Рішення № 82228333, 06.06.2019, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер 235/2741/19

Провадження №2/235/1120/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2019 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого судді Бородавки К.П.

за участю секретаря судового засідання Григор`євої С.В.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Янюка В.Ю.

представника відповідача-1 Покровської міської ради - Антипенка О.В., Іщенко А.О.

представника відповідача-2 Покровської центральної районної лікарні - Кудінової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Покровська в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровської міської ради Донецької області, Покровської центральної районної лікарні про визнання звільнення незаконним, скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:

- визнати його звільнення з роботи шляхом припинення виконання обов`язків головного лікаря Покровської центральної районної лікарні на підставі п.2 ст.36 КЗпП України незаконним, скасувати розпорядження Покровського міського голови від 12.04.2019 року №129pro «Про припинення виконання обов`язків» та поновити виконуючим обов`язки головного лікаря Покровської центральної районної лікарні;

- стягнути з Покровської міської ради (далі - відповідач-1), Покровської центральної районної лікарні (далі - відповідач-2) на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, компенсацію у сумі 40 000 грн. за моральну шкоду, спричинену незаконним звільненням. Також позивач просить стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач працює в Покровській центральній районній лікарні з 1999 року на різних посадах, у період з 01.01.2012 року по 29.12.2017 на посаді головного лікаря районної лікарні на умовах контракту.

29.12.2017 розпорядженням Покровського міського голови № 128 pro позивача звільнено з посади головного лікаря Покровської ЦРЛ з 31.12.2017 у зв`язку з закінченням строку дії контракту від 30.12.2014 на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. В цей же день розпорядженням Покровського міського голови № 129 pro, з посиланням на п. 2 ст. 23 КЗпП України позивача призначено виконуючим обов`язки головного лікаря Покровської ЦРЛ з 01.01.2018.

12.04.2019 розпорядженням № 129 pro «Про припинення виконання обов`язків» припинено виконання обов`язків головного лікаря у зв`язку з призначенням головного лікаря.

Позивач вважає, що вказане розпорядження від 12.04.2019 є безпідставним та незаконним, посилається на приписи КЗпП України та Порядок проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров`я, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2017 №1094, та зазначає, що розпорядження Покровського міського голови № 129 pro прийнято з посиланням на п. 2 ст. 23 КЗпП України, за своєю суттю є строковим трудовим договором, припинення дії якого пов`язано з настанням певної події, а саме призначення керівника закладу - головного лікаря за результатами конкурсу. На думку позивача, при відсутності факту настання такої події цей строковий трудовий договір може бути припинений лише на загальних підставах, визначених статями 36, 38, 39, 40, 41 КЗпП України. Вказані підстави для розірвання з позивачем вказаного трудового договору відсутні, конкурс на вакантну посаду головного лікаря Покровської ЦРЛ не проводився та головного лікаря цієї установи до теперішнього часу не призначено.

За викладених обставин посилання в оскаржуваному розпорядженні на п. 2 ст. 36 КЗпП України як на підставу припинення дії трудового договору є незаконним, оскільки строк його дії не завершився настанням події як єдиної законної підстави для його припинення - призначенням головного лікаря за наслідками конкурсу.

Посилаючись на вимоги ч. 2 ст. 235 КЗпП України, позивач зазначає, що відповідачі зобов`язані виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати незаконного звільнення і до фактичного поновлення на роботі.

Обґрунтовуючи моральну шкоду, позивач зазначає, що внаслідок незаконного звільнення діями відповідача-1 йому була завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що позивач безпідставно був позбавлений права на працю, на отримання заробітку, внаслідок чого змушений був прикладати додаткові зусилля для організації свого життя та сім`ї; підірвано його авторитет та ділову репутацію серед працівників лікарні. Постійні хвилювання про те, як матеріально забезпечити себе та свою сім`ю, тримає позивача в постійній нервовій та психологічній напрузі. Також позивач вказує, що його незаконне звільнення супроводжувалось коментарями міського голови, які були висвітлені у засобах масової інформації, а саме те, що причинами його звільнення міським головою зазначено неналежне виконання посадових обов`язків. Усвідомлюючи необґрунтованість цих звинувачень, позивач переніс нервовий стрес, внаслідок чого у нього піднявся тиск та настала гіпертонічна криза.

В судовому засіданні позивач та його представник - адвокат Янюк В.Ю. позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, наведених в позові та у відповіді на відзив (а.с.64-66).

В судове засідання 05.06.2019 позивач не прибув, надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, що не перешкоджає проведенню розгляду справи.

Відповідач-1 проти задоволення позову заперечував, про що надав відзив на позов та заперечення на відповідь на відзив, які підписані міським головою Требушкіним Р. (а.с.55-56, 67-68). Мотиви незгоди зводяться до такого. Позивач помилково вважає, що його трудові відносини були строковими та такими, що обумовлені настанням події, адже розпорядження про призначення позивача тимчасово виконуючим обов`язки головного лікаря не містить посилання на будь-яку подію та не містить строку закінчення, а тому не є строковим трудовим договором. Також відповідач зазначає, що ч.2 ст. 23 КЗпП України містить вичерпний перелік випадків, коли допускається укладання строкового трудового договору.

Крім того, відповідач зауважує, що посади виконуючого обов`язки директора не існує ані в трудовому законодавстві, ані в класифікаторі посад, ані в штатному розкладі Покровської ЦРЛ.

На думку відповідача-1, оскільки вимоги позивача про скасування розпорядження та поновлення на посаді задоволенню не підлягають, вимоги про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди також є безпідставними.

Одночасно відповідачем-1 зазначено, що позивач, перебуваючи на посаді виконуючого обов`язки головного лікаря, отримував заробітну плату не за рахунок коштів Покровської міської ради, а за рахунок коштів Покровської ЦРЛ, а тому, в разі поновлення позивача на посаді виконуючого обов`язки головного лікаря, середній заробіток не може бути виплачений за рахунок коштів, передбачених на утримання відповідача-1.

Також відповідач-1 зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат майнового характеру, а також доказів того, з чого саме виходив позивач при оцінці заподіяної йому шкоди.

З приводу відшкодування судових витрат відповідач зауважує, що надані позивачем документи на підтвердження понесених витрат на здійснення правничої допомоги містять суперечності, а тому унеможливлюють вирішення питання про відшкодування таких витрат.

В судовому засіданні представники відповідача-1 проти задоволення позову заперечували, навівши доводи, аналогічні викладеним у відзиві на позов та у запереченнях на відповідь на відзив.

Відповідач-2 проти задоволення позову заперечував, про що надав відзив на позов, в якому послався на те, що така категорія як «виконуючий обов`язки» законодавчо не визначена, проте є широко застосовуваною за позначення тимчасового заступництва (замісництва) на окремій посаді. Також відповідач-2 посилається на роз`яснення, наведені в п. 2 Роз`яснень Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.12.1965 № 30/39 «Про порядок оплати тимчасового заступництва», затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.12.1965, за якими «назначение работника исполняющим обязанности по вакантной должности не допускается. Это возможно только по должности, назначение на которую производится вышестоящим органом управления».

В судовому засіданні представник відповідача-2 просила відмовити в задоволенні позову, пославшись на доводи, викладені у відзиві на позов.

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Як вбачається з копії трудової книжки на ім`я позивача НОМЕР_1 та розпорядження в.о. міського голови від 31.12.2014 №67, позивача призначено головним лікарем Красноармійської центральної районної лікарні (в подальшому - Покровської центральної районної лікарні) з 01.01.2015 по 31.12.2017 включно згідно укладеного контракту від 30.12.2014 (а.с.9-10, 14). За змістом вказаного контракту він діє з 01.01.2015 до 31.12.2017 (а.с.15-20).

У зв`язку із закінченням строку дії контракту, згідно з п.2 ст.36 КЗпП України позивача розпорядженням міського голови Требушкіна Р. від 29.12.2017 №128 звільнено з посади головного лікарня ПЦРЛ 31.12.2017 (а.с.21).

На підставі заяви позивача про призначення його виконуючим обов`язки головного лікаря Покровської ЦРЛ з 01.01.2018 розпорядженням міського голови від 29.12.2017 №129, керуючись, зокрема п.2 ст.23 КЗпП України, позивача призначено виконуючим обов`язки головного лікаря Покровської ЦРЛ з 01.01.2018 (а.с.22).

Наказом в.о. головного лікаря ОСОБА_1 від 02.01.2019 №1к останнього прийнято тимчасово за сумісництвом на 0,25 посадового окладу лікаря - пульмонолога поліклініки і дозволено вести роботу в межах норми робочого часу за основною посадою, з доплатою 25% посадового окладу лікаря-терапевта відділення профілактики на спец.коштах, з 01.01.2019 на 2019 рік , за рахунок вакансій (а.с.23-24).

Розпорядженням міського голови від 12.04.2019 №129, керуючись, зокрема п.2 ст.36 КЗпП України, припинено 12.04.2019 виконання обов`язків головного лікаря Покровської ЦРЛ ОСОБА_1 у зв`язку з призначенням головного лікаря (а.с.26).

З Розпорядження міського голови від 15.04.2019 вбачається, що з 15.04.2019 на заступника головного лікаря з хірургічної допомоги ОСОБА_2 покладено виконання обов`язків головного лікаря Покровської ЦРЛ (а.с.27).

З Розпорядження міського голови від 15.04.2019 вбачається, що з 16.04.2019 на лікаря акушера-гінеколога ОСОБА_3 покладено виконання обов`язків головного лікаря Покровської ЦРЛ (а.с.28).

Зважаючи на наведені обставини та зміст спірних правовідносин, суд, вирішуючи заявлений спір, виходить з таких норм права.

Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В судовому засіданні встановлено, матеріалами справи підтверджено, що оскаржуване розпорядження відносно позивача про припинення виконання обов`язків за №129pro прийнято 12.04.2019, з позовом про оскарження такого розпорядження та поновлення на роботі позивач звернувся до суду 17.04.2019, тобто в межах встановленого ст. 233 КЗпП України строку.

Відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України, на підставі якого прийняте спірне розпорядження від 12.04.2019 №129 pro, підставою припинення трудового договору є закінчення строку (п.2 і п.3 ст.23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до п.2 ст.23 КЗпП України, з посиланням на який прийнято розпорядження міського голови від 29.12.2017 про призначення позивача виконуючим обов`язки головного лікаря Покровської ЦРЛ з 01.01.2018, трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

У п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

За правовою позицією Верховного Суду України та Верховного Суду строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути визначений у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. Факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений як у заяві працівника про прийняття на роботу, так і в наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформлюється цей трудовий договір (http://reestr.court.gov.ua/Review/80050329, http://reestr.court.gov.ua/Review/69974035).

З огляду на викладене, а також враховуючи приписи Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, суд зазначає, що запис щодо строкового характеру трудового договору у трудовій книжці не робиться, але є необхідним вказання на це у наказі про прийом на роботу із визначенням строку трудового договору та в заяві працівника про прийняття на роботу.

Також суд відмічає, що єдиним нормативним актом загальної дії, що врегульовує окремі питання тимчасово виконуючих обов`язки є Роз`яснення Держкомпраці СРСР і Секретаріата ВЦРПС від 29.12.1965 № 30/39 «Про порядок оплати тимчасового заступництва» (далі - Роз`яснення).

Системний аналіз п.2 Роз`яснення дозволяє дійти висновку, що тимчасове виконання обов`язків можливе лише відносно керівних посад у юридичних осіб, які призначаються їх вищими органами управління, а також до того, що максимальний термін існування у особи статусу виконуючого обов`язки обмежується періодом у два місяці. У цей строк вищий орган управління роботодавця повинен затвердити на посаді на постійній основі або звільнити від обов`язків тимчасово виконуючого обов`язки. З наведеного можливо дійти висновку, що у разі пропуску за будь-яких причин двомісячного строку тимчасово працююча особа вважається такою, що виконує обов`язки на постійній основі з дня, коли фактично приступила до їх виконання.

