Рішення № 8222139, 22.02.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.02.10р.Справа № 16/358-09(12/153-09(27/149-08)) За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ратибор", м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

до відповідача-2: Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

Третя особа-1: Управління економіки виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

Третя особа-2: Комунальне підприємство "Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації», м. Дніпропетровськ

Третя особа-3: Говоруха Олег Олексійович, м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору-зобов'язання від 24.09.2003р., змін від 01.04.2005р. №1 до договору зобов’язання та стягнення 3 630 689 грн. 40 коп.

Суддя ЗАГИНАЙКО Т.В.

Представники:

від позивача: Меркович В.Б. - представник, дов. від 13.07.2009р. № 16;

Лаврут І.О. - представник, дов. від 02.11.2009р. №18 (був присутній у судовому засіданні 17.12.2009р.);

від відповідача-1: Вишневський А.Є. - заступник директора департаменту забезпечення діяльності, дов. від 31.12.2009р. №4/11-500;

Решетник О.А. - заступник начальника юридичного управління, дов. від 08.01.2009р. № 7/11-2460;

від відповідача - 2: Вишневський А.Є. - заступник директора департаменту забезпечення діяльності, дов. від 31.12.2009р. №4/11-500;

Решетник О.А. - заступник начальника юридичного управління, дов. від 08.01.2009р. № 7/11-2460;

від третьої особи –1: Теперчук В.І. - начальник управління економіки, розпорядження від 23.09.2002р. № 301-рк;

Зуєва Н.М. - начальник відділу, дов. від 18.02.2009р. № 2/4-872 (був присутній у судовому засіданні 17.12.2009р.);

від третьої особи –2: Попов О.О. - представник, дов. від 23.11.2009р. №1394 (був присутній у судовому засіданні 13.01.2010р.);

від третьої особи-3: не з’явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

СУТЬ СПОРУ:

Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні було оголошено перерву до 18.02.2010р.

Позивач просить: - визнати недійсним договір-зобов’язання від 24.09.2003р. №70, укладений між позивачем та відповідачем-1 як такий, що вчинений під впливом помилки; - визнати недійсними зміни від 01.04.2005р. № 1 до договору-зобов’язання від 24.09.2003р. № 70, укладені між позивачем та відповідачем-1, як такі, що вчинені під впливом помилки; - стягнути з відповідача-1 на користь позивача грошові кошти у розмірі 1284202 грн. 40 коп., що були отримані за спірним договором; зобов’язати відповідача-1 передати позивачеві житлове приміщення –двокімнатну квартиру №20 загальною площею 90,1 кв. м. на восьмому поверсі житлового будинку літ. А-10 за адресою: вул. Леніна, 30 у м. Дніпропетровську.

Позивач у поясненнях (вх. №12468 від 02.06.2008р., вх. №16842 від 23.09.2008р.) вважає що: - додані Управлінням економіки Дніпропетровської міської ради списки мешканців будинків №30 та №32 по вул.. Леніна не можуть сприйматись як докази понесення міськвиконкомом витрат по їх відселенню та підтверджують лише факт проживання громадян за певною адресою; - позивач гарантував компенсацію витрат по відселенню, але виключно на території свого будівельного майданчику (в районі будинку №30 по вул. Леніна), оскільки відповідати за зобов’язаннями інших юридичних осіб не мав правових підстав.

Позивач у поясненнях (вх. №18626 від 13.10.2009р.) пояснює, що він після укладення та фактичного виконання умов договору - зобов’язання від 24.09.2003р. №70 згодом з’ясував, що відповідач безпідставно зобов’язав його компенсувати витрати по відселенню з будівельного майданчика у розмірі 740 кв.м з огляду на те, що відселення відбувалося в період з 1987-1994р.р. з аварійних будинків, непридатних для проживання; - також згідно інвентаризаційної справи на будівлю літ. А-3 по вул.. Леніна. 30 призначення будівлі - не житло, тому відповідач ніяк не міг понести витрати по відселенню, якщо приміщення в будинку нежитлові.

Відповідачі у відзиві (вх.№18627 від 13.10.2009р.) зазначає, що розміщення житлового комплексу було узгоджено ТОВ «Ратибор»при умові компенсації ним витрат по відселенню майданчика, які поніс виконком; - під час узгодження документів на відведення земельної ділянки ТОВ «Ратибор»прийняло на себе невиконані обласною Радою профспілок зобов’язання по передачі виконкому 740 кв.м житла в рахунок компенсації за проведене відселення, незалежно від кількості затрат. Понесених виконкомом саме по земельній ділянці, яка запитувалася ТОВ «Ратибор», але при умові звільнення його від обов’язкової передачі виконкому 5% житла як пайової участі у розвитку інженерної та соціальної інфраструктури, оскільки тільки компенсація 740 кв.м вже складає понад 12% від площі другого блоку; - як свідчать наявні документи для відселення мешканців з будівельного майданчика ТОВ «Ратибор»виділено 825.69 кв.м загальної площі житла.

Також відповідач-2 у заяві (вх. №13.10.2009р.) про застосування строку позовної давності просить відносно вимог позивача застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Третя особа-1 у поясненнях (вх. №11459 від 12.06.2008р., вх. №13060 від 10.07.2008р., вх. №13662 від 22.07.2008р., вх. №16390 від 16.09.2008р., вз. №16844 від 23.09.2008р., вх. №18629 від 13.10.2009р., вх. №19963 від 18.11.2008р.) вважає подану позовну заяву безпідставною, такою, що не підлягає задоволенню та зазначає, що: - позивач погоджувався з попереднім узгодженням розміщення житлового комплексу в районі вул. Леніна, 30 за умови компенсації витрат по віднесенню майданчика, а також що відмова позивача від виконання зобов'язань Дніпропетровської обласної ради профспілок працівників інноваційних та малих підприємств дає право виконкому затребувати з позивача компенсацію фактично понесених затрат по відселенню з будівельного майданчика позивача та сплати пайового внеску на розвиток інженерної та соціальної інфраструктури міста, а також виконання пункту 2.3 Змін до договору-зобов'язання від 24.09.2003р. №70, який до теперішнього часу не виконано; - всі вимоги, які були пред'явлені протягом розгляду справи виконкому, виконано, а документи, які пред'явлені до суду свідчать, що на земельній ділянці, що була відведена рішенням міської ради від 08.10.2003р. №250/12 позивача знаходились і були відселені житлові будинки №30 і №№32 А-1, Б-2 (кв. 1-8) по вул. Леніна; - двокімнатну квартиру №20 (буд. 8.4) у житловому будинку по вул. Леніна,30, передану ТОВ «Ратибор»на виконання рішення міської ради від 08.10.2003р. №250/12, розподілено Дніпропетровському міському управлінню УМВС України в Дніпропетровській області; - частина земельної ділянки, яка залишилась вільною від забудови по вул.. Леніна в районі будинку №30 під будівництво другого блоку, рішенням міської ради від 08.10.2003р. №250/12 передана ТОВ «Ратибор»в оренду для будівництва житлового комплексу; - при відведенні земельної ділянки ТОВ «Ратибор»стало питання виконання другої частини зобов’язань обласної ради профспілок по компенсації витрат в розмірі 740 кв.м новим замовником на будівництво; - управлінням економіки міської ради розміщення житлового комплексу було узгоджено ТОВ «Ратибор»при умові компенсації ним витрат по відселенню майданчика, які поніс виконком

Відповідачі у заяві (вх.№18628 від 13.10.2009року) просять відносно вимог позивача застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу в позовних вимогах у повному обсязі.

В подальшому позивач у заяві (вх.№18584 від 13.10.2009р.) про збільшення суми позову просить збільшити розмір позовних вимог на 1 226 412 грн. 00 коп., що складає 154 104 грн. 00 коп. - 3% річних та 1 072 308 грн. 00 коп. –інфляційні витрати.

Відповідач-1 у поясненнях (вх. №20602 від 06.11.2009р.) зазначае, що договір-зобов’язання від 24.09.2003 року №70 було укладено саме на підставі пропозиції ТОВ «Ратибор».

В подальшому позивач ще збільшив позовні вимоги (заява, вх.№21166 від 13.11.2009р. та вх.№ 21355 від 17.11.2009 року) та просить стягнути додатково до суми основного боргу 1 247 670 грн. 00 коп., що складає 173 947 грн. 90 коп. - 3% річних та 1 073 722 грн. 00 коп. - інфляційних збитків.

Позивач у відзиві (а.с. 97, т. 3) на заяву про застосування строку позовної давності вважає, що звернувся за захистом свого порушеного права в межах строку позовної давності.

Відповідачі у відзиві (вх. №339 від 13.01.2010р.) на позов просять відмовити в задоволенні заяви про збільшення позовних вимог, оскільки: - рішення господарського суду Дніпропетровської області по основному позову ще не прийняте і підстав стверджувати щодо недійсності договору та змін до нього у позивача немає, і прострочення зобов’язання по договору та змінами до нього у виконавчого комітету не виникло; - укладаючи договір-зобов’язання ТОВ «Ратибор»свідомо йшло на підписання цих документів і тому підстав для визнання недійсним як вищевказаного договору так і змін до нього немає.

В подальшому позивач ще уточнив (заява, т.3, а.с. 135-138) позовні вимоги і просить: - визнати недійсним договір-зобов’язання від 24.09.2003р.№70 та зміни від 01.04.2005р. № 1 до договору-зобов’язання від 24.09.2003р. № 70, укладені між позивачем та відповідачем-1 як такі, що вчинені під впливом обману; - стягнути з відповідача-1 на користь позивача грошові кошти у розмірі 1284202 грн. 40 коп., перераховані у цільовий фонд Дніпропетровської міської ради, та 1 266 487 грн. 00 коп. на відшкодування збитку за користування чужими коштами; - зобов’язати відповідача-2 відшкодувати позивачу 1 080 000 грн. 00 коп. - вартість квартири № 20 загальною площею 90, 1 кв. м. по вул. Леніна, 30 у м. Дніпропетровську.

Позивач ще уточнив позовні вимоги (заява, вх.№1356 від 27.01.2010р.) і просить: - визнати недійсним договір-зобов’язання від 24.09.2003р. та зміни від 01.04.2005р. №1 до договору-зобов’язання від 24.09.2003р. №70, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ратибор»та виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, як такий, що вчинено під впливом помилки; - стягнути з Дніпропетровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ратибор»кошти, які були перераховані у цільовий фонд Дніпропетровської міської ради в сумі 1284202 грн. 40 коп. з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, що складає 1266487 грн. 00 коп.; - Дніпропетровській міській раді відшкодувати ТОВ «Ратибор»вартість квартири №20 загальною площею 90,1 кв.м за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 30 в сумі 1080000 грн. 00 коп.

Відповідачі у відзиві (вх. №2265 від 10.02.2010р.) на заяву про уточнення позовних вимог просять відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки: - рішенням виконавчого комітету міської ради від 13.09.1979р. №616 управлінню капітального будівництва виконкому виділено земельну ділянку для будівництва житлового будинку по вул. Комсомольській; - рішенням виконавчого комітету міської ради від 28.07.1982р. №432 земельна ділянка передана управлінню капітального будівництва виконкому обласної ради для будівництва житлового будинку по вул. Комсомольській; - рішенням виконавчого комітету міської ради від 28.01.1991р. №59 об'єднанню "Дніпротурист" обласної ради профспілок дозволено проектування житлового будинку по вул. Комсомольській за рахунок земель міської забудови; - рішенням виконкому міської ради від 24.05.1993р. №492/1 земельна ділянка передана Дніпропетровській обласній раді профспілок працівників іноваційних та малих підприємств для будівництва житлового будинку по вул. Комсомольській; - під час узгодження документів на відведення земельної ділянки позивач прийняв на себе зобов'язання не виконані обласною Радою профспілок зобов'язання по передачі виконкому 740 кв.м житла за рахунок компенсації за проведене відселення, незалежно від кількості затрат понесених виконкомом саме по земельній ділянці, яка запитувалася позивачем, але за умови звільнення його від обов'язкової передачі виконкому 5% житла як пайової участі у розвитку інженерної та соціальної інфраструктури, оскільки тільки компенсація 740 кв.м вже склала понад 12% від площі другого блоку.

Третя особа-1 у поясненнях (вх. №2266 від 10.02.2010р.) зазначає, що: - твердження позивача про те, що він погодився укласти спірний договір-зобов'язання від 24.09.2003р. №70 на вимогу пункту 3.6 рішення Дніпропетровської міської ради від 08.10.2003р. №250/12 про передачу позивачу земельної ділянки, яким на нього покладено зобов'язання компенсувати 740 кв.м житла не відповідає дійсності, оскільки договір зобов'язання був укладений до прийняття зазначеного рішення; - твердження позивача про те, що право на володіння будинком №30 по вул. Леніна зареєстроване за Дніпропетровською обласною радою профспілок працівників інноваційних та малих підприємств не відповідає дійсності, оскільки реєстраційне посвідчення КП "ДМБТІ", на яке посилається позивач, засвідчує знаходження вищезгаданого будинку на балансі Дніпропетровської обласної ради профспілок працівників інноваційних та малих підприємств, а не свідчить про наявності права власності на нього.

Клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу представниками учасників судового процесу заявлено не було.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та третіх осіб-1, 2, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

- 24.09.2003р. між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю „Ратибор” (замовником) та відповідачем-1 - виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (Виконкомом) було укладено договір –зобов’язання №70 (надалі Договір зобов’язання), відповідно до розділу 1 якого замовнику виділяється земельна ділянка для будівництва житлового комплексу по вул. Леніна в районі будинку №30, кадастровий номер –66149084 (пункт 1.1); замовник зобов’язався до вводу в експлуатацію житлового комплексу, зазначеного в пункті 1.1, компенсувати витрати понесені „Виконкомом” при відселенні з будівельного майданчику у розмірі 740 кв.м, у тому числі одну квартиру в цьому будинку, решту квартирами вторинного ринку (пункт 1.2); договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання (пункт 4.1 Договору зобов’язання);

- згідно рішення відповідача-2 - Дніпропетровської міської ради від 08.10.2003р. №250/12 „Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю „Ратибор”, код ЄДРПОУ 23075360, земельної ділянки по вул. Леніна в районі будинку №30 (Бабушкінський район) в оренду для будівництва житлового комплексу” вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки (план земельної ділянки додається) площею 0,1314 га (кадастровий номер –1210100000:02:408:0110), складений ТОВ „Квартал”, і передати її Товариству з обмеженою відповідальністю „Ратибор” (позивач у справі) в оренду строком на два роки для будівництва житлового комплексу по вул. Леніна, в районі будинку №30, за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код цільового використання землі (УКЦВЗ) 1.9 (житлові кооперативи); визначено орендну плату за користування цією земельною ділянкою у розмірі земельного податку, який обчислюється відповідно до вимог чинного законодавства;

- відповідно до пункту 3.6 рішення Дніпропетровської міської ради від 08.10.2003р. №250/12 позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю „Ратибор” зобов’язано відповідно до висновку управління економіки міської ради від 25.09.2003р. №2/522 під час введення житлового комплексу в експлуатацію компенсувати витрати, понесені виконкомом міської ради у зв’язку з відселенням з будівельного майданчика, в розмірі 740 кв.м, у тому числі, одну квартиру в цьому житловому комплексі, решту –квартирами вторинного ринку;

- в подальшому між позивачем та відповідачем-1 01.04.2005р. підписано зміни №1 договору –зобов’язання від 24.09.2003р. №70, згідно з якими пункт 1.2 викладено в новій редакції, а саме: „Під час прийняття житлового будинку в експлуатацію „Замовник” передає „Виконкому” в рахунок компенсації витрат понесених „Виконкомом” при відселенні з будівельного майданчику в розмірі 740 кв.м одну двокімнатну квартиру в житловому будинку по вул. Леніна, 30 (квартира №20, загальною площею 90,1 кв.м); решту площі в розмірі 649,9кв.м „Замовник” відшкодовує грошовими коштами виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла в розрахунку на 1 кв.м для Дніпропетровського регіону, що визначається Державним комітетом з будівництва та архітектури України”;

- відповідно до пункту 2.1 Договору зобов’язання (в редакції змін №1) розрахунки здійснюються шляхом оформлення акту прийому-передачі квартири №20 у житловому будинку по вул. Леніна,30 та перерахуванням коштів у сумі 1284202 грн. 40 коп. виходячи із загальної площі квартир в обсязі 649,9 кв.м та опосередкованої вартості спорудження житла в розрахунку на 1 кв.м в розмірі 1976 грн. 00 коп.; кошти перераховуються у цільовий фонд міської ради;

- як вбачається на виконання умов Договору зобов’язання позивачем було передано відповідачу-2 2-х кімнатну квартиру №20 загальною площею 90,1 кв.м, житловою площею 52,3 кв.м, що знаходиться у житловому будинку по вул. Леніна, буд. 30, про що свідчить акт від 19.04.2005р. (т. 1, а.с. 17), а також відшкодовано позивачем відповідачу грошовими коштами 1284202 грн. 40 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 08.04.2005р. №662 (т.1, а.с. 16);

- згідно статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;

- частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей;

- після фактичного виконання умов Договору зобов’язання позивач почав з’ясовувати обставини щодо витрат понесених відповідачем-1 –Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради при відселенні з будівельного майданчику в розмірі 740 кв.м і вважає, що припустився помилки при укладенні Договору зобов’язання, оскільки відповідачем-1 не були понесені такі витрати; відповідачі проти цього заперечують.

Враховуючи викладене суд доходить висновку про необґрунтованість вимог позивача, виходячи з наступного:

- згідно із частиною 1 статті 56 Цивільного кодексу України (що був чинний на момент укладення Договору зобов’язання) угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення. Може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки;

- відповідно до частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України (чинний на момент укладення змін від 01.04.2005р. до вказаного договору), якщо особа, яка вчинила право чин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий право чин може бути визнаний судом недійсним; істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням; помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом;

- у вирішенні спорів про визнання правочину недійсним під впливом помилки під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною за угодою предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на їх волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що угода не була б укладена; помилка повинна мати суттєве значення, зачіпати природу угоди або такі якості її предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням;

- обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину; особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення;

- помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним;

- отже, по-перше, позивачем не доведено, що він з’ясовував до укладення Договору зобов’язання питання щодо витрат, понесених відповідачем-1 при відселенні з будівельного майданчику на наданій для забудови земельної ділянки по вул. Леніна в районі будинку №30;

- як вбачається всі з’ясування позивач здійснював вже після забудови наданої земельної ділянки та фактичного виконання умов Договору зобов’язання;

- тому суд вважає, що позивачем було допущено недбальство при укладенні Договору зобов’язання і це не може свідчити про допущену ним помилку;

- до того ж позивачем не доведено, що навіть за наявності сумнівів, які виникли після виконання Договору зобов’язання, він не уклав би цей Договір зобов’язання та не отримав би у користування для забудови земельну ділянку та не здійснив би будівництво на ній житлового комплексу;

- по-друге, з матеріалів справи вбачається, що відселення громадян мало місце з житлових будинків, що знаходились на будівельному майданчику позивача і таке відселення здійснювалось за рахунок органу місцевого самоврядування;

- так, згідно з листом КП «Земград»від 11.11.2008р. №2022 за даними чергового плану міста минулих років (станом на 50-70 роки) по вул. Леніна, 32 існувало 4 окремі житлові будинки;

- відповідно до рішення міської ради від 08.10.2003р. №253/12 «Про передачу ТОВ «Ратибор»земельної ділянки по вул. Леніна в районі будинку №30 (Бабушкінський район) в оренду для будівництва житлового комплексу»в межах цієї ділянки існували один житловий будинок №30 по вул. Леніна та два житлових будинки по вул.. Леніна, 32 (літ. А і Б);

- також в матеріалах справи міститься надана КП «Земград»схема земельної ділянки замовника минулих років; відповідно до вказаної схеми в межах земельної ділянки по вул. Леніна, наданої під будівництво ТОВ «Ратибор», існували житлові будинки №№30, 32а, 32б;

- пунктом 1 рішення виконкому Бабушкінської районної ради від 12.12.1986р.№976 визнані непридатними для проживання житлові будинки в отому числі: №30/А-3/, №32/А-1/, №32/Б-2/, №32/В-2/, №32/Г-2/;

- в пункті 2 зазначеного рішення вказано на включення громадян, що проживають в наведених будинках в списки позачергового надання житлових приміщень, а також викладене прохання до міської ради виділити житло для їх відселення;

