Рішення № 82271075, 15.05.2019, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/5936/18

Провадження №2/639/525/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Баркової Н.В.,

за участю секретарів - Кузнецової А.О., Пивоварової Т.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представників відповідача – Мироненко Г.В., Григор`єва І.В., Велічко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої заробітної плати, добових за відрядження та вихідної допомоги при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

19.10.2018 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся позивач ОСОБА_2 з позовом про стягнення недоплаченої заробітної плати, добових за відрядження та вихідної допомоги при звільненні, і зменшивши позовні вимоги, з врученням відповідної заяви відповідачу, просив стягнути з відповідача АТ «Українська залізниця» на користь позивача добові за відрядження в розмірі 3510,00 грн., середньомісячний заробіток за період відрядження в розмірі 3251,53 грн., вихідну допомогу в розмірі 12256,32 грн., а всього 19017, 85 грн. (а.с.197-201).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що з 17.09.1985 по липень 2009 року працював у відповідача в локомотивному депо Основа на посаді помічника машиніста локомотива.

Наказом статутного територіально-галузевого об`єднання «Південна залізниця» від 01.10.2008 року ОСОБА_2 відряджено в Лубенську технічну школу на курси з підготовки машиністів тепловозу строком з 05.10.2008 року по 01.03.2009 року. При цьому в п. 2 вказаного наказу встановлено: головному бухгалтеру ОСОБА_3 провести оплату по відрядженню згідно з чинним законодавством. Позивач, посилаючись на Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджену Наказом Міністерства України від 13.03.98 року № 59 та постанову КМУ від 05.01.98 року № 10 «Про норми відшкодування витрат», зазначає, що за кожний день перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові і неробочі дні та час перебування у дорозі командированому виплачуються добові в межах граничних норм, а станом на 2008-2009 рр. граничною нормою добових було встановлено 30 грн. за розрахунками ОСОБА_2 позивач повинен був виплатити йому добові в загальному розмірі 4410,00 грн. Однак, фактично відповідач виплатив лише 900,00 грн. у листопаді 2008 р., тобто, на думку позивача, не доплатив 3510,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.

Також, зазначає позивач, відповідно до Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року зі змінами (№ 542 від 29.07.2015 року), наказу Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998 року зі змінами, яким затверджено Інструкцію про службові відрядження – за відрядженим працівником зберігається місце роботи протягом усього часу відрядження. Працівнику оплата праці здійснюється за всі робочі дні тижня за графіком роботи підприємства за місцем постійної роботи відповідно до умов, визначених трудових або колективним договором. Розмір такої оплати не може бути нижчим середнього заробітку. При цьому, згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою КМУ № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події (відрядженню), з якою пов`язана виплата. Відповідно до ч. 1 ст. 20, ч. 2 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 28.12.2014 року допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням виплачується Фондом соціального страхування починаючи з шостого дня непрацездатності. Оплата перших п`яти днів здійснюється за рахунок коштів роботодавця в порядку, встановленому законодавством, тобто з Фонду оплати праці. Тож, у серпні позивач відпрацював 211 годин, виплачена заробітна плата – 3817,44 грн., у вересні відпрацьовано 108 годин, виплачено – 2938,76 грн. За 2 місяці (серпень-вересень) відпрацьовано 319 години, виплачено – 6756,20 грн. Середня заробітна плата складає в годину: 6756,20 грн. / 319 = 21,18 грн. Отже, відповідач не урахував у вересні 2008 р. в середню заробітну плату лікарняні до 5 днів, код № 631 у розрахунковому листі за вересень 2008 р., у сумі 786,40 грн. Ці гроші ОСОБА_2 виплатило депо «Основа» з фонду оплати праці. Лікарняні понад 5 днів склали код № НОМЕР_1 у розрахунковому листі за вересень 2008 р. – 574,67 грн. – ця сума виплачується за рахунок Фонду соціального страхування. Таким чином, за вересень 2008 р. позивачеві підприємство нарахувало 2938,76 грн. (3513,43 грн. – 574,67 грн. = 2938,76 грн.). Тому сума лікарняних входить до розрахунку середньої заробітної плати згідно до 3 розділу Постанови КМУ № 100 з доповненнями від 08.02.1995 р. За час перебування у відрядженні відповідач повинен був зберегти середню заробітну плату на суму 17071,08 грн. (806 год. х 21,18 грн). Однак, фактично відповідач сплатив за цей період 13820,27 грн., тобто, не доплатив, на думку позивача, заробітну плату за час відрядження в сумі 3251,53 грн. (17071,08 грн. – 13820,27 грн), які ОСОБА_2 просить стягнути з відповідача.

Окрім того, у зв`язку з нещасним випадком на виробництві 24.03.2009 року позивач був оглянутий МСЕК 15.07.2009 року та визнаний інвалідом І-ої групи. Наказом підприємства № 273/ос від 17.08.2009 року позивача звільнено з роботи за п. 2 ст. 40 і КЗпП України за станом здоров`я з виплатою вихідної допомоги 2230,80 грн. (в серпні 2009 р.). Але ця виплата не відповідає Колективному договору підприємства, вважає позивач, оскільки, згідно пункту 3.18 Колективного договору на 2002-2012 роки при звільненні працівників з роботи у зв`язку з виходом на пенсію вперше передбачено виплачувати одноразову грошову допомогу в залежності від стажу роботи у галузі більше 10 років - не менше 3-х середньомісячних заробітків. Дія цього пункту розповсюджується на інвалідів І та ІІ груп, які виходять на пенсію по інвалідності до досягнення ними права на пенсію за віком. Тобто, зазначає ОСОБА_2 , це право розповсюджується і на нього. Однак, відповідачем виплачена одноразова вихідна допомога в розмірі 2230 грн. Позивач зазначає, що згідно п. 3.18 Колективного договору, позивач повинен виплатити йому вихідну допомоги в розмірі 4-х середніх заробітних плат. Ця сума і складає: 21,18 грн. х 171 час х 4 = 14487,12 грн., де 21,18 грн – середньогодинна заробітна плата за 2 місяці до відрядження; 171 час – норма робочого часу за місяць. З березня 2009 року ОСОБА_2 не працював, знаходився на лікарняних. Отже, фактично виплачена вихідна допомога в розмірі 2230,80 грн., тобто, на думку позивача, відповідач повинен доплатити 12256,32 грн., які ОСОБА_2 просить стягнути з відповідача.

У зв`язку з викладеним позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 24.10.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої заробітної плати, добових за відрядження та вихідної допомоги при звільненні. Призначено судове засідання. (а.с. 17-18). В подальшому в судовому засіданні змінено назву відповідача з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на Акціонерне товариство «Українська залізниця», що відповідає змінам до статутних документів.

Відповідачем надано суду відзив на позовну заяву (а.с. 34-43), в якому зазначено, що згідно наказу начальника локомотивного депо від 01.10.2008 року № 1057 по особовому складу помічник машиніста ОСОБА_2 був командирований на навчання в Лубенську техшколу на курси з підготовки машиністів тепловоза строком з 05.10.2008 року по 01.03.2009 року.