Як підтверджено матеріалами справи та визнано сторонами, з дня прийняття позивача на роботу виконуючим обов`язки головного лікаря, а саме з 01.01.2018, до дня припинення оскаржуваним розпорядженням таких обов`язків, а саме до 12.04.2019, позивач пропрацював на посаді виконуючого обов`язки головного лікаря 1 рік 3 місяці 12 днів.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

З огляду на викладене, оскільки ані в заяві позивача від 29.12.2017, ані в розпорядженні від 29.11.2017 №129 відсутній строк, на який позивача призначено виконуючим обов`язки головного лікаря, жодного доказу на підтвердження визначення сторонами строку виконання ним таких обов`язків відповідачем-1 до суду не надано, позивач пропрацював на посаді виконуючого обов`язки головного лікаря більше двох місяців, суд доходить висновку, що позивач виконував обов`язки головного лікаря Покровської ЦРЛ за безстроковим договором.

За таких обставин припинення виконання позивачем обов`язків головного лікаря Покровської ЦРЛ на підставі п.2 ст.36 КЗпП України, як зазначено в оскаржуваному розпорядженні від 12.04.2019 №129 pro, є незаконним та таким, що порушує трудові права позивача.

Окремо суд відмічає, що за змістом оскаржуваного розпорядження, окрім посилання на п.2 ст.36 КЗпП України, міститься посилання на факт призначення головного лікаря. Вказана обставина також не доведена відповідачем-1 належними та допустимими доказами. Як визнано представником відповідача-1, головний лікар Покровської ЦРЛ ані станом на дату прийняття оскаржуваного рішення, ані станом на дату розгляду справи - не призначений.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що звільнення позивача з роботи шляхом припинення виконання ним обов`язків головного лікаря Покровської центральної районної лікарні на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України та за відсутністю факту призначення головного лікаря проведено без законної підстави, а відтак підлягає визнанню незаконним, а відповідне розпорядження Покровського міського голови від 12.04.2019 № 129 pro «Про припинення виконання обов`язків» - скасуванню.

В силу приписів ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, оскільки звільнення позивача з посади виконуючого обов`язки головного лікаря Покровської ЦРЛ є незаконним, він підлягає поновленню на цій же посаді.

Посилання відповідачів на неможливість поновлення позивача на посаді виконуючого обов`язки, оскільки посади в.о. головного лікаря не існує, є безпідставними з огляду на таке.

Аналіз положень Порядку проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров`я, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2017 №1094, та Порядку укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров`я та Типової форми контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 642, з урахуванням Роз`яснення Держкомпраці СРСР і Секретаріата ВЦРПС від 29.12.1965 № 30/39, дозволяє констатувати, що

по-перше, посада керівника закладу передбачає укладення контрактної форми трудового договору та призначення на таку посаду здійснюється відповідно до законодавства керівником органу, до сфери управління якого належить (в управлінні якого перебуває) заклад, або за рішенням обласної, районної ради чи сільським, селищним, міським головою, а відтак відсутня вина позивача у тому, що з ним не був укладений контракт та що він з 01.01.2018 був призначений виконуючим обов`язки головного лікаря та більше року виконував такі обов`язки;

по-друге, призначення працівника виконуючим обов`язки можливе до затвердження особи на цій посаді вищим органом управління на строк не більше двох місяців. Якщо працівник виконує обов`язки більше двох місяців, є підстави вважати, що він затверджений на цій посаді, хоча відповідного документа не було видано.

Окрім того, суд враховує приписи ст.5 ЦПК України, за якими, здійснюючи правосуддя, суд захищає, зокрема права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором; у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Поновлення позивача на роботі виконуючим обов`язки головного лікаря Покровської ЦРЛ не суперечить вимогам КЗпП України та направлене на захист його трудового права, порушеного відповідачем-1 прийняттям незаконного розпорядження від 12.04.2019 № 129 pro.

Приписами ч.2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100.

Відповідно до п.5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 Порядку).

За змістом Довідки-розрахунку середньомісячної заробітної плати від 17.04.2019, яка видана позивачу, останній дійсно працював в Покровській ЦРЛ, займаючи посаду в.о.головного лікаря, форма працевлаштування - основна, розмір середньоденної заробітної плати, враховуючи нараховану за лютий та березень 2019 р. заробітну плату, складає 1038,94 грн., розмір середньомісячної заробітної плати складає 20 778,80 грн (а.с.33).

За змістом Довідки-розрахунку середньомісячної заробітної плати, яка долучена до справи відповідачем-2, позивач дійсно працював в Покровській ЦРЛ, займаючи посаду в.о.головного лікаря, розмір середньоденної заробітної плати, враховуючи нараховану за лютий та березень 2019 р. заробітну плату, складає 984,43 грн., розмір середньомісячної заробітної плати складає 19 688,60 грн (а.с.86).

Представником позивача в судовому засіданні 05.06.2019 визнано, що вірними є дані, зазначені в Довідці-розрахунку середньомісячної заробітної плати, яка долучена до справи відповідачем-2 (а.с.86), оскільки вони відповідають розміру заробітної плати, отриманої позивачем на посаді виконуючого обов`язки головного лікаря, без урахування розміру заробітної плати, отриманої ним на посаді за сумісництвом.

Суд зазначає, що розмір середньоденної заробітної плати за такою довідкою розрахований відповідачем-2 відповідно до вимог Порядку №100, а тому середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з 13.04.2019 по 06.06.2019 становить 34 455,05 грн (984,43*35 робочих днів).

Довідкою відповідача-2 від 29.05.2019 підтверджується, що позивач, виконуючи обов`язки головного лікаря з 01.01.2018 по 12.04.2019, отримував заробітну плату за рахунок фонду оплати праці Покровської ЦРЛ (а.с.82).

За змістом Статуту Покровської ЦРЛ форма власності лікарні - комунальна, підзвітна та підконтрольна Покровській міській раді; фінансування закладу здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету в межах затверджених кошторисів (Розділ І); управління ЦРЛ здійснює головний лікар, який на умовах контракту призначається на посаду та звільняється з посади розпорядженням Покровського міського голови (Розділ V); фонд заробітної плати визначає оплату праці по посадовим окладам з надбавками і доплатами згідно нормативних документів про оплату та систему стимулювання праці (розділ VI) (а.с.108-116).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.04.2019 по 06.06.2019 в розмірі 34 455,05 грн підлягає стягненню на користь позивача саме з відповідача-2.

Щодо позовних вимог в частині компенсації відповідачами позивачу моральної шкоди в розмірі 40 000 грн, суд зазначає таке.

Згідно зі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Постановою Верховного Суду України від 16.01.2012 у справі № 6-54цс11 визначено, що передумовою відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст.237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин. Суд установивши порушення трудових прав позивача та наявність підстав для покладення на роботодавця відповідальності за завдану працівникові моральну шкоду, повинен застосувати відповідальність, що передбачена ст.237-1 КЗпП України.

Судом встановлений факт порушення відповідачем-1 трудових прав позивача незаконним розпорядженням від 12.04.2019 №129pro «Про припинення виконання обов`язків», що, на думку суду, спричинило моральні переживання позивача через таку неправомірність дій.

За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Враховуючи ту обставину, що відповідачем-1 було порушено трудові права позивача, через що був порушений його звичайний ритм життя, в тому числі завданням певного душевного хвилювання, що вплинуло на стан здоров`я позивача та він переніс судинний криз, у зв`язку з чим з 19.04.2019 по 03.05.2019 він перебував на стаціонарному лікуванні (виписка із медичної картки стаціонарного хворого №2751/425 (а.с.106-107), а також необхідністю вдатись до судового захисту своїх порушених прав та доводити перед судом правомірність своїх вимог, суд, з урахуванням характеру та обсягу моральних страждань, яких зазнав позивач, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що на користь позивача саме з відповідача-1 підлягає стягненню компенсація моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., адже розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не повинен приводити до його збагачення.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Окремо суд відмічає, що інші наведені учасниками справи в обґрунтування своєї позиції доводи не спростовують наведених висновків суду. Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При зверненні до суду з позовною заявою позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн (а.с.44) за вимоги майнового характеру - стягнення середнього заробітку та моральної шкоди. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку підлягають задоволенню в частині його стягнення з відповідача-2, з останнього на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у виді судового збору в розмірі 192,10 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача-1 в розмірі 10 000 грн, що складає 25% від заявленого розміру моральної шкоди, з відповідача-1 на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у виді судового збору в розмірі 48 грн. (25% від 192,10 грн).

Щодо заявлених позивачем судових витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн., суд зазначає, що за приписами ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Одночасно приписами п.2 ч.2 та ч.3 ст.137 ЦПК України визначено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат; д ля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем на підтвердження понесених витрат надані: Договір про надання правничої допомоги від 15.04.2019, Додаток №1 до Договору про надання правової допомоги від 15.04.2019, за яким сторони конкретизували послуги, які мають надатись адвокатом Янюком В.Ю. позивачу, Акт про оплату послуг відповідно до п.4.1 Договору про надання правової допомоги від 15.04.2019, складений позивачем та адвокатом Янюком В.Ю., за яким гонорар за послуги адвоката дорівнює 15 000 грн, копія квитанції від 15.04.2019, що підтверджує сплату позивачем адвокату Янюку В.Ю. згідно з договором про надання правничої допомоги від 15.04.2019 гонорару в розмірі 15 000 грн (а.с.35-39). Наведені документи в своїй сукупності доводять розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката, а тому підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги в частині скасування розпорядження від 12.04.2019 №129, поновлення позивача на роботі підлягають задоволенню, а в частині стягнення моральної шкоди - частковому задоволенню, з відповідача-1 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у виді витрат на правничу допомогу в розмірі 5 312,50 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів середнього заробітку підлягають частковому задоволенню, а саме такий заробіток підлягає стягненню лише з відповідача-2, з останнього на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у виді витрат на правничу допомогу в розмірі 3750 грн.

При цьому суд враховує роз`яснення, наведені в абз.2 ст.12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2, за якими при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судові витрати, понесені позивачем, відшкодовуються ними пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів; а також роз`яснення, наведені в абз.6 п.35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 № 10, за якими солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

За таких обставин, з відповідача-1 на користь позивача належить стягнути судові витрати в розмірі 5360,50 грн (48+5312,50), а з відповідача-2 на користь позивача - судові витрати в розмірі 3942,10 грн (192,10+3750).

Згідно з п.2 та п.4 ч.1 ст.430 ЦПК України та ч.7 ст.235 КЗпП України рішення в частині поновлення на роботі позивача та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

Керуючись статтями 13, 19, 81, 137, 141, 263-265, 430 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання - АДРЕСА_1 ) до Покровської міської ради Донецької області (ідентифікаційний код 04052933, місцезнаходження - Донецька область, м.Покровськ, пл.Шибанкова, 11), Покровської центральної районної лікарні (ідентифікаційний код 01990884, місцезнаходження - Донецька область, м.Покровськ, вул.Руднєва, 73) про визнання звільнення незаконним, скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з роботи шляхом припинення виконання обов`язків головного лікаря Покровської центральної районної лікарні на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, розпорядження Покровського міського голови від 12.04.2019 № 129 pro «Про припинення виконання обов`язків» скасувати.

Поновити ОСОБА_1 на роботі виконуючим обов`язки головного лікаря Покровської центральної районної лікарні.

Стягнути з Покровської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 34 455,05 грн (тридцять чотири тисячі чотириста п`ятдесят п`ять грн 05 коп).

Стягнути з Покровської міської ради на ко ристь ОСОБА_1 10 000 грн (десять тисяч грн) у якості відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Покровської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5360,50 грн (п`ять тисяч триста шістдесят грн 50 коп).

Стягнути з Покровської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3942,10 грн (три тисячі дев`ятсот сорок дві грн 10 коп).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді виконуючого обов`язки головного лікаря Покровської центральної районної лікарні.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Покровської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в розмірі 19 688,60 грн (дев`ятнадцять тисяч шістсот вісімдесят вісім грн 60 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до або через відповідний суд.

Суддя К.П.Бородавка