Рішення № 82283929, 10.06.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2019 року Справа № 160/4031/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06.05.2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині нарахування з 06.11.2018 року ОСОБА_1 , як інваліду 2-ї групи першої категорії, із захворювання пов`язаного з ліквідацією наслідків катастрофи на ЧАЕС, основної пенсії по інвалідності у розмірах нижчих за вісім прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі нижчому за 75% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, неправомірними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській починаючи з 06.11.2018 року нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 , як інваліду 2-ї групи першої категорії, із захворювання пов`язаного з ліквідацією наслідків катастрофи на ЧАЕС, основну пенсію по інвалідності у розмірах не нижчих за вісім прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі не нижчому за 75% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та виплатити різницю між нарахованою та виплаченою пенсією з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою нарахованою по момент виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2010 року у справі №2а-8/08 суд зобов`язав управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська з підстав ст.ст. 49, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 22.05.2008 року нарахувати та виплачувати позивачу, як інваліду ІІ групи зі захворюванням, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, пенсію по інвалідності виходячи з розміру 8 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі 75% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що наразі становить 11 976,00 гривень та 1 122,75 гривень відповідно. Проте, відповідно до листа від 22.03.2019 року №1768/П-06 відповідачем було повідомлено про те, що позивач отримую пенсіє по ІІ групі інвалідності відповідно до ст. ст. 49, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.03.2019 року у розмірі 3 817,35 грн. (255% від 1497 грн.). Позивач вважає, що дії відповідача щодо зменшення його пенсії, суперечать вимогам Конституції та Законів України.

10.05.2019 року ухвалою суду було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 05.06.2019 року (а.с. 2).

05.06.2019 року на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, у якому представник відповідача в задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що при обчисленні основної та щомісячної додаткової пенсії відповідачем правомірно було застосовано положення постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок державного бюджету» від 06 липня 2011 року № 745 та постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії та перебуває на обліку у Кам`янському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Дніпропетровської області.

Відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2010р. у справі № 2а-8/08 суд зобов`язав управління пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з підстав ст. ст. 49, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 22.05.2008р. нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 , як інваліду другої групи зі захворювання пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, пенсію по інвалідності виходячи з розміру восьми прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі 75% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (а.с. 9-10).

Листом від 22.03.2019 року за вих. №1768/П-06 відповідач повідомив, що згідно наданих управлінням соціального захисту населення адміністрації Дніпровського району Кам`янської міської ради документів, пенсійну справу приведено у відповідність та розмір пенсійної виплати з 01.03.2019 року складає 3 817,35 грн. (255% від 1497,00 грн.) (а.с. 11).

Позивач вважає, що відповідачем протиправно виплачується пенсія у меншому розмірі, ніж визначено рішенням суду, у зв`язку з чим звернувся із даним позовом.

Отже, спір між сторонами виник з підстав наявності або відсутності правових підстав для нарахування та виплати позивачу у період з 01 березня 2019 року основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю відповідно до ст. 50, 54 Закону №796-XII у розмірі, визначеному постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2010 року у справі №2а-8/08.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII)

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Відповідно до статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно із статтею 50 Закону №796-XII (у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії), особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, зокрема, інвалідам II групи у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини 4 статті 54 Закону №796-XII (у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Водночас, Законом України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14 червня 2011 року № 3491-VI (далі - Закон №3491VI) розділ VІІ Прикінцеві положення Закону України Про державний бюджет України на 2011 рік доповнено п. 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011).

Відтак, Законом №3491-VI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На виконання п. 7 Закону №3491-VI 06 липня 2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" №745, яка набрала чинності з 23 липня 2011 року, п. 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою.

Постановою Кабінету Міністрів України Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 23 листопада 2011 року № 1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з абзацом 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України.

Отже, суди юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

З правового аналізу вказаних Законів та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та роз`яснень Конституційного Суду України вбачається, визначення порядку та розмірів виплат вказаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

З 01 січня 2019 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" (далі - Закон №2629-VIII) не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених ст. 50, 54 Закону №796-ХІІ. Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Порядок № 1210).

Тобто, враховуючи принцип пріоритетності Закону №796-ХІІ над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком, з 01 січня 2014 року нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров`ю, повинно було здійснюватися у розмірі та на підставі ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року по справі №285/4300/14-а та постанові Верховного Суду від 21.02.2018 по справі №619/2262/17.

Відповідно Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем було допущено протиправні дії в частині нарахування позивачу, як інваліду 2-ї групи першої категорії, із захворювання пов`язаного з ліквідацією наслідків катастрофи на ЧАЕС, основної пенсії по інвалідності у розмірах нижчих за вісім прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі нижчому за 75% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, неправомірними.

Також, суд дійшов висновку, що підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача нараховувати та виплачувати позивачу, як інваліду 2-ї групи першої категорії, із захворювання пов`язаного з ліквідацією наслідків катастрофи на ЧАЕС, основну пенсію по інвалідності у розмірах не нижчих за вісім прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі не нижчому за 75% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, виходячи з наступного.

Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Таким чином відповідач як суб`єкт владних повноважень не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Безперечно, правомірним у даному випадку виходячи із фактичних обставин конкретних правовідносин є лише один варіант поведінки.

Тож у кожному конкретному випадку на підставі досліджених судом конкретних обставин у справі суд оцінює законність, обсяг, способи та межі застосування дискреційних повноважень представниками владних органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що прийняття відповідачем безпідставного та необґрунтованого рішення є по суті зловживанням своїми повноваженнями та вимагає застосування судом ефективного способу відновлення порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

При цьому, суд зазначає, що вимога про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії, підлягає задоволенню саме з 01.03.2019 року, тобто з моменту коли позивачу було здійснено перерахунок пенсії.

Що стосується вимог позивача виплатити різницю між нарахованою та виплаченою пенсією з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою нарахованою по момент виплати, суд виходить із наступного.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №ї2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - Порядок №159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Отже, суд дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач зверталася до відповідача з вимогою про нарахування та виплату компенсації, а відповідач зі свого боку відмовив їй у цьому. При цьому, суд зазначає, що необхідною складовою для визначення розміру такої компенсації є індекс інфляції в період невиплати доходу, який можливо розрахувати лише після визначення кінцевої дати періоду заборгованості.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є передчасними, оскільки на момент розгляду справи в суді не існувало судового рішення, яке набрало законної сили та встановлювало б той факт, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачу.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року (справа №522/535/17), згідно з якою відповідно до статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Отже, ці позовні вимоги є передчасними.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Так, позивачем були надані суду достатні докази, на підтвердження безпідставного, всупереч чинному законодавству зменшенні раніше призначеної пенсії з 90% до 70% відповідних сум грошового забезпечення з боку відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, позивачем було заявлено одну вимогу немайнового характеру (про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії), а тому з урахуванням приписів ст. 4 Закону України «Про судовий збір» відповідно до яких за подання адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою ставка судового збору встановлюється на рівні 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який станом на 01.01.2019 року складає 1 921,00 грн., а тому розмір судового збору за подання даного адміністративного позову повинен складати 768,40 грн., виходячи із розрахунку 1 921,00х0,4=768,40 грн.

При цьому, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9, 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як інвалід ІІ групи, віднесений до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 512,26 грн.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що дії відповідача в частині нарахування позивачу, як інваліду 2-ї групи першої категорії, із захворювання пов`язаного з ліквідацією наслідків катастрофи на ЧАЕС, основної пенсії по інвалідності у розмірах нижчих за вісім прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі нижчому за 75% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, неправомірними, вчинені всупереч Конституції України та чинному законодавству України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині нарахування з 01.03.2019 року ОСОБА_1 , як інваліду 2-ї групи першої категорії, із захворювання пов`язаного з ліквідацією наслідків катастрофи на ЧАЕС, основної пенсії по інвалідності у розмірах нижчих за вісім прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі нижчому за 75% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, неправомірними;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській починаючи з 01.03.2019 року нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 , як інваліду 2-ї групи першої категорії, із захворювання пов`язаного з ліквідацією наслідків катастрофи на ЧАЕС, основну пенсію по інвалідності у розмірах не нижчих за вісім прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі не нижчому за 75% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та виплатити різницю між нарахованою та виплаченою пенсією з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою нарахованою по момент виплати.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь Державного бюджету України з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань судові витрати з оплати судового збору у сумі 512,26 грн. (п`ятсот дванадцять гривень 26 коп.)

Реквізити, на які підлягає сплаті судовий збір: р/р отримувача №34316206084014 УДКСУ у Чечелівському районі м.Дніпра, код ЄДРПОУ 37989253, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, код класифікації доходів бюджету 22030101.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець