Рішення № 82259776, 07.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 червня 2019 року № 640/18958/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді - Кармазіна О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України

про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 10, код ЄДР: 37508470), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 30.08.2016 № 218 в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України НОМЕР_2 та бланку паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 ;

- зобов`язати відповідача проінформувати адміністрацію Прикордонної служби України, Службу безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України та Національний банк України про визнання протиправним та скасування наказу Державної міграційної служби України 30.08.2016 № 218 в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України НОМЕР_2 .

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем безпідставно та з порушенням вимог законодавства прийнято оскаржуваний наказ, чим порушено законні права та інтереси позивача.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржуваний наказ прийнято ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначив, що на підставі п. 9 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою КМ України від 20.08.2014 № 360, п. 5.1., п/п. 33 п. 4 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, обліку, передачі та знищення бланків документів суворого обліку та суворої звітності в ДМС, затвердженої наказом від 18.07.2012 № 153, Закон України «Про громадянство», Указ Президента України від 27.03.2001 № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», відповідач вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.

Ухвалою від 26.11.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

19 січня 2012 року позивачу, який на той час проживав в м. Сімферополь Автономної Республіки Крим, Залізничним районним відділом у м. Сімферополь Головного управління юстиції Державної міграційної служби України в АР Крим було видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 .

Станом на момент прийняття рішення, паспорт громадянина України НОМЕР_2 не вилучався у позивача, не був втрачений, зіпсований чи викрадений.

Бланк паспорту громадянина України НОМЕР_2 було використано для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 , який виданий 26.01.2012 (орган, що видав - 6390) і також перебуває у позивача.

Проте, 30.08.2016 прийнято оскаржуваний наказ Державної міграційної служби України № 218, яким, зокрема, визнано недійсним (анульовано) бланк паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , а також зобов`язано ДПГР ( ОСОБА_2 ) забезпечити інформування Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Національної поліції України, Міністерства закордонних справ України та Національного банку України про визнання вказаних бланків недійсними.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначаються Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2235-III).

Згідно зі статтею 3 Закону № 2235-ІІІ громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Згідно зі статтею 6 Закону № 2235-ІІІ Громадянство України набувається: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття до громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або передачі на виховання в сім`ю патронатного вихователя; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Статтею 8 Закону № 2235-ІІІ передбачено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року №320, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 липня 2012 року за №1089/21401, затверджено порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Порядок № 320), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи судами попередніх інстанцій (наразі втратив чинність).

Пунктом 10.4 Порядку № 320 передбачено, що погашаються, уважаються недійсними та знищуються паспорти: які обмінюються у зв`язку зі зміною (переміною) прізвища, імені та по батькові; у разі встановлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); у разі непридатності паспорта для користування (пошкодження з різних причин, утрата фотокартки); осіб, громадянство України яких припинено; знайдені, замість яких видано нові; померлих громадян; зіпсовані під час заповнення; оформлені з порушенням вимог чинного законодавства України; не отримані власником протягом року.

У разі оформлення паспорта з порушенням вимог чинного законодавства керівником територіального органу (територіального підрозділу) проводиться службове розслідування, за результатами якого складається висновок у двох примірниках, який надсилається до Державної міграційної служби України для затвердження керівником відповідного структурного підрозділу ДМС України. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС України, другий - у територіальному органі (підрозділі).

Якщо паспорт, який підлягає знищенню, видавався іншим територіальним підрозділом, до цього територіального підрозділу надсилається повідомлення за формою, наведеною у додатку 21 цього Порядку.

У випадках знищення паспортів, зіпсованих при заповненні, у Книзі обліку проставляється відмітка про псування паспорта із зазначенням номера і дати затвердження акта про знищення паспорта, а в графі 1 наклеюється вирізка з бланка паспорта громадянина України, де зазначено серію і номер паспорта.

Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 (далі по тексту - Порядок № 302).

У відповідності до п.39 Порядку № 302 (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) за наявності підстав, зазначених у цьому Порядку, раніше виданий паспорт підлягає вилученню, поверненню державі, знищенню або тимчасовому затриманню.

Особа, стосовно якої громадянство України припинено відповідно до Закону № 2235-ІІІ, зобов`язана у порядку та строки, встановлені законодавством про громадянство України, повернути паспорт територіальному підрозділу ДМС, що здійснив його оформлення та видачу (п. 40 Порядку № 302).

Забороняється вилучення в особи паспорта, крім випадків, передбачених законом, зокрема взяття паспорта в заставу (п.43 Порядку № 302).

Згідно з п.44 Порядку № 302 територіальні органи чи територіальні підрозділи ДМС мають право вилучити, а також тимчасово затримати паспорти, які оформлені з порушенням вимог законодавства, підроблені, або в інших випадках, передбачених законом. Під час вилучення або тимчасового затримання паспорта складається відповідний акт встановленого МВС зразка та видається відповідна довідка.

За приписами п.45 Порядку № 302 паспорт вважається недійсним у разі:1) коли він підлягає обміну у зв`язку із зміною інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); 2) встановлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для подальшого використання; 4) припинення особою громадянства України; 5) коли він заявлений як втрачений або викрадений; 6) смерті особи, якій було видано паспорт; 8) оформлення паспорта з порушенням вимог законодавства.

Судом встановлено, що приймаючи оскаржуваний наказ від 30 серпня 2016 року № 218 «Про визнання недійсними бланків», відповідач керувався статтею 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» та постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», водночас посилання на норму Закону України «Про громадянство України» або будь-якого іншого нормативно-правового акту, на підставі якого відповідачем прийнято оскаржуваний наказ відсутнє.

Відповідач обґрунтовуючи заперечення проти позову посилається на те, що оскаржуваний наказ винесено на підставі п.5.1 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, обліку, передачі та знищення бланків документів суворого обліку та суворої звітності в ДМС України, затвердженої наказом Державної міграційної служби України від 18 липня 2012 року №153 (далі по тексту - Інструкція № 153), відповідно до якого недійсними бланками вважаються зіпсовані (при виготовлені документа), анульовані (дія не відбулася), дефектні (відсутність або пошкодження захисної сітки, друкованого тексту, водяних знаків, серій або номерів на бланках, наявність дубльованих номерів тощо), відсутні (що виявлено при відкритті пачки) та викрадені.

Слід зазначити, що вищевказана Інструкція № 153 не зареєстрована в Міністерстві юстиції України, а відтак, не є нормативно-правовим актом, а є виключно внутрішнім документом ДМС України.

Так, за визначенням пункту 1.4 розділу 1 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за № 381/10661 (в редакції, чинній на час прийняття Інструкції № 153), нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

За приписами п.1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03 жовтня 1992 року № 493/92 установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України (п.2 Указу Президента України № 493/92).

У відповідності до п.3 Указу нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

На виконання Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03 жовтня 1992 року 493/92 постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер (далі по тексту - Положення № 731).

Пунктами 2-3 вказаного Положення № 731 (в редакції, чинній на час прийняття Інструкції № 153) передбачено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб`єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Згідно з п.5.4. Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за № 381/10661 нормативно-правові акти, які занесені до Державного реєстру, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не встановлено самими актами, але не раніше дня їх офіційного опублікування.

За приписами п.5.6 цього Порядку суб`єкти нормотворення направляють нормативно-правові акти для виконання лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування.

У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, не тягнуть за собою правових наслідків і не можуть бути підставою для регулювання відповідних правовідносин, застосування санкцій до фізичних та юридичних осіб за невиконання приписів, що в них містяться.

Аналізуючи вищезазначене, Інструкція № 153 не є належною нормативною підставою для визнання недійсним бланку паспорту позивача, а тому посилання відповідача на вказану Інструкцію № 153 як на доказ правомірності спірного наказу є безпідставними.

Отже, бланк паспорту не може вважатися недійсним як такий, дія якого не відбулася, оскільки у 2012 році вказаний бланк було використано для видачі позивачеві паспорту громадянина України, яким ОСОБА_1 користувався з 2012 року.

Відповідно до п.46 Порядку № 302 у разі оформлення паспорта з порушенням вимог законодавства керівник територіального підрозділу ДМС проводить службову перевірку, за результатами якої складається висновок у двох примірниках, який надсилається до ДМС для затвердження керівником відповідного структурного підрозділу апарату ДМС. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС, другий - у територіальному підрозділі ДМС.

За приписами п.47 Порядку № 302 недійсні паспорти анулюються шляхом пробиття не менш як одного отвору в машинозчитуваній зоні, після чого знищуються.

Знищення недійсних паспортів здійснюється комісією в складі не менше трьох посадових осіб територіального органу та територіального підрозділу ДМС, яка складає акт про списання та знищення недійсних паспортів у трьох примірниках (п.48 Порядку № 302).

Недійсні паспорти знищуються щомісяця згідно з актом про знищення недійсних паспортів (п.49 Порядку № 302).

Територіальний підрозділ ДМС у випадках, передбачених пунктом 45 цього Порядку, з використанням відомчої інформаційної системи ДМС вносить до Реєстру інформацію про факт визнання недійсним та про знищення паспорта, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру, або інформує про це територіальний підрозділ ДМС, що видав паспорт (у разі визнання недійсним чи знищення паспорта зразка 1993 року) (п.50 Порядку № 302).

Однак, Державною міграційною службою України не проводилась службова перевірка за фактом оформлення бланку паспорту з порушенням вимог законодавства, висновок за результатами перевірки не складався.

При цьому, відомостей щодо того - який саме документ, подія або законодавчий припис слугували фактичною передумовою для ініціювання проведення перевірки правомірності видачі бланку паспорту серії НОМЕР_2 , відповідачем суду не надано.

Тимчасова окупація АР Крим, на яку посилається відповідач в оскаржуваному наказі, сама по собі не може вважатися належною підставою для прийняття рішення про визнання недійсним бланку паспорту позивача. Крім того, ця подія мала місце у 2014 році, в той час як рішення про визнання недійсним бланку паспорту НОМЕР_2 прийнято відповідачем лише у 2016 році.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем у спірних відносинах не дотримано процедуру визнання недійсним бланку паспорту, передбачену Порядком № 302.

Доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту набуття громадянства України за територіальним походженням у порядку, визначеному законодавством, не є доказом правомірності дій відповідача у спірних відносинах та не спростовують факту недотримання відповідачем встановленого порядку визнання недійсним бланку паспорту.

Водночас, відповідачем не надано доказів та не надано обґрунтованих доводів (фактів), які б свідчили про подання позивачем під час оформлення паспорту громадянина України свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, чи приховування позивачем будь-якого суттєвого факту, за наявності якого позивач не мав права набути громадянство України.

Отримавши паспорт громадянина України ОСОБА_1 надалі добросовісно вважав, що ним додержано вимоги закону щодо набуття громадянства України.

Аналогічні висновки (позиції) неодноразово викладалися у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року (справа № № 818/590/17) та від 13 березня 2019 року (справа №818/196/18).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Слід зазначити, що у позовній заяві наявна вимога про визнання протиправним та скасування наказу від 30.08.2016 № 218 в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України НОМЕР_2 та бланку паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 . Разом з тим, з тексту оскаржуваного наказу вбачається, що бланк паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 недійсним (анульованим) не визнавався, тому враховуючи викладене відсутні підстави для задоволення позову в цій частині. Що стосується інших позовних вимог суд приходить до висновку, що наявні всі підстави для часткового задоволення позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статтями ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255, 257-260 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9; код ЄДРПОУ 37508470) про визнання незаконним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 30.08.2016 № 218 в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України НОМЕР_2 .

Зобов`язати Державну міграційну службу України проінформувати Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, Національну поліцію України, Міністерство закордонних справ України та Національний банк України про визнання протиправним та скасування наказу Державної міграційної служби України Державної міграційної служби України від 30.08.2016 № 218 в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України НОМЕР_2 .

В іншій частині позовних вимог залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін