Рішення № 82285987, 10.06.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2090/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2019 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Катаєвої Е.В.;

за участю секретаря судового засідання - Левчук О.В.

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Білоконь Н.О.,

перекладача - Кучеренко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045) про визнання протиправним та скасування наказу № 62 від 01.04.2019 року та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС), в якій позивач просить суд визнати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 62 від 01.04.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним та скасувати його; зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 , у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є громадянином Російської Федерації та в березні 2019 року звернувся до ГУ ДМС із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Наказом ГУ ДМС в Одеській області №62 від 01.04.2019 року відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та надане відповідне повідомлення № 5/1 - 78 від 01.04.2019 року.

Причиною відмови, на думку позивача, є хибне твердження відповідача щодо необґрунтованості історії переслідування ОСОБА_1 в країні громадянської належності, а також відсутність у заяві умов, передбачених п. 1, 13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Позивач вважає рішення ГУ ДМС в Одеській області необґрунтованим та незаконним, оскільки приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи. Також вказує на те, що відповідачем не було всебічно досліджено інформацію про країні походження та не надано інформації з авторитетного джерела. Зазначає про формальний підхід до розгляду справи позивача та відсутність у відповідача підстав вважати заяву ОСОБА_1 «очевидно необґрунтованою».

Позивач зазначає, що він, як особа, яка потребує захисту не належить до жодного визначення, яке зазначено у п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», обґрунтовано не може повернутися до країни походження через побоювання за своє життя та здоров`я, вважає, що існує ризик його переслідувань за ознаками належності до певної національності, а саме етнічних українців.

Також, у своєму позові, позивач наводить інформацію про країні походження, що підтверджує обґрунтованість побоювань, а саме звернення Республіканського національно-культурного центру українців Башкортостану « Кобзар » до Президента РФ від 31.12.06 року, розміщеного на веб-порталі http://www.krynycia.narod.ru/kobzar.html, інформацію Правозахисного Центру «Меморіал», «Отбраковка людей по этническому признаку» та інформацію, розміщену на веб-платформі http://www.sova-zenter.ru/files/xeno/cerd-17-eng.pdf.

Позивач вважає, що у міграційної служби не було підстав вважати його заяву очевидно необґрунтованою, а тому міграційна служба повинна прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою суду від 11.04.2019 року, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Зобов`язано відповідача ГУ ДМС в Одеській області, надати належним чином завірені копії оскаржуваного наказу № 62 від 01.04.2019 року та всіх матеріалів, які стали підставою для його прийняття.

Встановлено відповідачу ГУ ДМС в Одеській області п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.

26 квітня 2019 року за вх. № 15572/19, через канцелярію суду надійшов відзив відповідача з відповідними копіями матеріалів особової справи позивача.

У відзиві (а.с. 30-224) представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ГУ ДМС в Одеській області підтверджено відсутність умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

До того ж, в обґрунтування відзиву, відповідач зазначає, що з особової справи позивача вбачається неналежне обґрунтування заяви останнього про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в контексті наявності в нього ознак, передбачених п. 1, 13 Закону України №3671-VI.

Також, відповідач посилався на порушення позивачем вимог ч.1 ст.5 Закону України №3671-VI відповідно до яких він повинен був звернутись до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту протягом 5 робочих днів з моменту перетину кордону, проте позивач звернувся із заявою про набуття міжнародного захисту лише 14 березня 2019 року, тобто через 9 років після потрапляння на територію України.

Факт досить тривалого зволікання позивача зі зверненням, ставить під сумнів реальність загрози життю позивача та вказує на те, що вказане звернення до ГУ ДМС в Одеській області обумовлене лише потребою у легалізації на території України. До того ж, відповідач звертає увагу суду на те, що відмовляючи позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначає, що заявник не підпадає під ознаки біженця, передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та діючим Законом, однак не позбавляє його права залишатись на території України, якщо він має інші для цього підстави. Представник відповідача зазначила, що позивач має можливість отримати дозвіл на імміграцію у відповідності до положень Закону України «Про імміграцію» за територіальним походженням його батька. Таким чином, відповідач, під час розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дійшов висновку, що заявлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім`ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками.

29.05.2019 року до канцелярії суду від позивача надійшли письмові пояснення в яких позивач надав інформацію аналогічну за змістом наявної в матеріалах його особової справи.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача позовні вимоги не визнавав, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином Російської Федерації, за національністю - росіянин, уродженець села Дросково, Покровського району, Орловської області, Російської РФСР, СРСР. На момент останнього виїзду за межі країни громадянської належності мешкав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . За віросповіданням - православний християнин, частково додержується канонів релігії, неодружений, рідна мова російська, на низькому рівні володіє українською мовою, військовозобов`язаний, але не проходив військову службу за звільненням через перебування на обстеженні в Орловській психіатричній лікарні.

У 1993 році, використовуючи паспорт громадянина СРСР прибув на територію України. Зі слів позивача, він протягом 1993-2004 років проживав на території України. У 2004 році позивач повернувся до Російської Федерації, де проживав близько місяця, після чого знову повернувся до України. Протягом 2004 - 2010 років, позивач періодично здійснював короткострокові повернення на Батьківщину.

Востаннє, країну постійного проживання, позивач покинув 20.07.2010 року, та на підставі паспортного документа громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_1 , автобусним транспортом за маршрутом Орел (РФ) - Харків (Україна), через місце перетину кордону - КПП «Зернове» в`їхав на територію України.

Таким чином, судом встановлено, що з 20.07.2010 року до моменту звернення до територіального підрозділу ДМС із письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у березні 2019 року, позивач перебував на території України нелегально. З 14.03.2019 року, легально в Україні перебуває на підставі довідки про звернення за захистом серії 009658, виданої 14.03.2019 року УПШЗСІ ГУ ДМС в Одеській області. В інших регіонах України за визнанням біженцем не звертався.

14 березня 2019 року, позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області з заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. У заяві - анкеті вказав, що до 1993 року постійно проживав у с. Дросков (Погнєво), Покровського району, Орловської області, СРСР, РРФСР. За межі Батьківщини до 1993 року не виїжджав. З 1993 по 2004 роки перебував на території України нелегально. У 2004 році повернувся до РФ для оформлення паспортного документа, після чого знову повернувся до України. З 2004 по 2010 роки раз в три місяці здійснював регулярні поїздки до РФ з метою продовження строку перебування на території України. Відповідно до заяви -анкети, причиною звернення за міжнародним захистом позивача є те, що останній вважає себе корінним мешканцем України, не підтримує українсько-російську війну та переважну частину часу проживає в Одеському регіоні. Причиною виїзду з країни постійного проживання стало те, що проти нього намагались сфабрикувати кримінальну справу та були погані стосунки в школі, чинився тиск з боку вчителів.

З позивачем було проведено дві співбесіди, зміст яких відображено в протоколі співбесіди від 28 березня 2019 року (а.с.149-160) та у додатковому протоколі співбесіди від 01.04.2019 року ( а.с.165- 174).

01.04.2019 року заступником начальника відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області Андрєєвим Ю.С. сформований висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.183-199).

Наказом №62 Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління ДМС в Одеській області від 01.04.2019 року відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Російської Федерації на установчі дані ОСОБА_1 (а.с.205).

Територіальним органом ДМС було направлено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01.04.2019року №5/1-78, яке отримано позивачем 03.04.2019року (а.с.206-208).

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України №3671-VI, відповідно до п.п.1, 13 ч.1 ст.1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Порядок подання та розгляду заяв про визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, регламентований Законом України №3671-VI та Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884 (далі - Правила №649.

Відповідно до ч.1,7 ст.7 Закону України №3671-VI така заява подається особисто іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч.12 ст.7 Закону України №3671-VI Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також, зокрема, проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву; заповнює реєстраційний листок та інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України №3671-VI орган, який прийняв до розгляду заяву, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Розділом ІV Правил №649 встановлено порядок попереднього розгляду заяв.

Згідно з п.4.1. розділу ІV Правил №649 під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом 15 робочих днів з дня реєстрації заяви: - проводить співбесіду із заявником, результати якої оформлюються відповідним протоколом; - розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту).

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Згідно з ч.4 ст.8 Закону України №3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Частинами 6,7 ст.8 Закону України №3671-VI встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Під час проведення анкетування позивач вказав, що звернувся за міжнародним захистом у м. Одеса, оскільки переважну частину часу проживає у зазначеному регіоні. Не звертався раніше оскільки не було відомо куди саме необхідно звертатись. Багатьом розповідав свою історію, що хоче залишитись на території України, не підтримує українсько-російську війну, не хочу, щоб його податки йшли на цю війну. Одного разу познайомився в парку із жінкою, яка в майбутньому познайомила з громадянином Сирії, який порадив звернутись до організації «Десяте квітня», саме в організації «Десяте квітня» пояснили порядок процедури звернення до міграційної служби.

