Рішення № 82287052, 10.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

10 червня 2019 року №826/11142/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

за позовом ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання вчинити дії , В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368) про:

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії призначеної у розмірі 88% від розміру заробітної плати зазначеної у довідці наданою Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією, без обмеження її максимального розміру;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 недоплачену різницю між фактично отриманою та перерахованою пенсією за період з грудня 2015 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.08.2018 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено в перерахунку пенсії, оскільки з 01.12.2015 було підвищено посадові оклади державним службовцям, що, на думку позивача, породжує право на такий порахунок раніше призначеної пенсії.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позов, в якому зазначено, що на момент звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії до законодавства внесено зміни, які не передбачають перерахунку пенсії у разі підвищення розміру заробітної плати .

З огляду на вказане, виходячи з положень п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у розмірі 87 % від заробітної плати.

01 червня 2018 рокупозивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про здійснення перерахунку її пенсії.

Листом від 19.06.2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про відсутність підстав для перерахунку пенсії згідно з довідки про заробітну плату №93/13 від 11.05.2018 року з тих підстав, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 виключено пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 № 865 щодо перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсію призначено відповідно до Закону України "Про державну службу".

Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначалися Законом України від 16.12.1993 N 3723-XII "Про державу службу" (далі - Закон N 3723-XII).

Частина 1 ст. 37-1 зазначеного Закону у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачала, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв`язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом, відповідно, здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Проте, 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі-Закон № 76-VIII), яким, зокрема, ст.37-1 Закону № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій державним службовцям після 01.01.2015 делегував Уряду.

Правове регулювання Урядом зазначеного питання у період з 01 січня по 01 грудня 2015 року знайшло своє відображення у пунктах 4, 5 Постанови Кабінету Міністрів України №865 від 31.05.2000, за змістом яких підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця було передумовою для перерахунку пенсії.

Так, за правилами п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №865 у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом № 3723-ХІІ, визначається в такому порядку:

1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;

2) іншим пенсіонерам на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.

Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням ПФУ за погодженням з Мінсоцполітики (п. 5 постанови Кабінету Міністрів України №865).

З 01.05.2016 постанова КМУ № 865 втратила чинність згідно постанови КМУ №622 від 14.09.2016.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів", якою підвищено розміри заробітку працюючих державних службовців та яка відповідно до її п. 6 застосовується з 01 грудня 2015 року, п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 865 виключено, а п. 5 викладено в такій редакції: "форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики".

Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, постанова Кабінету Міністрів України №1013 не містить.

Отже, з 1 грудня 2015 року по 1 травня 2016 року чинне законодавство, яке регламентувало пенсійне забезпечення державних службовців, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців не визначало як підставу для перерахунку пенсій, призначених за ст.37 Закону № 3723-ХІІ. При цьому чинна у зазначений період редакція ст. 37-1 Закону № 3723-ХІІ не визначала передумов перерахунку пенсій, а лише відносила вирішення такого питання до компетенції Кабінету Міністрів України.

У ході реформування системи державного управління 10.12.2015 прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, а саме: Закон України "Про державну службу" №889-VIII.

З 01.05.2016 Закон України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015 набув чинності, а положення Закону № 3723-XII втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII).

Натомість, у ст. 90 Закону №889-VIII закріплено правило, за яким пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV, ст. 42 якого визначає підстави перерахунку призначених пенсій, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців до яких не віднесено.

Згідно зі ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Посилання позивача на порушення ст. 22 Конституції України у зв`язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставними, адже ані Закон №76-VIII, яким, зокрема, статтю 37-1 Закону № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, ані ст. 90 Закону №889-VIII, не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини.

У рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії").

У рішенні від 03 червня 2014 року у справі за заявою Валентини Ніканорівни Великоди проти України № 43331/12, Суд, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.

У цьому рішенні Суд також вказав на відсутність підстав для висновку про те, що, передавши КМУ право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою не вважав, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що з 01 грудня 2015 року, початку застосування постанови Кабінету Міністрів України № 1013, якою п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 865 виключено, а її п. 5 викладено в іншій редакції, та у зв`язку з набранням у подальшому чинності Законом № 889-VIII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов`язані із пенсійним забезпеченням державних службовців, пенсії, призначені за ст. 37 Закону № 3723-XII, не підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 07.11.2017 у справі №398/4332/16 та у постанові КАС Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 642/4877/17.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 цей Суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки законодавством, чинним на час звернення позивача за перерахунком пенсії, не передбачено можливість її перерахунку у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач довів правомірність спірної відмови, з огляду на що позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш ИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )- відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Г. Вєкуа