Рішення № 82221585, 06.06.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2019 р. справа № 300/950/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Галицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання відмови протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Галицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання протиправною відмову в призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зобов`язання призначити пенсію за віком з дня звернення з заявою про призначення пенсії, з врахуванням періоду з 24.11.1980 по 12.02.1986 із розрахунку один рік за один рік і шість місяців.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Галицьким об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Івано-Франківської області в порушення пункту 5 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" яким передбачено, що періоди роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року, протиправно відмовлено позивачу в зарахуванні до трудового стажу період роботи в районах Крайньої Півночі та районах прирівняних до них у відповідності з чинним законодавством, а саме як один рік за один рік і шість місяців, з підстав ненадання строкових трудових договорів, що мало наслідком відмову у призначенні пенсії. Вважає таку відмову незаконною, з огляду те що трудовий договір не є єдиним документом, який може підтверджувати роботу в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої ОСОБА_2 і його наявність не є виключною підставою для пільгового обчислення страхового стажу. Виходячи із вказаних аргументів, позивач просить суд визнати протиправною відмову в призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зобов`язати призначити пенсію за віком з дня звернення з заявою про призначення пенсії, з врахуванням періоду з 24.11.1980 по 12.02.1986 із розрахунку один рік за один рік і шість місяців.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.05.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.1-2).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 22.05.2019. Представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечив, зокрема зазначив, що пільги щодо кратного обчислення стажу надавалися при умові укладання строкових трудових договорів про роботу в цих районах на строк не менше 3-х років. Документами, які містяться у матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 не підтверджено факт укладення позивачем строкових трудових договорів, а тому період військової служби з 24.11.1980 по 12.02.1986 в районах Крайньої Півночі враховано позивачу до страхового стажу календарно. В зв`язку з чим відсутні законні підстави для зарахування до трудового стажу із врахуванні коефіцієнту 1,5 за період роботи в районах Крайньої Півночі та районах прирівняних до них, а право на пенсію позивач набуде у віці 63 років. В зв`язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити (а.с.57-59).

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

18.12.2018 ОСОБА_3 діючи в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на підставі довіреності, звернулася до Галицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області із заявою про призначення пенсії за віком(а.с.22).

За результатами розгляду поданої заяви, листом Галицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 23.01.2019 за №446/03 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, з підстав ненадання письмових трудових договорів, які підтверджують право на пільги працівників, що працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі та роз`яснено, що пільгове обчислення стажу поширюється тільки на працівників, які уклали письмові строкові договори про роботу на Крайній Півночі та районах прирівняних до них. Період роботи ОСОБА_1 з 24.11.1980 по 12.02.1986 зараховано до стажу в одинарному обчисленні та визначено її страховий стаж станом на день звернення із заявою (18.12.2018) складає 22 роки 5 місяців 17 днів, тобто менше мінімально необхідних 25 років. Зазначено, що ОСОБА_1 набуде право на пенсію у віці 63 років (а.с.23).

Вважаючи наведену відмову відповідача протиправною та такою, що порушує право на призначення пенсії за віком, позивач звернувся в суд за захистом свого права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України, є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003. Цим Законом держава визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Стаття 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 5 розділу XV "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої ОСОБА_2 , відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах ОСОБА_4 Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах ОСОБА_4 Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах ОСОБА_4 Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів ОСОБА_5 , до 1 березня 1960 р. зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності І за вислугу років, а після 3 березня 1960 року за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Відповідно до статті 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.09.1967 "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах ОСОБА_4 Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" постановлено скоротити тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах ОСОБА_4 Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" з п`яти до трьох років.

В зв`язку із наведеним, єдиною умовою для отримання права на пільгове обчислення стажу при переході на пенсію, починаючи з 01 березня 1960 року, було укладення трудового договору строком не менш ніж на п`ять років, а починаючи з 26.09.1967 року, цей термін було знижено до трьох років. Слід зазначити, що жодний з вищевказаних нормативно-правових документів не передбачав обов`язкового укладення письмового строкового трудового договору.

Відповідно до положень статті 24 Кодексу законів про працю Української РСР від 01.06.1972, що діяли на момент виникнення трудових відносин між позивачем та роботодавцем, трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі, укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівників на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи. Таким чином, при укладанні трудового договору письмова форма договору в обов`язковому порядку не вимагається.

Згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналогічні положення були закріплені в статті 15 Кодексу про працю РСФСР від 09.12.1971, що діяли на момент перебування у трудових відносинах позивача з роботодавцем.

Більше того, нормами статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за №22-1 (надалі по тексту також - Порядок №22-1), встановлено перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком, серед яких, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року за №637. За період роботи до 1 січня 1991 року на Крайній ОСОБА_2 чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген надаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Вказані документи згідно з пунктом 2.7 коментованого Порядку додаються також до заяви про перерахунок пенсії, у випадках, які спричиняють, зокрема, збільшення розміру пенсії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі по тексту також - Порядок №637) згідно з пунктом 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії за віком, на підтвердження періоду проходження військової служби у військовій частині 06420 ст. Воспорухан Верхньобуриїнського району Хабаровського краю з 24.11.1980 по 12.02.1986 були пред`явлені: трудова книжка серії НОМЕР_1 , військовий квиток серії НОМЕР_2 , довідки з Галицького РВК від 13.04.2018 №№ 60, 66, лист Галицького РВК від 11.10.2018 №1427, засвідчені копії виписок із наказів командира військової частини 06420 від 24.11.1980 №332 та від 27.02.1986 №36 (а.с.12-17).

При дослідженні зазначених документів, копії яких наявні в матеріалах справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 24.11.1980 по 12.02.1986 дійсно проходила військову службу у військовій частині 06420 ст. Воспорухан Верхньобуриїнського району Хабаровського краю, що розташовані в районі Крайньої Півночі, стаж роботи на яких обчислюється із застосуванням районного коефіцієнта та має право на пільги встановленні Постановою РМ СРСР № 156 від 08.07.1974.

Доказів, які б вказували на недостовірність записів у вищезазначених документах, відповідачем суду не надано.

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів ОСОБА_5 , на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах ОСОБА_4 Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР №1029 від 10.11.1967 року, зі змінами, внесеними Постановою Ради Міністрів від 03.01.1983 р. №12.

Згідно вищенаведеного Переліку №1029 від 10.11.1967 Верхньобуриїнський район Хабаровського краю, де позивач проходила військову службу з 24.11.1980 по 12.02.1986, відноситься до місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Спору, що місцевість, де позивач проходила службу, відносилась до районів Крайньої Півночі, між сторонами не існує.

Відповідно до п. 3 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за віком, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудових стаж, набутий на території будь-якої з цих країн, а також на території колишньої СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.

На підставі проведеного правового аналізу законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що для пільгового обчислення страхового стажу до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, наявність письмового трудового договору не є обов`язковою умовою, а наявний трудовий стаж може підтверджуватися також і іншими документами, такими як трудова книжка або довідка, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами.

Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 03 липня 2018 року № 302/662/17-а, 18 грудня 2018 року у справах №263/13671/16-а та від 10 січня 2019 року у справі №352/1612/15-а.

Частиною 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм.

З урахуванням наведеного, посилання відповідача на необхідність наявності письмового трудового договору про роботу для зарахування до пільгового стажу роботи періоду до 01 січня 1991 року є безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, згідно досліджених доказів вбачається, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності не зарахування періоду проходження військової служби Міллєр Р. О. у військовій частині 06420 ст. Воспорухан Верхньобуриїнського району Хабаровського краю з 24.11.1980 по 12.02.1986 до страхового стажу із розрахунку один рік за один рік і шість місяців.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання призначити пенсію за віком з дня звернення з заявою про призначення пенсії, з врахуванням періоду з 24.11.1980 по 12.02.1986 із розрахунку один рік за один рік і шість місяців, суд зазначає наступне.

Умови призначення пенсії за віком визначаються нормами статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Так, зазначеною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Призначення, виплата чи припинення виплат пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду.

Однак, як слідує з матеріалів справи, за результатами розгляду заяви від 18.12.2018, єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком є відсутність у неї мінімально необхідного страхового стажу 25 років та встановлення відповідачем страхового стажу 22 роки 5 місяців 17 днів у зв`язку із необгрунтованою відмовою у зарахуванню військової служби з 24.11.1980 по 12.02.1986 із розрахунку один рік за один рік і шість місяців. Інших підстав для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком пенсійний орган не зазначає.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про протиправність відмови Галицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно статті 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" .

Стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії, то такий є обгрунтований, з огляду на наступне.

Верховний Суд України у рішенні від 24.11.2015 року у справі № 816/1229/14 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку не виконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд також враховує положення обов`язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24.03.1988. При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними. Фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п.1 статті 8 Конвенції.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно до п. 65 вказаного рішення Суду втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті.

Відтак, суд вважає, що застосування дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень повинно мати чіткі межі застосування. І за наявності правової можливості відповідного органу прийняти одного з двох рішень суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова є неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

З урахуванням досліджених письмових доказів, судом встановлено, що страховий стаж позивача, з огляду на зарахування до трудового стажу періоду з 24.11.1980 по 12.02.1986 із розрахунку один рік за один рік і шість місяців, становить 25 років 28 днів, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 . Таким чином, позивач, досягнувши передбаченого законом пенсійного віку, підставно звернулася 18.12.2018 за призначенням пенсії за віком згідно із ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, виходячи з встановлених у справі фактичних обставин, враховуючи встановлений у судовому порядку факт протиправності рішення відповідача та відсутності інших підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком, суд вважає, що з метою повного захисту прав позивача, відповідача слід зобов`язати призначити позивачу пенсію за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з огляду на наявність всіх необхідних визначених законом умов.

Суд при перевірці правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, згідно приписів статті 245 КАС України, не перебираючи на себе повноважень відповідного органу, вправі покласти на суб`єкта владних повноважень зобов`язання вчинити певні дії з метою захисту порушених прав та інтересів позивача.

Оскільки, підстави відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 визнані судом протиправними, а інші підстави для відмови позивачу в призначені пенсії відсутні, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача призначити таку пенсію, що є належним способом захисту та поновлення порушеного його права.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що слід зобов`язати відповідача призначити пенсію за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дня звернення з заявою про призначення пенсії, а саме з 18.12.2018, з врахуванням періоду проходження військової служби з 24.11.1980 по 12.02.1986 із розрахунку один рік за один рік і шість місяців.

Щодо здійснення розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.139 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір в розмірі 768,40 грн. згідно квитанцій №40.151.1/21186353 від 07.11.2018 та №0.0.1338753630.1 від 26.04.2019 (а.с.3).

Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За частиною 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд з`ясовує склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження факту понесених сум судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано:

- копію Договору №23/04 про надання правової допомоги від 23.04.2019, за яким правничу допомогу позивачу надано адвокатом ОСОБА_6 ;

- додаток №1 до Договору №23/04 від 02.05.2019, згідно якого: зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції (0.5 години роботи адвоката); вивчення та правовий аналіз доказів по справі (1 година роботи адвоката); пошук, вивчення та правовий аналіз судової практики в аналогічних спорах (1 година роботи адвоката); підготовка адміністративного позову та додатків до нього згідно з вимогами ст. ст. 94. 160 КАС України (4.5 години роботи адвоката). Клієнт погоджується з наданим розрахунком та вартістю послуг, та зобов`язується сплатити Адвокату гонорар за надані послуги в розмірі 7000 (сім тисяч) гривень. Адвокат підтверджує факт оплати гонорару шляхом надання квитанції про відповідну оплату.

- квитанція до прибуткового касового ордера №255666 від 02.05.2019 на суму 7000 грн.;

- акт передачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) №20/05 від 20.05.2019 на суму 7000 грн.(із зазначенням виду наданих послуг, затраченого часу та вартості).

Отже, позивач документально підтвердив понесені ним судові витрати на правову допомогу в розмірі 7000 грн. згідно договору про надання правової допомоги №23/04 від 23.04.2019.

При цьому, твердження представника відповідача на необґрунтованість судових витрат в зв`язку із тим, що представником позивача не надано жодного платіжного доручення банку, касового документа, які б свідчили про офіційну оплату перелічених послуг є безпідставними.

Таким чином, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 768,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Галицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Галицьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня звернення з заявою про призначення пенсії, а саме з 18.12.2018, з врахуванням періоду проходження військової служби з 24.11.1980 по 12.02.1986 до страхового стажу із розрахунку один рік за один рік і шість місяців.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Галицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Галицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу в розмірі 7000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );

відповідач: Галицьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 40385724, вул. Шевченка, 10, м. Галич, Галицький район, Івано-Франківська область, 77101).

Суддя Микитин Н.М.