Рішення № 82285229, 10.06.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2019 року № 320/6344/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши в місті Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Васильківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Васильківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з квітня 2017 року по серпень 2018 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві пенсію за період з квітня 2017 року по серпень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв`язку з початку проведення антитерористичної операції зареєстрована як внутрішньо переміщена особа у м. Василькові Київської області та з 01.06.2018 перебуває на обліку у Васильківському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області. Однак відповідач протиправно не виплатив позивачеві заборгованість з пенсії за період з квітня 2017 року по серпень 2018 року. Позивач зазначила, що вказані дії відповідача є протиправними та такими, що порушують її права на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 17.12.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Копія вищевказаної ухвали суду направлялася на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримана останнім 04.01.2019, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкодові ідентифікатори: 0113329459607 Київ-133/0860101592153 Васильків-1).

Відповідач подав відзив на позов, в якому зазначив, що вимоги є безпідставними і не підлягають задоволенню з причин того, що управління не може одноосібно вирішувати питання про відновлення виплат, так як такі рішення приймаються комісійно і комісія створена розпорядженням Васильківської міської ради Київської області. Також відповідач просив суд відмовити позивачеві у задоволені позовних вимог та просив суд здійснити заміну відповідача з Васильківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на Комісію з питань призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб.

Позивач надав відповідь на відзив та заяву, в яких позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити. Крім того, представник позивача заперечував щодо заміни відповідача.

Враховуючи положення статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України та ту обставину, що позивач заперечував щодо заміни сторони судом прийнято рішення про відмову у задоволенні клопотання відповідача стосовно заміни відповідача з Васильківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на Комісію з питань призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Артемівським РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області 16.10.1999; зареєстрований в АДРЕСА_1.

Право на отримання пенсії за віком підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 , виданим 21.05.1994.

У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції у м. Луганськ позивач була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Васильків Київської області, де з 20.06.2018 її було поставлено на облік як внутрішньо переміщену особу, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 0000563177 від 20.06.2018.

20 серпня 2018 року позивач звернулася до Васильківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо виплати пенсії за період з квітня 2017 року по серпень 2018 року у зв`язку тим, що пенсія виплачена не була.

За результатами розгляду звернення позивача, відповідач надав лист № 5148/06 від 12.09.2018, в якому зазначив, що у вересні 2018 року позивачеві з 01.06.2018 поновлено виплату пенсії на підставі рішення комісії від 10.07.2018 № 35. Органи Пенсійного фонду поновлюють виплату пенсії внутрішньо переміщеним особам на підставі рішень комісії. До виплатних відомостей у вересні 2018 року включено суму 2226, 78 грн. за вересень 2018 року. Суму пенсії за період з 01.06.2018 по 31.08.2018 в розмірі 6680, 34 коп. буде виплачено після прийняття відповідних змін до законодавства. Щодо виплати сум пенсій за період з 01.04.2017 по 31.05.2018 відповідачем 03.09.2018 надіслано запит до управління соціального захисту населення для проведення додаткової перевірки факту та періодів проживання позивача з подальшим розглядом на комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Не погоджуючись з вищевказаними діями відповідача позивач оскаржила їх до суду.

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачеві з квітня 2017 року по серпень 2018 року з підстав, які не передбачені статтею 49 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Судом встановлено, що дана справа є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (№ Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04.09.2018, оскільки позивач є громадянином України; має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи; є пенсіонером та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону №1058-IV. Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем. Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно з частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлений чинним законодавством.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 7 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з пунктом 1 постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Судом встановлено, що позивач є громадянином України та отримує пенсію відповідно до Закону № 1058- ІV.

Статтею 47 Закону № 1058-ІV передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що УПФ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

Судом встановлено, що виплата позивачеві пенсії припинена з 01.04.2017 з підстав, передбачених у підпунктах 4 і 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, про що зазначено у листі відповідача від 12.09.2018 № 5148/06 (а.с. 16). Однак, на підтвердження вищевказаних обставин як підстав для припинення виплати позивачеві пенсії, жодних документально підтверджуючих доказів суду не надано. Крім того, відповідачем не представлено суду ані мотивованого рішення (розпорядження) територіального органу Пенсійного фонду, ані рішення суду про припинення позивачеві пенсійних виплат у спірний період.

Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії, на яку посилається відповідач, не передбачено.

Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.

Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV з огляду на приписи Закону №1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

Більш того, згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина п`ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача у відповіді на звернення позивача, яка оформлена листом від 12.09.2018 № 5148/06, на підпункти 4 і 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, відповідно до яких соціальні виплати припиняються у разі: скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, з огляду на таке.

Відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

Суд зазначає, що відповідачем не доведено належними та допустимим доказами обставин, які свідчать про скасування дії довідки позивача про взяття її на облік як внутрішньо переміщену особу, зокрема: в матеріалах справи відсутні відомості щодо подання позивачем заяви про відмову від довідки; скоєння нею злочину, зокрема, дії, спрямованої на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину. Відсутні й докази, які свідчили б про повернення позивача до покинутого місця її постійного проживання; виїзду на постійне місце проживання за кордон чи подання завідомо недостовірних відомостей.

Відповідач у спірній відмові, оформленої листом від 12.09.2018 № 5148/06 посилається на пункт 15 постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365», відповідно до якого суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Суд звертає увагу на те, що підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина третя статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім цього, у матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача від 20.06.2018 № 0000563177 органом, який її видав. Вищевказана обставина відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані.

Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Міністерством соціальної політики.

Крім того, відповідно до підпункту 2 пункту 12 зазначеного Порядку, соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

Відповідачем також не надано будь-якого доказу щодо обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування позивача.

Окрім вищезазначеного, суд звертає увагу на таке. За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення Суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08.07.2004 «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як вже зазначалося судом, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та наявні в ній докази, суд дійшов висновку, що дії по невиплаті пенсії позивачеві з 01.04.2017 були здійснені не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13.03.2018 (справа № 235/4162/17), 20.03.2018 (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).

Оскільки жодних підстав, передбачених статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для призупинення виплати позивачеві пенсії не встановлено і призупинення відбулося без прийняття відповідачем відповідного рішення, суд дійшов до висновку, що вимога про визнання протиправною бездіяльність Васильківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати позивачеві пенсії за період з квітня 2017 року по серпень 2018 року підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві пенсію за період з квітня 2017 року по серпень 2018 року, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, а також допуску до негайного виконання рішення суду, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є: факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.

Відповідно до матеріалів справи, позивачеві пенсія не виплачувалася з 01.04.2017, що підтверджено довідкою від 02.10.2018 № 1841/11 (а.с. 17).

У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, однак припинив її виплату у період з квітня 2017 року по серпень 2018 року до з`ясування місця його фактичного перебування/проживання.

Оскільки позивач звернулася до суду з позовом про нарахування та виплату пенсії у спірний період, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV пенсія позивачеві підлягає виплаті з моменту її припинення та до фактичного поновлення такої виплати, тобто до вересня 2018 року - саме з цієї дати відповідач поновив виплату пенсії позивача.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити пенсію за період з квітня 2017 року по серпень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне зобов`язання», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати передбачено, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок), для реалізації згаданого Закону.

Згідно ст. 1 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 вказаного Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткові пенсії, цільові грошові допомоги на прожиття, щомісячної державної допомоги та компенсаційних виплат.

Згідно абз. 1 п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Відповідно до статті 4 Закон № 2050-ІІІ та п.5 Порядку вбачається, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому з місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, за змістом наведеної норми вбачається, що компенсація повинна бути обчислена при виплаті доходу, однак, враховуючи, що сторонами не надано підтверджень про розмір отриманих пенсійних виплат, позовна вимога щодо зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушення строків її виплати, суд вважає такою, що не підлягає задоволенню.

Крім того, приписами частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій щодо невиплати позивачеві пенсії за спірний період.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які вона посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 704, 80 грн., що підтверджується квитанцією № QS92630301 від 26.11.2018, на її користь підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сума сплаченого нею збору.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Васильківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 37885812, 08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Соборна, буд. 105) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) заборгованості з пенсії за період з квітня 2017 року по серпень 2018 року.

Зобов`язати Васильківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з квітня 2017 року по серпень 2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Васильківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 37885812) сплачений нею судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. відповідно до квитанції № QS92630301 від 26.11.2018.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повне рішення виготовлено та підписано 10.06.2019.

Суддя Панченко Н.Д.