Також приймав інші спроби для легалізації на території України. У 2010 році, на момент коли не закінчився термін дії імміграційної картки, звернувся на Преображенську, 44, для отримання допомоги легалізуватись на території України. Було повідомлено, що легше виїхати до м. Москва та там звернутись до українського консульства та попросити про набуття громадянства України на підставі тривалого перебування. Було незручно кожні три місяці виїжджати, оскільки це потребувало грошей.

ОСОБА_1 вказує, що під час виїзду до Російської Федерації для продажу будинку у с. Дросково так і не звернувся до консульства, так як був затриманий міліцейським патрулем на Київському вокзалі в м. Москва. На момент затримання показав паспорт, на що міліцейський патруль почав кепкувати над українським прізвищем та відвели до відділку. Під час перебування у відділку запитували чи наявні гроші, на що було повідомлено, що грошей немає, після чого відпустили. У зв`язку із тим, що став погано себе почувати, то до консульства не звернувся та повернувся до м. Одеса.

Отже, позивач мав можливість вільно здійснювати правочини з власністю, яка йому належала на території країни громадянської належності.

У 2011-2012 роках телефонував на гарячу лінію прикордонної служби та повідомив, що знаходиться на території України з 2010 року, на що було повідомлено, що у нього прострочена міграційна картка та його знаходження на території України є нелегальним та загрожує депортація.

У 2013 році прогулюючись по вулиці Преображенській побачив міграційну службу та вирішив, що там допоможуть вирішити проблеми із нелегальним перебуванням. Отримав консультацію, що прострочена імміграційна картка та очікує депортація. Злякавшись, що повернуть на територію Російської Федерації та заборонять в`їзд до України.

Під час проведення співбесіди, яка відображена в протоколі співбесіди від 28.03.2019 року позивач повідомив, що у 2007, 2013 роках був на вулиці Преображенській, 44. Зайшов до кімнати, в якій сиділа жінка, показав паспорт та імміграційну картку. Після того як вона побачила, що паспорт та імміграційна картка прострочені, то позивач злякався та побіг звідти. З приводу набуття громадянства України не звертався.

З урахуванням викладеного, можливо зробити висновок, що позивачу було достеменно відомо про процедуру звернення до міграційного органу.

Причинами виїзду з країни громадської належності у Анкеті позивач вказує, що по-перше проти нього намагались сфабрикувати кримінальну справу, по-друге через людські відносини, а саме в СРСР нібито не існувало міжетнічних конфліктів, проте між людьми це все позначалось, були погані стосунки в школі, тиск з боку вчителів. В школі була репродукція бою під Крутами, де були зображені українські студенти, вчитель цю репродукцію порвав, це вплинуло на психіку позивача він почав нервувати, кричати, поруч лежав ніж, він його схопив та побіг за вчителем. Історію цю зам`яли, жодних заходів стосовно нього не застосовувалось. Також під час навчання у школі ходив до школи з літературою українського поета Шевченко, коли показував однокласнику вчитель це помітив вихопив книгу та вдарив по голові через те, що відволікається на уроках. А у 5 класі під час написання твору про Батьківщину написав твір чому не любить Батьківщину. У 2007 році неофіційно викликали до міліції. Приїхав співробітник міліції та попросив проїхати разом з ним, провели допит. Запитували на скільки часто виїжджає на територію України та з якою метою. Жодних протоколів не підписував, офіційних обвинувачень не висували. Наступного дня виїхав до України. Надалі в країні громадської належності не затримували.

Згідно з додатковим протоколом співбесіди від 01.04.2019 року позивач багато разів (майже кожні 3 місяці) повертався до Російської Федерації після затримання у 2007 році.

Стосовно сфабрикування кримінальної справи у 1993 році у зв`язку з імовірною крадіжкою у сусідки. На подвір`ї були виявлені сліди взуття позивача, вони там дійсно були, оскільки він заходив на подвір`я за запрошенням сусідки для надання допомоги. Проте, він нічого не крав. Сусідка заступилась за нього та надала пояснення. Кримінальну справу порушено не було. До кримінальної відповідальності не притягався.

У додатковому протоколі співбесіди від 01.04.2019 року причиною виїзду у 1993 році вказав, що нічого не утримувало, матері вже не було, та давно було бажання переїхати. Спеціально не змінював радянський паспорт на російський, хотів зробити в Україні. На кордоні проблем не було.

Щодо застосування адміністративних заходів позивач вказав, що його ніколи не заарештовували.

Під час проведення співбесіди, яка відображена в протоколі співбесіди від 28.03.2019 року позивач зазначив, що приблизно у серпні-вересні 2004 року звертався до російського консульства з метою отримання відмови від російського громадянства та набуття українського. Було повідомлено, що спочатку позивач отримає громадянство України, а потім вони будуть вирішувати вказане питання. Письмових заяв до консульства не надавав.

Таким чином, позивач не зазнав жодних проблем, зневажливого або упередженого ставлення по відношенню до себе на час звернення до дипломатичних представництв країни громадянської належності.

Згідно з протоколом співбесіди від 28.03.2019 року ОСОБА_1 на території України проживає в м. Білгород-Дністровський, а може проживати за різними адресами: може проживати у знайомої, може у друга. Також виїжджав до санаторіїв у м. Мукачево, Почаїв, Кремінець, де проживав в готелях. До Почаївської Лаври , в Кремінці та Мукачево їздить кожного року для відпочинку, до м. Ромни Сумської області з метою відвідання могил родичів, які там поховані. Під час від`їзду до Почаєва заїжджав до м. Львів та м. Тернопіль.

За ознаками раси, певних політичних переконань, належністю до певної соціальної групи на території країни громадянської належності не переслідували. Заходи фізичного впливу не застосовувались.

У політичних, релігійних, військових або громадських організацій на території країни громадянської належності позивач не перебував.

Активістською або громадською діяльністю - не займався, через ЗМІ висловлювати власні політичні погляди не мав можливості.

Проблем з отриманням/обміном паспортного документа громадянина Російської Федерації не було. Сплачено штраф за перебування з радянським паспортом. В розшуку на території РФ не перебуває.

Переслідуванням за ознакою національності позивач вказує, постійну неправду: про Героїв Крут, про Бандеру, про обставину походження України від Русі та інше, у що важко повірити. Провокували на бійки, твір про Героїв Крут порвали, том Шевченка відібрали (випадки у школі). Також кепкували через українське прізвище.

Стосовно переслідування за ознакою віросповідання, наголошує, що при СРСР забороняли дотримуватись посту, відзначати Пасху, взагалі були проблеми з можливістю дотримання канонів певного віросповідання. Був вимушений хреститись на території України, щоб було таємно від родичів. На території Росії за ознакою віросповідання проблем не було. На території Росії поширене православ`я. Проте було повідомлено, що якщо дізнаються, що відвідую українську церкву, то відсторонять від церкви. На території України до 2018 року забороняли у всіх церквах забороняли відвідувати церкви у Івано-Франківській області, при вході запитували відвідували церкви у зазначеному регіоні чи ні.

Крім того під час проведення додаткової співбесіди від 01.04.2019. ОСОБА_1 повідомив, що обрав м. Одеса, оскільки це припортове місто і завжди знайдеться робота.

Позивачем не наведено жодних переконливих обгрунтувань неможливості повернення на Батьківщину через існування можливої загрози для нього, не наведено жодних конкретних обставин, які б вказували на можливість його переслідування, не наводить приклади, які трапились з його близькими чи знайомими.

Аналізом матеріалів особової неможливо обґрунтувати причину виїзду позивача з Російської Федерації, небажанням його повернення до країни громадянської належності з позиції визнання біженцем в Україні, ані під час перебування в країні громадської належності, ані перебуваючи поза за її межами позивач не зазнав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.1 Закону, у позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті визнання особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог ст.3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п.13 ч.1 ст.1 Закону через відсутність доведених фактів загрози життю, безпеці чи свободі заявника в країні громадянської належності через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. Крім того, країна громадянської належності позивача є стороною Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ратифікувала Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

Суттєве зволікання між виїздом з країни громадянської належності (1993 рік) та зверненням до територіального органу ДМС (2019 рік) свідчить про відсутність у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Таким чином, суд вважає, що висновки, які стали підставою для прийняття оспорюваного Наказу, є такими, що складені у відповідності до розділу VІ Правил: за результатом оцінки комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі позивача, та перевірки фактів, повідомлених Позивачем. У Висновку зроблено посилання на використану інформацію про країну походження позивача, та її співвідношення із змістом заяви та відомостей, отриманими під час співбесіди із позивачем.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що при розгляді заяви позивача про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту в Україні, відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців, для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття відповідного статусу.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку , що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2,5,6,7,9,139,242-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним та скасування наказу № 62 від 01.04.2019 року та зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.