Відповідно до п. 1 розділу 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою Наказом/Інструкцією Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується, (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства). Згідно наказу начальника локомотивного депо від 01.10.2008 № 1057 жодного службового доручення від керівництва підрозділу позивач не отримував, прямував на навчання. Тому, зазначає відповідач, його командирування не є службовим відрядженням у тому сенсі, яке визначається вищевказаною Інструкцією № 59. У даному випадку на взаємовідносини сторін розповсюджується положення постанови КМУ «Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва» від 28.06.1997 № 695. Дана Постанова більш детально та конкретно закріплює гарантії працівників, яких направляють на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації, а саме: а) збереження середньої заробітної плати за основним місцем роботи за час навчання; б) оплата проїзду до місця навчання і назад; в) виплата добових за кожен день перебування в дорозі у розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень. Іногороднім працівникам протягом першого місяця навчання добові виплачуються в розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень, а в наступні місяці, до закінчення терміну навчання, тим, хто одержує заробітну плату у розмірі менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виплачується стипендія в розмірі 20 відсотків добових. Неоподатковуваний мінімум доходів громадян по 31.12.2010 року складав 17,00 грн., тобто 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян складає 102,00 грн. (розмір стипендії). Враховуючи, що заробітна плата ОСОБА_2 складала більше ніж 102,00 грн. на місяць, стипендія йому не призначалася. На момент знаходження ОСОБА_2 у відрядженні в Лубенській техшколі добові за відрядження в межах України складали 30,00 грн. за добу. За перший місяць навчання ОСОБА_2 були виплачені 900,00 грн. добових (30 днів х 30 грн). За наступні місяці навчання оплата добових, а також стипендії, не була законодавчо передбачена. У зв`язку з чим відповідач вважає позовні вимоги щодо стягнення добових за відрядження в розмірі 3510,00 грн. безпідставними.

Крім того, зазначає відповідач, позивач намагається обґрунтувати незаконність виключення з середньої заробітної плати перших 5 календарних днів лікарняних, що оплачуються за рахунок підприємства. Врахування цих сум теоретично збільшує вартість 1 години роботи та підвищує суму середньої заробітної плати ОСОБА_2 за основним місцем роботи за час відрядження. Між тим, дані міркування позивача суперечать п.п. 3, 4 розділу III Постанови КМУ від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100, згідно з якими при обчисленні середньої заробітної плати в усіх випадках збереження перелічений вичерпний перелік їх складових, до якого допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (не зважаючи на суб`єктів її виплати працівнику: підприємство чи Фонд) не входить. Частина 2 п. 4 розділу III Постанови № 100 прямо вказує, що допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю не враховується при обчисленні заробітної плати за останні два місяці. Середньомісячну заробітну плату ОСОБА_2 розраховано згідно вимог розділу 2 п. 2 абзацу 3 Постанови № 100, наступним чином: середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Наказ начальника локомотивного депо Основа було видано 01.10.2008 № 1057 про направлення на навчання в Лубенську технічну школу ОСОБА_2 з 05.10.2008 року. Для розрахунку були використані виплати за серпень та вересень 2008 р. У серпні 2008 р. кількість відпрацьованого часу склала 211 годин (188 НОМЕР_2 ), у вересні 2008 р. кількість відпрацьованого часу склала 108 годин (84+24). Таким чином, всього було відпрацьовано 319 годин, заробітна плата для обчислення середнього заробітку склала 5636,73 грн. (3554,44 грн. за серпень 2008 р. + 2082,29 грн. за вересень 2008 р.). Середній заробіток за годину становить 5636,73 грн. / 319 год. = 17,67 грн. У даному випадку, зазначає відповідач, суми оплати праці, нараховані і виплачені за період навчання позивача в Лубенській техшколі є законними та обґрунтованими, а саме: у жовтні 2008 року - 160 год. х 17,67 грн. = 2827,68 грн.; у листопаді 2008 року - 160 год. х 17,67 грн. = 2827,68 грн.; у грудні 2008 року - 183 год. х 17,67 грн. = 3234,16 грн.; у січні 2009 року - 151 год. х 17,67 грн. = 2668,17 грн.; у лютому 2009 року - 152 год. х 17,67 грн. = 2686,28 грн.; у березні 2009 року - перерахунок за 02.2009 - 56 год. х 17,67 грн. = - 989,68 грн.; у травні 2009 - перерахунок за 02.2009 - 80 год. х 17,67грн = 1413,83 грн. З березня по липень 2009 р. оплата проводилась згідно наданих лікарняних листів. Таким чином, позовні вимоги щодо невірного розрахунку сум збереження середньої заробітної плати за основним місцем роботи за час навчання, на думку відповідача, безпідставні.

Щодо розрахунку суми вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_2 , то відповідач зазначає, що такий розрахунок проведено з позивачем відповідно до розділу ІІ Постанови № 100. Перед своїм звільненням ОСОБА_2 фактично не працював 4 місяці та 7 днів (з дня нещасного випадку – 24.03.2009 року). А згідно абз. 3 п. 4 Постанови № 100 – в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового місячного окладу. Відповідно до п. «в» п. 1.4 Наказу начальника локомотивного депо Основа від 13.04.2009 року № 245, а також відомостей розрахункових листків ОСОБА_2 за травень, червень, липень 2009 р., тарифна ставка помічника машиніста складала 11,00 грн. за годину. На виконання абз. 4 п. 2 та абз. 3 пункту 4 Постанови № 100 вона і застосовувалась для розрахунку суми компенсації за невикористані дні відпустки. Середня норма годин за 2 місяці, що передували виплаті компенсації склала 156 годин = (154 год. за травень 2009 р. + 158 год. за червень 2009 р.) / 2. Таким чином, вихідна допомога «у розмірі не менше середнього місячного заробітку» відповідно до ст. 44 КЗпП України склала 1716,00 грн. (156 год. х 11,00 грн). Додатково виплачена надбавка за вислугу років відповідно до колективного договору в розмірі 30% , що склала 514,80 грн (1716,00 грн х 30%). Таким чином, вихідна допомога склала 2230,80 грн. До того ж, зазначає відповідач, ОСОБА_2 на момент звільнення з локомотивного депо Основа за п. 2 ст. 40 КЗпП України не досяг віку та не мав вислуги років, які дають право на призначення та виплату матеріальної допомоги відповідно до п. 3.18 Колективного договору Локомотивного депо Основа, який діяв на час звільнення позивача, та на який ОСОБА_2 посилався в обґрунтування своїх вимог.

Таким чином, вважає відповідач, зазначені у запереченні фактичні дані, а також надані письмові докази в повному обсязі спростовують позовні вимоги ОСОБА_2 про виплату недоплаченої заробітної плати, добових за відрядження та вихідної допомоги при звільненні, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

12.12.2018 року позивачем надано до суду відповідь на відзив (а.с. 84-88), в якій повторно викладено його розрахунки недоплаченої заробітної плати, добових за відрядження та вихідної допомоги при звільненні, а також зазначено, що документи оплати праці локомотивного депо Основа за 2009 рік, надані відповідачем до відзиву, не мають відношення до суті справи.

22.12.2018 року відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив (а.с. 89-90), в яких зокрема зазначено, що фактично погоджуючись з загальною сумою оплати праці за серпень та вересень 2008 року, позивач намагається довести, що кількість відпрацьованих годин за ці місяці не відповідає даним у розрахункових листках. Тобто стверджує, що в код 004 («Почасова оплата праці за тарифними ставками (окладом) в межах норми робочого часу») входять всі години (у тому числі по кодам 006 («Оплата часу прямування робітників локомотивних бригад пасажирами»), 056 Доплата за роботу у вечірній час (з 18-00 до 22 години), 062 («Доплата за роботу у святкові і неробочі дні, передбачені графіком у межах норми робочого часу»). Однак, це не відповідає дійсності. Позивач змішує поняття відпрацьованих годин (код 004, 006) та грошових доплат в певні періоди часу (коди 056, 062 та інші). Крім того, міркування позивача стосовно того, що документи оплати праці локомотивного депо Основа за 2009 рік не мають відношення до суті справи, не відповідають дійсності. Навпаки, до ОСОБА_2 , який протягом останніх двох календарних місяців (перед виплатою вихідної допомоги при звільненні) не працював, застосовуються абзаци 3-4 п. 2, абзац 3 п. 4 Постанови КМУ від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100, згідно з якими «розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового місячного окладу». Таким чином, застосуванню підлягають наказ начальника локомотивного депо Основа від 13.04.2009 року № 245, відомості розрахункових листків ОСОБА_2 за травень, червень, липень 2009 р., відповідно до яких тарифна ставка помічника машиніста складала 11,00 грн. за годину, а також наказ № 1254 від 28.11.2008 року, з яких розраховується середня норма годин за 2 місяці, що передували виплаті вихідної допомоги при звільненні. В іншому, представник відповідача вказує, що доводи позивача по оплаті добових за відрядження та розрахунку суми вихідної допомоги при звільненні відповідно до колективного договору спростовані доводами відзиву на позовну заяву.

Також, представником відповідача надано суду письмові пояснення в обґрунтування розрахованих ОСОБА_2 годин, відпрацьованих за серпень та вересень 2008 року.

23.04.2019 року позивачем також надано суду письмові пояснення (а.с. 197-200) з остаточними розрахунками сум недоплаченої заробітної плати, добових за відрядження та вихідної допомоги при звільненні, які на думку позивача підлягають стягненню з відповідача, тобто фактично зменшені позовні вимоги.

У судовому засіданні 15.05.2019 року представник позивача ОСОБА_1 , яка діє на підставі довіреності (а.с. 80), позовні вимоги разом з уточненнями підтримала у повному обсязі, просила задовольнити, посилаючись на викладені у позові та письмових поясненнях обставини.

Представники відповідача, в тому числі Велічко Д.О., яка діє на підставі довіреності (а.с. 159) та брала участь в судовому засіданні останньою з представників, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, у зв`язку з їх необґрунтованістю, безпідставністю та недоведеністю. Разом з тим представником відповідача в судовому засіданні зроблено заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача.

Суд, заслухавши думку учасників справи, дослідивши письмові докази по вказаній справі, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 17.09.1985 року по 14.07.2009 року працював в Локомотивному депо Основа Південної залізниці на посаді помічника машиніста тепловоза та звільнений 14.07.2009 року на підставі наказу (розпорядження) № 275/ос від 17.08.2009 року про припинення трудового договору (контракту) за п. 2 ст. 40 КЗпП України внаслідок невідповідності виконуваної роботи за станом здоров`я (а.с. 6-7, 8).

Наказом начальника локомотивного депо Основа Південної залізниці від 01.10.2008 року № 1057 помічника машиніста тепловоза ОСОБА_2 командировано в Лубенську технічну школу на курси з підготовки машиністів тепловоза строком з 05.10.2008 року по 01.03.2009 року, та доручено головному бухгалтеру провести оплату по відрядженню згідно з чинним законодавством (а.с. 9).

З наданих позивачем розрахункових листків за жовтень, листопад, грудень 2008 р. та січень, лютий 2009 р. вбачається, що ОСОБА_2 нараховано за час навчання за вказані місяці відповідно 2827,68 грн., 2827,68 грн., 3234,16 грн., 2668,62 грн., 2262,13 грн. (а.с. 11, 12). У березні і травні 2009 р. проведено перерахунок за 02.2009 (- 989,68 грн. та + 1413,83 грн., відповідно), що в загальній сумі становить 2868,28 грн. нарахованої та виплаченої оплати праці за період навчання в лютому 2009 року (а.с. 12, 13).

Суд зазначає, що вказаний розрахунок сум проведено з дотриманням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою Наказом/Інструкцією Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується, (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Як вбачається з вищевказаного наказу начальника локомотивного депо від 01.10.2008 року № 1057, жодного службового доручення від керівництва підрозділу позивач не отримував, прямував на навчання.

Отже, командирування ОСОБА_2 не є службовим відрядженням у тому сенсі, яке визначається вищевказаною Інструкцією № 59. При цьому факт проходження ОСОБА_2 саме навчання, а не виконання ним трудової функції за цей час визнано представником позивача в судовому засіданні.

У даному випадку на взаємовідносини сторін розповсюджується положення постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва» від 28.06.1997 № 695, яка діяла на момент спірних правовідносин.

Даною Постановою встановлено для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки і навчання інших професій з відривом від виробництва (далі - навчання), такі мінімальні державні гарантії:

а) збереження середньої заробітної плати за основним місцем роботи за час навчання;

б) оплата проїзду до місця навчання і назад;

в) виплата добових за кожен день перебування в дорозі у розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень. Іногороднім працівникам протягом першого місяця навчання добові виплачуються в розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень, а в наступні місяці, до закінчення терміну навчання, тим, хто одержує заробітну плату у розмірі менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виплачується стипендія в розмірі 20 відсотків добових.

У відповідності до пункту 22.5. статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV, який діяв на момент спірних правовідносин, неоподатковуваний мінімум доходів громадян складав 17,00 грн.

Таким чином, шість неоподатковуваних мінімумів доходів громадян складає 102,00 грн. (розмір стипендії).

Оскільки заробітна плата ОСОБА_2 складала більше ніж 102,00 грн. на місяць, то стипендія останньому не призначалася.

На момент знаходження ОСОБА_2 в Лубенській техшколі добові за відрядження в межах України складали 30,00 грн. за добу, що встановлено п. 1 ч. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон», яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається з розрахункового листка за листопад 2008 р. (а.с. 12) за перший місяць навчання ОСОБА_2 були виплачені 900,00 грн. добових (30 днів х 30 грн.).

За наступні місяці навчання оплата добових, а також стипендії, не була законодавчо передбачена.

Таким чином, твердження позивача щодо стягнення на його користь добових за відрядження в розмірі 3510,00 грн. є безпідставними, оскільки спростовуються вищевикладеним.

Окрім того, позивач просить сягнути з відповідача на його користь середньомісячний заробіток за період відрядження в сумі 3251,53 грн., посилаючись на те, що відповідач незаконно не врахував такі виплати, що суперечить постанові Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, оскільки за час находження позивача у відрядженні відповідач повинен був зберегти середню заробітну плату, а також відповідач не врахував у вересні 2008 р. в середню заробітну плату лікарняні до 5 днів (код № 631 у розрахунковому листі за вересень 2008 р.).

Однак, такі доводи і вимоги позивача спростовуються наступним.

Врахування цих сум теоретично збільшує вартість 1 години роботи (за розрахунком позивача – 21,18 грн. замість 17,67 грн.) та підвищує суму середньої заробітної плати ОСОБА_2 за основним місцем роботи за час відрядження.

Проте, це суперечить пп. 3, 4 розділу III Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».

Так, пункт 3 містить вичерпний перелік складових, які включаються при обчисленні середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, до якого допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (не зважаючи на суб`єктів її виплати працівнику: підприємство чи Фонд) не входить.

Відповідно до ч 2 п. 4 вказаного розділу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

З матеріалів справи вбачається, що Наказом Укрзалізниці від 24.10.2001 року № 556-Ц розроблено «Номенклатуру найменувань і кодів видів оплати і утримань із заробітної плати працівників залізничного транспорту України» (а.с. 44-60), у стовпчику 5 якої «середня заробітна плата, що зберігається за працівниками» міститься перелік усіх складових середньої заробітної плати.

Судом встановлено, що середньомісячну заробітну плату ОСОБА_2 розраховано згідно вимог розділу 2 п. 2 абзацу 3 Постанови КМУ № 100, наступним чином: середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Наказ начальника локомотивного депо Основа видано 01.10.2008 року № 1057 про направлення на навчання в Лубенську технічну школу ОСОБА_2 з 05.10.2008 року.

Для розрахунку були використані виплати за серпень та вересень 2008 р.

З відповідних розрахункових листків (а.с. 11) вбачається, що у серпні 2008 р. кількість відпрацьованого часу склала 211 годин (188+8 НОМЕР_3 ), у вересні 2008 р. кількість відпрацьованого часу склала 108 годин (84+24).

Таким чином, всього було відпрацьовано 319 годин (211+108), заробітна плата для обчислення середнього заробітку склала 5636,73 грн (3554,44 грн за серпень 2008 р. + 2082,29 грн. за вересень 2008 р.).

Середній заробіток за годину становить 5636,73 грн / 319 год. = 17,67 грн.

В такому разі суми оплати праці, нараховані і виплачені за період навчання позивача в Лубенській техшколі є законними та обґрунтованими.

Як вбачається з відповідних розрахункових листків (а.с. 12, 13), з березня по липень 2009 р. оплата проводилась згідно наданих лікарняних листів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення недоплачених коштів у зв`язку з невірним розрахунком сум збереження середньої заробітної плати за основним місцем роботи за час навчання позивача є безпідставними, не відповідають чинному законодавству і задоволенню не підлягають.

З приводу позовних вимог щодо виплати позивачу вихідної допомоги в розмірі 4-х середніх заробітних плат на підставі п. 3.18 Колективного договору, що діяв на час звільнення позивача, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 25.05.2009 року комісією у складі начальника сектору охорони праці депо Основа, страхового експерта з ОП ВВД ФСНВУ у Червонозаводському районі м. Харкова, заступника начальника депо з експлуатації, голови профспілкового комітету депо Основа складено Акт № 1 про нещасний випадок, на підприємстві, не пов`язаний з виробництвом, затверджений начальником локомотивного депо Основа, про те, що 24 березня 2009 року о 10-00 год. з ОСОБА_2 на території локомотивного депо Основа Південної залізниці за адресою: м. Харків, вул. Привокзальна, 1, стався нещасний випадок, не пов`язаний з виробництвом (а.с. 116-117).

Проте, рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 20.05.2013 року, яке набрало законної сили на підставі ухвали Апеляційного суду Харківської області від 24.10.2013 (а.с. 125-128) та залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.02.2014 року (а.с. 130-131), вказаний акт № 1 про нещасний випадок, не пов`язаний з виробництвом, що стався з ОСОБА_2 24 березня 2009 року, за формою НПВ від 25.05.2009 визнано недійсним (а.с. 122-124, 129).

У зв`язку з чим 01.04.2014 року складено Акт № 1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, затверджений начальником відокремленого підрозділу «Локомотивне депо Основа» ДП «Південна залізниця», який стався з ОСОБА_2 24 березня 2009 року (а.с. 118-121).

З довідки до акта огляду МСЕК № 012519 від 15.07.2009 вбачається, що ОСОБА_2 встановлено першу групу інвалідності (а.с. 111).

Так, розрахунок вихідної допомоги проведено з ОСОБА_2 відповідно до розділу ІІ Постанови № 100.

Відповідно до абзацу 3 п. 2 Постанови № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Між тим, відповідно до абзацу 4 п. 2 Постанови № 100 якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Перед своїм звільненням ОСОБА_2 фактично не працював 4 місяці та 7 днів (з дня нещасного випадку – 24.03.2009).

В такому разі діє відсилочна норма до абзацу 3 пункту 4 Постанови № 100, яким встановлено, що вінших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Відповідно до п. «в» п. 1.4 Наказу начальника локомотивного депо Основа від 13.04.2009 року № 345 (а.с. 67-68), а також відомостей розрахункових листків ОСОБА_2 за травень, червень, липень 2009 р. (а.с. 13), тарифна ставка помічника машиніста складала 11,00 грн за годину.

З матеріалів справи випливає, що вказана тарифна ставка бралася для розрахунку суми компенсації за невикористані дні відпустки, що відповідає вимогам абз. 4 п. 2 та абз. 3 пункту 4 Постанови № 100 .

Середня норма годин за 2 місяці, що передували виплаті компенсації склала 156 годин = (154 год. за травень 2009 р. + 158 год. за червень 2009 р.) / 2.

Таким чином, вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України склала 1716,00 грн. (156 год. х 11,00 грн.).

Додатково виплачена надбавка за вислугу років відповідно до колективного договору в розмірі 30%, склала 514,80 грн (1716,00 грн х 30%).

Таким чином, вихідна допомога склала 2230,80 грн., що підтверджується розрахунковим листком за серпень 2009 р. (а.с. 13).

Дія абзацу чотири пункту 3.18 Колективного договору ОСОБА_4 депо Основа на 2002-2012 рік (а.с. 69-71), який діяв на час звільнення ОСОБА_2 , розповсюджувалася на інвалідів І та II груп, які виходять на пенсію по інвалідності до досягнення ними права на пенсію за віком або за вислугу років, а також на працівників, які звільнені з підприємств у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, банкрутством підприємств, скороченням чисельності або штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України) та виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров`я (пункт 2 статті 40 КЗпП України) за півтора року до досягнення пенсійного віку, після дострокового призначення пенсії.

Зазначений пункт колективного договору визначає вичерпний перелік умов для призначення та виплати додаткової матеріальної допомоги при звільненні.

Проте, позивач був звільнений з роботи не у зв`язку з виходом на пенсію (у тому числі по інвалідності) - ст. 36 КЗпП України, а внаслідок невідповідності виконуваної роботи за станом здоров`я (п. 2 ст. 40 КЗпП України), про що зазначено у наказі (розпорядження) № 275/ос від 17.08.2009 (а.с. 8).

Таким чином, на позивача розповсюджується не перша, а друга частина абзацу чотири пункту 3.18 Колективного договору ОСОБА_4 депо Основа на 2002-2012 рік – «…а також на працівників, які звільнені з підприємств у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, банкрутством підприємств, скороченням чисельності або штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України) та виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров`я (пункт 2 статті 40 КЗпП України) за півтора року до досягнення пенсійного віку, після дострокового призначення пенсії.»

Відповідно до пункту «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (в редакції яка діяла на момент спірних правовідносин) право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Як вбачається з даних трудової книжки серії НОМЕР_4 від 25.04.1983 року ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , працював помічником машиніста в локомотивному депо Основа з 17.09.1985 по 14.07.2009 рік (а.с. 6-7).

Тобто, на момент звільнення ОСОБА_2 виповнилося повних 45 років, стаж роботи на зазначеній роботі складає 23 роки.

Таким чином, ОСОБА_2 на момент звільнення з локомотивного депо Основа за п. 2 ст. 40 КЗпП України не досяг віку та не мав вислуги років, навіть з урахуванням зменшення їх на півтора року, які дають право на призначення та виплату матеріальної допомоги відповідно до п. 3.18 Колективного договору Локомотивного депо Основа, який діяв на час звільнення позивача.

Отже, позовні вимоги позивача, що ґрунтуються на застосуванні п. 3.18 Колективного договору є безпідставними і задоволенню не підлягають.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1, п.п. 1, 3, 7, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 82 ЦПК України передбачені підстави звільнення від доказування.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини на підставі досліджених в судовому засіданні доказів, в тому числі з урахуванням обставин, які визнані представником відповідача та встановлені рішеннями суду, що набрали законної сили, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають в повному обсязі. При цьому, у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог по суті, строк позовної давності застосуванню не підлягає.

Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1-18, 76-82, 141, 95, 263-268, 354 ЦПК України, Кодексом законів про працю України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої заробітної плати, добових за відрядження та вихідної допомоги при звільненні – відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Жовтневий районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Жовтневим РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 25.12.1998 року, ІПН: НОМЕР_6 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ: 40075815, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5.

Повний текст рішення складено 07.06.2019 року.

Суддя Н.В. Баркова