Рішення № 8220634, 17.02.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.02.10р.Справа № 7/260-09

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМО", м. Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства "Місто Банк", м. Одеса, в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Місто Банк", м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним кредитного договору та договору застави

Суддя Коваль Л.А.

Представники:

від позивача: представник Літінська Я.Г., дов. № б/н від 11.01.2010р.;

від відповідача: начальник юридичного управління Герасименко О.С., дов. серія ВМО № 831379 від 21.12.2009р., заступник директора Стернада О.В., дов. серія ВМО № 831380 від 21.12.2009р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АМО" з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, що надійшла до господарського суду 08.02.2010р., просить:

-          визнати недійсним кредитний договір № 22/Ю від 30.08.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АМО" та Комерційним банком товариством з обмеженою відповідальністю "Місто Банк" в особі Дніпропетровської філії Комерційного банку товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Банк";

-          визнати недійсним договір застави автомобіля № 22/Ю-З-З від 30.08.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АМО" та Комерційним банком товариством з обмеженою відповідальністю "Місто Банк" в особі Дніпропетровської філії Комерційного банку товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Банк".

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний кредитний договір не відповідає вимогам закону, а тому на підставі ст. 207 ГК України, ст. 203, ст. 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним. Так, на думку позивача, суперечать вимогам закону положення кредитного договору щодо іноземної валюти договору та валюти виконання зобов’язання за договором, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України, ч. 2 ст. 198 ГК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Між тим, на даний час жоден закон не передбачає можливість використання іноземної валюти або виконання зобов’язання в іноземній валюті між резидентами. Також, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (що має місце у спірних правовідносинах –сплата процентів за користування кредитом) дозволяється лише за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України. Окрім того, позивач вважає, що суперечить вимогам закону п. 3.5. кредитного договору, який встановлює послідовність виконання боргових зобов’язань. Вимога щодо визнання недійсним договору застави є похідною вимогою від вимоги про визнання недійсним кредитного договору та ґрунтується на ч. 2 ст. 548 ЦК України, відповідно до якої недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Відповідач проти позову заперечує. Відповідач зазначає, що зміст кредитного договору повністю відповідає вимогам ст.ст. 1054, 1046, 638 ЦК України, ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Частиною 2 статті 192 ЦК України визначена можливість використання в Україні іноземної валюти у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до положень ст. ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські установи на підставі банківської ліцензії мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частина 3 статті 533 ЦК України дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Аналогічний режим використання іноземної валюти передбачений ч. 2 ст. 198 ГК України. Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. За наведеного, відповідач вважає, що банки згідно з отриманими ліцензіями можуть здійснювати кредитування як в національній, так і в іноземній валютах. Також, на думку відповідача, використання іноземної валюти як предмету кредитного зобов’язання можливо лише у разі дотримання вимог валютного законодавства. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" індивідуальних ліцензій вимагають операції по наданню і отриманню резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Оскільки чинне законодавство України не встановлює будь-яких обмежень відносно граничного розміру сум і термінів повернення кредитів в іноземній валюті, що залучаються резидентами України, здійснення резидентами операцій по наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України. Відповідач отримав генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, тому має достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам кредитів в іноземній валюті. Відповідач не погоджується з доводами позивача щодо застосування до банківського кредиту в іноземній валюті категорії "засіб платежу", зазначає, що використання іноземної валюти як засобу платежу –це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об’єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права. На думку відповідача, при наданні банківського кредиту не відбувається розрахунків за товари чи послуги, а відбувається тимчасове надання грошових коштів за умови їх повернення та оплати процентів. Відповідач не погоджується з доводами позивача щодо невідповідності вимогам закону п. 3.5. кредитного договору, вважає, що встановлена договором послідовність погашення вимог кредитора відповідає ст. 534 ЦК України.

Відповідач просить об'єднати в одну справу дану справу та справу № 7/242-09 за позовом відповідача до позивача про стягнення заборгованості за оспорюваним кредитним договором.

Розгляд справи відкладався з 22.12.2009р. на 21.01.2010р., з 21.01.2010р. на 04.02.2010р.

В судовому засіданні 04.02.2010р. оголошено перерву на 09.02.2010р., в судовому засіданні 09.02.2010р. оголошено перерву на 17.02.2010р.

