Рішення № 82285600, 07.06.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2019 року № 320/1599/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської об`єднаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, Головного управління ДФС у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (відповідач - 1), Головного управління ДФС у Київській області (відповідач - 2), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області щодо завершення процедури ліквідації платника податків, як самозайнятої особи, за заявою від 07.04.2019;

- скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-132411-56.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначила, що отримана нею вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-132411-56 є протиправною та необґрунтованою правовим чином. Пояснила, що у зв`язку зі зміною виду діяльності з самозайнятої особи на роботу в адвокатському бюро, 07.04.2017 нею до Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області подано заяву про ліквідацію або реорганізацію платника податків, однак, відповідач не здійснив ліквідацію позивача та продовжив нараховувати їй суми єдиного соціального внеску. Окрім цього, наголосила, що у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець, що взагалі виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску нею як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.

Відповідач -2 з позовною заявою не погодився, надав до суду письмовий відзив, в якому зазначив, що якщо адвокат має статус особи, яка здійснює підприємницьку діяльність та фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування (у т.ч. першої групи), не отримують дохід або отримують його у розмірі, нижчому ніж мінімальний страховий внесок, то з 01.01.2018 вони зобов`язані сплачувати ЄСВ. З цих підстав, станом на 31.10.2018, за позивачем обліковувалась заборгованість по єдиному внеску у розмірі 14708,80 грн, тому виставлення податкової вимоги контролюючим органом ґрунтується на вимогах законодавства. Також вказав, що у разі, якщо особа, яка провадить незалежну професійну діяльність бажає припинити таку діяльність, для зняття її з обліку платника єдиного внеску, вона зобов`язана подати до податкового органу заяву форми №7-ЄСВ, що позивачем вчинено не було.

Відповідач -1 своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України не скористався, із заявою по суті справи до суд не звертався.

Ухвалою суду від 08.04.2019 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

У судове засідання, призначене на 06.05.2019, прибув представник відповідача. Позивач, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з`явився. Разом з цим, учасники справи звернулись до суду із заявами про розгляд справи у порядку письмового провадження, тому суд, керуючись приписами статті 194 КАС України, ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, а саме - довідки про взяття на облік платника податків від 11.04.2013 №1310050700010, адвокат ОСОБА_1 взята на облік в органах державної податкової служби 04.01.2012 (а.с. 12).

Згідно довідки Адвокатського об`єднання "Адвокатська фірма "Бернацький і партнери" від 28.03.2019 №4, ОСОБА_1 у період з 01.11.2006 по теперішній час працює в Адвокатському об`єднанні "Адвокатська фірма "Бернацький і партнери" (а.с. 22).

З цієї підстави, 07.04.2017 позивач звернулась до Бородянського відділення Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області із заявою форми №8-ОПП про ліквідацію або реорганізацію платника податків (а.с. 13).

Причиною для припинення діяльності зазначено - припинення діяльності самозайнятої особи.

Надалі, на вимогу податкового органу, ОСОБА_1 подала до податкового органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік та розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою (а.с. 14-17).

Проте, податковий орган не здійснив ліквідацію платника податків - ОСОБА_1 та продовжив нарахування позивачу єдиного внеску.

У грудні 2018 року позивач отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018, якою від ОСОБА_1 вимагається сплатити недоїмку у сумі 14708,70 грн (а.с. 18).

Листом від 05.03.2019 №5607/Т/10-36-13-05 Головне управління ДФС у Київській області пояснило позивачу, що з 24.04.2017, згідно даних інформаційної системи, ОСОБА_1 перебуває на обліку з обліковим станом - "3 - прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру)", відповідно до поданої заяви за формою №8-ОПП. Звернуто увагу, що всупереч вимогам законодавства позивачем не надано заяву форми №7-ЄСВ, яка є обов`язковою для зняття з обліку платника єдиного внеску, тому в інтегрованій картці позивача обліковується недоїмка, у результаті чого йому виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-132411-56 (а.с. 19-21).

На переконання позивача, не завершення її ліквідації як платника єдиного внеску, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, а виставлення податкової вимоги суперечить положенням податкового законодавства, у зв`язку із чим, вона звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України), Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) та Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне пенсійне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162 (далі - Порядок №1162).

Згідно з вимогами пункту 12 статті 1 Закону № 2464-VІ, основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Відповідно до вимог п. 41.1 ст. 41 ПК України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Частиною першою та другою статті 12 Закону № 2464 визначено, що завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

Як убачається з пп.14.1.226 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

У свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків. інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до вимог пункту другого частини першої статті 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з вимогами пункту третього частини першої статті 1 Закону № 2464, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Як убачається з частин 2 та 3 статті 9 Закону № 2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Відповідно до вимог пункту п`ятого частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Приписами підпункту другого пункту першого статті 7 Закону №2464-VІ передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим, відповідно до вимог пункту першого частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом першим частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ закріплено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Системний аналіз вищенаведених норм права свідчить, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, лише за умови, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності, і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Суд звертає увагу, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Законом № 2464 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності. Із системного аналізу його норм убачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Крім того, суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнятою особою, та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак, не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

У цьому контексті, суд звертає увагу, що Пунктом другим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з вимогами статті 13 вказаного вище Закону, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Так, судом встановлено, та не заперечувалось відповідачами, що позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю.

З матеріалів справи з`ясовується, що у період з листопада 2006 року по теперішній час, ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Адвокатським об`єднанням "Адвокатська фірма "Бернадський і Бєляєв".

Отже, у розумінні Закону №2464-VI, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець у розмірі, не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли вона була найманим працівником і не здійснювала адвокатської діяльності як самозайнята особа, та не отримувала доходу від цієї діяльності.

Тобто, позивач реалізує адвокатську діяльність в рамках трудових відносин з Адвокатським об`єднанням "Адвокатська фірма "Бернадський і Бєляєв".

У зв`язку з цим, суд звертає увагу, що позивач є працівником в межах незалежної професійної діяльності, та не провадить незалежну професійну діяльність як самозайнята особа.

Водночас, представником відповідача до суду не надано будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснював та здійснює незалежну професійну діяльність поза межами Адвокатського об`єднання "Адвокатська фірма "Бернадський і Бєляєв", як самозайнята особа та отримує дохід від такої діяльності.

Наведена обставина дає підстави для висновку, що визначена в оскаржуваній вимозі Головного управління ДФС у Київській області сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.

Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17.

За таких обставин, суд зазначає, що позовна вимога про скасування вимоги Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-132411-56, підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог до Вишгородської об`єднаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що посилаючись на протиправність не завершення процедури ліквідації платника податків, як самозайнятої особи, у позовні заяві та відповіді на відзив, ОСОБА_1 стверджує, що подала до відповідача-2 заяву форми №8-ООП, а тому, останній мав зупинити нарахування ЄСВ та здійснити процедуру ліквідації платника податку - фізичної особи ОСОБА_1 .

Проаналізувавши обставини справи та зміст позовної заяви, суд частково погоджується із такими твердженнями, оскільки вважає, що позивач хибно трактує норми податкового законодавства, з огляду на далі наведене.

Суд наголошує, що зняття з обліку самозайнятих фізичних осіб як платників податків та зняття з обліку платників єдиного внеску, є двома різними процедурами, які врегульовані та унормовані різними Порядками, що обумовлено тим, що податкове законодавство не ототожнює платника податку та платника єдиного внеску.

Матеріали справи містять подану позивачем до контролюючого органу заяву форми 8-ООП, яка передбачена Порядком обліку платників податків і зборів, що свідчить про волевиявлення ОСОБА_1 щодо зняття з обліку платників податків.

При цьому, матеріали справи не містять заяви ОСОБА_1 форми №7-ЄСВ, передбаченої Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, яка б свідчила про волевиявлення позивача щодо зняття з обліку платників єдиного внеску.

Отже, подана позивачем заява форми №8-ООП, не має правового відношення та не впливає на обставину сплати позивачем єдиного внеску, як це помилково вважає позивач.

Тому, для ліквідації, припинення діяльності платника єдиного внеску, Тищенко Л.М. необхідно подати до контролюючого органу заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою № 7-ЄСВ.

Між тим, враховуючи, що заявленою позовною вимогою Тищенко Л.М. є визнання протиправною бездіяльності відповідача-1 щодо не завершення процедури ліквідації саме платника податків, а відповідач-1 не спростував такої бездіяльності та не довів наявність вчинених дій для завершення процедури ліквідації, така позовна вимога також підлягає задоволенню.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не надали до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довели правомірності своїх рішень.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідачів, а відтак позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області щодо завершення процедури ліквідації платника податків, як самозайнятої особи за заявою від 07.04.2019;

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-132411-56.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.