- підставою для прийняття рішення були акт обстеження житлового будинку по вул.. Леніна, 32 (А-1, Б-2, В-2, Г-2) №155 від 09.09.1986р. і акт обстеження житлового будинку по вул.. Леніна, 30 №156 від 09.09.1986р.;

- згідно з листом КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»від 11.09.2008р. №11.469 на відповідній земельній ділянці в період 1980-1990 років знаходились чотири житлові будинки, в яких були розташовані квартири, а саме: у літ. А-1, а-1 –квартири №№1,2; літ. Г-2, г-2 –квартири №№16, 17 та мали адресу: вул.. Леніна, будинок №32; нумерація квартир була визначена по факту користування;

- також до листа доданий схематичний план, який підтверджує викладені в листі обставини;

- факти відселення громадян саме з будинків №30, 32 (А, Б) по вул. Леніна та надання житла органом місцевого самоврядування підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями рішень виконкому Бабушкінської районної ради у м. Дніпропетровську від 04.04.1987р. №252, від 23.11.1987р. №840, від 22.01.1988р. №31, від 13.03.1987р. №160, від 22.05.1987р. №475, від 28.09.1984р. №1188, від 18.09.1992р. №1045, від 24.04.1987р. №275, від 08.04.1988р. №178, від 13.05.1988р. №220, від 27.07.1990р. №542;

- третьою особою-1 надані списки мешканців, які проживали по вул.. Леніна, в будинках №30 станом на 16.10.1986р. №32 станом на 21.09.1986р., а також копії ордерів від 16.05.1988р. №1587, від 05.11.1987р. №266, від 11.12.1992р. №№538, 539, від 04.05.1987р. №308, №77, від 14.05.1987р. №624, від 18.07.1988р. №1774, від 18.12.1992р. №537, від 15.04.1988р. №970, від 16.03.1987р. №463, від 30.03.1987р. №488, від 07.06.1988р. №1145, від 24.04.1987р. №566, від 02.07.1987р. №841, від 04.01.1987р. №№1142, від 31.08.1988р. №1138, від 06.07.1988р. №1764, від 27.07.1988р. №1787, від 16.05.1988р. №1588, від 03.07.1987р. №868, від 09.11.1987р. №314, від 18.03.1988р. №№399, від 01.02.1988р. №18, від 26.03.1987р. №64, від 03.08.1987р. №253, від 07.05.1987р. №511, від 02.06.1988р. №1660, від 25.05.1988р. №1640, від 14.07.1987р. №858, від 15.08.1990р. №291, від 28.07.1994р. №№848, 849, від 29.07.1994р. №338;

- таким чином, матеріалами справи підтверджуються факти існування житлових будинків №№30, 32 (А, Б) по вул. Леніна, (знаходились на будівельному майданчику позивача) і здійснення відселення за рахунок органу місцевого самоврядування;

- відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень;

- по-третє, як вбачається позивач звернувся до суду після закінчення строку позовної давності;

- відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української РСР (що був чинний на момент укладення Договору зобов’язання) загальний строк для захисту права особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється у три роки;

- відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовується до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом;

- отже, оскільки на момент набрання чинності Цивільним кодексом України (на 1 січня 2004 року) строк позовної давності у три роки щодо визнання недійсним Договору зобов’язання від 24.09.2003р. №70 не сплив, то слід застосовувати правила про позовну давність Цивільного кодексу України;

- відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки;

- перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України);

- отже, строк позовної давності щодо визнання недійсним Договору зобов’язання від 24.09.2003р. №70 та змін від 01.04.2005р. №1 до Договору зобов’язання на момент пред’явлення позову (тобто на 18.04.2008р.) закінчився, оскільки саме 24.09.2003р. та 01.04.2005р. позивач повинен був довідатися про своє порушене право;

- тому помилковою є думка позивача, що строк позовної давності пов’язується з моментом виконання зобов’язання, тобто з передачею 19.04.2005р. квартири згідно акту приймання - передачі;

- про закінчення позовної давності заявлено відповідачами у заяві (вх.№18628 від 13.10.2009року);

- відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням викладеного позовні вимоги необґрунтовані і задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

СУДДЯ Т.В. ЗАГИНАЙКО

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 84 ГПК України,

„26„ лютого 2010р.