у технічному висновку АТЗТ „Проектно-виробниче підприємство ДОНБАСРЕКОНСТРУКЦІЯ” (а.с.а.с. 37-55 т.1).

При цьому, як вбачається із наданої на викладену в ухвалі від 26.01.2010р. вимогу суду відповіді означеної проектної установи, приведеної у листі №01-64 від 08.02.2010р. (а.с.146 т.1), означений технічний висновок був зроблений на підставі робочого проекту за шифром 137/04 (а.с.а.с.3-99 т.2) та ретельного обстеження будівель на предмет відповідності нормам та вимогам будівництва, санітарного та протипожежного законодавства, розташування та належного функціонування мереж та комунікацій. З листа головного управління містобудування та архітектури Макіївської міської ради від 12.11.2004р. (а.с.2 т.2) вбачається узгодження означеного робочого проекту.

За результатами технічної інвентаризації приналежних Позивачеві приміщень КП „БТІ м. Макіївка” складний технічні паспорти від 04.03.2008р. (а.с.а.с.24-36 т.1), в яких відображено стан майна із зазначенням самовільних добудов.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 22.08.2008р. порушено провадження у справі за вказаним позовом. Рішенням Господарського суду Донецької області від 12.09.2008р. (суддя Мєзєнцев Є.І.) позов задоволений - за фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 визнано право власності на об'єкти нерухомості, розташовані в м. Макіївка по вул. Териконній, 1, в т.ч.: адміністративну будівлю літ.А-1, загальною площею 631,5 м2; господарську споруду літ.Б-1, загальною площею 21,3 м2; трансформаторну підстанцію, літ.В-1, загальноюплощею 50,6 м2 та трасу картингу № 1..

Постановою Вищого господарського суду України від 20.08.2009р. вказане рішення Господарського суду Донецької області від 12.09.2008р. у справі № 44/174пн за касаційним поданням Прокуратури Донецької області було скасовано, а справу направлено на новий розгляд. При цьому касаційної інстанцією в порядку ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України сформульовані обовязкові до виконання під час нового розгляду вказівки відносно необхідності дослідження дотримання Позивачем порядку будівництва спірного обєкту нерухомості та залучення до участі у справу власника земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно.

За резолюцією заступника голови Господарського суду Донецької області від 22.10.2009 року справа № 44/174пн була передана на розгляд судді Господарського суду Донецької області Попкову Д. О. Цього ж дня судом винесено ухвалу про прийняття справи №44/174пн до провадження та призначення до розгляду.

Під час нового розгляду справи її учасниками були надані письмові пояснення по суті спору, у тому числі - з урахуванням висновків Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 20.08.2009р.

За результати дослідження і правової оцінки наданих під час первісного та нового розгляду справи документів судом було встановлено, що Позивач збудував спірне майно в межах попередньо наданої в оренду для цієї мети земельній ділянки, проте без отримання дозвільної документації згідно вимог Закону України „Про планування та забудову територій” та подальшого прийняття обєкту в експлуатацію згідно Постанови №1243 від 22.09.2004р., що підтверджується поясненнями Позивача та Третьої особи.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, досліджених судом в контексті вказівок Вищого господарського суду України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає встановлені у судовому порядку факту наявності у Позивача права власності на обєкти нерухомості, утворені внаслідок їх самочинного будівництва на орендованій для цієї мети земельній ділянці.

Самовільність (самочинність) здійсненого Позивачем будівництва у розумінні ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України та ч. 10 ст. 29 Закону України „Про планування і забудову територій” визначається судом з огляду на відсутність дозволу на викання будівельних робіт і Позивачем та іншими учасниками справи визнається (самочинність).

За змістом поданої позовної заяви та наданих під час нового розгляду справи пояснень №б/н від 09.12.2009р. (а.с.а.с.118-120 т.1) Позивач обґрунтовує заявлені вимоги положеннями ст.ст.181, 328, 331, 376 та 392 Цивільного кодексу України, які визначають статус нерухомого майна, порядок набуття права власності на нього та його захисту.

Між тим, за висновком суду, характер розглядуваних правовідносин самочинне будівництво унеможливлює застосування положень ст.ст. 331 та 392 Цивільного кодексу України, оскільки:

-перша з названих статей регламентує процедуру набуття права власності на нерухоме майно результат здійсненого з усіма необхідними дозволами будівництва і в принципі не сумісна із самочинністю будівництва;

-друга стаття регулює питання захисту вже наявного, а отже і правомірно набутого - права власності. В контексті означеної норми судове рішення про визнання вже наявного права власності не може розглядатися як правоутворючий чинник в цьому випадку суд лише захищає набуте на інших підставах право власності позивача від зазіхань (невизнання чи оспорювання) з боку інших осіб.

В свою чергу, загальне правило ч. 2 ст. 376 вказаного Кодексу встановлює, що сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.

Таким чином, сукупний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що діюче законодавства визначає два самостійні шляхи виникнення і набуття права власності на нерухоме майно: у разі будівництва з дотриманням вимог законодавства щодо дозвільної документації, завершеного (будівництва) складанням акту про прийняття нерухомого майна до експлуатації; та у разі самочинного будівництва на підставі рішення суду, яке приймається за наявністю визначених умов.

Кваліфікація судом спірного майна саме як обєкту нерухомості зумовлена визначеними технічним висновком АТЗТ „Проектно-виробниче підприємство ДОНБАСРЕКОНСТРУКЦІЯ” (а.с.а.с. 37-55 т.1) та технічними паспортами КП „БТІ м. Макіївка” від 04.03.2008р. (а.с.а.с.24-36 т.1) характеристиками цього майна, які у повній мірі відповідають визначенню ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України.

У світлі приведеного вище висновку заперечення Прокурором та Третьої особи заявлених позовних вимог як раз з підстав відсутності акту введення спірного майна в експлуатацію та самочинного характеру здійсненого будівництва можуть вважатися слушними лише по відношенню до спроб фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 обґрунтувати своєї вимоги посиланнями на згадані вище норми, які стосуються не самочинного будівництва. Висновок суду про безпідставність застосування Позивачем ст.ст. 331, 392 Цивільного кодексу України до розглядуваних правовідносин знецінює означені заперечення з точки зору зясування можливості визнання права власності на обєкт самовільного будівництва.

Із змісту ст. 376 Цивільного кодексу України вбачається, що вона частинами 3 та 5 передбачає два самостійні випадки набуття права власності на самочинне будівництво за рішенням суду:

-здійснення особою самочинного будівництва на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку цій особі під уже збудоване нерухоме майно, адже у разі заперечення власника (користувача) такої земельної ділянки чи порушення прав інших осіб самочинне будівництво підлягає знесенню (ч. 4 цієї статті);

-на вимогу власника (користувача) земельної ділянки, якщо це не порушує прав інших осіб.

Висновок суду про встановлення законодавцем зазначеного розподілу у повній мірі узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, викладеною на стор. 4 постанови від 20.08.2009р. по цій справі.

Суд наголошує, що означене розмежування проведене за ознакою наявності/відсутності відповідних прав особи, які здійснила самочинне будівництво на момент такого будівництва, відносно земельної ділянку (власник/користувач), де розташований створений обєкт. Водночас, кожному з вказаних двох випадків можливого визнання права власності на самочинне будівництво притаманний свій перелік умов для застосування, наявність яких і є предметом судового дослідження та оцінки.

Як було встановлено судом, Позивач є орендарем земельної ділянки, на якій зараз розташоване спірне майно, створене ним протягом орендних правовідносин із Відповідачем 2. Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 5 Закону України „Про оренду землі” наявність таких орендних правовідносин зумовлює перебування Позивача у статусі користувача земельної ділянки у розумінні ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України.

Згідно із п.ґ) ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувач, якщо інше не передбачено законом або договором, управнений споруджувати на наданій земельній ділянці жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; водночас, п. а) ч. 1 ст. 96 цього Кодексу покладає на землекористувача обовязок із забезпечення використання землі за цільовим призначенням. Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України „Про оренду землі” право орендаря зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження покладено у залежність від наявності письмової згоди орендодавця.

Пунктом 17 договору оренди земельної ділянки від 21.10.2005р. цільове призначення орендованої Позивачем земельної ділянки вказано як землі громадської забудови, що згідно ст.ст. 38, 39 Земельного кодексу України зумовлює використання цієї земельної ділянки саме для будівництва відповідних споруд із дотриманням будівельних норм та правил забудови. У пункті 16 цього договору Орендодавець і Орендар дійшли згоди, що земельна ділянка передається в оренду саме для будівництва та функціонування картодрому.

Отже, оскільки до моменту здійснення самочинного будівництва Позивач набув у встановленому порядку статус користувача земельної ділянки, наданої саме для мети такого будівництва, заявлені позовні вимоги розглядаються судом саме в контексті доведеності умов, передбачених ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України згадувана Позивачем разом із нею ч. 3 цієї статті за висновком суду застосуванню у даному випадку не підлягає.

Відповідно до ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України умовами прийняття рішення про визнання права власності на самочинне будівництва є: здійснення такого будівництва власником (користувачем) земельної ділянки, який і управнений звертатися до суду з відповідною вимогою, та відсутність порушення прав інших осіб.

Приймаючи до уваги встановлений судом вище факт наявності у Позивача статусу користувача земельної ділянки, суд, за відсутністю будь-яких доказів перебування (навіть часткового) спірного майна за межами відповідної ділянки та не заперечення учасниками справи приналежності такого майна фізичні особі-підприємцю ОСОБА_5, дійшов висновку про наявність першої із двох зазначених обовязкових умов.

В свою чергу, технічний висновок АТЗТ „Проектно-виробниче підприємство ДОНБАСРЕКОНСТРУКЦІЯ про відповідність спірного майна будівельним нормам, який не тільки не було спростовано, але навіть підтверджена можливість експлуатації майна актом від 25.01.2010р. (а.с.104 т.2) за результатами проведеного Інспекцією державного архітектурно будівельного контролю на вимогу суду обстеження спірного майна, позиція Відповідачів щодо відсутності порушень їх прав, або територіальної громади чи інших осіб, та ненадання на неодноразові вимоги суду прокурором доказів наявності будь-яких порушень прав інших осіб внаслідок здійсненого будівництва у своїй сукупності і з урахуванням принципу змагальності, закріплений ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави для висновку і про наявність іншої обовязкової умови для визнання права власності у судовому порядку.

Посилання Прокурора на не доведення наявності передбачених ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст. 15 Цивільного кодексу України підстав для судового захисту права власності та помилковість обраного способу судового захисту судом відхиляються як юридично неспроможні з огляду на таке:

По-перше, у відповідності до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст. 15 Цивільного кодексу України обєктом судового захисту можуть виступати не тільки права, але й інтереси. Як вже зазначалося вище, згідно ч.ч.2, 3, 5 ст. 376 Цивільного кодексу України відсутність судового рішення про визнання права власності на самочинне будівництво унеможливлює і виникнення та існування права власності на відповідну нерухомість як обєкту (право власності) судового захисту з приведеної Прокурором точки зору порушення, невизнання або оспорювання права власності Позивача іншими особами. У даному випадку обєктом захисту виступає саме зумовлений приведеними вище нормами законодавства охоронюваний законом інтерес (у розумінні п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004) користувача земельної ділянки набути право власності на побудований ним самовільно на наданій земельній ділянці обєкт нерухомості. Суд також вважає за необхідне звернути уваги Прокурора на те, що згідно із прецедентної практикою застосування Європейським судом з прав людини ст. 1 ратифікованого Україною Законом від 17.07.1997р. Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950р., яка (практика) є джерелом права для національних судів згідно ст. 17 Закону України „Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини”, майном в сенсі ст. 1 Протоколу 1 можуть бути вимоги, на підставі яких особа може стверджувати, що вона має „законні сподівання” на фактичне користування правом власності (див. п. 38 Рішення у справі „Полтораченко проти України” від 18.01.2005р.). В даному випадку „законність сподівань” Позивача на набуття права власності на створене ним майно безпосередньо випливає із змісту ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України.

По-друге, відповідно до ч. 2 ст. 19, п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України суд управнений застосовувати лише визначені законами способи захисту. Відповідно до ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України визнання права власності є одним із способів захисту, а відповідно до ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України саме таке формулювання позовних вимог визнано законодавцем як єдино можливе по відношенню до процедури судового узаконення самочинного будівництва. При цьому, у такому випадку рішення суду опосередковує не захист наявного права власності, а виступає саме правостворюючим чинником, що випливає із ч. 5 ст. 11 цього Кодексу.

Суд також вважає за необхідне наголосити, що дотримання логіки прокуратури та Третьої особи про принципову неможливість визнання у судовому порядку права власності на обєкт самочинного будівництва саме через самочинність такого будівництва і відсутність акту введення обєкту в експлуатацію, є можливим виключно у разі висновку про відсутність законної сили положень ст. 376 Цивільного кодексу України, що суперечитиме приписам ст.8 Конституції України.

Задовольняючи вимоги Позивача, суд відзначає, що первісною причиною виникнення розглядуваного спору є саме припущене фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 порушення дозвільної процедури будівництва нерухомості та набуття права власності на неї у загальному порядку ст. 331 Цивільного кодексу України. Відтак, незважаючи на встановлення законодавцем спеціальних положень у ст. 376 цього Кодексу для набуття права власності і доведеності всіх умов для такого набуття, за змістом ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати компенсації не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Виконавчого комітету Макіївської міської ради, м. Макіївка та Макіївської міської ради, м. Макіївка про визнання права власності задовольнити у повному обсягу.

2. Визнати за Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на самочинно збудовані обєкти нерухомого майна: адміністративну будівлю (літ. А-1), загальною площею 631,5кв.м.; господарську будову (літ. Б-1), загальною площею 21,3кв.м.; трансформаторну підстанцію (літ.В-1), загальною площею 50,6кв.м.; трасу картингу (№1), розташовані за адресою: м. Макіївка, вул. Териконна, 1.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою присутніх учасників справи у судовому засіданні 15.02.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення підписано 15.02.2010р.

4. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя