Рішення № 82288438, 29.05.2019, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/1242/18

Провадження № 2/210/226/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"29" травня 2019 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді Хлистуненко О.В.

секретаря судового засідання Недолуги Л.В.

за участю:

представника позивача Хмельова О.В.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про захист прав споживачів фінансових послуг та відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач за первісним позовом звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідно до заяви №б/н від 27.05.2015 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним і Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов`язання виконав в повному обсязі. Відповідач, взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 11667,97 грн., та судовий збір в розмірі 1762,00 грн.

ОСОБА_1 надав суду зустрічний позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів фінансових послуг та відшкодування моральної (немайнової) шкоди. В обґрунтування зустрічних позовних посилається на те, що 27.05.2015 року він звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» для отримання картки для виплат НОМЕР_5 та підписав документи для її отримання. Дана карта є дебетованою та на неї не може бути встановлено жодного кредитного ліміту. В той час, в супереч його бажанням, представник банку надав йому конверт з карткою «Універсальна». Даною кредитною карткою він не користувався та не активував її. 08.12.2016 року на його номер телефону надійшов дзвінок з номеру 3700 (номер банку) та представником банку йому було запропоновано збільшити кредитний ліміт до 5000,00 грн., на що згоди він не надав та повідомив про намір закрити дану карту. 08.12.2016 року невідома особа заволоділа його грошовими коштами в розмірі 1902,00 грн. шляхом зняття готівки через банкомат без використання кредитної картки (відділення банку Першотравенськ, вул. Гагаріна, 1а). 10.12.2016 року, таким самим чином, було знято залишок в розмірі 3002,00 грн. також без використання кредитної карти (магазин Хлебушок, Першотравенськ, вул. Гагаріна, 1В ). Як виявилось всі дзвінки з його телефону були переадресовані на інший номер. 22.12.2016 року він звернувся із заявою про скоєння кримінального правопорушення до Металургійного РВ КВП ГУНП в Дніпропетровській області. Також, він надіслав до банку звернення щодо незаконного зняття грошових коштів з його картки, однак з боку служби безпеки банку будь-яких дій з цього приводу вчинено не було. На підставі його заяви було відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 190 КК України. Зазначив, що банк не надав доказів того, що між ним та банком було укладено договору про надання банківських послуг. Тому, просить суд відмовити ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову про стягнення заборгованості за необґрунтованістю; визнати договір споживчого кредитування б/н від 27.05.2015 року недійсним з моменту його укладення; стягнути з ПАТ КБ «ПриватБак» моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн.; судові витрати покласти на відповідача за зустрічним позовом.

Представник позивача за первісним позовом та представник відповідача за зустрічним позовом Хмельов О.В. в судовому підтримав первісні позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити його з підстав, викладених у первісній позовній заяві. Зустрічний позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2, кожен окремо, в судовому засіданні первісний позов не визнали. Просили суд відмовити в його задоволенні, зустрічні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх в повному обсязі.

Крім того, ОСОБА_1 стверджував, що грошові кошти ним знятті не були, та вважав, що невідома особа заволоділа ними шахрайським шляхом.

Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, доводи, викладені в позовній заяві, зустрічній позовній заяві, запереченнях на зустрічний позов, відповіді на відзив, з`ясувавши повно та всебічно обставини, факти та відповідні їм правовідносини, суд вважає, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27.05.2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н. Відповідно до умов вказаного договору банк надав останньому кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В свою чергу, відповідач зобов`язався відповідно до пункту 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг здійснювати погашення заборгованості по кредиту, відсотків за його використання, на перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором (а.с. 32).

Відповідно до ст. 1067 ЦК України, договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

ОСОБА_1 погодився на те що, підписавши анкету-заяву від 27.05.2015 року про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифам Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним і Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві (а.с. 8).

Відповідно пунктів 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, ОСОБА_1 дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його заміну за рішенням та ініціативою банку (а.с. 29).

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 гл. 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

За ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Пунктом 1.24 ст. 1 Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.

Згідно виписки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 21.12.2016 року по картці/рахунку 5168755385192089 відкритої на ім`я ОСОБА_1 за період з 01.12.2016 року по 21.12.2016 року вбачається, що 08.12.2016 року відбулося зняття готівки в банкоматі без картки: Першотравенськ, вул. Гагаріна, 1В, Магазин Хлебушек в розмірі 1902,00 грн., та 10.12.2016 року зняття готівки в банкоматі без карти: Першотравенськ, вул. Гагаріна, 1а, Відділення банку в розмірі 3002,00 грн. (а.с. 70).

Суд враховує те, що при здійсненні зняття готівки без самої картки, були вірно введені номер кредитної картки, термін її дії, пін код, після чого ці транзакції були підтверджені СМС - паролем, який надсилав банк на фінансовий телефон клієнта. Тобто, фактично під час зняття готівки, було введено всю необхідну інформацію по картці, яка є конфедеціальною та є відомою лише її власнику, тобто ОСОБА_1

Договором (Умовами та Правилами надання банківських послуг) закріплені за Клієнтом певні обов`язки, зокрема: - пункт 1.1.2.1.2 не передавати Карти , Піни третім особам, не використовувати Картки або нанесені на них дані в цілях, не передбачених цим Договором або що суперечать чинному законодавству; - пункт 1.1.2.1.12. вживати заходів щодо запобігання втрати (викрадкню) карток, ПІНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на карту і магнітну смугу, або їх незаконному використанню; - пункт 1.1.2.1.13 інформувати Банк, а також правоохоронні органи за фактом втрати карти, ПІНу, або отримання звістки про їх незаконне використання. У разі настання вищевказаних випадків необхідно звернутися до відділення Банку, або за телефоном 3700 (безкоштовно по Україні), НОМЕР_2 (для дзвінків з-за кордону); - пункти 1.1.2.12, 2.1.1.5.12. у випадку якщо Держателю Карти відомі факти про незаконне використання карти, держатель карти зобов`язаний у триденний термін після усної заяви про втрату карти, стікера РауРаss, ПІНа надати в Банк докладний виклад обставин втрати карти, стікера РауРаss і/або ПІНу і відомі факти про їх незаконне використання (а.с. 14, зворот).

Проте, в порушення вище наведених вимог ОСОБА_1 не виконав покладені на нього обов`язки, та повідомив ПАТ КБ «ПриватБанк» про списання грошових коштів з його карти лише 10.02.2017 року, тобто через два місяці (а.с. 68).

До того ж, суд бере до уваги й той факт, що грошові шкоти з картки ОСОБА_1. знято готівкою двічі та в різні дні, а саме 08.12.2016 року в розмірі 1902,00 грн. про що смс повідомленням останній був повідомлений, проте не звернувся на гарячу лінію ПАТ КБ «ПриватБанк» та не повідомив його про це з метою блокування карти для подальшого уникнення таких дій. Після чого, 10.12.2016 року також було знято готівкою в розмірі 3002,00 грн.

Відповідно п. 1.1.5.29 Договором (Умовами та Правилами надання банківських послуг), держатель несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту звернення Власника карти в банк та блокування карти, і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки карти в стоп-лист платіжною системою (а.с. 22, зворот).

Пунктами 5,6,9 розділу 6 постанови Правління Національного Банку України від 05 листопада 2014 року № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» визначено, що користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.

Листом від 22.02.2017 року №20.1.0.0.0/07-20170210/5406 ПАТ КБ «ПриватБанк» надав відповідь ОСОБА_1 на його заяву від 10.02.2017 року, якою відмовлено у задоволенні заяви про призупинення нарахування відсотків під час проведення слідства та рекомендовано звернутись до правоохоронних органів, в порядку визначеному ст. 25 КК України (а.с. 66-67).

28.12.2016 року на підставі заяви ОСОБА_1 , що надійшла поштою до Металургійного ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області, про притягнення до кримінальної відповідальності невстановленої особи, яка в період часу з 10.12.2016 року по 21.12.2016 року з платіжної картки «ПриватБанк» № НОМЕР_3 , шахрайським шляхом заволоділа грошовими коштами у сумі 5000,00 грн., слідчим Борисенко А.В. було внесено відомості ЄРДР №12016040710003786 відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 190 КК України (а.с. 69).

Постановою слідчого Першотравенського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області від 07.06.2018 року, кримінальне провадження внесено до ЄРДР за №12016040710003786 від 27.12.2016 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язую з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України (а.с. 90-91).

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 своїми діями та бездіяльністю сприяв незаконному використанню ПІН-коду та іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції по картці НОМЕР_3, відкритої на його ім`я.

При розгляді справи судом не встановлено вини ПАТ КБ «ПриватБанк» у несанкціонованому знятті грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 та відповідно безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями та шкодою.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам.

Як роз`яснено в п. п. 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

За змістом положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено імперативний обов`язок щодо доказування і подання доказів у цивільному процесі, а саме зазначеною нормою вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зокрема, згідно з ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що банк свої зобов`язання виконав в повному обсязі та в обумовлений в договорі термін. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконав, вчинив порушення умов договору в наслідок чого, станом на 18.10.2017 року має заборгованість в розмірі 11667,97 грн., яка складається з наступного: тіло кредиту - 4910,00 грн., проценти за користування кредитом - 2022,03 грн., пеня - 3704,13 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 531,81 грн. (а.с. 6).

Частиною 1 ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що при порушенні клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більше, ніж на 30 днів, клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф, розмір якого встановлено тарифами договору (а.с. 32, зворот).

Таким чином, Умовами та правилами надання банківських послуг передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за порушення строків платежів по будь-якому із грошових зобов`язань, передбачених Договором.

Наявність даних фактичних обставин справи не узгоджується із висновком Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі за №6-2003цс15, яким визначено, що цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, первісні позовні вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 500,00 грн. та його процентної складової в розмірі 531,81 грн. задоволенню не підлягають.

За таких обставин, суд доходить до висновку про необхідність часткового задоволення первісних позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 10636, 16 грн., яка складається з наступного: тіло кредиту - 4910,00 грн., проценти за користування кредитом - 2022,03 грн., пеня - 3704,13 грн., а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання споживчого кредиту недійсним з моменту його укладення, суд залишає без задоволення.

До того, ж вимога за зустрічним позовом ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» моральної шкоди в розмірі 30000,00 грн. є похідною від вимоги про визнання договору споживчого кредиту недійсним, а тому, також судом залишається без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» в розмірі 1762,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 215, 526, 527, 530, 546, 549, 610, 611, 629, 1049, 1054, 1066, 1067 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» заборгованість в розмірі 10636 /десять тисяч шістсот тридцять шість/ гривень 16 /шістнадцять/ копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» суму сплаченого судового збору в розмірі 1762,00 /одна тисяча сімсот шістдесят дві/ гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про захист прав споживачів фінансових послуг та відшкодування моральної (немайнової) шкоди залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено 07 червня 2019 року.

Суддя: О. В. Хлистуненко