Рішення № 82251051, 30.05.2019, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/1335/19

Провадження № 2/496/1101/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого – судді Дранікова С.М.

при секретарі - Мірошнікової О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Дослідне господарство «Покровське» Селекційно – генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення, в якому просить стягнути з останнього на його користь заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 01 жовтня 2018 року по 30 березня 2019 року) в обсязі 23688 грн. Свої вимоги мотивує тим, рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30.06.2017 року у справі 496/3134/16 позовну заяву ОСОБА_1 було задоволено частково та стягнуто з відповідача на його користь: заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 81628,75 грн., заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні в обсязі 19381,24 грн. На вказане рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30.06.2017 року по справі 496/3134/16 відповідач подав апеляційну скаргу та було винесено 24.07.2018 року постанову про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30.06.2017 року у справі № 496/3134/16 – залишено без змін. Даними судовими рішеннями встановлено, що позивач з 01 вересня 1985 року по 14 квітня 2015 року працював у колгоспі «Октябрь», яке 01 січня 1995 року було реорганізовано у Державне підприємство «Дослідне господарство «Покровське» Селекційно-генетичного інституту-Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення та 14 квітня 2015 року був звільнений за власним бажанням. Але станом на дату звернення до суду з даною позовною заявою фактичний розрахунок відповідачем так і не проведений, не дивлячись на наявність судових рішень, які зобов`язують відповідача провести відповідний розрахунок. Оскільки у позивача на дату подання позовної заяви відсутня інформація про розмір заробітної плати, неможливість у зв`язку з цим розрахувати середню заробітну плату, то відповідні розрахунки проведені з використанням мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством. Таким чином на дату подання позовної заяви у відповідача перед позивачем виникло зобов`язання щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2018 року по 30 березня 2019 року в обсязі (3 723*3) + (4173*3)= 23688 гривень. У зв`язку з порушенням прав, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, вказавши, що рішення суддів відповідачем виконуються, на сьогоднішній день позивачу було виплачено 163573,97 грн. Позивач жодного разу не звертався до керівництва Державного підприємства, для врегулювання спору мирним шляхом. Також, на цей час позивач працевлаштований та отримує заробітну плату.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30 червня 2017 року було стягнуто з Державного Підприємства «Дослідне господарство «Покровське» селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення на користь ОСОБА_1 : заборгованість з виплати заробітної плати в обсязі 81628,75 грн., та заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні в обсязі 19381,24 грн.

Відповідно до постанови Апеляційного суду Одеської області від 24 липня 2018 року апеляційну скаргу відповідача – залишено без задоволення, а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 червня 2017 року – залишено без змін.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 01 лютого 2018 року позовні вимоги позивача було задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні в обсязі 31550,00 гривень, відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 гривень.

Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 02.08.2018 року, позовні вимоги позивача було задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні в обсязі 20246 гривень.

Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30.10.2018 року позовні вимоги позивача було задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільнені за 01.03.2018 року по 01.10.2018 року в обсязі 26061 гривень.

Згідно ч.1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Як вказано у ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення працівником вимоги про розрахунок.

Частиною 1 ст. 117 КзпП України встановлено, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного суду України від 29.01.2014 року у справі № 6-144цс13, яка є обов`язковою для застосування судами.

Суд вважає доводи позивача обґрунтованими про те, що на дату подання позовної заяви у відповідача перед позивачем виникло зобов`язання щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2018 року по 30 березня 2019 року в обсязі 23688 грн. При цьому факт працевлаштованості позивача та отримання ним заробітної плати на цей час, будь-якого значення для виникнення вказаного зобов`язання не має.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надані в судовому засіданні пояснення представника відповідача, суд вважає необґрунтованими, в зв`язку з тим, що не було надано ніякого доказу, щодо спростування вимог позивача, а тому суд вважає, що є всі підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23688 грн.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція та практика Європейського суду з прав людини виступають як джерела права в Україні.

Суд звертає увагу на те, що несвоєчасна або неповна виплата відповідних належних особі виплат, зокрема заробітної плати, порушує конституційний принцип, який гарантує забезпечення державою життєвого рівня достатнього для задоволення необхідних життєвих потреб і порушує право власності громадян на такі виплати, згідно позиції Європейського Суду з прав людини це є прямим порушенням статті першої Протоколу №1 Європейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», де зазначено: «Всяка фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Згідно з практикою ЄСПЛ (рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заробітної плати, а тому, суд вважає необхідним в порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.

З огляду на викладене, порушене право позивача підлягає захисту та суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити, стягнувши з Державного підприємства «Дослідне господарство «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» на користь ОСОБА_1 заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. ст. 116, 117, 233 КЗпП України, суд:

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» про стягнення заробітної плати – задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» на користь ОСОБА_1 заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 01 жовтня 2018 року по 30 березня 2019 року) в розмірі 23688 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» на користь Держави судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 7 червня 2019 року.

Суддя Драніков С.М.