Рішення № 82256321, 29.05.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2019 р. справа № 0940/2216/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Грицюка П.П.,

за участю секретаря судового засідання Ткачука І.М.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Корнутія М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання незаконними та скасування наказів №1915 від 16.10.2018 року та №428 о/с від 17.10.2018 року, поновлення на посаді та стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу (а.с.4-8).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.11.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання до Івано-Франківського окружного адміністративного суду належним чином засвідчених копій раніше долучених до позовної заяви документів (а.с.1-2).

Ухвалою суду від 24.12.2018 року позовну заяву повернено позивачу з усіма доданими до неї матеріалами у зв`язку із не усуненням недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (а.с.19-20).

25.02.2019 року постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.12.2018 року про повернення позовної заяви у справі №0940/2216/18 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

01.04.2019 року справу передано на розгляд судді Грицюку П.П.

При цьому, матеріали додані до позовної заяви, які були належним чином не засвідчені ОСОБА_1 , подані до апеляційної скарги. Таким чином, позивачем недоліки вказані в ухвалі суду від 20.11.2018 року усунуті, а тому ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.77-78).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про те, що відповідачем протиправно видано наказ від 17.10.2018 року №428 о/с, яким його звільнено з Національної поліції України згідно з пунктом 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» за підпунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби). Підставою для вказаного наказу був наказ ГУНП від 16.10.2018 року №1915 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Івано-Франківського ВП», згідно з яким позивача незаконно притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з Національної поліції за допущення порушення службової дисципліни, вимог Закону України «Про національну поліцію», ст. ст. 1, 2, 3 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», а також порушення вимог наказу МВС України від 07.09.2017 №757 «Про затвердження Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України», що виразилось у керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та у подальшому призвело до складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Окрім цього, позивач вказав, що його притягнуто до дисциплінарної відповідальності незаконно, оскільки він не керував транспортним засобом, а тому і відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння. Також вказав, що службове розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку не проводилось, позбавлено його можливості надати пояснення з приводу обставин, які повинні були досліджуватись та позбавлено можливості скористатись правничою допомогою, а звільнено його у період перебування на лікарняному. Крім того, відповідачем при накладенні такого крайнього заходу дисциплінарного стягнення, як звільнення, не враховано відсутності доказів вчинення дисциплінарного порушення, а також того, що на час їх винесення позивача не було визнано винним постановою суду. Вважає оскаржувані накази незаконними та такими, що підлягають скасуванню. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позов, що надійшов на адресу суду 18.04.2019 року (а.с.87-92). Зокрема, просив суд в задоволенні позову відмовити, оскільки основною підставою для звільнення позивача зі служби в поліції стали обставини порушення ним службової дисципліни, а саме відмова позивача від обстеження на встановлення стану алкогольного сп`яніння та складення протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Також, представник відповідача зазначив, що працівникам поліції, за дорученням Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Головного управління НП в Івано-Франківській області, повідомленнями від 17.02.2017 №325/108/05/12-2017, від 27.06.2018 №2091/108/01/12-2018 щодо зміцнення службової дисципліни та законності в органах та підрозділах ГУНП, доведено під підпис та наголошено на тому, що відмова пройти обстеження на встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, в установленому законом порядку, фактично прирівнюється до визнання своєї провини. При цьому, наявність факту притягнення до адміністративної відповідальності або відсутність такого факту не спростовують можливість притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності за наявності відповідних підстав. Вказав, що позивач про перебування на лікуванні адміністрацію ГУНП в області та кадрову службу не повідомляв, про своє місце знаходження не інформував та листки непрацездатності не пред`являв. На твердження позивача про не ознайомлення із наказом про притягнення його до дисциплінарної відповідальності зазначив, що ознайомлення позивача із даним наказом підтверджується підписом позивача. Зазначив, що при проведенні службового розслідування та накладенні дисциплінарного стягнення враховано тяжкість проступку, обставини за яких його скоєно, а також попередня поведінка позивача. Просив в задоволенні позову відмовити.

Представником позивача 05.03.2019 року подано суду відповідь на відзив, в якій підтверджено свої позовні вимоги (а.с.130-133). У відповіді на відзив позивач зазначив, що за результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення не доведено його вини у вчиненні спірного правопорушення, яке було хибно задокументовано складанням протоколу про адміністративне правопорушення, який фактично був єдиною підставою для незаконного звільнення із займаної посади. Також, не заслуговує уваги твердження, що відповідачу не було відомо про перебування позивача на лікуванні на момент звільнення, з огляду на те, що він усно повідомляв керівництво про перебування на лікарняному, а листок непрацездатності видається на руки особі на підтвердження втрати тимчасової працездатності після завершення лікування. Однак, особи які проводили службове розслідування не взяли до уваги факт перебування позивача на лікуванні.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги відзив на позов, та відповідь на відзив, заслухавши пояснення сторін, свідків, встановив наступне.

Так, згідно матеріалів службового розслідування 13.10.2018 року працівниками Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області ДПП НПУ виявлено факт порушення службової дисципліни старшим лейтенантом поліції Бойком Віталієм Ігоровичем, інспектором криміналістом слідчого відділу Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області.

Зокрема, 13.10.2018 року до чергової частини управління патрульної поліції в Івано-Франківській області (далі - УПП) надійшла інформація від громадян м. Бурштин Галицького району Івано-Франківської області про те, що у м. Бурштин автомобіль марки Форд-Фюжен на Американській реєстрації, н.з. НОМЕР_1 їздить по населеному пункті із перевищенням швидкості руху, і який направився у м. Івано-Франківськ. Дане орієнтування було передано всім екіпажам, які 13.10.2018 року чергували у м. Івано-Франківськ. 13.10.2018 року одним із екіпажів УПП в Івано-Франківській області по вул. Галицькій у м. Івано-Франківську був помічений автомобіль марки Форд-Фюжен на Американській реєстрації, н.з. НОМЕР_1 , якому правоохоронці світловими проблисковими маячками червоно-синього кольору вказали на зупинку транспортного засобу. Однак, водій зазначеного вище автомобіля зігнорував вимогу про зупинку та направився на виїзд із міста Івано-Франківська у напрямку м. Калуш. На Калуській трасі неподалік міста Івано-Франківська, піл час паркування, автомобіль марки Форд-Фюжен на Американській реєстрації н.з. НОМЕР_1 , зупинився. У розмові з водієм було установлено його особу, а саме - інспектор криміналіст слідчого відділу Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області старший лейтенант поліції Бойко Віталій Ігорович.

В розмові у працівників УПП виникла підозра у перебуванні водія у стані алкогольного сп`яніння, що передувало запах алкоголю із ротової порожнини ОСОБА_1 , почервоніння яблука ока та нечітке висловлювання. На прохання пройти алкотест на місці за допомогою вимірювального пристрою "Драгер" та проїхати до медичного закладу з метою проходження освідування на факт вживання алкогольних напоїв, водій ОСОБА_1 категорично відмовився.

Опитаний інспектор криміналіст слідчого відділу Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області старший лейтенант поліції Бойко Віталій Іванович пояснив, що 13.10.2018 він не перебував на службі та службові обов`язки не виконував. 13.10.2018 о 04.00 год. на автомобілі марки Форд-Фюжен на Американській реєстрації, н.з. НОМЕР_1 , він їхав у м. Калуш, У м. Івано-Франківську на Калуському шосе його зупинили працівники УПП та у розмові звинуватили його у перебуванні в стані алкогольного сп`яніння. Також вказав, що протягом двох діб з моменту його зупинення працівниками УПП спиртних напоїв не вживав, тому їхати на медичне освідування чи проходити тест на місці не вважав за потрібне.

В подальшому, відносно ОСОБА_1 складено адміністративний протокол від 13.10.2018 року серія БД №197192 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (керування транспортним засобом в стані алкогольною сп`яніння).

03.01.2019 року Галицьким районним судом розглянуто матеріали Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за результатами якого винесено рішення, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та обрано йому адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян (10200 грн) з позбавленням права керувати транспортними засобами на один рік (а.с.123-126).

06.02.2019 року Івано-Франківським апеляційним судом розглянуто справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Галицького районного суду від 03.01.2019 року. В результаті розгляду даної апеляційної скарги винесено рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову судді Галицького районного суду від 03.01.2019 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП, за строком давності (а.с.127-129).

При цьому, Івано-Франківським апеляційним судом у даній постанові зазначено, що висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 є поспішним і належно не обгрунтованим.

За фактом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, ГУ НПУ в Івано-Франківській області видано наказ №1903 від 15.10.18 року про призначення та проведення службового розслідування (а.с.112).

В ході проведення службового розслідування було відібрано пояснення у ОСОБА_1 У своїх поясненнях позивач зазначив, що його зупинили працівники УПП та у розмові звинуватили його у перебуванні в стані алкогольного сп`яніння. Також вказав, що протягом двох діб з моменту його зупинення працівниками УПП спиртних напоїв не вживав, тому, їхати на медичне освідування чи проходити тест на місці не вважав за потрібне (а.с.107).

Згідно висновку службового розслідування від 16.10.2018 року комісія зазначила, що відомості, які стали підставою для призначення службового розслідування слід вважати такими, що підтвердилися, а позивача належить звільнити з Національної поліції України (а.с.104-106).

16.10.2018 року Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області прийнято наказ №1915 "Про притягнення до відповідальності працівника Івано-Франківського ВП", згідно якого, за порушення вимог Закону України «Про Національну поліцію України», ст. ст. 1, 2 та 3 Закону України від 15.03.2018 «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», а також у порушення вимог наказу МВС України від 07.09.2017 №757 «Про затвердження Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції», що виразилось у керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, керуючись вимогами статті 13 Закону України від 15.03.2018 «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», інспектора криміналіста слідчого відділу Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області старшого лейтенанта поліції Бойка Віталія Ігоровича звільнити із служби в поліції (а.с.101-102).

На підставі вищезазначеного наказу №1915 від 16.10.2018 року, Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області прийнято наказ №428 о/с «По особовому складу», відповідно до якого згідно з пунктом 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за підпунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора-криміналіста слідчого відділу Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області, з 17 жовтня 2018 року, з виплатою компенсації за 24 доби невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2018 році (а.с.98).

Вважаючи дії Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому просив суд: визнати протиправними та скасувати наказ №1915 від 16.10.2018 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», в частині звільнення зі служби, наказ №428 о/с від 17.10.2018 «Про звільнення зі служби в Національній поліції України», поновити позивача на посаді інспектора-криміналіста слідчого відділу Івано-Франківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України врегульовано Законом України "Про Національну поліцію" №580-VІІІ від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VІІІ).

Відповідно до приписів частини 1 статті 17 цього Закону № 580-VІІІ поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

У частині 1 статті 18 Закону №580-VІІІ передбачені обов`язки поліцейського зокрема: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.04.2016 року №326, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 року за №778/28908, затверджено Правила етичної поведінки працівників апарату Міністерства внутрішніх справ України, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС. Ці Правила як зібрання основних професійно-етичних норм визначають для працівників МВС принципи етики, якими є зокрема гідна поведінка: повага до гідності інших осіб; ввічливість та дотримання високої культури спілкування; доброзичливість і запобігання виникненню конфліктів у стосунках з громадянами; недопущення, у тому числі поза роботою, дій і вчинків, які можуть зашкодити роботі чи негативно вплинути на репутацію працівників МВС.

Статтею 64 Закону №580-VІІІ визначено текст Присяги працівника поліції.

Відповідно до частини 1, 2 статті 19 Закону №580-VІІІ у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджений Законом «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, який набрав чинності 07.10.2018 року.

Згідно зі статтею 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту визначено, дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

За порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення - частина 1, 2 статті 11 Дисциплінарного статуту.

Відповідно до статті 13 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; пониження у спеціальному званні на один ступінь; звільнення з посади; звільнення із служби в поліції.

Порядок накладання дисциплінарних стягнень передбачений статтею 14 Дисциплінарного статуту, відповідно до частини 2, 3, якої з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків, проводиться службове розслідування. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою - частина 6, статті 14 Дисциплінарного статуту.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України - частина 10 статті 14 Дисциплінарного статуту.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №230 від 12.03.2013, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 за №541/23073, затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція).

Суд зазначає, що дана інструкція була чинною на час призначення, проведення та завершення даного службового розслідування щодо позивача.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.1. Інструкції, службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються у межах компетенції з метою уточнення причин і умов подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено дисциплінарний проступок, а також з`ясування інших обставин.

Відповідно до пункту 2.1. Розділу ІІ Інструкції, підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов`язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

Згідно п 3.2. Розділу ІІІ Інструкції, службове розслідування проводиться посадовою особою, якій воно доручено, чи декількома особами у складі комісії, одна з яких за необхідності призначається головою цієї комісії.

Проведення службового розслідування доручається працівникам підрозділів внутрішньої безпеки, інспекції з особового складу підрозділів кадрового забезпечення, а якщо такі підрозділи не передбачені штатним розписом, уповноважені на те начальники доручають проведення службових розслідувань найбільш досвідченим працівникам, здатним усебічно вивчити обставини, що стали підставою для призначення службового розслідування, та зробити об`єктивні висновки - п. 3.3 Розділу ІІІ Інструкції.

Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими особи РНС, стосовно якої призначено службове розслідування, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника - 3.4. Розділу ІІІ Інструкції.

Пунктом 5.1. Розділу V Інструкції передбачено, що службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником.

У разі необхідності за мотивованим рапортом (доповідною запискою) виконавця або голови комісії визначений строк може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин - п. 8.1. Розділу VIII Інструкції.

Суд звертає увагу на те, що Наказом Міністерства внутрішніх справ України №893 від 07.11.2018 року, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 28.11.2018 року за № 1355/32807 визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року №230 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України».

Наказ Міністерства внутрішніх справ України №893 від 07.11.2018 року набрав чинності 21.12.2018 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що висновок службового розслідування тягне за собою правові наслідки у вигляді притягнення винних до дисциплінарної відповідальності, в тому числі у вигляді звільнення, а тому таке рішення повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мають значення для його прийняття.

Суд зазначає, що відповідно до наказу ГУ НПУ в Івано-Франківській області №1903 від 15.10.2018 року «Про призначення та проведення службового розслідування» службове розслідування призначено по факту складення відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП (керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння). По даному факту проведено службове розслідування та прийняті оскаржувані накази.

Відповідно до роз`яснень наданих в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» нетверезий стан працівника може бути підтверджений як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд повинен дати відповідну оцінку. При цьому, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом досліджено, що 03.01.2019 року Галицьким районним судом розглянуто матеріали Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за результатами якого винесено рішення яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та обрано йому адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян (10 200 грн.) з позбавленням права керувати транспортними засобами на один рік (а.с.123-126).

Однак, 06.02.2019 року Івано-Франківським апеляційним судом розглянуто справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Галицького районного суду від 03.01.2019 року. В результаті розгляду даної апеляційної скарги винесено рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову судді Галицького районного суду від 03.01.2019 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП, за строком давності (а.с.127-129).

Суд зазначає що, вказаними судовими рішеннями не доведено повністю вину ОСОБА_1 та немає рішення суду яке вступило у законну силу щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП, а скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі не тягне за собою негативних правових наслідків для ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, в даній адміністративній справі не підлягає доказуванню той факт, що керування 13.10.2018 року транспортним засобом в стані алкогольною сп`яніння ОСОБА_1 , обставини якого зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та, які стали підставою проведення службового розслідування, не мали місця.

Поряд з цим, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження факту керування транспортним засобом марки Форд-Фюжен на Американській реєстрації, н.з. НОМЕР_1 саме ОСОБА_1 .

Так, з переглянутого судом диску відеозапису з нагрудних камер (а.с. 152), який долучено до матеріалів справи, неможливо встановити чи саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом. На диску відображено розмову працівників поліції із позивачем вже після зупинки транспортного засобу, де позивач чітко вказав інспекторам, що відмовляється від проходження тесту на стан алкогольного сп`яніння, оскільки він не керував даним автомобілем.

Також, в судовому засіданні в якості свідка була допитана ОСОБА_3 , яка їхала разом із ОСОБА_1 з м. Бурштин в м. Калуш, в транспортному засобі. В своїх поясненнях зазначила, що транспортним засобом марки Форд-Фюжен на Американській реєстрації, н.з. НОМЕР_1 , керувала вона, а позивач сидів на передньому пасажирському сидінні. Також зазначила, що неодноразово зазначала працівникам поліції що транспортним засобом керувала саме вона, а не ОСОБА_1 , однак інспектори не взяли дані твердження до уваги.

Дані обставини також підтвердив ОСОБА_4 , працівник автозаправної станції «WOG», який був також допитаний як свідок в судовому засіданні. Зокрема повідомив, що 13.10.2018 року близько 04 год. 20 хв. на заправну станцію заїхав автомобіль на іноземній реєстрації, за кермом якого знаходилась дівчина. Позивач ОСОБА_1 сидів на передньому пасажирському сидінні.

Разом з тим, слід зазначити, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст. 251 КпАП України).

На відміну доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 72 КАС України).

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Слід відзначити, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Також, суд констатує, що відповідачем допущені порушення вимог Дисциплінарного статуту під час проведення службового розслідування.

Так, згідно ч. 6 ст. 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 18 Дисциплінарного статуту під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій.

Частиною 2 статті 18 Дисциплінарного статуту передбачено, що поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: 1) надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; 2) подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають відношення до справи; 3) ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України "Про захист персональних даних", "Про державну таємницю" та іншими законами; 4) подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування; 5) користуватися правничою допомогою.

Представником поліцейського може бути адвокат, повноваження якого підтверджені копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордером та копією договору із представником. Представник користується правами поліцейського, щодо якого проводиться службове розслідування, крім прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо поліцейським і не може бути доручена представнику, а також користується правами з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України "Про захист персональних даних", "Про державну таємницю" та іншими законами, з моменту надання дисциплінарній комісії підтвердних документів - ч. 12 ст. 18 Дисциплінарного статуту.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 під час проведення службового розслідування був обмежений у правах визначених ч. 1 ст. 18 Дисциплінарного статуту, оскільки відповідачем не роз`яснено та не забезпечено належного права на захист, а службове розслідування було проведено у період перебування позивача на лікарняному.

Також суд констатує, що відповідачем при проведенні службового розслідування порушено ч. 2 ст. 14 Дисциплінарного статуту, оскільки воно було проведено не повно не з`ясовано всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди.

Із пояснень свідка ОСОБА_5 , інспектора інспекції з особового складу управління кадрового забезпечення ГУНП в Івано-Франківській області з`ясовано, що підставою для проведення службового розслідування слугувало телефонне повідомлення про складення адміністративного протоколу відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Відповідно до даного повідомлення видано наказ №1903 від 15.10.2018 року «Про призначення та проведення службового розслідування». В своїх поясненнях також вказав, що в результаті проведення даного службового розслідування було відібрано пояснення в ОСОБА_1 , яких було достатньо для складення висновку службового розслідування та притягнення до дисциплінарної відповідальності. Також вказав, що ОСОБА_1 не було роз`яснено його право на захист.

Суд зазначає, що відповідачем при проведенні службового розслідування не здійснено жодних інших дій щодо встановлення вини ОСОБА_1 , зокрема, не допитано свідків події, не витребувано в Управління патрульної поліції протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності, інших доказів тощо. Вказані докази представником відповідача не було представлено суду і вони відсутні в матеріалах службового розслідування.

Також, із матеріалів справи та пояснень позивача встановлено, що ОСОБА_1 в період з 13.10.2018 року по 18.10.2018 рік перебував на лікарняному про що повідомляв в телефонному режимі відділ кадрів.

При цьому, маючи достовірну інформацію про перебування позивача на лікарняному службове розслідування завершено через два дні після його призначення, що підтверджується матеріалами службового розслідування, довідкою про тимчасову непрацездатність та витягом з медичної картки амбулаторного хворого (а.с. 43-45).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

У відповідності до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності своїх дій щодо прийняття оскаржуваних наказів, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, суд не приймає до уваги обставини, викладені у відзиві відповідача на позовну заяву, оскільки вони спростовуються наданими позивачем доказами.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку, що наказ ГУНП в Івано-Франківській області від 16.10.2018 №1915 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Івано-Франківського ВП» підлягає скасуванню, і як наслідок, оскільки наказ Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 17.10.2018 №428 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції України за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" було прийнято в зв`язку із реалізацією попереднього, то позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вимога позивача про поновлення його на посаді, з якої він був незаконно звільнений також підлягає задоволенню, оскільки відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України вказано, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

В даному випадку слід зазначити, що під час вирішення спорів зазначеної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин.

Враховуючи, що Законом України "Про Національну поліцію" не врегульовано питання поновлення на службі, суд вбачає наявними підстави застосування в даному випадку норми Кодексу законів про працю України.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 19 постанови від 06.11.1992 р. №9 Про практику розгляду судами трудових спорів, вбачається у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 27.05.2014 року справа №21-108а14 та від 28.10.2014 року справа №21-484а14.

При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд також враховує висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 21.05.2014 року у справі №6-33цс14, відповідно до яких закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями про обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині 1 статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення, тобто з 18.10.2018, по день проголошення Івано-Франківським окружним адміністративним судом вступної та резолютивної частини рішення 29.05.2019.

Як роз`яснив Пленум Вищого адміністративного суду України в абзаці 5 пункту 10.4 постанови №7 від 20 травня 2013 року "Про судове рішення в адміністративній справі", задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

При визначенні розміру втраченого заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню, суд керувався такими нормами матеріального права.

Так, згідно з частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу визначений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року "Про затвердження Порядку розрахунку середньої заробітної плати" (надалі по тексту Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100, у разі визнання середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 2 пункту 3 Порядку №100 передбачено, що всі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмiрi, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань iз заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

Також, судом було взято до уваги норми статей 162, 164, 168, пункт 16-1 Підрозділ 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, статей 1, 4, 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо обов`язків відповідача при виплаті втраченого заробітку, на який, як встановлено вище, поширюються норми чинного законодавства щодо оплати праці, здійснити з вказаного доходу ОСОБА_1 як податкового агента - утримання податку на доходи фізичних осіб, військового збору, та як страхувальника - утримання єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Окрім цього, при визначенні розміру втраченого заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню, суд бере до уваги також роз`яснення, викладені в пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", та пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці".

Як вбачається з довідки відповідача №491 від 21.05.2019 року (а.с.174), середньоденна та середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 , розраховані за останні два місяці, що передували дню звільнення, а саме: серпень-вересень 2018 року, становили: 456,87 гривень та 9594,36 гривень відповідно. Число робочих днів: в серпні 22, в вересні 20.

Судом не встановлено невідповідність розрахунку вказаних сум Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.2005 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що з дня звільнення: з 18 жовтня 2018 року по день постановлення судового рішення: 29 травня 2019 року, минуло 7 місяців та 8 робочих днів.

Отже, за час вимушеного прогулу позивачу належить до виплати 70815,48 гривень, виходячи з розрахунку: 70815,48 гривень (9594,36 гривень середньомісячної заробітної плати помножити на 7 місяців) додати 3654,96 гривень (456,87 гривень середньоденної заробітної плати помножити на 8 днів).

Таким чином, з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 належить до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу в загальній сумі 70 815,48 гривень з утриманням податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць. З урахуванням наведеного, в частині стягнення заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу) за один місяць в сумі 9594,36 гривень рішення суду підлягає негайному виконанню.

Щодо розподілу судових витрат суд відзначає, що позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.

Згідно вимог абзацу 2 частини 5 статті 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вказаної правової норми свідчить, що основною умовою для стягнення судових витрат з іншої сторони на користь особи, є понесення таких витрат особою.

Суд не стягує з відповідача витрати по сплаті судового збору, так як останні позивачем фактично не понесені.

Щодо відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат на професійну правову допомогу в розмірі 5000,00 грн., то суд зазначає наступне.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат, які за результатами розгляду справи розподіляються між сторонами за правилами, врегульованими статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Пункт 1 частини 3 цієї статті визначає, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до глави 5 Кодексу адміністративного судочинства України склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі.

Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів. Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги й її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат.

Позивач в позовній заяві просить стягнути з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. До позову додав договір та ордер про надання правової допомоги (а.с.48, 50), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.51), квитанцію про оплату відповідної суми від 16.11.2018 року (а.с.49), акт розрахунку суми розміру витрат на правничу допомогу, на суму 5000 грн. (а.с.136) та витяг із книги обліку доходів і витрат суб`єкта підприємницької діяльності (а.с.170-173).

Таким чином, позивачем витрати на професійну правничу допомогу підтверджено вказаними доказами в частині виконаних об`ємів робіт, їх кількості, видів та оплати, а тому слід стягнути з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь позивача відповідні витрати в сумі 5000 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 16.10.2018 року № 1915 в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції.

Визнати протиправним та скасувати наказ по особовому складу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 17.10.2018 року № 428 о/с щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Поновити ОСОБА_1 з 18.10.2018 року на посаді інспектора - криміналіста слідчого відділу Івано-Франківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.10.2018 року по 29.05.2019 року в сумі 70815 (сімдесят тисяч вісімсот п`ятнадцять) гривень 48 копійок з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 18.10.2018 року на посаді інспектора - криміналіста слідчого відділу Івано-Франківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 9594 (дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто чотири) гривні 36 копійок з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), АДРЕСА_1;

Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 40108798), вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя Грицюк П.П.

Рішення складене в повному обсязі 07 червня 2019 р. у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відрядженні з 03.06.2019 року по 05.06.2019 року.