Згідно ухвали господарського суду від 22.12.2009р. за погодженням представників сторін строк вирішення спору по справі продовжено терміном на один місяць.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

30.08.2007р. Комерційний банк товариство з обмеженою відповідальністю "Місто Банк", найменування якого змінено на Публічне акціонерне товариство "Місто Банк", що підтверджується статутом останнього, затвердженим загальними зборами банку, протокол № 59 від 21.09.2009р., погодженим рішенням Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків Управління Національного банку України в Одеській області № 29 від 02.10.2009р., державна реєстрація змін до установчих документів проведена 18.11.2009р., в особі Дніпропетровської філії Комерційного банку товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Банк", найменування якої приведено у відповідність зі статутом товариства - Дніпропетровська філія Публічного акціонерного товариства "Місто Банк", що підтверджується Положенням про Дніпропетровську філію Публічного акціонерного товариства "Місто Банк", затвердженим спостережною радою АТ "Місто Банк", протокол № 65 від 30.11.2009р., далі –Банк, та Товариство з обмеженою відповідальністю "АМО", як позичальник, далі –Товариство, уклали кредитний договір № 22/Ю, далі - Кредитний договір.

Відповідно до п.2.1. Кредитного договору Банк надає Товариству строковий кредит у сумі 166000, 00 Євро строком з 30.08.2007р. до 29.08.2010р. та з кінцевим строком погашення 29.08.2010р., із сплатою 12, 5% відсотків річних.

Банк зобов’язався здійснити надання кредиту з позичкового рахунку № 20631006030146/978 на поточний рахунок № 26005001030146/840 у Дніпропетровській філії Банку з послідуючою конвертацією та перерахуванням гривні на поточний рахунок ТОВ "Регіон-Альянс" згідно договору купівлі-продажу № 02/08-03 від 02.08.2007р. (п.5.1. Кредитного договору).

Матеріалами справи (а.с. 64 –72) підтверджується надання Банком Товариству кредиту у сумі 166000, 00 Євро, конвертація Банком за заявкою Товариства отриманої суми кредиту у валюті в національну валюту - гривню з зарахуванням суми отриманої від продажу іноземної валюти на рахунок Товариства, послідуючий перерахунок грошових коштів у національній валюті за дорученням Товариства на рахунок ТОВ "Регіон-Альянс" згідно договору купівлі-продажу № 02/08-03 від 02.08.2007р., що відповідає умовам п. 5.1. Кредитного договору.

Товариство, в свою чергу, зобов’язалося повернути Банку одержаний кредит та своєчасно сплачувати нараховані відсотки по кредиту (п. 6.1. Кредитного договору).

Відповідно до п. 3.4. Кредитного договору погашення кредиту Товариством здійснюється згідно графіку погашення кредиту до 30 числа поточного місяця з остаточним погашенням не пізніше 29.08.2010р.

Додатком № 1 до Кредитного договору є графік погашення кредиту у сумі 166000, 00 Євро, відповідно до якого кредит погашається щомісяця, починаючи з вересня 2007 року, у сумі 4611, 00 Євро, останній платіж відповідно до графіку –до 29.08.2010р. у сумі 4615, 00 Євро.

Пункт 3.5. Кредитного договору встановлює наступну послідовність виконання Товариством боргових зобов’язань за договором:

1)          прострочені відсотки за користування кредитом (якщо прострочення буде мати місце);

2)          відсотки за користування кредитом;

3)          пеня за несплату у визначений термін відсотків (якщо несплата буде мати місце);

4)          пеня за неповернення у визначений термін суми основного боргу за кредитом (якщо неповернення буде мати місце);

5)          штраф за нецільове використання кредиту (якщо нецільове використання кредиту буде мати місце);

6)          прострочена основна сума боргу (якщо прострочення буде мати місце);

7)          сума основного боргу за кредитом.

Після отримання Товариством кредитних коштів з боку Товариства мало місце часткове погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом шляхом перерахування Товариством Банку грошових коштів в гривні на придбання іноземної валюти згідно поданих заявок, зарахування іноземної валюти на рахунок Товариства та подальше її перерахування Банку.

Також, 30.08.2007р. Комерційний банк товариство з обмеженою відповідальністю "Місто Банк" в особі Дніпропетровської філії Комерційного банку товариства з обмеженою відповідальністю "Місто Банк", як заставодержатель, та Товариство з обмеженою відповідальністю "АМО", як заставодавець, уклали договір застави автомобіля № 22/Ю-З-З, за умовами якого заставодавець передає в заставу заставодержателю у якості забезпечення виконання зобов’язань заставодавця за Кредитним договором автомобіль марки WA 380-6 KOMATSU з певними, наведеними в договорі, його характеристиками.

Застава забезпечує, зокрема, виконання Товариством зобов’язань по:

-          поверненню кредиту в розмірі 166000, 00 Євро;

-          сплаті нарахованих відсотків за користування кредитом і можливих неустойок, штрафних санкцій тощо;

-          сплаті інших витрат на здійснення забезпеченою заставою вимоги.

Позивач вважає, що положення Кредитного договору щодо іноземної валюти договору та валюти виконання зобов’язання за договором суперечать вимогам закону, що є підставою для визнання Кредитного договору недійсним та що є причиною спору.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В ст. 203 ЦК України зазначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 ЦК України).

Між тим, суд не вбачає підстав для визнання недійсними як Кредитного договору, так і договору застави у зв’язку з наступним.

Чинне законодавство України не виключає можливість використання в Україні іноземної валюти.

Так, відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно зі статтею 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Ст. ст. 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Отже, з наведених норм Законів вбачається, що банк на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями має право надавати кредит в іноземній валюті у розмірі та на умовах, встановлених договором, яке кореспондується з обов’язком позичальника повернути отриманий кредит та сплатити відсотки за користування ним.

Слід зазначити, що відповідач у справі має банківську ліцензію № 194 та дозвіл № 194-3 на здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

З огляду на наведені законодавчі приписи суд відхиляє посилання позивача щодо невизначеності законом випадків, порядку та умов використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями. Про необхідність встановлення законом випадків, порядку та умов використання іноземної валюти при здійсненні таких розрахунків зазначається в ч. 3 ст. 533 ЦК України.

Можливість надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу передбачає Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відповідно до п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують в тому числі, операції щодо:

-          надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

-          використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, чинне законодавство України не встановлює обмежень кредитів в іноземній валюті термінами і сумами, що виключає необхідність отримання індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті. А відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ 14.10.2004р. № 483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004р. за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Як на підставу визнання недійсним Кредитного договору позивач також посилається на невідповідність п. 3.5. договору вимогам ст. 534 ЦК України.

Відповідно до ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Однак, таку ж послідовність: відсотки, пеня, штраф, основний борг передбачає і п. 3.5 Кредитного договору.

Окрім того, норма, закріплена ст. 534 ЦК України щодо певної черговості вимог за грошовим зобов’язанням, не є імперативною, оскільки за її змістом інше може бути встановлено договором.

За наведених встановлених обставин справи, приписів законодавства суд не вбачає невідповідності змісту Кредитного договору актам законодавства та не вбачає підстав для визнання Кредитного договору недійсним, відхиляє доводи позивача у справі, наведені в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Окрім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 44 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належать, зокрема, видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банків.

Позивач не є тим органом, до компетенції якого відносяться питання валютного контролю.

Вимога про визнання недійсним договору застави заявлена як похідна вимога, обумовлена положеннями ч. 2 ст. 548 ЦК України, відповідно до якої недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Оскільки суд не вбачає підстав для визнання недійсним Кредитного договору, є неправомірною та не підлягає задоволенню вимога про визнання недійсним договору застави.

Позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не підлягає задоволенню заява відповідача про об’єднання даної справи зі справою № 7/242-09 за позовом відповідача до позивача про стягнення боргу за кредитним договором, який оспорюється у даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 ГПК України суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Між тим, дана справа та справа № 7/242-09 не є однорідними. Позивач у даній справі є відповідачем у справі № 7/242-09, а вимоги у даній справі є неоднорідними з вимогами у справі № 7/242-09, а зустрічними.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати відносяться на позивача.

Керуючись ст.ст. 1, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позові –відмовити.

Витрати у справі віднести на позивача.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "АМО" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Телевізійна, буд. 12, кв. 50, ідентифікаційний код 32998860) зайво сплачене згідно платіжного доручення № 2516 від 08.02.2010р., яке знаходиться в матеріалах справи, державне мито у сумі 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп., про що видати довідку.

Суддя

Л. А. Коваль