Ухвала суду № 82286724, 10.06.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

10 червня 2019 року справа № 580/1599/19

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Тимошенко В.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради Черкаської області про визнання рішення протиправним та зобов?язання прийняти рішення,

встановив:

15 травня 2019 до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Білозірської сільської ради Черкаської області (19635, Черкаська область, Черкаський район, с. Білозір?я, код ЄДРПОУ 26323367), в якому позивач просить:

1) визнати рішення Білозірської сільської ради від 22 лютого 2019 року № 81-48/VІІ "Про надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 , яким відмовлено позивачу у наданні земельної ділянки площею 0.12 га для ведення індивідуального садівництва у приватну власність незаконним";

2) зобов`язати Білозірську сільську раду прийняти рішення про передачу позивачу в приватну власність земельну ділянку площею 0,1196 га з кадастровим номером НОМЕР_2 для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту) Черкаського району Черкаської області.

Крім того, позивач просить звільнити його від сплати судового збору, яке мотивоване тим, що за звернення до суду з даною позовною заявою йому необхідно сплатити 1536,80 грн судового збору, що перевищую 5 % розміру його річного доходу за 2018 рік.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року позовну заяву залишено без руху, тривалістю на десять днів з моменту отримання копії даної ухвали, протягом строку якого позивачу слід надати суду документ про сплату судового збору, у розмірі 768,40 грн.

05 червня 2019 року в термін встановлений судом від позивача на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху надійшла заява, в якій він зазначив, що на даний час не має можливості сплатити судовий збір, оскільки не має фінансової спроможності та просить суд відтермінувати сплату судового збору до ухвалення судового рішення у даній справі.

Розглянувши матеріали позовної заяви та заяви на усунення недоліків, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 9 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Дане положення кореспондується зі статтею 55 Конституції України в якій закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Реалізується право особи на захист у суді шляхом подачі позову до суду, яка підлягає оплаті судовим збором.

У ст. 1, 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат та справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотриманням вимог Конвенції залишається за Судом («Голдер проти Сполученого Королівства» і «Z та інші проти Сполученого Королівства», рішення суду, цитовані вище, так само; та, mutatis mutandis, «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland), рішення від 9 жовтня 1979 року).

Так, зокрема, законодавець у статті 8 Закону «Про судовий збір» закріпив норму відповідно до якої, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою:

- відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі;

- зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.

Таким чином, держава визначилась із засобом, який може використовуватись для доступу до суду шляхом подачі позову без оплати його судовим збором.

Разом з цим, підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. Обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.

Визначальним чинником, який дає підстави для застосування статті 8 законодавець пов`язав із поняттям «майнового стану сторони».

Однак, поняття «майнового стану сторони» є оціночним в кожній окремій справі.

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ "Kniat v. Poland" від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ "Jedamski and Jedamska v. Poland" від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).

Положення Закону України "Про судовий збір" не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необгрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі "Шишков проти Росії" ("Shishkov v. Russia") від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81) 7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.

У Справі "Креуз проти Польщі" (п.53, "Case of Kreuz v. Poland", суд постановив, що "Право на суд", закріплене п.1 ст.6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому, що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Зокрема, такими обмеженнями є сплата судового збору при зверненні особи до суду.

Рішення Європейського суду з прав людини "Креуз проти Польщі" (п.60) постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

Враховуючи вищевикладене та те, що позивачем не додано доказів свого фінансового становища, суддя зазначає, що клопотання про відстрочення сплати судового збору задоволенню не підлягає.

Крім того, Законом України "Про судовий збір" передбачено право суду, а не обов`язок щодо відстрочки, розстрочки, зменшення розміру судового збору або звільнення позивача від сплати судового збору.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до ч. 5 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Оскільки вимоги ухвали судді Черкаського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року про залишення позовної заяви без руху у встановлений суддею строк позивачем не виконані (судовий збір не сплачено), така позовна заява підлягає поверненню.

Одночасно суддя звертає увагу позивача на те, що відповідно до ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись статтями 169, 241-243, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

ухвалив:

У задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради Черкаської області про визнання рішення протиправним та зобов?язання прийняти рішення - повернути позивачеві разом із усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, однак може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя В.П. Тимошенко