Ухвала суду № 82221609, 04.06.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

04 червня 2019 року м. Київ № 320/2648/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Київської міської митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішення та картки,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби України, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС (митний пост «Столичний») від 20.02.2019 №UA100110/2019/000041/2 про коригування митної вартості товарів, яким ОСОБА_1 було відкориговано митну вартість імпортованого транспортного засобу в сторону збільшення із 31500,00 ОСОБА_2 до 54950,00 ОСОБА_2 ;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 20.02.2019 №UA100110/2019/00356 Київської міської митниці ДФС (митний пост «Столичний»), якою позивачу було відмовлено у прийнятті митної декларації №UA100110/2019/118054 від 12.02.2019;

- зобов`язати Київську міську митницю ДФС прийняти митну декларацію ОСОБА_1 . №UA100110/2019/118054 від 12.02.2019 днем її фактичного подання до митного посту – 12.02.2019 року, та відобразити її показники в усіх відповідних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, якими користується відповідач згідно із главою V Митного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Наданий адміністративний позов не відповідає вимогам ст.ст.160-161 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на таке.

Згідно із частиною третьою ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини другої ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною першою статті 4 Закону України “Про судовий збір” №3674-VI від 08.07.2011 передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, встановлюється ставка судового збору – 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору – 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до абз.1-2 частини третьої ст.6 “Про судовий збір” від 08.07.2011 №3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

У прохальній частині позовної заяви позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС (митний пост «Столичний») від 20.02.2019 №UA100110/2019/000041/2 про коригування митної вартості товарів, яким ОСОБА_1 було відкориговано митну вартість імпортованого транспортного засобу в сторону збільшення із 31500,00 ОСОБА_2 до 54950,00 Євро; визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 20.02.2019 №UA100110/2019/00356 Київської міської митниці ДФС (митний пост «Столичний»), якою позивачу було відмовлено у прийнятті митної декларації №UA100110/2019/118054 від 12.02.2019; зобов`язати Київську міську митницю ДФС прийняти митну декларацію ОСОБА_1 . №UA100110/2019/118054 від 12.02.2019 днем її фактичного подання до митного посту – 12.02.2019 року, та відобразити її показники в усіх відповідних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, якими користується відповідач згідно із главою V Митного кодексу України.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Така правова позиція викладена, зокрема в Довідці про аналіз практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI “Про судовий збір” у редакції Закону України від 22.05.2015 № 484-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору”, затвердженій Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 №2.

Отже, вимога про визнання протиправним та скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 20.02.2019 №UA100110/2019/00356 Київської міської митниці ДФС та вимога про застосування відповідних наслідків у разі задоволення таких вимог у вигляді зобов`язання відповідача прийняти вказану митну декларацію днем її фактичного подання до митного посту – 12.02.2019 року, та відобразити її показники в усіх відповідних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, якими користується відповідач згідно із главою V Митного кодексу України, є однією вимогою немайнового характеру.

Таким чином, позовна заява містить одночасно вимогу майнового характеру про визнання протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів та вимогу немайнового характеру про визнання протиправною та скасування картки відмови у прийнятті митної декларації та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд зазначає, що сума судового збору за звернення позивача з вимогою немайнового характеру становить 768,40 грн. (0,4 х 1921,00 грн. (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Щодо розміру судового збору, який підлягає сплати за звернення позивача до суду з вимогою майнового характеру про визнання протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС (митний пост «Столичний») від 20.02.2019 №UA100110/2019/000041/2 про коригування митної вартості товарів, суд зазначає таке.

Суд звертає увагу, що під час імпорту товару особа сплачує митні платежі, базою для нарахування яких є митна вартість товару.

Враховуючи, що прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про коригування митної вартості призводить до збільшення обов`язкових платежів до бюджету, судовий збір слід обчислювати, виходячи з різниці митних платежів, що підлягали сплаті згідної митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої контролюючим органом у відповідному рішенні.

Такі висновки суду узгоджуються зі змістом частини сьомої статті 55 Митного кодексу України, якою встановлено порядок випуску товарів у вільний обіг у випадку прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості товарів.

Зокрема, положеннями вказаної статті передбачено, що у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Отже, наведене свідчить, що під час коригування контролюючим органом митної вартості товарів саме покладення на особу обов`язку сплати додаткових митних платежів становить втручання у майнові права такої особи, тому розмір таких додаткових митних платежів, а не безпосередньо різниця між заявленою та скоригованою митною вартістю, і є базою для розрахунку розміру судового збору.

Суд зазначає, що відповідно до графи В «Подробиці розрахунків» митної декларації від 21.02.2019 №UA100110/2019/122708 різниця між сумами платежів, нарахованими за митною вартістю, визначеною декларантом, і митною вартістю, визначеною митним органом, складає 230543,34 грн. та позначена кодом способу розрахунку 55 відповідно до класифікатора способів розрахунку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 №1011.

Саме ця сума і є ціною позову за майновою вимогою про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської митниці ДФС від 20.02.2019 № UA100110/2019/000041/2 про коригування митної вартості товарів, та, відповідно, базою для обчислення розміру судового збору.

Отже, сума судового збору, яка має бути сплачена позивачем за звернення до суду з позовною вимогою майнового характеру, складає 2305,43 грн. (230543,34 грн. х 1%).

За таких обставин, загальна сума судового збору, яку позивач мав сплатити при зверненні до суду, дорівнює 3073,83 грн. (768,40 грн. + 2305,43 грн.).

Під час звернення до суду з даною позовною заявою позивачем було частково сплачено судовий збір у сумі 2330,20 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1363538321.1 від 23.05.2019.

Таким чином, позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно надати суду оригінал платіжного доручення (квитанції) про сплату судового збору у розмірі 743,63 грн. (3073,83 грн. - 2330,20 грн.), який слід сплатити за наступними реквізитами:

Отримувач коштів: ГУК у Київ. обл./м.Київ/22030101;

Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37955989;

Банк отримувача:Казначейство України (ЕАП);

Код банку отримувача (МФО): 899998;

Рахунок отримувача: 34316206084081;

Код класифікації доходів бюджету: 22030101.

У рядку “призначення платежу” платіжного документа платник судового збору повинен вказати слова “судовий збір за позовом”, ПІБ чи назва установи, організації позивача, “Київський окружний адміністративний суд”, код ЄДРПОУ суду, до якого він звертається (код ЄДРПОУ Київського окружного адміністративного суду: 35919304).

Інформація щодо реквізитів сплати судового збору за подання позовних заяв до Київського окружного адміністративного суду є загальнодоступною, оприлюднена на офіційному веб-порталі “Судова влада України” за інтернет-адресою http://adm.ko.court. gov.ua/sud1070//tax, а також розміщена на інформаційних стендах Київського окружного адміністративного суду.

Крім того, згідно з пунктом 8 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються: перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Відповідно до частини четвертої ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Статтею 10 Конституції України визначено, що державною мовою України є українська мова.

Відповідно до частини першої ст.15 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Статтею 6 Закону України від 03.07.2012 № 5029-VI "Про засади державної мовної політики" (далі - Закон №5029-VI) визначено, що державною мовою України є українська мова.

Згідно з частиною 3 статті 14 Закону №5029-VI сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 14.12.99 р. N 10-рп/99 (справа N1-6/99) положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України).

У рішенні "Менцен проти Латвії" (заява № 71074/01) Європейський суд з прав людини зазначив: "… що свобода використання мови як така не є однією з прав і свобод, які регулюються Конвенцією. Загальновизнаним є те, що не існує жорсткої лінії розмежування мовної політики від сфери, охопленої Конвенцією, а захід, вжитий в рамках такої політики, може стосуватися одного або декількох положень Конвенції. Разом з тим, фактом залишається те, що, за винятком конкретних прав, передбачених статтями 5 § 2 та 6 § 3 (a), (e), Конвенція сама по собі не гарантує права на використання певної мови при комунікації з органами державної влади або право отримувати інформацію вільно обраною мовою. Отже, за умови поваги до прав, захищених Конвенцією, кожна Висока Договірна Сторона має право регулювати та встановлювати зобов`язання щодо використання своєї офіційної мови або мов у документах, що посвідчують особу та інших офіційних документах.

Суд також зазначає, що більшість Високих Договірних Сторін вирішили надати одній або декільком мовам статус офіційної або державної мови та закріпити їх як такі у своїх відповідних конституціях. Таким чином, Суд визнає, що державна мова для цих держав є однією з фундаментальних конституційних цінностей, подібних до території, державного устрою та національного прапору. Мова жодним чином не є абстрактним поняттям. Вона нерозривно пов`язана з тим, як її фактично використовують носії. Отже, зробивши мову своєю офіційною, держава принципово зобов`язується гарантувати своїм громадянам право використовувати цю мову як для передачі, так і для отримання інформації без перешкод не лише в особистому житті, але й у спілкуванні з органами влади. На думку Суду, насамперед, з цієї точки зору слід враховувати заходи, спрямовані на захист певної мови. Іншими словами, уявлення про державну мову - це наявність певних суб`єктивних прав для носіїв цієї мови".

Отже, сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені українською мовою, або іншою мовою з доданим перекладом на українську мову.

До позовної заяви позивачем на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, додано копії документів, складених на іноземній мові, а саме: внутрішні технічні паспорти №1 та №2, транзитний технічний паспорт, договір купівлі-продажу, інвойс, платіжна квитанція, сертифікат на автомобіль, виїзна декларація, підтвердження від декларанта на вивіз автомобілю та транзитний сертифікат.

В порядку усунення недоліків позовної заяви позивачу слід надати переклад доданих до позовної заяви документів, а саме: внутрішніх технічних паспортів №1 та №2, транзитного технічного паспорту, договору купівлі-продажу, інвойсу, платіжної квитанції, сертифікату на автомобіль, виїзної декларації, підтвердження від декларанта на вивіз автомобілю та транзитного сертифікату.

Згідно із частинами першою та другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Позовну заяву залишити без руху.

2. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, а саме:

- надати докази сплати судового збору у розмірі 743,63 грн. за подання даного адміністративного позову (оригінал платіжного документу);

- надати переклад доданих до позовної заяви документів (два примірника), а саме: внутрішніх технічних паспортів №1 та №2, транзитного технічного паспорту, договору купівлі-продажу, інвойсу, платіжної квитанції, сертифікату на автомобіль, виїзної декларації, підтвердження від декларанта на вивіз автомобілю та транзитного сертифікату.

3. Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

4. Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Дудін С.О.